Змістовий модуль 3. Соціально-психологічні закономірності спілкування

Поняття спілкування в соціальній психології. Структура та функції спілкування. Міжособистісна комунікація. Засоби комунікації. Комунікативна компетентність. Бар’єри спілкування. Взаємодія як організація діяльності. Типи взаємодії. Поняття соціальної перцепції. Об’єкт та суб’єкт соціальної перцепції. Формування першого враження про людину. Механізми перцепції. Каузальна атрибуція та її фундаментальна помилка. Поняття соціально-психологічного впливу. Способи та механізми впливу.

Методичні поради:

Спілкування – це універсальна реальність людського буття, яка породжується і підтримується різноманітними формами людських стосунків. У цій реальності формуються та розвиваються як різні види соціальних відносин, так і психологічні особливості окремої людини.

Вивчаючи спілкування, дослідники виділяються його структуру. До визначення структури можна підходити по-різному, в залежності від аспекту, в якому розглядається спілкування. У вітчизняній літературі найбільш поширено два підходи до розглядання структури спілкування: виділення структурних компонентів з позиції розглядання його зсередини, а саме комунікативного, інтерактивного, перцептивного, та виділення структурних складових на основі зумовленості спілкування зовнішніми факторами, тобто сферою суспільних відносин, таких як: міжособистісне, рольове, ритуальне, монологічне, діалогічне тощо.

Спілкування – явище поліфункціональне. Якщо узагальнити пiдходи бiльшостi дослiдникiв, то можна виокремити такі функцiї спiлкування: обмiн iнформацiєю, узгодження i коригування дiй у спiльнiй дiяльностi та регуляцiя емоцiйного життя людини.

У процесі спілкування здійснюється обмін інформацією. Комунікація – це завжди взаємодія, тому лише в абстракції вона може розглядатись як самостійна інформаційна сторона міжособистісного спілкування.

Специфіка міжособистісної комунікації визначається активно-діяльнісною природою людини, яка складає цей процес, і полягає в наступному:

1) кожний учасник комунікативного процесу передбачає в своєму партнерові не об’єкт, а активного діяча і на цю його активність потрібно орієнтуватись, аналізуючи його мотиви, цілі, установки;

2) в її процесі кожен з учасників отримує нову інформацію;

3) характер обміну інформації є ніщо інше як психологічний вплив однієї людини на іншу, який здійснюється “семантично значущою інформацією”, яка може бути двох видів: спонукальною і констатуючою, і спрямовуватись як на окремого індивіда (аксіальна інформація), так і на багатьох реципієнтів (регинальна інформація);

4) цей процес відбувається лише за умови єдиної системи кодування та декодування знаків;

5) можливість виникнення комунікативних бар’єрів як психологічних перепон різного походження, які реципієнт встановлює на шляху небажаної, втомлюючої або небезпечної інформації.

За характером впливу інформація, що йде від комунікатора, може бути спонукальною і констатуючою Спонукальна інформація висловлюється в наказі, проханні, інструкції, пораді. Вона розрахована на те, щоб стимулювати певні дії. Констатуюча інформація виступає у формі повідомлення і передбачає зміну поведінки не прямо, а опосередковано і поступово.

Залежно від спрямованості інформації, яка йде від комунікатора, виокремлюють аксіальну (спрямовує свої сигнали до якогось окремого отримувача інформації) та ретиальну (має своїм адресатом багатьох реципієнтів, великі соціальні групи) форми комунікації.

Комунікативний процес в людському спілкуванні багатий своїми засобами. У залежності від знакових систем, які використовуються, можна виділити вербальну (знаковою системою є мова) і невербальну (використовуються різні немовні знакові системи) комунікації.

Вербальна комунікація використовує усну і письмову мову. В останні декілька років, коли на зміну телефонним переговорам приходить електронна пошта, навички письмової форми стають дуже важливими. У відборі кандидатів на вакантні місця все більше уваги приділяється письмовій мові. Усна мова залишається найбільш розповсюдженим способом комунікації.

Невербальна комунікація має здатність не тільки підсилювати або послаблювати вербальний вплив, але й виявляти такий параметр комунікативного процесу як наміри його учасників. Головними формами невербальних знакових систем є: оптико-кінетична система знаків (жести, міміка, пантоміміка), паралінгвістична (якість голосу, його діапазон, тональність ) і екстралінгвістична (включення в мову пауз, покашлювання, плач, сміх тощо ) система знаків, простір і час організації комунікативного процесу.

Комунікативна компетентність відіграє значну роль у ефективності спілкування. Комунікативну компетентність не можна вважати константною особистісною характеристикою і уявляти як замкнений індивідуальний досвід. Комунікативна компетентність пов’язана здебільного з відносинами, зі змінами самого суспільства, а не із знаннями і чуттєвим досвідом індивідів.

Інтерактивна сторона спілкування – це та його сторона, яка фіксує не лише обмін інформацією, але й організацію сумісних дій, що дозволяє реалізувати деяку загальну для партнерів мету. Загальноприйнятими в соціальній психології є дослідження взаємодії у двох аспектах. Перший аспект – це розглядання взаємодії як контакту двох або більше осіб, у результаті якого відбуваються взаємні зміни їх поведінки, діяльності, стосунків, установок. Існують різні види контактів: просторові, зацікавленості, обміну.

Другий аспект – це розглядання взаємодії як організації діяльності, тобто як такий процес, в якому відбувається взаємне зумовлювання індивідуальних дій, які пов’язані циклічною залежністю.

Соціальна взаємодія як організація діяльності між людьми складається з таких елементів: діюча особа, потреба в активізації поведінки, ціль діяльності, метод діяльності, інша діюча особа, на яку спрямована дія, результат дії.

Розрізняють два основних типи взаємодії: співробітництво і суперництво (конкуренція). Співробітництво передбачає взаємопов’язані дії індивідів, що спрямовані на досягнення загальних цілей зі взаємною вигодою. Взаємодія на основі суперництва включає в себе спроби відсторонення, випередження або придушення суперника.

Конфлікт – це відкрите протистояння між членами взаємодії, яке виникає внаслідок взаємовиключних інтересів і позицій. Існує два типи конфліктів: конструктивний і деструктивний. Деструктивний конфлікт частіше стає незалежним від причини, що його породила, і легше приводить до переходу "на особи", чим і породжує стреси. Для нього характерний специфічний розвиток, а саме розширення кількості залучених учасників, їх конфліктних дій, множення кількості негативних установок на адресу один одного і гостроту висловів ("експансія" конфлікту). Інша межа – "ескалація" конфлікту означає нарощування напруженості, включення все більшого числа помилкових визначень як рис і якостей опонента, так і самих ситуацій взаємодії, зростання упередженості проти партнера. Вирішення такого типу конфлікту залежить від компромісу, який реалізується з великими труднощами.

Продуктивний конфлікт частіше виникає через відмінності точок зору на яку-небудь проблему, на способи її вирішення. У такому разі сам конфлікт сприяє формуванню більш багатопланового розуміння проблеми, а також мотивації партнера, що захищає іншу точку зору – вона стає більш "легітимною". Сам факт іншого аргументування, визнання її законності сприяє розвитку елементів кооперативної взаємодії усередині конфлікту і тим самим відкриває можливості його регулювання і дозволу, а значить, і знаходження оптимального рішення дискутуючої проблеми.

При аналізі різних типів взаємодії принципово важлива проблема змісту діяльності, в рамках якої дані ті або інші види взаємодії. Так можна констатувати кооперативну форму взаємодії не тільки в умовах виробництва, але, наприклад, і при здійсненні яких-небудь асоціальних, протиправних вчинків – сумісного пограбування, крадіжки і т.д. Тому кооперація в соціально-негативній діяльності не обов'язково та форма, яку необхідно стимулювати: навпаки, діяльність, конфліктна в умовах асоціальної діяльності, може оцінюватися позитивно. Кооперація і конкуренція лише форми "психологічного малюнка" взаємодії, зміст же і в тому, і в іншому випадку задається більш широкою системою діяльності, куди кооперація або конкуренція включена. Тому при дослідженні як кооперативних, так і конкурентних форм взаємодії неприпустимо розглядати їх без загального контексту діяльності.

Соціальна перцепція – це багатофункціональний процес, який передбачає сприйняття зовнішніх ознак людини, співвіднесення їх з її особистісними характеристиками, інтерпретацію і прогнозування на цій основі її вчинків. Дослідження процесу соціальної перцепції включає характеристики об’єкта і суб’єкта сприйняття, вивчення механізмів процесу міжособистісної перцепції, а також ефектів, що супроводжують цей процес.

Об’єкт соціальної перцепції – це автор повідомлень, які сприймаються, інтерпретуються спостерігачем. Він є для суб’єкта спостережень сукупністю значимих ознак, “перцептивних гачків”. “Перцептивні гачки” - це шифр об’єкта сприймання. Історія вивчення зовнішніх характеристик об’єкта в їх взаємозв’язку з його внутрішніми, психологічними особливостями сягає у давнину. На основі вивчення цього взаємозв’язку було створено чисельну кількість класифікацій типів особистості.

У соціальній психології досліджуються психологічні особливості суб’єкта сприйняття, які впливають на адекватність сприйняття. У ситуації формування першого враження виникає ряд ефектів, які опосередковують процес сприйняття людини людиною. Ефект ореолу полягає в тім, що в образ сприйняття вбудовується попередній досвід суб’єкта. Ефект стереотипізації полягає в тім, що будова образу сприйняття відбувається на основі вже існуючих схем, стійких уявлень. Стереотип, що має здатність створювати нову реальність, отримав назву “стереотип очікування”. Стереотип очікування є реально діючим фактором педагогічного процесу. Ефекти новизни і первинності торкаються значущості певного порядку пред'явлення інформації про людину для складання певного уявлення."Ефекту первинності": враження про незнайомця точно відповідає порядку пред'явлення інформації: пред'явлена раніше запанує, тобто він зареєстрований в тих випадках, коли сприймається незнайома людина. Навпаки, в ситуаціях сприйняття знайомої людини діє "ефект новизни", який полягає в тому, що остання, тобто більш нова, інформація виявляється найзначущішою.

У ситуації міжособистісного розуміння використовуються такі механізми, як ідентифікація ( уподібнення себе до іншої людини ), емпатія ( розуміння іншої людини через домінування емоційного сприйняття її внутрішнього світу, тобто партнер не «продумується», а «відчувається» ), атракція ( сприймання і пізнання іншої людини, що ґрунтується на формуванні стійкого позитивного почуття ), соціальна рефлексія ( усвідомлення діючим індивідом того, як він сприймається партнером по спілкуванню, тобто своєрідний подвоєний процес дзеркального відображення один одного ).

У ситуації нерозуміння, яка виникає в сумісній діяльності, застосовується механізм каузальної атрибуції. Каузальна атрибуція – це своєрідна інтерпретація та оцінка людиною причин і мотивів поведінки інших на основі буденного досвіду. Феномен атрибуції (приписування) виникає тоді, коли в людини є дефіцит інформації про іншу людину. Дослідники атрибуції виявили схильність людей ігнорувати ситуаційні причини дій та їх результатів на користь диспозиційних (стійкі риси людини, мотиви, установки). Тенденцію суб’єктів сприйняття недооцінювати ситуаційні та переоцінювати диспозиційні впливи на поведінку інших було названо фундаментальною помилкою атрибуції.

Водночас, сприймання партнерів по спілкуванню у процесі міжособистісної взаємодії наштовхується на різноманітні бар’єри. Найсуттєвішими є комунікативні бар’єри – це психологічні перешкоди, що виникають на шляху отримання інформації. Причинами комунікативних бар’єрів є змістові й формальні характеристики повідомлення, а саме ігнорування поглядів, цінностей співрозмовника, відмінності у знаннях, інформаційному фонді співрозмовника; неоднаковий вид мислення, використання операцій мислення з різним ступенем глибини; співрозмовники розмовляють різними мовами і діалектами чи мають суттєві мовленнєві дефекти, невиразність чи мова-скоромовка; обмежений лексикон, соціальні, культурні, професійні відмінності; використання стилю спілкування, який може бути недоречним чи не відповідати комунікативній ситуації, неправильна організація повідомлення, інформація передається науково-канцелярським стилем, який більш зрозумілий при читанні тощо. На цій підставі виокремлюють такі бар’єри: смисловий ( повідомлення для співрозмовників має різний смисл), логічний (неадекватне розуміння інформації, породжене особливостями мислення партнерів), фонетичний (особливості мови співрозмовників), семантичний (незбігання у системах значень партнерів по комунікації, тобто лінгвістичного словника мови), стилістичний (невідповідність стилю мови комунікатора і ситуації спілкування чи актуального психологічного стану реципієнта).

Вивчення різних аспектів процесу спілкування показує, що зміст кожного із них включає в себе певні способи впливу індивідів один на одного. Вплив - це процес і результат зміни індивідом поведінки іншої людини, її установок, намірів, уявлень, оцінок тощо у ході взаємодії з нею.

Розрізняють спрямований і неспрямований вплив. Меха­нізмом першого є переконання і навіювання. У цьому випадку суб'єкт ставить перед собою завдання досягти певного резуль­тату від об'єкта впливу. На відміну від спрямованого впливу, неспрямований подібного соціального завдання не має, хоча ефект впливу виникає, виявляючись нерідко в дії механізмів зараження і наслідування.

Переконання як засіб соціально-психологічного впливу – це свідома, аргументована дія щодо однієї людини або групи людей з метою змінити їхнє судження, ставлення, намір чи рішення. Засобами переконання є: ясні, чітко сформульовані аргументи, висунуті співрозмовнику в прийнятному для нього темпі та зрозумілій термінології (метод розгорнутої аргументації); відкрите визнання як сильних, так і слабких сторін рішення дає співрозмовнику змогу зрозуміти, що ініціатор впливу «володіє ситуацією» (метод двосторонньої аргументації); отримання згоди у відповідь на кожен доказ (метод позитивних відповідей Сократа).

Навіювання – це свідомий неаргументований вплив на людину або групу людей з метою змінити їхній стан, ставлення, схильність до певних дій. Засобами навіювання є: володіння методом гіпнозу; особливі індивідуальні якості; особистий авторитет; використання умов і оточення, які посилюють сугестію (приглушене освітлення, ритмічні звуки, ритуальні дотики та інше); вибір партнерів, які найбільше піддаються впливу.

Зараження – це передача свого стану або ставлення іншій людині, або групі, котрі якимось чином (немає пояснення яким) переймають цей стан або ставлення. Це може відбуватися як мимоволі, так і свідомо. Засобами зараження є: висока динаміка і ненргійність особистої поведінки; артистизм; інтеграційне залучення партнерів; поступове нарощування інтенсивності дій; прямий погляд в очі співрозмовника; дотики і тілесний контакт.

Особливою ситуацією, коли підсилюється вплив через зараження, є паніка, що виникає в масі людей як певний емоційний стан, різновид поведінки натовпу внаслідок дефіциту або надлишку інформації.Під час паніки спрацьовують механізми комунікативного, перцептивного та інтерактивного впливу, такі, скажімо, як фасцинація, психологічний настрій та ін. Ситуація паніки завжди супроводжується зараженням і навіюванням. Вона може виникати як у малій групі в ситуації безпосереднього спіл­кування, так і в натовпі, великому регіоні або в суспільстві загалом.

Дуже часто паніка ініціюється чутками, засобами масової інформації, соціальними чи політичними подіями. Люди, які були охоплені панікою, виявляли такі особ­ливості поведінки, як неадекватну оцінку ситуації, перебільшення небезпеки, прагнення врятуватися втечею; підвищену метушливість, хаотизм поведінки, або її загальмованість; зниження дисципліни, працездатності; пошук заспокійливих засобів (ліків, алкоголю); прагнення одержати інформацію, а отже підвищений інтерес до всіх повідомлень, чуток, новин.

Один із головних попереджувальних методів - це орга­нізація ефективного керівництва з одночасним формуванням довіри до цього керівництва; знання членами групи своїх функціо­нальних обов'язків, обставин, причин ситуації, можливість одержання вірогідної інформації про них.

Наслідування – це здатність викликати бажання бути подібним до себе. Воно може виявлятися як мимоволі, так і застосовуватись свідомо. Засобами наслідування є: публічне визнання (популярність); демонстрація високої майстерності; приклад сміливої поведінки, милосердя, служіння ідеї; новаторство; особистий «магнетизм», тяжіння; «модні» поведінка та оформлення зовнішності; заклик до наслідування.

Мода (від лат. modus - норма, правило, міра) - це форма стандартизованої масової поведінки людей, що виникає стихійно під впливом настроїв, смаків, захоплень, які домінують у суспільстві. Мода у масштабах всього суспільства виникає тільки там і тоді, де і коли існує можливість застосування соціального статусу і наслідування одних соціальних класів і груп іншим шляхом запозичення певних культурних зразків. А.Гофман виокремлює сім соціальних функцій моди: створення і підтримка одноманітності і різноманітності в культурних зразках; інноваційна; комунікативна; соціальної диференціації і нівелювання; соціалізації; престижу; психофізіологічної розрядки.

Коли люди стикаються з чимось незрозумілим, але, на їх думку, важливим, вони завжди намагаються знайти відповідну інформацію, в якій було б необхідне роз'яснення. Якщо ж система офіційної пропаганди не дає пояснень, що знімають психічну напругу, то люди самі починають з'ясовувати ситуацію, яка виникла, але роблять це в межах звичних для них уявлень.

Таке зняття особистісної напруги дуже часто здійснюється за допомогою чуток. Чутка - це повідомлення, що надходить від однієї або більше осіб, про нічим не підтверджені події.Як правило, вони стосуються важливих для певної соціальної групи чи людини явищ, заторкують актуальні для них потреби та інте­реси. Очікування одержати задоволення потреби в інформації є головним мотивом сприймання і відтворення почутого (чутки).

Засоби протидії чуткам можна поділити на дві групи - профілактичні та активні. Профілактичні засоби пов'язані з ефективністю дії засобів масової інформації та пропаганди, наявністю обов'язкового зворотного зв'язку між керівництвом та переважною масою народу. Важливим при цьому є ефективність керівництва на всіх рівнях, довіра до нього та засобів масової інформації. Засоби активної протидії, як правило, пов'язані з контрпропагандою, яка виходить з того, що замовчування чуток призводить до їх поширення, виникнення нових чуток. Пряме спростування чуток часто викликає ефект «бумерангу». Вони знову повертаються і поширюються серед людей ще з більш недостовірними деталями.

Аналіз спілкування як складного, різнобічного процесу показує, що його конкретні форми можуть бути різними. Для того щоб зрозуміти, як саме особистість включена в ці процеси, що вона вносить у них, необхідно простежити, як конкретно розвиваються процеси спілкування в різних групах, тобто за умов різної за змістом діяльності.