ПОЗАУРОЧНІ ФОРМИ НАВЧАННЯ

В навчально-виховному процесі сучасної школи крім уроку – провідної форми навчання - використовують позаурочні форми: семінари, практикуми, факультативи, екскурсії, індивідуальні або групові додаткові заняття, предметні гуртки, домашню навчальну роботу.

Семінарські заняття

Семінарські заняття – обговорення колективом класу самостійно підготовлених учнями доповідей, рефератів, повідомлень, вузлових питань даного розділу (чи кількох розділів).

Семінари сприяють формуванню вміння самостійно засвоювати знання, аналізувати, синтезувати, абстрагувати, конкретизувати, узагальнювати, розвивають увагу, мислення, інтерес до навчального предмету, монологічну мову. Проводять їх у старших класах під час вивчення історії, біології, фізики, хімії, математики, інших предметів. У них беруть участь усі учні класу. Семінари складаються з двох взаємозв’язаних ланок – самостійного вивчення учнями матеріалу та обговорення результатів їх самостійної пізнавальної діяльності.

Учитель заздалегідь визначає тему, мету і завдання семінару, формулює основні і додаткові питання, розподіляє завдання між учнями з урахуванням їх індивідуальних можливостей, добирає літературу, проводить групові й індивідуальні консультації, перевіряє конспекти. Результати самостійної роботи учні подають у вигляді плану чи тез виступу, конспекту основних джерел, доповіді чи реферату. Обговорення відбувається у формі розгорнутої бесіди (переважно евристичної), повідомлення, коментованого читання першоджерел чи доповідей.

Заняття розпочинається зі вступного слова вчителя, в якому він нагадує завдання семінару, порядок його проведення, рекомендує, на що необхідно звертати увагу, що слід записати в робочий зошит.

Всі семінарські заняття поділяють на підготовчі (просемінарські) заняття, власне семінарські заняття (9-11 клас), міжпредметні семінари-конференції.

Просемінарське заняття. Вона є перехідною формою організації пізнавальної діяльності учнів: від уроку, через практичні й лабораторні заняття, в структурі яких є окремі компоненти семінарської роботи, до власне семінарів.

За метою їх поділяють на семінари-повторення та систематизації знань, вмінь і навичок; семінари вивчення нового матеріалу; комбіновані (змішані) семінари. Кожна з цих груп поділяється на семінари-бесіди, семінари-обговорення, комбіновані семінари.

Перша група просемінарських занять за структурою, способом проведення мало чим відрізняються від звичайних уроків (та ж структура). Наступні більш наближені до семінарів.

Власне семінарське заняття. Проводять їх в 1Х-Х класах. За дидактичною метою виділяють: семінари вивчення нового матеріалу, семінари узагальненого повторення, комбіновані; за способом проведення: розгорнуті бесіди, коментоване читання, доповіді та повідомлення, вирішення завдань, комбіновані семінари.

Семінар-розгорнута бесіда. Методична особливість його полягає в тому, що тему семінару поділяють на невеликі за обсягом, органічно пов’язані між собою, питання, вирішення одного з яких приводить до вирішення наступного. Бесіда починається з постановки питання перед класом. Після закінчення виступу доповідача можна задавати додаткові питання. При необхідності учитель викликає бажаючих доповнити відповідь товариша. Так бесіда з одним учнем поступово переходить у бесіду з усім класом.

Семінар-доповідь. Доповідь повинна розкрити визначену проблему у вигляді тез та аргументів. Доповідач послідовно викладає свої думки, аргументує їх фактами, ілюструє прикладами. Учитель визначає опонентів, рекомендує учням літературу, допомагає скласти план і тези виступу.

До семінару-доповіді близькі за змістом семінарські заняття, на яких обговорюються реферати і творчі письмові роботи учнів. Учитель організовує взаєморецензування письмових робіт, знайомиться з роботами і рецензіями на них, відбирає найбільш вдалі роботи для обговорення на занятті.

Коментоване читання. Головне завдання його – навчити учнів глибоко розуміти, аналізувати і правильно тлумачити текст. Один з таких уривків аналізується в класі. Учитель на конкретних прикладах демонструє учням як правильно коментувати, уникати можливих помилок.

Семінар-вирішення завдань. Проводять після засвоєння учнями матеріалу з певної теми чи розділу. Учитель заздалегідь дає учням декілька завдань (з неповними чи зайвими даними) для самостійного вирішення, перелік необхідної літератури, без вивчення якої результату не досягти. На семінарі аналізують правильні і неправильні, вдалі й невдалі рішення.

Семінар-диспут. Є проміжним видом між семінаром-розгорнутою бесідою та семінаром-доповіддю. Нова інформація засвоюється в процесі зіткнення поглядів. Для обговорення добирають конкретні теми. На консультації учитель дає питання, які повинні містити в собі наявні чи приховані протиріччя. Це спонукає учнів думати, сперечатися, відстоювати особисту точку зору. Учитель спрямовує думки учнів питаннями, доброзичливими репліками, конкретними зауваженнями, логічними міркуваннями, фактами переконує в правильності чи помилковості учнів.

Міжпредметний семінар. Найскладніший тип шкільного семінару. Головне завдання – підвести підсумки семінарської роботи, забезпечити усвідомлення учнями міжпредметних зв’язків, систематизувати знання, вміння, навички. Відрізняється від звичайних семінарських занять ширшою постановкою проблем, винесених на обговорення, узагальненням та систематизацією навчального матеріалу з різних предметів.

Міжпредметний семінар проводить вчитель предмета, питання якого є стрижневими у проблематиці заняття.

Практикуми

Практикум– форма навчального процесу, за якою учні самостійно виконують практичні і лабораторні роботи, застосовують знання, навички і уміння.

Передбачають узагальнення й систематизацію теоретичних знань, їх практичне застосування, оволодіння елементами дослідницької діяльності.

Проведенню практикуму передують уроки повторення, узагальнення та систематизації матеріалу. На практикум відводять 10-15 год. навчального часу протягом 2-3 тижнів (наприкінці півріччя або року). Для зручнішого їх проведення учнів поділяють на групи.

На початку практикуму проводять інструктивне заняття. Вчитель повідомляє тему, мету і завдання, актуалізує опорні знання, навички і вміння учнів. Добір необхідного обладнання і матеріалів, складання плану виконання роботи відбувається під керівництвом учителя. Учні самостійно виконують завдання. На відміну від теоретичного семінару на практикумі наукові досліди ставлять точніше, роблять певні розрахунки й обчислення, креслення, проводяться певні спостереження, знімаються топографічні плани місцевості, розв’язуються геометричні задачі і виконуються вимірювання тощо. Практикум завершується обговоренням і теоретичною інтерпретацією одержаних результатів.

Проводять з предметів фізико-математичного і природничо-біологічного циклів.

Факультативні заняття

Факультатив (відлат. facultatis - необов’язковий) – навчальний курс, не обов’язковий для відвідування.

Впроваджено в практику школи як форму диференційованого навчання (1967р.). Для факультативів розроблено варіанти програм різних курсів, навчальні посібники.

За освітніми завданнями виділяють види факультативів: з поглибленого вивчення навчальних предметів (надпрограмове поглиблення знань з метою вступу до вищого навчального закладу); з вивчення додаткових дисциплін; з вивчення додаткової дисципліни з одержанням спеціальності; міжпредметні факультативи. Кожен з видів факультативу може ділитися залежно від дидактичної мети, на теоретичні, практичні, комбіновані.

Теоретичні факультативи. Організовують для поглибленого вивчення окремих тем, розділів, розкриття складних теоретичних проблем, узагальнення й систематизації знань. Структура теоретичних факультативів передбачає обґрунтування актуальності теми, теоретичного й практичного значення питань, що розглядаються, створення проблемних ситуацій. Розкриття проблеми здійснюють у формі викладу матеріалу вчителем, виступів учнів з рефератами, доповідями. Це може бути і обговорення результатів пошуку (аналіз учнями теоретичних положень, повторне їх доведення у процесі розв’язування якісних задач, корекція неправильних уявлень, узагальнень). Теоретичні факультативні заняття проводять у формі лекцій, семінарських занять, науково-теоретичних конференцій.

Практичні факультативні заняття. Основне завдання – формування навичок і вмінь пошукового характеру в процесі розв’язування технічних задач. Структура практичних факультативів: постановка завдань, обґрунтування їх актуальності, практичного значення; розв’язування задач та конкретизація результатів роботи; обговорення результатів, підведення підсумків заняття.

Комбіновані факультативні заняття. Проводять як науково-практичні конференції, комбіновані, лекційно-практичні, семінарсько-практичні, практичні уроки. Структура їх залежить від дидактичних завдань і допускає різноманітне поєднання компонентів. Наприклад, мета лекційно-практичного заняття – засвоєння знань у процесі пояснення матеріалу та розв’язування задач. Відповідно до цього використовують основні методи навчання: лекція (25 хв.) та розв’язування задач (20 хв.). Семінарсько-практичні заняття проводяться з хімії, фізики, математики з метою самостійного засвоєння окремих теоретичних та практичних питань шляхом проведення експерименту, вивчення літературних джерел. На початку роботи учні розкривають самостійно пророблені теоретичні питання, потім індивідуально виконують дослідження. Результати роботи обговорюються, підводять підсумки заняття.

Факультативи доручаються, як правило, найдосвідченішим педагогам. Можливе запрошення до ведення факультативів фахівців з вищих навчальних закладів, наукових інститутів.

Навчальна екскурсія

Навчальна екскурсія (від лат. excursio – прогулянка) – форма організації педагогічного процесу, спрямована на вивчення учнями поза межами школи під керівництвом учителя явищ, процесів шляхом безпосереднього їх сприймання.

Екскурсія - складна форма навчально-виховної роботи (45-90 хв.). Під час її учні засвоюють нові знання, поглиблюють, розширюють здобуті, набувають уміння і навички їх застосування. Екскурсія дає можливість для комплексного використання методів навчання, збагачує знаннями і самого вчителя, допомагає виявити практичну значимість знань, сприяє ознайомленню учнів з досягненнями науки, являється ефективним засобом виховання учнів, зокрема їх емоційної сфери.

Екскурсії поділяють: за змістом (виробничі, біологічні, історичні, географічні, краєзнавчі, мистецькі); за часом (короткотермінові, тривалі); за місцем у ході навчального процесу: попередні або вступні (на початку вивчення теми, розділу програми), супровідні або проміжні (в процесі вивчення навчального матеріалу), заключні або завершальні (в кінці вивчення теми, розділу), за відношенням до навчальних програм (програмні та позапрограмні).

Об’єктами навчальних екскурсій є промислові підприємства, наукові лабораторії в НДІ, вищі навчальні заклади, установи культури і мистецтва (музеї, виставки), храми, історичні місця і пам’ятки тощо. Планують їх заздалегідь у межах урочного часу (екскурсії з виховною метою належать до позакласних заходів, їх проводять в позаурочний час).

Для ефективного проведення екскурсії необхідне чітке визначення освітньої і виховної мети, вибір оптимального змісту, об'єкту екскурсії з урахуванням рівня підготовки учнів. Важливим є раціональне поєднання слова і наочності, організаційна чіткість проведення екскурсії, дотримання правил техніки безпеки і правил поведінки під час екскурсії.

Проведення екскурсії поділяють на етапи:

1. Теоретична та практична підготовка. Передбачає опанування учнями мінімумом необхідних знань. Учитель заздалегідь знайомиться з об’єктом, домовляється з екскурсоводом про дидактичний зміст екскурсії.

2. Інструктаж. Полягає в ознайомленні учнів з метою і змістом екскурсії. Учитель характеризує об’єкт, зацікавлює ним, подає план екскурсії, за потреби – накреслює маршрут-схему.

3. Проведення екскурсії. Передбачає послідовний розгляд об’єктів екскурсії, виділення головного щодо подання необхідної інформації про об’єкт. Учні запитують, змальовують, збирають речові матеріали. Завершують відповідями на запитання щодо змісту екскурсії.

4. Опрацювання матеріалів екскурсії. Одержані під час екскурсії враження, спостереження уточнюють, систематизують, узагальнюють на уроках. Обов’язковим є аналіз підсумків навчальної екскурсії – усне опитування, використання даних під час наступних уроків. За потреби наслідки екскурсії оформлюють у вигляді стенда, плаката чи альбому.

Календарні плани екскурсій складають на півріччя, затверджують керівництвом школи. Теми екскурсій визначені в програмах навчальних дисциплін.