Студопедия — РЕФЕРАТ.
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

РЕФЕРАТ.






Показник Кількість Їх площа, тис.м 2 Кількість торгових місць
ринків загальна торгова
               
Усього                
у тому числі продовольчі                
сільськогосподарські                
інші продовольчі                
непродовольчі                
речові                
автомобільні                
тварин та зооринки                
квіткові                
книжкові                
будматеріалів і сантехники                
запчастин                
інші непродовольчі                
змішані                

Джерел:[26]

В сучасній вітчизняній літературі фахівці виділяють такі основні типи інфраструктури:

- виробнича (інженерно-технічна) інфраструктура - сукупність інженерних комунікацій (зв'язок, водовідведення, водо-, енерго-, нафто- та газопостачання), агромеліоративних та інших споруд, що забезпечують нормальне функціонування усього комплексу виробництв у межах певної території. У межах виробничої інфраструктури необхідно виокремити інформаційну інфраструктуру. Найважливіша для інноваційного процесу така особливість сфери зв'язку, як її спроможність шляхом економії часу “індукувати” ефективність інших галузей, що споживають її послуги [27];

- соціально-побутова інфраструктура - сукупність об'єктів і закладів житлового, культурно- побутового призначення, охорони здоров'я, відпочинку, торгівлі, тобто об'єктів, які забезпечують нормальні умови життя населення.

- інституційна інфраструктура - урядові заклади, науково-дослідні, проектно-конструкторські установи, за винятком органів і закладів безпосереднього управління виробництвом, а також конструкторських бюро, проектних і науково-дослідних закладів, що беруть участь безпосередньо у виробництві.

- соціально-виробнича (санітарна) інфраструктура - сукупність видів діяльності, матеріальних об'єктів з охорони природи та оздоровлення довкілля.

Існуюча складна економічна ситуація в сільському господарстві, зокрема проблеми розвитку інфраструктури аграрного ринку все більше привертають увагу вчених тих країн, які в кінці ХХ ст. стали на шлях реформування економік соціалістичного типу.

Вивчення літературних джерел з аграрної економіки засвідчує, що в загальнотеоретичному плані поняття „інфраструктура аграрного ринку” близьке до загальновизнаного. Разом із тим наявні певні відмінності. Вони в першу чергу обумовлені особливостями розвитку аграрної галузі та характеристикою продукції (товару), ринковий обіг якої обслуговує інфраструктура. Тобто сучасна інфраструктура аграрних ринків розвивається відповідно до потреб останніх у таких послугах.

В сучасних умовах ринкова інфраструктура - один з найважливіших механізмів створення конкурентного середовища в країні і забезпечення ефективного функціонування національної економіки. Головне її завдання полягає у забезпеченні ефективного функціонування ринкових механізмів шляхом безперебійного здійснення господарських взаємозв'язків та взаємодії суб'єктів господарювання, регулювання грошових, товарних, інформаційних потоків з метою подальшого зростання агропромислового виробництва та забезпечення соціально-економічної стабільності в країні.

Вона відображає прямі та опосередковані зв'язки виробників сільськогосподарської продукції з діловими партнерами, які, з одного боку - обслуговують просування товарного продукту до кінцевого споживача, а з другого - представляють ринок матеріально-технічних ресурсів та послуг, а також фінансово-кредитне обслуговування ринкового товарообігу.

Поняття інфраструктури ринків сільськогосподарської продукції та продовольства трактується у спеціальній літературі у вузькому і широкому розумінні. У першому випадку інфраструктура продуктового ринку- це “сукупність посередницьких, торговельно-посередницьких та торговельних підприємств, на яких безпосередньо здійснюються операції купівлі-продажу сільськогосподарської продукції та продовольства з участю покупців та продавців і генеруються ринкові ціни як ціни попиту та пропозиції”. Зокрема, на думку Ю.С. Коваленка, ринковою інфраструктурою є тільки “місця контактування”, решта - це транспортна, інформаційна, фінансова інфраструктура [28]. При цьому до системи підприємств ринкової інфраструктури пропонується відносити: при оптовій реалізації - товарні біржі, оптові ринки, торгові доми, ярмарки, аукціони; при роздрібній реалізації - міські та сільські ринки, магазини роздрібної торгівлі, підприємства громадського харчування, фірмові магазини сільськогосподарських та переробних підприємств.

У широкому розумінні ринкова інфраструктура АПК - це “система підприємств, організацій, закладів виробничої та невиробничої сфер, які покликані обслуговувати товаровиробників, створювати умови для своєчасного і безперервного нарощування обсягів пропозиції продукції на ринку” [29]. Елементами інфраструктури при такому підході є транспорт, складське господарство, зв'язок, системи цінового моніторингу, стандартизації, сертифікації, страхування, а також місця контактування товаровиробників з покупцями їхньої продукції. Ринкова інфраструктура покликана обслуговувати процес ринкового товарообміну, забезпечувати його надійність, прозорість та стабільність.

Окремі автори вважають, що інфраструктура ринку в цілому та його окремих видів (сегментів) “— це сукупність посередників, які здійснюють рух товару до споживача, та інститутів (структур), які обслуговують суб'єкти ринкових відносин”. Сюди вони відносять різноманітність каналів реалізації, форм купівлі-продажу, посередників і покупців, а також розвинуту мережу сервісного, насамперед науково- інформаційного обслуговування товаровиробників, посередників і покупців. При цьому вони роблять висновок, що створення ринкової інфраструктури, цілісної сукупності її елементів (інститутів) є одним з найважливіших напрямів переходу до цивілізованих ринкових відносин [30].

На нашу думку, в основі концепції становлення й розвитку інфраструктури аграрного ринку повинен бути принцип необхідності формування такої інфраструктури, яка забезпечувала б загальні умови для підтримки стійких конкурентних переваг усіх підприємницьких структур у ланцюгу товарообігу продовольства: товаровиробник - оптовик - роздрібна торгівля - кінцевий споживач.

Таким чином, на основі аналізу літературних джерел щодо сутності ринкової інфраструктури нами визначено, що інфраструктура ринку продукції АПК - це сукупність посередницьких підприємств, які покликані обслуговувати товаровиробників, забезпечуючи процес ринкового товарообміну, здійснювати рух товару до споживача шляхом купівлі-продажу сільськогосподарської продукції та продовольства з участю покупців та продавців і генерувати ринкові ціни як ціни попиту та пропозиції.

Вивчення літературних джерел з питань поелементного складу інфраструктури засвідчує, що у наукових публікаціях українських вчених, які досліджують аграрні ринки, елементи ринкової інфраструктури групуються у такі три блоки:

- організаційно-технічна інфраструктура: товарні біржі й аукціони, торгові доми і торгові палати, холдингові та брокерські компанії, інформаційні центри і ярмарки, пункти прокату й лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації й засоби оперативного зв'язку;

- фінансово-кредитна інфраструктура ринку: банки, фондові й валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій тощо;

Невід'ємним елементом інфраструктури товарного ринку є широка мережа маркетингових посередників. Залежно від видів діяльності в структурі маркетингових посередників можна виділити такі, як торговельні, страхові, транспортні, кредитно-фінансові, рекламні та консалтингові фірми.

На ринку продовольства структурними агентами є підприємства по виробництву і переробці сільськогосподарської продукції, контрактно-заготівельні організації і аграрні товарні біржі.

Слід відзначити, що організація посередництва в «продовольчому» комплексі США, який включає компанії з переробки фермерської продукції, оптової та роздрібної торгівлі, а також підприємства громадського харчування, має свої особливості. Провідну роль тут відіграють великі корпорації харчової промисловості і великі торговельні фірми, які займаються оптовою і роздрібною торгівлею продовольством, у тому числі сільськогосподарськими продуктами. Переробні і торговельні фірми, корпорації і компанії через мережу своїх підприємств здійснюють переважно безпосередні закупівлі продукції у фермерських господарств на дилерських умовах.

Ринкова інфраструктура виявляє позитивний вплив на ефективність агропромислового виробництва, зокрема на функціонування заготівельно-збутової сфери АПК. Система її підприємств, організацій, закладів виробничої та невиробничої сфери обслуговують товаровиробників, створюють умови для своєчасного і безперервного нарощування обсягів пропозиції продукції на ринку. Її підприємства й організації виконують також функції: оптової торгівлі; транспортування; зберігання; комунікаційного зв'язку; стандартизації; сертифікації; цінового моніторингу; інформаційної служби.

Ринкова інфраструктура є цілісною системою, яка об'єднує в собі окремі підсистеми: організаційну - біржі, оптові, брокерські, дилерські та інші посередницькі організації, власні комерційні структури великих концернів, підприємства роздрібної торгівлі; матеріальну - складське і тарне господарство, транспортні системи; інформаційну - інформаційні системи за споживачами, виробниками, цінами, банківськими послугами; кредитно-розрахункову - банківські і страхові установи, фінансові інвестиційні компанії, які покликані обслуговувати товаровиробників, забезпечуючи процес ринкового товарообміну, здійснювати рух товару до споживача шляхом купівлі-продажу сільськогосподарської продукції та продовольства з участю покупців та продавців і генерувати ринкові ціни як ціни попиту та пропозиції. Проблемою повноцінної інфраструктури ринку є повільне створення мережі пунктів заготівлі сільськогосподарської продукції.

 

3.2 Експорт в ЄС після Угоди про асоціацію товари сільського господарства

Основна мета підписання Угоди про асоціацію – це створення Поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі (ПВЗВТ) між Україною та ЄС.

Це означає максимальне спрощення правил торгівлі між країнами, які підписують Угоду – тобто скасування тарифних та нетарифних бар’єрів для торгівлі товарами і послугами (мит, квот, преференцій). Як і в більшість подібних утворень, умови ПВЗВТ між Україною та ЄС поширюються на всі галузі, крім сільського господарства.

Створення ПВЗВТ має завершитися через 10 років після підписання Угоди про асоціацію. Протягом цих 10 років Україна приводитиме своє законодавство у відповідність до норм Європейського Союзу та переводитиме всю свою економіку на європейські рейки – лише тоді вдасться скористатися всіма перевагами підписання, а саме – отримати повний доступ на європейські ринки.

Протягом 10 років Україна поступово скасовуватиме ввізні мита на європейські товари до домовленої ставки. У той же час ЄС зобов’язується знизити митні ставки або ж узагалі скасувати ввізні мита для українських товарів із першого дня дії Угоди.

Лібералізація торгівлі протягом перших 10 років буде асиметричною, оскільки ЄС знизить митні ставки одразу, тому українські товари будуть у вигіднішій позиції стосовно імпортованих європейських товарів на внутрішньому ринку, а також зможуть вийти на ринки ЄС – звісно, лише виконавши умови, необхідні для лібералізації нетарифних правил торгівлі.

Це потребуватиме значних інвестицій у реформування чи не усіх галузей економіки України, що в короткостроковій перспективі виглядає дорого й обтяжливо, та часто використовується як аргумент проти підписання Угоди.

Оскільки сільське господарство – єдина галузь, яка не буде повністю лібералізована внаслідок створення ПВЗВЗТ, варто детальніше розглянути, якою ж буде торгівля сільськогосподарськими товарами.

Отже, одразу після підписання Угоди 83,1% продукції українського с/г ввозитиметься до ЄС без мита, ще на 2% - мито знизиться до нуля протягом 10 років, а на решту 14,9 % категорій с/г товарів ЄС встановлює тарифні квоти, фактично бронює кількість продукції, яку ми можемо ввозити без митного тарифу. Це стосується найбільш чутливих з точки зору міжнародної торгівлі товарів. Наприклад, Україна ввела квоти на імпорт м’яса свинини, м‘яса птиці і цукор.

А ЄС – на 36 видів товарів сільської та харчової промисловості. В межах встановлених квот перелічені в Доповнення до Додатку 1-А Угоди категорії української с/г продукції ввозитимуться до ЄС без мита, після вичерпання цих квот – за відносно невисокою митною ставкою в межах глобальних квот СОТ, а вже потім – доведеться сплачувати мито.

На графіку подані с/г товари, які становлять основу українського експорту. На перший погляд, цифри квот у ЄС не надто вражають, але їх варто розглядати у порівнянні з кількістю виробленого та спожитого всередині країни.

Основні переговори по квотах завершилися у 2011 році. В деяких галузях, зокрема у виробництві м’яса птиці, з того часу відбулося значне нарощування потужностей (в першу чергу завдяки дозволу на експорт до ЄС, отриманому в січні 2013 року), але загалом кількість товару, який Україна може ввозити до ЄС, не сплачуючи мито, визначалася, враховуючи тогочасні можливості: кількість виробленої продукції, кількість спожитої на внутрішньому ринку та загальний експорт.

Ставки ввізного мита ЄС варіюються залежно від того, наскільки насичений внутрішній ринок країн ЄС – чим вища пропозиція від внутрішніх виробників, тим митна ставка на імпорт вища, і навпаки – чим більший дефіцит товарів на ринку, тим нижчі ввізні ставки для третіх країн.

Тарифні квоти по с/г товарах дозволяють українським виробникам не залежати від ринкової кон’юнктури країн ЄС принаймні в межах квоти. Щодо цифр, то, наприклад, лише на м’ясі птиці виробники зможуть економити від 7,48 до 52 млн євро, відповідно не сплачуючи мито за найнижчою та найвищою ставкою.

Одна з найбільших статей українського експорту – зернові. Україна входить у трійку світових лідерів за цим показником. Лише м’якої пшениці у 2010 Україна експортувала понад 6 млн тонн, з них до ЄС – 1,3 млн тонн. І щороку ці цифри зростають.

Виділена для України квота – менша, ніж обсяги експорту. Але яка б не була ця цифра, митна ставка на імпорт пшениці висока – від 97 до 186 євро/тонна, і, навіть маючи цю мільйонну квоту, Україна додатково зароблятиме до 186 млн євро щороку. Крім того, ПВЗВТ дасть Україні переваги перед Росією, яка є нашим прямим конкурентом на європейському ринку зерна.

Базуючись на фактично застосовуваних ЄС у попередні роки ставках мита (applied rates) на українську продукцію, Україна зможе економити щонайменше 383 млн євро на експорті с/г товарів та харчів до ЄС. У той же час, зростання виробничих потужностей, зумовлене лібералізацією торгівлі, яке має відбутися після підписання Угоди, дозволить заробляти значно більше, адже все більше видів товарів з часом отримуватимуть доступ на ринки країн-членів ЄС.

Автоматичне скасування мит або ж уведення нульових тарифних квот для української сільськогосподарської продукції не значить, що вітчизняні товари одразу ж увірвуться на європейські ринки. Щоб це сталося, продукція має відповідати високим стандартам ЄС.

На усунення нетарифних бар’єрів у торгівлі спрямована значна частина розділів Угоди. До того ж досвід інших країн, які вже створили зону вільної торгівлі із ЄС, доводить, що скасування нетарифних обмежень дає навіть більше для розвитку торгівлі, ніж скасування мит. Хоча це й важче виразити в грошовому еквіваленті.

Протягом 10 років після підписання Угоди Україна має максимально наблизити своє законодавство у сферах санітарних і фітосанітарних заходів(СФЗ) та добробуту тварин до законодавства ЄС.

Для спостереження та координації процесу має бути створений Підкомітет із СФЗ. Не пізніше, ніж через 3 місяці після підписання Угоди, він має надати стратегію втілення Україною положень угоди щодо СФЗ. Це серйозний документ, який неможливо написати за 3 місяці, але невідомо, чи його підготовку вже почали.

ЄС має визнати, що тварини вирощуються/походять із зон, вільних від хвороб, а рослини – із зон, вільних від шкідників та шкідливих організмів. Тобто Україна має забезпечити регіоналізацію, або зонування, тваринництва й рослинництва – як це визначено в міжнародних документах.

Як тільки певний регіон/зона отримує такий статус (і в подальшому має офіційно його підтримувати) – для цього потрібно повідомити імпортера (ЄС), і, якщо він не розпочав процедуру додаткових перевірок, то через 3 місяці вважається, що рішення про надання території статусу зони, вільної від шкідливих організмів, та зони, вільної від хвороб, прийняте – продукція тваринництва теоретично отримує доступ на ринки ЄС.

Однак, отримати визнання відповідності стандартам ЄС не так просто і вимагатиме чимало зусиль та інвестицій, передусім з боку держави. А також тісної співпраці між бізнесом та контролюючими органами. Українські тваринники повинні будуть розробляти так звані плани біозахисту та надавати їх ветеринарній службі.

У цих планах мають бути описані взаємні обов’язки підприємців та органів контролю. А також має бути величезна кількість іншої інформації: щодо спостереження і щоденної перевірки тварин, контроль за їхнім переміщенням, походженням кормів, зафіксовані усі щеплення, хвороби та медикаменти, смертність, а також забезпечений принцип простежуваності, тобто виробник має знати, звідки і в якому стані він отримує тварин, корми, ліки тощо, і куди та кому він постачає свою продукцію.

У цьому плані також мають бути описані всі ризики, які можуть потенційно загрожувати тваринам і впливати на безпеку продукції, а також описані заходи зведення цих ризиків до мінімуму. Тобто, знову ж таки, все має бути організовано за системою ХАССП. Якщо українська ветфітослужба приймає і схвалює такий план біозахисту від підприємства – воно може експортувати свою продукцію на ринки ЄС без додаткових перевірок.

Очевидно, що лише великі підприємства, принаймні на перших порах, зможуть виконати ці умови. Те ж саме стосується і підприємств переробки продуктів тваринного походження. Якщо Україна виконає всі умови Угоди, ЄС видаватиме дозвіл на імпорт без попередньої інспекції окремих підприємств – лише на основі гарантій і документів, отриманих від українського органу контролю. Однак ЄС може проводити перевірки самого органу контролю, щоб упевнити в його компетентності й здатності ефективно впливати на галузь.

В Угоді є поняття «еквівалентності задля цілей торгівлі» - коли країна-імпортер визнає санітарні та фітосанітарні заходи, які застосовуються у країні-експортері як еквівалентні заходам, котрі вживає імпортер – тобто що вони дозволяють досягти рівня санітарного і фітосанітарного захисту країни-імпортера.

Еквівалентність може бути визнана щодо індивідуальних заходів, групи заходів або системи, яка застосовується до сектору чи групи товарів.

Українська сторона звертається з проханням визнати еквівалентність, коли законодавство в певній галузі вже адаптоване і виконується.

Тобто коли нам здається, що все приведене до стандартів ЄС. Цей період може розтягнутися – все залежить від української сторони і швидкості внесення зміни до законодавство.

Після отримання запиту на визнання еквівалентності сторона-імпортер повинна розпочати перевірку не пізніше, ніж через 3 місяці, і видати результат перевірки не пізніше, ніж через 360 днів. Протягом 90 днів після визнання рішення щодо еквівалентності сторона-імпортер має вжити заходів для початку торгівлі товаром, який визнано еквівалентним.

Це означає скорочення фізичних перевірок на кордоні, спрощення отримання сертифікатів та полегшення процедури схвалення виробничих потужностей.

Отже, весь процес виходу на ринок певного товару чи продукції цілої галузі займатиме не більше півтора роки (крім окремих випадків, наприклад, визнання еквівалентності сезонної продукції), а не 5 років, як це було у випадку з українською курятиною.

В ідеалі це визнання взагалі має стати автоматичним через 4-5 років, тобто навіть без інспекцій з боку ЄС: якщо будь-яке нове підприємство, що хоче виробляти м'ясо птиці, отримує дозвіл на діяльність від ветфітослужби чи будь-якого визначеного законом органу, то його продукція автоматично може експортуватися на ринки ЄС.

Але це залежить головно від української сторони і від початкових інвестицій. Скажімо, лише щоб з нуля облаштувати першу лабораторію для перевірки м’яса птиці, пішло дуже багато грошей і часу, але якщо всі лабораторії працюватимуть за стандартами ЄС, то й процес отримання дозволу на експорт нового продукту до ЄС стане швидшим і дешевшим, тому що лабораторія вже буде готовою і матиме ліцензію, яка визнаватиметься в ЄС.[31]

 

3.3 Cвітові потреби й Українську переспективи

Населення у світі зростає, натомість, через глобальне потепління, родючі ґрунти зникають. Саме тому відкриваються широкі експортні можливості для української аграрної продукції. За оптимістичними прогнозами, в 2050 році Україна могла б експортувати 45 млн т лише зернових. Для реалізації експортного потенціалу потрібно залучити вагомі іноземні інвестиції в український АПК, суттєво модернізувати виробництво, а також дещо змінити аграрну політику держави. Легко сказати, проте набагато важче реалізувати. На це потрібен час, кошти, зусилля, а ще непереборне бажання.

За різними даними, населення земної кулі збільшується посиленими темпами, і така тенденція буде продовжуватися. Щоправда, спостерігатимуться суттєві диспропорції між темпами зростання населення у країнах, що мають різний рівень соціально-економічного розвитку. Так, кількість населення у країнах, що розвиваються, до 2015-го, порівняно з 2000 роком, збільшиться на 20%. Натомість у розвинених країнах ці цифри будуть вдвічі нижчими, за аналогічний період там населення зросте на 10%. Зокрема, такий прогноз роблять у Міжнародному валютному фонді та ООН.

Крім того, спостереження свідчать, що країни, які розвивають, намагаються наздогнати розвинуті країни, і таким чином скоротити диспропорції у добробуті населення. Якщо до 2015 року в країнах із високим рівнем розвитку відбудеться збільшення ВВП на душу населення майже вдвічі, то в країнах, що розвиваються, ці показники збільшаться у 5,5 разу.

Цілком закономірно, що такі важливі фактори, як зростання населення та його доходів прямо пропорційно впливають на збільшення потреби в продуктах харчування. А ще з кожним роком покращуватиметься дієта споживачів, тобто вони віддаватимуть перевагу корисним і багатим на протеїни продуктам. Відповідно зміниться і цінова пропозиція на продукти харчування, тобто якісніші та корисніші коштуватимуть дорожче. Так, за даними Міжнародного Фонду Блейзера, споживання м’яса на одну особу в країнах, що розвиваються, в 2015-му, порівняно з 2005 роком, зросте більш ніж на 15%. Загалом, у світі споживання м’яса на одну особу збільшиться на 7%.

Що стосується зернових, то їх споживання також підвищиться. Якщо в країнах, економіки яких розвиваються, виникатиме необхідність нагодувати населення, то в розвинутих державах зернові використовуватимуться також і для виготовлення альтернативних джерел енергії, зокрема, при виробництві біопалива. В 2019 році споживання пшениці у світі становитиме 500 млн т. Для прикладу, в 2007-2009 роках цей показник становив 428 млн т, зазначили у Міжнародному Фонді Блейзера.

Щороку через глобальне потепління у світі втрачається понад 1 млн сільськогосподарських угідь. Зокрема, Україна за 40 років втратить 12-14% таких земель. За той же час Євросоюз - майже 30% орних площ. Виходячи з цих двох критеріїв, експерти Української аграрної конфедерації зробили висновок, що Україна в 2050 році буде забезпечувати експорт не менш як 45 млн т зерна, що становитиме приблизно 15% світового експорту. Такий прогноз досить оптимістичний. Проте він напряму залежатиме від того, якою буде сучасна аграрна політика держави і чи сприятиме вона залученню іноземних інвестицій.

В УАК прогнозують, що в 2050 році за обсягами експорту зерна Україна може стабільно займати третю позицію. При цьому їй доведеться поступитися лише США, які експортуватимуть 65 млн т зернових, а також РФ, яка так само займатиме лідируючу позицію щодо експорту завдяки освоєнню нових територій під фермерські угіддя. До списку потужних експортерів зернових також увійде ЄС та Канада.

Реалізувати цей оптимістичний для аграрного сектору економіки сценарій можливо лише завдяки залученню потужних інвестицій. За розрахунками експертів УАК, потрібно $60-70 млрд. Якщо такі кошти вкладатимуться, то цілком реально отримати валової продукції на суму $60 млрд. За таких обставин українське сільське господарство буде мати 33% в структурі світового експорту.

Сільськогосподарські площі України становлять 11% загальної площі Європи. 32 млн га орних земель, з них обробляється 27 млн га. В середньому одне фермерське господарство в Україні обробляє 5 тис. га. Це вп’ятеро більше, ніж в Євросоюзі. Оскільки землі масштабні, то їх досить ефективно можна обробляти. Окрім того, не варто забувати і про сприятливі кліматичні умови, чорноземи, якими славиться країна. Врожайність, звісно, бажає кращого. Проте її можна підвищити в середньому на 50%, а то й вдвічі. В цьому полягає великий потенціал для держави. Провадження новітніх технологій, використання чималих площ землі, інвестування в аграрний сектор, а також модерні методики управління аграрним господарством - це той перелік заходів, які здатні підвищити урожайність.

Загалом, потенційні можливості України щодо експорту зернових - мінімум 80 млн т. За прогнозами Світового банку, українська держава взагалі здатна експортувати 100 млн т зернових щорічно.

За попередніми прогнозами та розрахунками, світовий експорт зерна в 2050 році становитиме 350 млн т, з яких 45 млн, тобто 15% - частка України. В середньому 5 людям на планеті впродовж року потребують 1 т зерна для проживання. Якщо Україна два роки тому експортувала 22 млн т зерна, то відповідно вона нагодувала 115 млн людей. Коли будемо експортувати 45 млн т, то простий підрахунок підкаже, що 300 млн осіб на планеті Україна може прогодувати впродовж року. Найперспективнішими ринками для української сільськогосподарської продукції є Близький Схід та Північна Африка, адже країни цих регіонів найбільш приречені, з точки зору продовольства, в найближчі роки. Вони практично «сидять» на сотнях мільярдів доларів, але сільське господарство там практично відсутнє. Україна могла б експортувати туди продукти харчування, а натомість отримувати енергетичні ресурси цих країн. Такі тенденції вітчизняні виробники й держава в цілому мають брати на озброєння.

Реалізувати експортний потенціал шляхом застосування ручного управління агарним ринком просто неможливо. Сучасна аграрна політика швидше оббирає товаровиробників, ніж допомагає їм реалізувати потенційні можливості, - переконані в Українській аграрній конфедерації. Так, торішні втрати аграріїв на суму 39,2 млрд грн напряму пов’язані із забороною експорту, податками, які сплачують виробники, а також із так званим ціновим регулюванням продуктів харчування (йдеться про фіксацію ціни на гречку, на хліб тощо). Натомість сільгоспвиробники отримали від держави допомогу у вигляді дотації, пільг щодо податку на додану вартість (10 млрд грн товаровиробники не платять), а також завдяки спеціальному режиму оподаткування. У балансі сума державної допомоги становить 23,3 млрд грн.

За період останніх років сільське господарство як соціальний донор віддало державі 77,4 млрд грн або 11,2% від загального обсягу валової продукції. Жодна галузь економіки в Україні, та й у Європі стільки не віддає, тому поки що реальних перспектив немає вийти на світове лідерство щодо експортних можливостей, заявляють в Українській аграрній конфедерації.

В інших країнах розмір державних дотації різний: у США - 100 євро, в ЄС - 775 євро, в Японії - 9,5 тис. євро на гектар вирощування культур. Саме тому у цих державах ціни на продукти харчування для споживачів є доступними. В Україні все по-іншому. Оскільки коштів для дотацій, як завжди, бракує. Експерти переконані, що потрібно змінювати підходи до аграрної політики. Втричі менше тоді доведеться платити і державі, і виробникам, щоб вирішити проблеми доступності продовольства для населення країни та реалізувати експортний потенціал.[32]


ВИСНОВКИ

Згідно із поставленими завданнями щодо дослідження місця України на світовому ринку сільськогосподарської продукції та перспектив подальшого розвитку, можна зробити наступні висновки:

З виникненням великого промислового виробництва в епоху первісного нагромадження капіталу в результаті розвитку міжнародного поділу праці та її міжнародної кооперації склався єдиний світовий ринок Його формування завершилось в кінці XIX століття. Світовий ринок становить собою сферу стійких товарно-грошових відносин між країнами, що базуються на міжнародному поділі праці та інших факторів виробництва.

Аг­рар­ний ринок - це сфера то­вар­но­го об­міну, який (у межах, вре­гу­льо­ва­них за­ко­но­дав­ством про аг­рарні рин­ки) здійснюється між про­дав­ця­ми і по­куп­ця­ми (юри­дичні і фізичні особи, те­ри­торіальні гро­ма­ди і дер­жа­ва) як то­ва­ро­обмін, що ви­ни­кає на підставі по­пи­ту і про­по­зиції за ре­зуль­та­та­ми аг­рар­но­го то­ва­ро­ви­роб­ництва у вста­нов­ле­них місцях і фор­мах шля­хом укла­ден­ня і виконан­ня до­го­ворів купівлі-​про­да­жу, інших цивільно-​пра­во­вих пра­во­чинів на доб­ровільно уз­год­же­них умо­вах і цінах та во­ле­ви­яв­лен­ня про­давців і по­купців.

В Україні правова база зовнішньоекономічної діяльності: Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (1 квітня 1991 р.) нормативно визначені принципи, види і суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, питання правового регулювання їхньої діяльності та ін.; Митний кодекс України(12 грудня 1991 р.) визначив принципи організації митної справи в Україні; закони про державне мито, єдиний митний тариф.

Сільське господарство України є одним з головних джерел експорту. Цьому сприяють і великі масштаби сільськогосподарського землекористування і родючі землі. У поєднанні з працьовитістю українського народу це виводить Україну на одне з провідних місць за аграрним потенціалом. Таким чином, сільське господарство є галуззю, що відіграє винятково важливу роль у процесі входження України у світовий ринок.

Найбільший обсяг експорту припадає на продукцію рослинного походження. Значне додатне сальдо формується по жирам та олії тваринного або рослинного походження. Зауважимо, що по живим тваринам, продуктам тваринного походження від’ємне сальдо в 2013 році склало 808 млн. дол. По готовим харчовим продуктам додатне сальдо по причині значного імпорту склало лише 338 млн. дол. Таким чином, основою експорту агропродовольчої продукції, як з точки зору масштабів експорту, так і розміру додатного сальдо займають дві товарні групи – продукти рослинного походження та жири і олії тваринного або рослинного походження. Основними експортними зерновими культурами являються кукурудза, пшениця, ячмінь, а серед олійних культур – ріпак, соя, соняшник.

Найбільший обсяг імпорту припадає на готові харчові продукти –в 2014 р. їх частка становила 43%, продукти рослинного походження -33%, живі тварини та продукти тваринного походження – 19 %, жири та олії тваринного або рослинного походження – лише. Загалом кількість імпорту товарів збільшилася на 5 % переважно за рахунок збільшення частки продукції рослинного походження.

Ринкова інфраструктура виявляє позитивний вплив на ефективність агропромислового виробництва, зокрема на функціонування заготівельно-збутової сфери АПК. Система її підприємств, організацій, закладів виробничої та невиробничої сфери обслуговують товаровиробників, створюють умови для своєчасного і безперервного нарощування обсягів пропозиції продукції на ринку. Її підприємства й організації виконують також функції: оптової торгівлі; транспортування; зберігання; комунікаційного зв'язку; стандартизації; сертифікації; цінового моніторингу; інформаційної служби.

Базуючись на фактично застосовуваних ЄС у попередні роки ставках мита (applied rates) на українську продукцію, Україна зможе економити щонайменше 383 млн євро на експорті с/г товарів та харчів до ЄС. У той же час, зростання виробничих потужностей, зумовлене лібералізацією торгівлі, яке має відбутися після підписання Угоди, дозволить заробляти значно більше, адже все більше видів товарів з часом отримуватимуть доступ на ринки країн-членів ЄС.

Населення у світі зростає, натомість, через глобальне потепління, родючі ґрунти зникають. Саме тому відкриваються широкі експортні можливості для української аграрної продукції. За оптимістичними прогнозами, в 2050 році Україна могла б експортувати 45 млн т лише зернових. Для реалізації експортного потенціалу потрібно залучити вагомі іноземні інвестиції в український АПК, суттєво модернізувати виробництво, а також дещо змінити аграрну політику держави. Легко сказати, проте набагато важче реалізувати. На це потрібен час, кошти, зусилля, а ще непереборне бажання.


 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Шканова О.М. Інфраструктура товарного ринку: Навч. Посібник. -:К.: Центр навчальної літератури, 2006. -320 с.

2. Еволюція світового ринку та міжнародної економіки. Зміст міжнародної економіки [Електронний ресурс]. – Режим доступу до докум.: http://pidruchniki.com

3. Ринок сільськогосподарської продукції та його регулювання [Електронний ресурс]. – Режим доступу до докум.: http://pidruchniki.com http://westudents.com.ua

4. Правове регулювання аграрного ринку, його інфраструктура [Електронний ресурс]. – Режим доступу до докум.: http://hallbooks.net

5. Міжнародне економічна право. Підручник. – К., 2001. Ковалевський І.С

6. Зовнішньоекономічна діяльність України. – Харків, 2000.

7. Місце і роль сільського господарства в економіці держави та формуванні ринкового середовища [Електронний ресурс]. – Режим доступу до докум.: http://studentbooks.com.ua

8. Володимир Дудар. Основні тенденції розвитку агропродовольчого ринку України у зовнішньоекономічній діяльності.

9. Як неоголошена війна впливає на економіку України [Електронний ресурс]. – Режим доступу до докум.: http://www.radiosvoboda.org

10. Динаміка експорту України у 2014 році [Електронний ресурс]. – Режим доступу до докум.: http://knteu.kiev.ua

11. Зовнішня торгівля України: географічна і товарна структура [Електронний ресурс]. – Режим доступу до докум.: http://pidruchniki.com

12. Особливості сільського господарства [Елект







Дата добавления: 2015-12-04; просмотров: 178. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Трамадол (Маброн, Плазадол, Трамал, Трамалин) Групповая принадлежность · Наркотический анальгетик со смешанным механизмом действия, агонист опиоидных рецепторов...

Мелоксикам (Мовалис) Групповая принадлежность · Нестероидное противовоспалительное средство, преимущественно селективный обратимый ингибитор циклооксигеназы (ЦОГ-2)...

Менадиона натрия бисульфит (Викасол) Групповая принадлежность •Синтетический аналог витамина K, жирорастворимый, коагулянт...

Эндоскопическая диагностика язвенной болезни желудка, гастрита, опухоли Хронический гастрит - понятие клинико-анатомическое, характеризующееся определенными патоморфологическими изменениями слизистой оболочки желудка - неспецифическим воспалительным процессом...

Признаки классификации безопасности Можно выделить следующие признаки классификации безопасности. 1. По признаку масштабности принято различать следующие относительно самостоятельные геополитические уровни и виды безопасности. 1.1. Международная безопасность (глобальная и...

Прием и регистрация больных Пути госпитализации больных в стационар могут быть различны. В цен­тральное приемное отделение больные могут быть доставлены: 1) машиной скорой медицинской помощи в случае возникновения остро­го или обострения хронического заболевания...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия