ОСНОВНІ ТЕРМІНИ ДИСЦИПЛІНИ

Активність особистості – здатність особистості ініціювати зміни у процесі відносин з навколишнім світом.

Атракція – виникнення при сприйманні індивіда індивідом взаємної привабливості, розуміння і прийняття один одного у взаємодії, коли не лише узгоджуються дії, а й встановлюються позитивні взаємини. Умови виникнення: просторова близькість, схожість установок, спільні інтереси, невпевненість у собі.

Атитюд – внутрішній стан готовності людини до дії, що передує поведінці.

Афіліація – потреба людини у підтримці інших, дружніх стосунках, любові. Для багатьох людей більш важливою є не сама підтримка, а її відчуття.

Взаємодія – взаємозалежний обмін діями, організація людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності.

Види взаємодій: конкуренція, кооперація, згода і конфлікт, пристосування і опозиція, асоціація і дисоціація тощо.

Вчинок – практична дія, опосередкована процесом взаємодії та спілкування між людьми (вибором, метою діяльності, оцінюванням ситуації, самооцінкою, активністю індивіда, намірами, рівнем домагань, статусно-рольовими характеристиками, ціннісно-смисловою та мотиваційною сферами особистості, нормативним регулюванням у конкретній групі чи суспільстві).

Говоріння – психологічний компонент вербальної комунікації; метод втілення в систему знаків певного смислу, кодування інформації; механізм мовлення для побудови висловлювань.

Групова динаміка – сукупність процесів, що відбуваються в малій групі і характеризують її з точки зору руху, розвитку та функціонування.

Групові норми – певні правила, стандарти поведінки, вироблені групою для забезпечення спільної діяльності її членів.

Групові очікування або експектації – сукупність уявлень про те, як повинен поводитися член групи у певній ситуації.

Зараження – психологічний вплив на особистість у процесі спілкування і взаємодії, який передає певні настрої, спонуки не через свідомість та інтелект, а через емоційну сферу.

Егоїзм – ціннісна орієнтація суб’єкта, яка зумовлює домінування в його взаємодії з іншими особистих інтересів і потреб безвідносно до інтересів партнера по спілкуванню.

Емпатія – осягнення емоційних станів іншої людини; психічний процес, який дає змогу зрозуміти переживання іншої особистості (механізм пізнання); дія індивіда, що допомагає йому по-особливому вибудувати спілкування (особливий вид уваги до іншої людини); здібність, властивість, здатність проникати в психічний стан іншої людини (характеристика людини, тобто емпатійність).

Етнічна група – стійка спільність, що історично склалася на певній території і якій властиві відносно стабільні особливості мови, спільні риси, неповторні якості, усвідомлення єдності та відмінності від інших утворень (самосвідомість етносу).

Ідентифікація – процес ототожнення (уподібнення) себе з іншим індивідом або групою, основою якого є емоційний зв’язок; набуття, засвоєння цінностей, ролей, моральних якостей іншої людини, особливо батьків; копіювання суб’єктом думок, почуттів, дій іншої людини, яка є моделлю.

Індивідуальність — сукупність особливостей і певних властивостей людини, які характеризують її неповторність і виявляються у рисах характеру, у специфіці інте­ресів, якостей, що відрізняють одну людину від іншої.

Каузальна атрибуція – інтерпретація необхідної суб’єкту інформації шляхом приписування партнеру по взаємодії можливих почуттів, причин і мотивів поведінки.

Компоненти взаємодії: позиції учасників, ситуація і стиль дій, сприяють більш ретельному психологічному аналізу цієї сторони спілкування, роблячи певну спробу пов'язати її зі змістом діяльності.

Комунікативні бар’єри – психологічні перешкоди, що виникають на шляху отримання інформації.

Комунікативний вплив – внутрішня комунікативна установка комунікатора стосовно себе і реципієнта, вербальні та невербальні особливості повідомлення, характеристики комунікативного простору спілкування, складова соціально-психологічного середовища.

Комунікація – спектр зв’язків та взаємодій, що передбачають безпосередні чи опосередковані контакти, реалізацію соціальних відносин, регуляцію соціального процесу, ціннісне ставлення до нього, обмін інформацією тощо.

Конфлікт – зіткнення значущих, конкуруючих, несумісних чи протилежних поглядів, потреб, інтересів і дій індивідів та їх груп.

Конформізм – пасивне, пристосовницьке прийняття групових стандартів поведінки, безапеляційне визначення існуючих порядків, норм і правил, безумовне схилення перед авторитетом.

Локус контролю – властивість особистості, яка передбачає схильність людини приписувати відповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім силам (екстернальний локус контролю) та власним здібностям та зусиллям (інтернальний локус контролю).

Мала соціальна група – невелика за чисельністю спільність, у якій індивіди безпосередньо контактують між собою, об’єднані спільною метою та завданнями, що є передумовою їх взаємодії, взаємовпливу, спільних норм, процесів та інтересів, міжособистісних відносин і тривалості їх існування.

Ментальність – своєрідний стан, рівень розвитку, спрямованості індивідуальної та групової свідомості, здатність до засвоєння норм, принципів, життєвих орієнтацій, суспільних цінностей, особливості адаптації до навколишнього середовища, впливу на нього, відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь.

Меншість – частина групи, наділена меншими можливостями впливу (авторитетом, статусом та ін.).

Міжособистісне спілкування – процес предметної та інформаційної взаємодії між людьми, в якому формуються, конкретизуються, уточнюються та реалізуються їх міжособистісні відносини (взаємовплив, сприйняття одне одного тощо) та виявляються психологічні особливості комунікативного потенціалу кожного індивіда.

Мода – форма стандартизованої масової поведінки людей, що виникає стихійно під впливом домінуючих у суспільстві настроїв, смаків, захоплень.

Навіювання або сугестія – процес впливу на психічну сферу людини, пов’язаний з істотним зниженням її критичності до інформації, що надходить, відсутністю прагнення перевірити її достовірність, необмеженою довірою до її джерел.

Наслідування – процес орієнтації на певний приклад, взірець, повторення та відтворення однією людиною дій, вчинків, жестів, манер, інтонацій іншої людини, копіювання рис її характеру та стилю життя.

Натовп – відносно короткочасне, контактне, чисельне скупчення людей, які перебувають у стані підвищеного емоційного збудження та об’єднані безпосередньою просторовою близькістю та загальним об’єктом уваги.

Національний характер – своєрідне, специфічне поєднання типових рис у конкретних історичних і соціально-економічних умовах буття нації, уявлення народу про себе, сукупність стійких, основних для національної спільності особливостей сприйняття навколишнього світу та форм реакцій на нього.

Невербальна поведінка – найрізноманітніші рухи (жести, експресія обличчя, пози, інтонаційно-ритмічні особливості голосу, дотик), які виражають психічні стани людини, її ставлення до партнера, до ситуації спілкування загалом.

Невербальне спілкування – вид спілкування, для якого характерно використання невербальної поведінки і невербальних комунікацій як головного засобу передавання інформації, організації взаємодії, формування образу, думки про партнера, здійснення впливу на іншу людину.

Паніка – емоційний стан, різновид поведінки великої сукупності людей, породжений дефіцитом або надлишком інформації, загрозливим впливом зовнішніх умов і виражений почуттям страху.

Переконання – метод свідомого та організованого впливу на психіку індивіда через звернення до його критичного судження.

Позиція – стійка система відносин людини з певними аспектами дійсності, що виявляється у відповідній поведінці та вчинках; узагальнена характеристика поглядів, уявлень, установок людини, групи у статусно-рольовій структурі.

Предметом соціальної психології є вивчення закономірностей і механізмів виникнення, функціонування і прояву реальності, яка складається у процесі суб’єктивного відображення людиною об’єктивно наявних соціальних стосунків і соціальних спільнот.

Психологічна го­товність людини до шлюбу передбачає розуміння особами, що вступають у шлюб, соціальної сутності родини, суспільної значущості своїх дій, відповідних зобов'язань один перед одним, відпо­відальності за сім'ю і дітей, добровільне прийняття неминучих в сімейному житті турбот, обмеження особистісної свободи.

Референтна група – реальна чи умовна соціальна спільність, з якою індивід співвідносить себе як з еталоном, орієнтуючись у своїх вчинках і самооцінці на її норми та цінності.

Рефлексія – усвідомлення індивідом того, як його сприймають і оцінюють інші індивіди або спільності; аналіз власного психічного стану.

Роль – певна соціальна, психологічна характеристика особистості, спосіб поведінки людини, залежно від її статусу і позиції у групі, суспільстві, в системі міжособистісних, суспільних відносин.

Соціалізація – процес входження індивіда в суспільство, активного засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в певному суспільстві.

Соціальна група – відносно стійка сукупність людей, пов’язаних між собою спільними цінностями, цілями, системою взаємин, взаємовпливів і включених до типових форм діяльності.

Соціальна психологія – наука про взаємозв’язок соціального і психічного, їх взаємодію, взаємозалежність, взаємовпливи на рівні окремої людини, спільності; про соціально-психологічні явища, які виникають у процесі соціальної взаємодії і характеризують індивіда та групу.

Соціальна спільність – сукупність індивідів, об’єднаних соціальними зв’язками і причетністю один до одного за певною ознакою.

Соціальне життя – упорядкована система взаємодій індивідів, сукупність видів, форм спільної діяльності людей, спрямованої на забезпечення умов та засобів їх існування, реалізацію інтересів, цінностей, потреб, у тому числі й потреб у спілкуванні, встановленні соціальних контактів.

Соціальна перцепція – цілісне сприймання суб’єктом соціальних об’єктів (людей, груп, спільностей), яке дає змогу надійніше визначити успішність і перспективи міжособистісної взаємодії.

Соціальна фасилітація –їїсутність полягає в поліпшенні результатів діяльності людини, що виконує цю діяльність в присутності інших людей, зайнятих цією ж справою. Її ефект має місце при виконанні звичних заучених дій. У випадку виконання нових складних завдань спостерігається протилежне явище, що знаходить вияв у придушенні (гальмуванні) індивідуальної активності (феномен соціальної інгібіції).

Спілкування – увесь спектр зв’язків і взаємодій людей у процесі духовного і матеріального виробництва, спосіб формування, розвитку, реалізації та регуляції соціальних відносин і психологічних особливостей окремої людини, що здійснюється через безпосередні чи опосередковані контакти, в які вступають особистість та група.

Статус – місце індивіда в системі міжособистісних відносин у групі, суспільстві, його права, обов’язки та привілеї.

Установка – цілісний стан особистості, вироблений на основі досвіду; готовність стійко реагувати на передбачувані об’єкти чи ситуації; вибіркова активність, спрямована на задоволення потреби.

Функції спілкування – зовнішній вияв властивостей спілкування, ролі і завдання, які воно виконує у процесі життєдіяльності індивіда в соціумі.

Ціннісні орієнтації – спрямованість інтересів і потреб особистості на певну ієрархію життєвих цінностей, схильність надавати перевагу одним цінностям і заперечувати інші, спосіб диференціації особистісних об’єктів і явищ за їх особистісною значущістю.

Чутки – недостовірна або частково достовірна інформація, що надходить від однієї особи або групи, про події чи ситуації.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Андреева Г.М. Социальная психология. – М.: Изд-во МГУ, 2003. – 364с.

Авдєєва І.М. Фасилітація особистісного розвитку хронічно неуспішних молодших школярів // Практична психологія та соціальна робота. - №2. – 2011. – С.1-7.

Береговой В. Операційні впливи на суспільну свідомість українців // Психологія і суспільство. – 2009. - №1. – С.152-157.

Бэрон Р.С., Бири Д., Дженсон Б.Т. Социальная психология. Ключевые идеи: Пер. с англ. – М., 2003. – 512с.

Волянська О.В., Ніколаєвська А.М. Соціальна психологія: Навч. посіб. – К.: Знання, 2008. – 275с.

Варій М.Й. Соціальна психіка нації. – Л.: Сполом, 2002. – 184с.

Исаев Ю.В., Прокофьева Т.Н. Деловой стиль общения // Соционика, ментология и психология личности. - №1. – 2011. – С.30-35.

Коваленко А.Б., Корнєв М.Н. Соціальна психологія. – 2-ге вид., перероб. та доп. – К.: Геопринт, 2006. – 393с.

Кричевский Я.Л. Социальная психология малой группы. – М.: Аспект-Пресс, 2001. – 318с.

Лебон Г. Психология масс. – Мн.: Харвест; М.: АСТ, 2000. – 320с.

Майерс Д. Социальная психология. - СПб.: Питер, 1996. – 688с.

Морено Дж. Социометрия. Экспериментальный метод и наука об обществе. – М.: Академический проект, 2004. – 320с.

Москаленко В.В. Соціальна психологія: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 624с.

Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2005. – 448с.

Роджерс К.Р. Становление личности. Взгляд на психотерапию: Пер. с англ. – М.: ЭКСМО – Пресс, 2001. – 416с.

Пайнс Э., Маслач К Практикум по социальной психологии. – СПб: Питер, 2000. – 528с.

Социальная психология в трудах отечественных психологов. – СПб.: Питер, 2000. – 512с.

Социальная психология: Практикум: Учеб. пособие для студентов вузов / Г.М.Андреева, Е.А.Аксенова, Т.Ю.Базаров и др.; Под ред. Т.В.Фоломеевой. – М.: Аспект Пресс, 2006. – 480с.

Тейлор Ш., Пипло Л., Сирс Д. Социальная психология – СПб: Питер, 2004. – 767с.