Студопедия — Соціальної психології. Історія розвитку соціальної психології
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Соціальної психології. Історія розвитку соціальної психології






Сутність, структура, функції, категорії соціальної психології та взаємозв’язок з іншими галузями знання. Предмет і завдання соціальної психології. Методологія та методи дослідження в соціальній психології. Періодизація історії соціальної психології як самостійної науки. Передумови виникнення соціальної психології як самостійної галузі знання: Арістотель, М.Костомаров, П.Куліш, Платон, Г.Сковорода та інші. Теорїі психології народів і мас: В.Вундт, М.Лацарус, Г.Лебон, І.Тард, З.Фрейд, Г.Штейнталь. Концепція «інстинктів соціальної поведінки»: У.Мак-Дугалл. Експериментальний етап у розвитку соціальної психології: В.Меде, Ф.Олпорт, Н.Тріплетт. Розвиток соціальної психології в колишньому СРСР та в Україні. Основні напрями розвитку соціальної психології на Заході.

Методичні поради:

Вивчення цієї теми та її засвоєння є важливою передумовою оволодіння фундаментальними знаннями теорії соціальної психології. Слід розрізняти соціальну психологію як явище і соціальну психологію як науку. Соціальна психологія як наука – це лише одна із форм соціально-психологічної реальності. В основі соціально-психологічної реальності лежить ефект соціальної психічної діяльності, який полягає в тому, що в соціальній взаємодії люди поводяться непередбачувано.

Соціально-психологічна реальність виявляється через такі групи явищ:

- психологічні процеси, стани і властивості індивіда, які проявляються в результаті його входження до взаємостосунків з іншими людьми та спільнотами, в цілому до системи соціальних відносин (це такі прояви особистості як комунікабельність, конфліктність тощо);

- феномен спілкування між людьми в усіх його проявах (діалогічна взаємодія, міжособистісне спілкуваня тощо);

- групові процеси, які проявляються у формі нормативного впливу більшості чи меншості, лідерства, керівництва тощо;

- психологічні властивості різних соціальних груп і масових явищ (паніка, чутки, мода тощо).

На сучасному етапі можна виділити такі форми, в яких існують соціально-психологічні явища: житейська (буденна), зразки мистецтва і літератури, наука.

Існують різні визначення предмета соціальної психології. Оскільки предметом соціальної психології є соціально-психологічна реальність, яка складається у процесі її суб’єктивного відображення людиною, то цей предмет не може бути сталим. У залежності від ступеня розвитку дослідження соціально-психологічних явищ змінювалось визначення предмету соціальної психології, відбувалось його уточнення. У результаті дискусій склалось визначення соціальної психології з подвійним предметом. З одного боку – психологічні властивості людини, які виявляються у взаємодії з іншими людьми, з другого боку – особливості соціально-психологічних процесів і феноменів, які породжують ці властивості. Такий погляд на предмет є консенсусним. З точки зору цього підходу, соціальну психологію потрібно розглядати як науку, що вивчає і масові психічні процеси, і стан особистості в групі.

Отже, соціальна психологія – це наука про взаємозв’язок соціального і психічного, їхню взаємодію і взаємозалежність, їхній взаємовплив на рівні окремої людини чи спільноти; про соціально-психологічні явища, які виникають у процесі соціальної взаємодії і характеризують індивіда та групу.

Основними завданнями соціальної психології є розв’язання загальних наукових проблем, пов’язаних із формуванням знань про соціально-психологічну реальність, аналізом шляхів і засобів впливу на механізми її становлення, розвитку та функціонування; розроблення соціально-психологічних концепцій про взаємодію між людьми та соціальними спільностями; виявлення конкретних соціально-психологічних характеристик особистості, найпоширеніших її соціально-психологічних типів, комунікативних програм поведінки; дослідження відносин і спілкування; вироблення теоретичних основ соціально-психологічної діагностики, консультування та надання допомоги.

Поняття “методологія” застосовується в соціальній психології як сукупність систематичних і логіко-послідовних методів пошуку знання.

Метод – це спосіб отримання фактів. Поняття методу означає те, що створюється певний набір операцій, завдяки яким можна отримати не будь-які, а наукові факти. Науковий факт має таку ознаку як можливість багатократного його повторення.

Соцiально-психологiчне дослiдження починається з роз­робки програми вивчення об'єкта, яка передбачає:

- постановку проблеми, визначення завдань, об'єкта і предмета вивчення, формулювання гіпотези, уточнення головних понять;

- визначення емпiричних об’єктiв дослiдження (вибiрка);

- розробку методики конкретного дослiдження;

- пробу методики (пiлотаж), її удосконалення, перевiрку надiйностi;

- збирання первинної iнформацii, яке супроводжується кон­тролем надiйностi та вiрогiдностi одержаних даних;

- логiчну та кiлькісну обробку зiбраних результатiв;

- інтерпретацію результатів, висновки, звіт.

Методи соціальної психології можна розглядати з точки зору виділення таких груп:

· основні методи дослідження (спостереження, експеримент);

· додаткові методи соціально-психологічного дослідження (опитування (інтерв’ю, бесіда, анкетування), тестування, вивчення документів (контент-аналіз), соціометричних вимірювань і групової оцінки особистості).

Спостереження – це науково цілеспрямоване, організоване і певним чином фіксоване сприйняття досліджуваного об’єкта.

Предметом соціально-психологічного спостереження є вербальні і невербальні акти поведінки окремої людини, групи або декількох груп у певному соціальному середовищі і ситуації, а саме: мовні акти, їх зміст, послідовність, спрямованість, частота, тривалість, інтенсивність, експресивність, особливості лексики, граматики, фонетики, синхронізація; виразні рухи, експресія обличчя, очей, тіла, звуків; рух, пересування і нерухомі стани людей, дистанції між ними, швидкість і спрямованість руху; фізичний вплив: дотики, удари, підтримка, передача, відняття; сполучення перерахованих ознак. Спостереження поділяється на види: включене і невключене, систематизоване і несистематизоване.

Соціально-психологічний експеримент – це метод збору емпіричних даних у спеціально створених умовах для активного прояву психічних явищ, які вивчаються. Психологічний експеримент може бути природним (базується на управлінні поведінкою досліджуваних у природних умовах, тобто у спеціальних експериментальних умовах, які не порушують звичайного перебігу подій) і лабораторним (дослідження відбувається у штучних умовах, з використанням вимірювальної апаратури, приладів та іншого експериментального матеріалу).

Залежно від позиції експериментатора у вивченні психічного явища та від завдань дослідження експеримент поділяється на констатувальний і формувальний. Констатувальний передбачає констатацію виявів психічних явищ, їх змін; формувальний – цілеспрямований вплив експериментатора на досліджуване психічне явище.

Метод опитування використовується для з’ясування чи розуміють досліджувані конкретні завдання, життєві ситуації, а також з метою отримання інформації про інтереси, погляди, почуття, мотиви діяльності та поведінки особистості. Опитування ґрунтується на безпосередній (бесіда, інтерв’ю) чи опосередкованій (анкетування) соціально-психологічній взаємодії дослідника і респондента. Бесіда дає змогу одержати інформацію на основі вербальної (словесної) комунікації. За анкетного методу не обов’язковий особистий контакт. Використовується опитувальний лист, який є сукупністю впорядкованих за змістом і формою запитань.

Метод тестування допомагає встановлювати психологічні якості людини, наявність чи відсутність певних здібностей, навичок, умінь. Головним інструментом під час використання цього методу є тест. Видами тестів є тест-опитувальник, тест-завдання, проективний тест. Тест-опитувальник базується на системі заздалегідь складених, відпрацьованих і перевірених стосовно валідності та надійності запитань за відповідями, на які робиться висновок про рівень вираженості психічного явища. Тест-завдання включає серію спеціальних завдань, за результатами виконання яких робиться також висновок про рівень вираженості психічного явища. В основу проективного тесту закладено механізм проекції, відповідно до якого досліджуваний має схильність відображати неусвідомлювані власні якості на стимульному матеріалі тесту.

Метод вивчення документів (контент-аналіз) – це метод якісно-кількісного аналізу змісту документів в широкому розумінні цього слова (офіційні та особистісні документи, матеріали масової комунікації, літератури, мистецтва тощо). Сутність цього методу полягає у фіксації певних одиниць змісту, який вивчається, а також у квантифікації отриманих даних.

Метод соціометрії застосовується для дослідження емоційно-психологічних відносин у малій соціальній групі. Його процедура спрямована на опитування кожного учасника малої групи з метою встановлення можливості його участі (неучасті) у певному виді спільної діяльності або ситуації. Кінцеві результати використання соціометрії можуть бути представлені у формі соціоматриць, соціограм, які графічно відтворюють структуру взаємин у групі.

Метод групової оцінки особистості побудований на феномені групових уявлень про кожного учасника групи в результаті пізнання людей у процесі їх спільної діяльності та спілкування. Передбачає одержання характеристики людини під час взаємних оцінювань з використанням прийомів безпосереднього оцінювання за n-бальною шкалою, ранжирування (послідовне розміщення) якостей, попарного їх порівняння та ін.

Становлення соціальної психології як науки – це багатоманітний тривалий процес, який характеризується особливостями стадій його протікання і періодів, в які відбувався. Можна визначити такі стадії оформлення соціальної психології як науки:

- формування соціальної психології як напрямку думок (накопичення емпіричних даних на основі досвіду практичної діяльності людей; філософські роботи, в яких досліджувались соціально-психологічні питання; дослідження соціально-психологічних проблем у людинознавстві; становлення соціально-психологічного напряму в психології; виникнення психологічного напряму в соціології);

- формування соціальної психології як системи знань ( передбачає визначення статусу соціальної психології в системі інших наук; визначення предмету дослідження; формування системи категорії як інструментального апарату; визначення спеціальних методів дослідження, а також експериментальної і фактологічної бази науки );

- стадія диференціації прикладних розділів, перетворення соціальної психології у загальну теорію і методологічну основу людинознавства.

Серед передумов формування соціальної психології як наукової думки визначну роль відіграють філософські джерела Єгипту, Індії, Китаю, Греції, Риму, які розробляли й досліджували спільну життєдіяльність людей. Стосовно людини основним предметом обговорення були правила її взаємин з іншими людьми, а також етична система норм поведінки, співвіднесена із загальним законом, який не залежить від волі людей. Так, великий китайський філософ Конфуцій (551-479 р.р. до н.е.) намагався розв’язати цю проблему в рамках етико-психологічної спрямованості взаємовідносин індивіда й суспільства. За Конфуцієм людина повинна внутрішньо самовдосконалюватися, долаючи вплив спільнот, серед яких вона живе.

Етична система норм, правил поведінки людини у взаємодії з групами була характерна для філософських концепцій Платона та Арістотеля. На думку Платона (428 або 427 – 348 або 347 р.р. до н.е.), аристократичний стиль взаємодії людини й суспільства є найкращим за умови, що суспільство забезпечує задоволення природних потреб особистості і зумовлює її розвиток. Арістотель (384 – 322 р.р. до н.е.) був принциповим противником диктаторського стилю у взаємостосунках індивіда й суспільства. За Арістотелем, держава є найвищою формою відносин вільних і рівних людей. Суспільне життя людини відбувається в межах держави, в рамках політичного спілкування, основними напрямами якого є: спілкування в рамках сім’ї, в контексті ведення суспільних справ, для обміну благами. Загалом, від Арістотеля і Платона паралельно йдуть дві різні традиції соціальної думки, а саме зосередження на соціумі та особистості.

Історик і політичний діяч Греції Полібій (бл. 201 – 120 р.р. до н.е.) вважав, що позитивні форми взаємодії в державі (царство, аристократія і демократія) спрямовані на розвиток суспільства, а негативні (олігархія, тиранія), навпаки, спричинюють панування сили неорганізованого натовпу, поширення беззаконня, зловживання владою.

Римський державний діяч Цицерон (106 – 43 р.р. до н.е.) був переконаний, що держава – то здобуток народу, який є таким об’єднанням людей, котре пов’язане між собою згодою стосовно питань права і спільностей інтересів.

В епоху Відродження та Просвітництва розв»язання проблеми співідношення соціального й індивідуального також пробуджувало намагання зрозуміти закономірності взаємодії та спілкування людей поміж собою. Для представників епохи Відродження та Просвітництва таких, як Вольтер (1694 – 1778 р.р.), Т.Гоббс (1588 – 1679 р.р.), Н.Макіавеллі (469 – 1527 р.р.), О.Радищев (1749 – 1802 р.р.), А.Сміт (1723 – 1790 р.р.), Б.Спіноза (1632 – 1677 р.р.) та інших, основною постаттю в суспільстві була людина, з її потребами, інтересами й запитами. Взаємостосунки в державах визначалися активністю особистості. Це сприяло розвитку гуманізму у стосунках між людьми, відновленню забутих в епоху середньовіччя античних поглядів на особистість і суспільство, що зумовило активізацію пошуку шляхів дослідження реалій соціально-психологічного буття, рушійних сил поведінки особистості, особливо питань місця людини в молодому капіталістичному суспільстві.

Українська філософська думка також не оминула проблем щодо впливу людей один на одного, ролі людини в розбудові суспільства. На думку філософа-просвітника Г.Сковороди (1722 – 1794 р.р.), шлях до ідеального суспільства полягає через серце людини, її самовиховання, мораль, творчу працю. Саме на цій основі виробляється відповідний спосіб взаємовідносин. За таких умов Г.Сковорода палко відстоює рівність у взамостунках між людьми незалежно від соціального становища.

Соціально-психологічних проблем не обійшли і представники Кирило-Мефодіївського товариства. Так, за концепцією М.Костомарова (1817 - 1885 р.р.) згуртовує націю в єдине ціле народний характер, завдяки якому народна маса може розглядатися як одна особа. Проблему взаємовідносин індивіда й суспільства П.Куліш (1819 – 1897 р.р.) розглядав крізь призму «внутрішнього» (серця) і «зовнішнього» (голови). Т.Шевченко (1814 – 1861 р.р.) сповідував утвердження гуманних стосунків між людьми, коли добро переможе зло, коли люди стануть вільними.

Загалом розробка соціально-психологічної проблематики в надрах філософії сприяла формуванню соціальної психології як самостійної описової дисципліни в середині ХІХ ст. та появі перших соціально-психологічних концепцій «психологія народів», «психологія мас», «інстинктів соціальної поведінки».

Концепція «психологія народів» з’явилась на основі ідеї Гегеля про об’єктивний народний дух, про надіндивідуальну цілісність душі, яка становить народ, націю. Найбільш яскравим психологічним втіленням цієї ідеї в кінці ХІХ ст. була «психологія народів» В.Вундта (1832 – 1920 р.р.), який стверджував, що дух конкретного індивіда – це лише частина народної душі, психологія якої виражена у мові, міфах і звичаях. Останні В.Вундт вважав трьома газузями, які складають предмет вивчення психології народів. В.Вундт був засновником культурно-історичної психології, до якої він відніс вивчення різних стадій розвитку людських психічних процесів, що вивчаються в об’єктивних продуктах культури. Тим самим, він підкреслив, що соціальна психологія повинна бути також історичною дисципліною, щоб залишитись дійсно соціальною

Найбільш відомими роботами з проблематики концепції «психологія мас» були праці французьких соціологів Г.Лебона (1841 – 1931 р.р.), Г.Тарда (1843 – 1904 р.р.) та австрійського психолога З.Фрейда (1856 – 1939 р.р.). Особливістю цієї концепції було вивчення масових рухів, великих соціальних груп, механізмів масового впливу. Розвиток промисловості, урбанізація, зростання впливу засобів масової інформації посилює роль мас в історичному процесі. Г.Лебоном була розроблена концепція натовпу, в якій він трактує масову поведінку, як аномальну, а головними ознаками маси визначає знеособленість, втрату інтелекту та особистої відпоідальності, домінування почуттів. Він виокремлює такі чинники, що зумовлюють масову поведінку: душа раси, вплив вожаків, наслідування і взаємне зараження.. Ключовим поняттям, яким Г.Лебон визначає психологічний механізм взаємодії мас, є «психічна інфекція». В концепції Лебона маса протиставляється вождю, еліті, лідеру, які здатні навести порядок у масі, повести її за собою.

Г.Тард в основу своєї концепції поклав розробку механізму наслідування, яким він пояснював людські взаємовідносини. На його думку, задача науки полягає у вивченні законів наслідування, завдяки яким суспільство підтримує своє існування у якості цілісності та розвивається завдяки виникненню і розповсюдженню в різних галузях життя винаходів.

Концепція «психологія мас» розроблялась також З.Фрейдом, зокрема у його дослідженнях міжособистісних та міжгрупових відносин, в яких він велику роль відводить навіюванню, наслідуванню, підпорядковуванню лідерові, неусвідомленим колективним уявленням. За основу інтерпритації брались психологічні механізми такої групи як сім’я. Особливо це стосується аналізу взаємин лідера і маси. Соціальна група розглядається З.Фрейдом як сукупність індивідів, які замінюють свій ідеал «Я» масовим ідеалом, що втілюється у вожді. Згідно зі схемою Фрейда, відносини з лідером будуються за аналогією дитини з батьками.

Прагнення з’ясувати соціальні явища та процеси за допомогою вроджених інстинктів передбачала теорія «інстинктів соціальної поведінки» англо-американського психолога В.Мак-Дугалла (1871 – 1938 р.р.) та його послідовників. Він стверджує, що причиною соціальної поведінки людини є інстинкти (схильності, прагнення). Під інстинктом розумілися внутрішні, успадковані прагнення до цілеспрямованих дій. Для певного тінстинкту характерна відповідна емоція. З короткочасного стану емоція перетворюється на почуття, яке є стійкою й організованою системою схильностей до дії, що й визначає «інстинк поведінки». Таким чином, поведінка людини регулюється певним набором успадкованих, неусвідомлюваних інстинктів. Водночас, Мак-Дугалл вивчав способи впливу на організовану масову поведінку. Згідно з його точкою зору, колективність і масовість можуть бути прийнятними і корисними за умов цілеспрямованого впливу на них.

Отже, треба відмітити, що ці концепції підготували грунт для переходу соціальної психології на рівень експериментально-прикладної науки. Початком лабораторного експериментування в соціальній психології прийнято вважати експерименти Н.Тріплетта з соціальної фасилітації. Ефект соціальної фасилітації полягає в тім, що присутність інших спонукає людей краще виконувати прості або добре знайомі задачі. Це були перші експериментальні роботи, де об’єктом дослідження була мала соціальна група. Акцент робився на факті простої присутності інших, вивчалась не взаємодія людей, а факт їх одночасної дії поряд. В ряді експериментів було також виявлено протилежний ефект – певне стримання, гальмування дії індивіда під впливом присутності інших. Цей ефект отримав назву соціальної інгібіції.

Дослідження феномену фасилітації проводилось також німецьким психологом В.Меде. Ним було встановлено, що виникнення ефекту фасилітації залежить від характеру завдань, що виконує людина. Проведення ранніх експериментів з дослідження фасилітації пов’язано з ім’ям американського соціального психолога Ф.Олпорта, який визначив соціальну психологію як науку, що вивчає поведінку індивіда в тих галузях, де ця поведінка стимулює інших людей.

Експериментальний період соціальної психології збагатив її не тільки емпіричним матеріалом, але й новими методиками дослідження. Зокрема велике значення мало створення вимірювальних шкал.

Сучасна зарубіжна соціальна психологія у своїх дослідженнях звертається до процесів атрибуції, групових процесів, атракції та афіліації, агресії, установок, соціалізації тощо. Теоретико-методологічний розвиток відбувається у руслі таких напрямів, як біхевіоризм (А.Бандура, Б.Скіннер, Н.Міллер, К.Халл), когнітивізм (К.Левін, Т.Ньюком, Л.Фестінгер, Ж.Піаже, Л.Виготський, С.Московічі), психоаналіз (З.Фрейд, Е.Фромм, К.Юнг, К.Хорні, Е.Еріксон), гуманістична психологія (К.Роджерс, А.Маслоу), інтеракціонізм (Дж.Мід, Е.Гофман, М.Шериф).

Становлення і розвиток вітчизняної соціальної психології поділяється на такі етапи: зародження соціально-психологічних ідей у суспільних та природничих науках; відмежування соціальної психології від філософії, психології та соціології і перетворення її на самостійну галузь знання (кінець ХІХ ст. – початок 30-х років ХХ ст.); стагнація соціальної психології (друга половина 30-х – 50-ті роки ХХ ст.); відродження соціальної психології та її розвиток на основі соціалістичної орієнтації (друга половина 50-х – кінець 90-х років ХХ ст.); розвиток сучасної вітчизняної соціальної психології на основі нової соціально-економічної парадигми.

 







Дата добавления: 2015-12-04; просмотров: 329. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Важнейшие способы обработки и анализа рядов динамики Не во всех случаях эмпирические данные рядов динамики позволяют определить тенденцию изменения явления во времени...

ТЕОРЕТИЧЕСКАЯ МЕХАНИКА Статика является частью теоретической механики, изучающей условия, при ко­торых тело находится под действием заданной системы сил...

Тактические действия нарядов полиции по предупреждению и пресечению групповых нарушений общественного порядка и массовых беспорядков В целях предупреждения разрастания групповых нарушений общественного порядка (далееГНОП) в массовые беспорядки подразделения (наряды) полиции осуществляют следующие мероприятия...

Механизм действия гормонов а) Цитозольный механизм действия гормонов. По цитозольному механизму действуют гормоны 1 группы...

Алгоритм выполнения манипуляции Приемы наружного акушерского исследования. Приемы Леопольда – Левицкого. Цель...

Внешняя политика России 1894- 1917 гг. Внешнюю политику Николая II и первый период его царствования определяли, по меньшей мере три важных фактора...

Оценка качества Анализ документации. Имеющийся рецепт, паспорт письменного контроля и номер лекарственной формы соответствуют друг другу. Ингредиенты совместимы, расчеты сделаны верно, паспорт письменного контроля выписан верно. Правильность упаковки и оформления....

БИОХИМИЯ ТКАНЕЙ ЗУБА В составе зуба выделяют минерализованные и неминерализованные ткани...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.015 сек.) русская версия | украинская версия