Змістовий модуль 4. Соціальна психологія спільностей та груп

Поняття групи. Класифікація груп. Головні характеристики великих соціальних груп. Психологічні характеристики натовпу. Психологічні характеристики етнічних груп. Психологічні особливості українського національного характеру. Поняття про малу групу. Класифікація малих соціальних груп. Головні підходи до вивчення малих соціальних груп. Структура взаємовідносин у малій соціальній групі.

Методичні поради:

Соціальна група – це об’єднання двох або більше людей, які взаємодіють один з одним і залежать один від одного в тому розумінні, що загальні потреби і цілі змушують їх розраховувати один на одного.

До елементарних параметрів групи належать: композиція (склад), структура групи, групові процеси, групові норми і цінності, система санкцій. Композиція групи визначається в залежності від того, яка реальна група досліджується і які ставляться цілі в дослідженні. Значимі характеристики (стать, вік, професійні чи моральні якості) задаються дослідником. Теж саме можна сказати відносно групових структур. Визначають горизонтальні структури (лідерська, статусів, комунікацій тощо) та вертикальні структури (неофіційні й офіційні відносини, офіційно ділові тощо).

До групових процесів відносяться процеси розвитку, згуртованості, нормативного тиску, прийняття рішення.

Існують різні класифікації соціальних груп в залежності від принципів, на основі яких вони побудовані. У залежності від кількості членів групи поділяються на великі та малі. За мірою безпосереднього впливу на особистість виділяються первинні та вторинні; за мірою зв’язку з іншими групами виділяються відкриті та закриті групи. У залежності від сили впливу на особистість розрізняють групи членства і референтні групи. За мірою організації розрізняють неорганізовані, випадкові та цільові організовані групи. У залежності від тривалості існування виділяються короткочасні та довготривалі групи. За мірою міцності та стійкості внутрішніх зв’язків розрізняють згуртовані, малозгуртовані й роз’єднані групи.

Для соціальної психології важливою є проблема великих соціальних груп, оскільки зміст соціально-значущих рис людської психіки формується саме на рівні макрогруп. Великі групи поділяються на два різновиди: випадкові спільності, які стихійно виникають, короткочасно існують (натовп, публіка, аудиторія), і соціальні групи, які склалися в ході історичного розвитку і посідають певне місце в системі суспільних відносин кожного конкретного типу суспільства і тому довготривалі, стійкі у своєму існуванні (нації, соціальні класи, професійні, вікові групи).

У великих групах існують специфічні регулятори соціальної поведінки, такі як традиції, звичаї, обряди. До регуляторів соціальної поведінки прийнято відносити і соціальний контроль (закон, табу, мораль тощо). Отже, традиції – це знання, форми діяльності і поведінки, що історично склалися і передаються із покоління в покоління, а також супутні їм звичаї, правила, цінності, уявлення; обряд – це сукупність символічних, стереотипних, колективних дій, що втілюють у собі ті чи інші соціальні ідеї, уявлення, норми, цінності, які викликають певні колективні відчуття; звичаї – соціально успадковані стереотипні способи поведінки, які постійно відтворюються у певному суспільстві або соціальній групі і є звичними для ї членів; закон – сукупність нормативних актів, що мають юридичну силу і регулюють формальні відносини людей у масштабах держави; табу – система заборон на здійснення певних дій або думок людини; мораль – це особливі звичаї, які мають моральне значення і пов’язані з розумінням добра і зла і даній соціальній групі чи суспільстві.

Особливим різновидом великих соціальних груп є тимчасове об’єднання людей, які перебувають у стані підвищеного емоційного збудження. Наукові спроби підійти до вивчення проблем натовпу були здійснені у кінці ХІХ ст. французьким соціологом Г.Лебоном. Вчений виокремлює такі властивості натовпу:1) відбувається зрівнювання всіх, зведення людей до одного рівня психічних проявів у поведінці; 2) натовп інтелектуально значно нижче індивідів, що його складають; 3) людина у натовпі здатна здійснити будь-які акти насилля, жорстокості, вандалізму, які у звичних умовах здаються їм неприпустимими; 4) натовп відзначається підвищеною емоційністю та імпульсивністю.

Властивості натовпу проджуються такими механізмами: анонімність, яка, з одного боку, створює в окремого індивіда почуття сили, могутності, непереможності, в другого - виникнення почуття особистої безвідповідальності; зараження як поширення психічного стану одних людей на інших; навіюваність як некритичне сприймання будь-яких стимулів і закликів до дій і здатність здійснити такі акти, які суперечать індивідуальній свідомості, характеру, звичкам.

За характером поведінки виокремлюють такі види натовпу: пасивний та активний або діючий, панічний, що рятується, стягальний або корисливий (прагнення до пограбування), демонстративний (виявляється протест), екстатичний (дії, викликані ненавистю до когось), конвенційний (болільники на стадіоні, тобто реальні або уявні правила про норми), експресивний (виявлення спільних почуттів).

Водночас, найважливішими для розвитку суспільства та особистості є такі великі групи, як етноси. Етнічна група – стійка спільність, що історично склалася на певній території і якій властиві відносно стабільні особливості мови, спільні риси, неповторні якості, усвідомлення єдності і відмінності від інших утворень (самосвідомість етносу), відмінні від інших груп характеристики (спосіб життєдіяльності, традиції, норми, правила і звички, побут, матеріальна і духовна культура, метод господарсько-економічної діяльності, внутрішня формальна організація та ін.).

Дослідження психології етнічних груп започаткував В.Вундт. Для досліджень він брав міфи, звичаї, мову. Сучасна етнопсихологія для позначення компонентів психології етнічних груп використовує поняття «національний характер» (своєрідне, специфічне поєднання типових рис у конкретних історичних і соціально-економічних умовах буття нації; уявлення народу про себе, навколишній світ та форм реакцій на нього), «національна самосвідомість» (усвідомлення індивідами національної належності, специфічних рис власної нації, ставлення до національних цінностей), «ментальність» (своєрідний стан, рівень розвитку, спрямованості індивідуальної та групової свідомості, здатність до засвоєння норм, принципів, відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь).

В Україні можна викремити кілька відносно самостійних етнічних типів, зосереджених у конкретних регіонах: у Закарпатті, Галичині, на Буковині та Східній Україні тощо. Етнічний характер мешканців кожного з цих регіонів формувався під впливом соціально-історичних, політичних, релігійних, мовних та інших умов. Першi спроби дати аналiз психiчного складу украiнцiв як етносу i як нацiї були здiйсненi ще в XVIII-XIX ст. у працях видатних представникiв української думки М.Костомарова, В.Липінського, Д.Чижевського, Ю.Липи, Ю.Кульчицького та ін. Більшість дослідників до типових рис українського національного характеру зараховують демократичність, волелюбність, емоційність, що виявляється у музичності, наближеності до природи, культі жінки і родини, релігійності, толерантності до інших народів, працелюбстві, гостинності тощо.

Аналiз психологiчних характеристик великих соцiальних груп веде до постановки принципово важливого для соцiальної пси­хологiї питання: як саме елементи суспiльної психологiї «взаємо­дiють» iз психiкою кожної окремої людини, яка входить до складу цiєї групи? Дослiдження того, яким чином соцiальний досвiд вели­кої групи стає надбанням iндивiда, не може бути виконане без урахування такої ланки у цьому ланцюзi, як мала група.

Мала група – це малочисельна за своїм складом соціальна група, члени якої об’єднані спільною діяльністю і знаходяться у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні один з одним. З існуючої чисельності класифікацій малих груп найбільш поширеними є три: 1) поділ малих груп на “первинні” і “вторинні”; 2) поділ їх на “формальні” та “неформальні”; 3) поділ на “групи членства” і “референтні групи”.

Первинні групи – це такі групи, в яких індивід отримує перший досвід соціальної єдності. Вони характеризуються інтимними, особистісними, неформальними відносинами, безпосереднім спілкуванням, сталістю і малочисельністю. Вторинні групи – це сукупність людей, які опосередковано зв’язані загальною діяльністю. Вони утворюють соціальну структуру суспільства, в яку особистість втягнена лише частково як носій певної функції.

Формальні групи – це вид малих груп, поведінка і становище окремих членів яких строго регламентується.

Неформальні групи – це вид малих груп, який виникає на основі міжособистісних відносин, взаємних симпатій / антипатій.

Референтні групи – це такі об’єднання, які є для індивіда еталоном в оцінці ним власного соціального становища, дій, поглядів тощо.

Групи членства – це групи, норми та цінності яких не засвоюються індивідом, хоча він є членом цієї групи.

Мала група є складною системою спілкування та взаємин як між членами групи, так із середовищем, які визначають її структуру. Отже, структура малої групи – це сукупність зв’язків між членами групи. Основними сферами активності активності індивідів у малій групі є спільна діяльність і спілкування. На цій підставі виокремлюють структуру зв’язків і відносин, породжених спільною діяльністю (функціональних, організаційних, управлінських, економічних) і спілкуванням (комунікативних, емоційних, рольових, неформально-статусних).

Головними підходами до вивчення малих соціальних груп є: соціометричний, соціологічний і «школа групової динаміки».

Соціометричний напрямок, що пов’язаний з ім’ям Дж. Морено, включає: 1) теорію вивчення малих груп, яка досліджує емоційні міжособистісні відносини і поширює свої висновки на великі соціальні групи та суспільство в цілому; 2) кількісне вимірювання емоційних відносин в малих групах; 3) систему методів лікування людей (соціатрія). проблеми і труднощі яких пов’язано з нестачею навичок поведінки в малих групах. Соціометрія використовується як метод дослідження, що дає можливість одержати кількісні характеристики групи; величину статусу кожної групи, наявність угрупувань всередині групи; міру згуртованогсті або роз’єднання; дані про напружені або конфліктні діади, триади, мікрогрупи.

Соціологічний напрямок у вивченні малих груп пов’язано з традицією, яку було закладено експериментами Е.Мейо. Вивчаючи вплив різних факторів на підвищення продуктивності праці, він прийшов до відкриття ролі людського і групового факторів. В основі концепції Е.Мейо лежать наступні положення: 1) людина являє собою «соціальну істоту», яка орієнтована і включена в контекст групової поведінки; 2) жорстка ієрархія підпорядкованості і бюрократична організація несумісні з природою людини і її свободою; 3) керівники промисловості повинні орієнтуватися більшою мірою на людей, ніж на продукцію, що забезпечуватиме соціальну стабільність суспільства. Раціоналізація управління з врахуванням соціально-психологічних факторів трудової діяльності людей – основний шлях вирішення соціальних суперечностей.

Школа «групової динаміки» є найбільш психологічним напрямком дослідження малих груп, що пов’язано з ім’ям К.Левіна, який ввів поняття «групова динаміка», застосувавши його як по відношенню до індивідуальної, так і групової поведінки. Згідно з його поглядами, так само, як індивідуум та його оточення формують психологічне поле, так і група та її оточення формують соціальне поле. Соціальна поведінка виявляється всередині групи і визначається конкуруючими підгрупами, окремими членами, обмеженнями і каналами спілкування. Таким чином, групова поведінка в будь-який момент часу стає функцією загального стану соціального поля.