Змістовий модуль 5. Соціально-психологічна характеристика окремих спільнот

Сім’я як мала соціальна група. Типи сімей. Функції сім’ї. Сім’я як об’єкт соціально-психологічних досліджень. Причини сучасної організованої злочинності. Напрями діяльності злочинних груп. Класифікація злочинних груп. Форми злочинної діяльності. Конфлікти в злочинних групах.

Методичні поради:

З точки зору соціальної психології сім'я являє собою соціальну групу, яка відповідає нормам і цінностям певного суспільства, об'єднана сукупністю міжособистісних контактів, що формуються у спільній взаємодії і впливі один на одного.

Класифікують сім'ї за різними ознаками: кількість шлюбних партнерів (моногамна, полігамна), кількість поколінь, представлених у сім’ї (складна, нуклеарна, бінуклеарна), кількість батьків (повна, неповна), кількість дітей, вік подружжя (молодіжна, молода, середнього подружнього віку, старшого подружнього віку, літня), стиль взаємодії спілкування (авторитарна, демократична, ліберальна, ситуативна, зріла, проблемна), спосіб розв’язання сімейних проблем (конструктивна, деструктивна) тощо.

Водночас, сім'я виконує певні функції у суспільстві з точки зору суспільства й індивіда: репродуктивна, виховна, господарсько-побутова, економічна, сфера первинного соціального контролю, сфера духовного спілкування, соціально-статусна, сфера дозвілля, емоційна, сексуальна тощо.

Важливим соціально-психологічним аспектом у вивченні сім'ї є аналіз чинників, що впливають на стабільність майбутнього шлюбу та на подружні стосунки власне сімейного життя. Щодо дошлюбних чинників, які впливають на стабільність шлюбу, то вітчизняні й за­рубіжні дослідники виокремлюють передусім такі, що прямо коре­люють із стабільністю шлюбу (вища освіта чоловіка, соціальний ста­тус родини, позитивна оцінка респондентами успішності сімейного життя батьків, тривалість дошлюбного знайомства, залицяння, взаємне позитивне перше враження один про одного, період залицян­ня — рік і більше, ініціатива про укладання шлюбу з боку чоловіка, весільні святкування) і ті, що обернено корелюють із ста­більністю шлюбу (ранній чи пізній вік вступу в шлюб, більш висо­ка освіта дружини, аніж чоловіка, виховання в неповній сім'ї, нестійкість стосунків у період знайомства, наявність дошлюбної вагітності, негативне ставлення батьків до шлюбу).

Стосовно власне сімейного життя, яке асоціюється з народженням дітей, їх вихованням, зародженням і розвитком подружніх стосунків, то тут також виокремлюють дві групи чинників: ті, що прямо корелюють із стабільністю шлюбу (ви­сокі репродуктивні установки жінок, наявність у родині голови, спільне прийняття основних сімейних рішень, проведення подруж­жям разом вільного часу, подібність сімейних цінностей, низька конфліктність у різних сферах життя, висока адекватність сприй­няття подружжям один одного), і такі, що обернено корелю­ють із стабільністю шлюбу (вживання алкоголю чоловіком, розбіжність в установках подружжя на професійну діяльність дру­жини й характер верховодства в сім'ї, обмеженість спілкування, відсутність адаптивної поведінки та установок подружжя, незадово­леність сексуальними стосунками, відсутність довіри й підтримки з боку чоловіка чи дружини).

В цілому, вивчаючи моральний, соціально-психологічний по­тенціал сім'ї, слід наголосити на його надзвичайній суперечливості, зумовленій сукупністю об'єктивних і суб'єктивних чинників. Ці чин­ники в основному продукуються особливостями соціально-еконо­мічної і політичної ситуації в суспільстві, а також особливостями соціально-психологічної і психолого-педагогічної ситуації в сім'ї.

Злочинність – це соціальне явище, яке виникає як результат деформації соціальних відносин, порушення діяльності соціальних інституцій, спільнот і особистості. Дослідження вітчизняних вчених (В.Андросюк, Л.Казміренко, М.Костицький, С.Тарарухін та ін.) свідчать, що найважливішими причинами сучасної організованої злочинності в Україні є такі види деформацій, як деформація інтитуцій влади (виявляється в невиконанні державою передусім через зрощування владних ікримінальних структур своїх функцій щодо забезпечення законності); деформація соціальних відносин та інституцій (виникає як результат помилок під час проведення реформ); деформація правоохоронних органів (виявляється в незадовільному виконанні своїх функцій); деформація суспільства (ерозія культури, соціальних цінностей, правовий нігілізм, конфліктна ситуація в країні через значну відмінність між матеріальним станом різних соціальних верств, безробіття, втрата моральності, духовних цінностей).

Результати досліджень показують, що на рівень злочинності впливають не стільки самі об’єктивні (зокрема економічні) причини, як їх сприйняття індивідами й групами людей, ставлення до них.

Класифікують злочинні групи за різними ознаками. Згідно з кримінально-правовою теорією і практикою виокремлюють організовані злочинні групи, банди та ін. За ступенем організованості злочинні групи поділяють на примітивні злочинні групи, злочинні зграї, організовані злочинні групи, злочинні організації. Кожна злочинна група має властиві для неї групову організацію, групову динаміку, функціональний розподіл групових ролей і соціометричних статусів її членів. Примітивна злочинна група не має суворої ієрархічної будови (вуличні грабіжники, квартирні злодії, групи неповнолітніх правопорушників).

Організована злочинна група має високий рівень саморегуляції та ієрархічну структуру, яка передбачає високий рівень управління, керівництва, підкорення й розподілу функцій між злочинцями (лідер, елітарна група, мозковий центр – ядро групи, система зв’язків, служба безпеки, розвідки, контррозвідки, бойовики).

Водночас, чинники, що сприяють формуванню злочинних груп, визначаються неможливістю здійснити злочин самостійно, без об’єднання, складністю діяти інакше; спільністю злочинних інтересів; особистими симпатіями, неформальними зв’язками і стосунками; загальними нормами поведінки, спільними переконаннями; наявністю можливості впливу осіб зі злочинним досвідом тощо.

Загальними ознаками організованих злочинних груп є: організованість (наявна сувора ієрархічна структура, жорстка дисципліна, підкорення нижчої ланки влади вищій, централізація влади в руках одного чи кількох членів групи); стійкість (довготривалий і стійкий злочинний зв’язок; організація групи для заняття злочинами як професійною діяльністю протягом певного часу); створення грошових фондів для потреб злочинної групи; згуртованість (cтупінь зв’язку, єдності членів угрупування. Детермінанти згуртованості – мотиваційна основа згуртованості членів, що охоплює й сукупність їхніх корисних особистих інтересів і потреб); корумпованість (виражається у створенні системи зв’язків із суддями, поліцейськими, політичними діячами тощо); захищеність (ретельне планування діяльності з мінімальним ризиком проведення злочинних операцій, їх наслідків).

Форми злочинної діяльності організованих груп поділяються на рекет, проституцію, контрабанду наркотиків тощо. Особливість функціонування злочинної групи полягає в поступовому розширенні сфери її діяльності в часі і просторі, збільшенні кількості скоєних злочинів, переходу до тяжких злочинів. Розширекння злочинної діяльності формує психологічну й функціональну структури злочинної групи. Спостерігається закономірність: з удосконаленням психологічної структури вдосконалюється її функціональна структура і навпаки. І чим вищим є рівень розвитку групи, тим виразніше виступає її внутрішня психологічна структура (група стає згуртованою, її склад стабілізується, діяльність стає цілеспрямованою). Паралельно створюється й розвивається функціональна структура групи (визначаються ролі учасників групи: лідер, відповідальні організатори, виконавці, опозиціонери).

Зазначені особливості формування, становлення, розвитку й функціонування злочинних груп можуть бути використані працівниками правоохоронних органів для впливу на них та подальшого знищення.