Афінський акрополь — найвідоміший акрополь у світі, розташований у столиці Греції місті Афіни на пагорбі Акрополіс висотою 156 м над рівнем моря. Афінський акрополь був офіційно проголошений провідною пам'ятникою загальноєвропейської культурної спадщини 26 березня 2007 року[1][2]. 20 червня 2009 року був офіційно відкритий Новий музей акрополя[3].З усіх шедеврів світової архітектури старих і нових часів найвідомішим і, напевно, найдосконалішим є ансамбль афінського Акрополя — вершина. еллінської архітектури класичної доби Стародавньої Греції. В період ранньої класики 5 століття до н. е. майстри успішно вирішують проблему синтезу архітектури та скульптури. Вони виступають як два рівні, доповнюючі один одне види мистецтва. Скульптурні композиції фронтонів Храму Зевса в Олімпії (470—465 роки до н. е.) — найкращий тому приклад. На одному з них зображена сцена боротьби між Пелопсом та Еномаєм, яка поклала початок античним Олімпійським змаганням. Сюжетом скульптурної сцени на другому фронтоні слугувала битва грецьких героїв із кентаврами — кентавромахія. В центрі фронтона розташована висока фігура бога Аполлона, з обох боків від нього зображені кентаври під час боротьби з героями. Обличчя останніх спокійні та мужні, вони демонструють силу духу та впевненість у своїй перемозі. Весь задум скульптурної композиції символізує перемогу розумного початку, уособленого в Аполлоні та грецьких героях, над неприборканими силами природи, втіленими в кентаврах. Розташування груп надзвичайно тонко продумане. Драматизм поступово наростає до центру, і раптом Аполлон своїм власним жестом неначе зупиняє цей хаос.«Народження Афродіти», або «Трон Людовізі» Велике досягнення саме класичного періоду давньогрецького мистецтва — мистецтво рельєфу. Найвідоміша пам'ятка цього виду пластики — рельєф Народення Афродіти (470—460 до н. е., також відомий як «Трон Людовізі»), ціла композиція, складена трьома рельєфами, виконаними на пароському мармурі. На центральному рельєфі зображено сам момент народження богині із морської піни. Дві двічини притримують Афродіту та прикривають її тіло тонкою тканиною. На одній із бокових плит зображена дівчина, яка грає на флейті, на іншій — жінка в такій самій позі, але довгому одязі, вона запалює пахощі на честь Афродіти. Надзвичайно простими прийомами скульптор досягає неперевершеної поетичності сцени.Афіни розкинулися в широкій долині, зі сходу, півночі і заходу амфітеатром обступили її синьо-сірі гірські пасма. Серед сучасної забудови великого міста здалеку видно скелю Акрополя, яка підноситься над містом на 70-80 м. Звідусіль — стрімкі, майже прямовисні схили. Лише із заходу на Акрополь веде звивиста дорога. Загальна площа споруди Акрополя 300 × 130 м. Тут уже в II тис. до н. е. стояла фортеця. Після того як вона втратила військове й адміністративне значення і центр громадського життя Афін перейшов на торговельну площу — агору, Акрополь залишився релігійним центром, де ще наприкінці VII — на початку VI ст. до н. е. було зведено храм Афіни — покровительки міста, а згодом, за правління Пісістрата та його синів,— інші численні споруди. Настали героїчні часи персидських війн. Загарбники двічі руйнували Акрополь — у 480 і 479 рр. до н. е. Після перемоги над персами афіняни відновили укріплення, але з відбудовою храмів не поспішали. Художній задум ансамблю визрівав довго. Спорудження Акрополя розпочалося при Періклі, що був стратегом Афін з 443 по 429 р. до н. е. Художніми роботами керував великий скульптор Фідій. У будівництві брали участь найвідоміші архітектори тих часів — Іктін, Каллікрат, Мнесікл та ін. Велику роль у художньому образі Парфенона відіграла скульптура. На західному фронтоні було зображено суперечку Афіни і Посейдона за володіння Аттикою. Посейдон ударив тризубцем об скелю — і звідти забило солоне джерело. Афіна встромила свій спис у землю, і він перетворився на оливкове дерево. Життя перемогло смерть. Посейдон був покровителем аристократії, а Афіна — демократії. Отже, скульптурна сцена на фронтоні відображала перемогу демократії над аристократією. На східному фронтоні зображено народження Афіни з голови Зевса. За колонадами, навколо головного приміщення храму — цели, на стінах був барельєфний фриз (Зофор), що зображав панафінейську процесію
9.Епоха еллінізму як пізній етап у розвитку давньогрецької художньої культури Елліністична цивілізація — термін, який має два смислових значення: хронологічне — культура епохи еллінізму і типологічне — культура, що виникла в результаті взаємодії грецьких (еллінських) і місцевих елементів. Типологічне розуміння призводить до розширення хронологічних та географічних рамок аж до включення в поняття «Елліністична цивілізація» усієї культури античного світу від часу походів Александра Македонського (4 століття до н. е.) до падіння Римської імперії (5 століття н. е.). При цьому не беруться до уваги якісні зміни в ідеології та культурі, що виникли після римського завоювання.Сформована на всій території елліністичного світу культура не була одноманітною. У кожній області вона формувалася шляхом взаємодії місцевих, найбільш стійких традиційних елементів культури з культурою, принесеної завойовниками і переселенцями — греками і негреками. Форми синтезу визначалися впливом багатьох конкретних обставин: чисельним співвідношенням різних етнічних груп (місцевих і прийдешніх), рівнем їхньої економіки і культури, соціальної організації, політичною обстановкою і т. д.Навіть при зіставленні великих елліністичний міст (Александрії, Антіохії на Оронті, Пергама і т. д.), де греко-македонське населення відігравало провідну роль, чітко видно особливі, характерні для кожного міста риси культурного життя. Ще ясніше проступають вони у внутрішніх областях елліністичних держав (наприклад, у Фіваїді, Вавилоні, Фракії). Проте всім місцевим варіантами елліністичної культури властиві деякі спільні риси, обумовлені, з одного боку, подібними тенденціями соціально-економічного та політичного розвитку суспільства на всій території елліністичного світу, з іншого — обов'язковою участю в синтезі елементів грецької культури.Утворення елліністичних монархій у поєднанні із полісною структурою міст сприяло виникненню нових відносин у суспільстві. Напружена політична обстановка, безперервні військові конфлікти між державами та соціальні рухи всередині них також наклали істотний відбиток на елліністичну культуру. Саме у культурі доби еллінізму більш опукло, ніж у класичній грецькій, виступають розбіжності у змісті та характері культури еллінізованих верхніх шарів суспільства і міської та сільської бідноти, в середовищі якої стійкіше зберігалися місцеві традиції
