Завдання 30.

На заводі гумовотехнічних виробів трапилася пожежа, від якої (на підставі складеного акту) було нанесено збитків на загальну суму 500 тис. гривень. Причиною пожежі стало недотримання правил пожежної безпеки (старі проводки тощо), про що вказувалось у поданнях відповідних структур до керівництва заводу.

Визначити: 1) форму необережності та сферу вчинення необережного злочину (пожежі); 2) види профілактики факту зазначеного випадку пожежі.

 

2. Перевірити рівень знань з кримінології по тестовим завданням.

підсумковий тест

1. Кримінологія є:

а) соціологією права;

б) філософією права;

в) прикладною наукою;

г) окремою галуззю права.

 

2. Система кримінології складається:

а) з основних положень кримінології;

б) з теоретичних і практичних питань;

в) з загальної та спеціальної частин;

г) з основних проблем кримінології.

 

3. Які із зазначених категорій кримінології входять до основних елементів її предмету?

а) методика та методологія;

б) заходи попередження злочинів;

в) планування та прогнозування боротьби зі злочинністю;

г) кількісні та якісні показники злочинності.

 

4. Перший посібник з кримінології на пострадянському просторі вийшов друком у:

а) 1972;

б) 1966;

в) 1969;

г) 1974.

5. Назвіть безпосередню ознаку злочинності.

а) соціальний характер;

б) протиправність;

в) винність;

г) карність.

6. Що таке структура злочинності?

а) кількісний показник злочинності;

б) вид злочинності;

в) внутрішня побудова злочинності;

г) наявність тяжких злочинів у загальній структурі злочинності.

 

7. Що таке географія злочинності?

а) регіональні особливості злочинності;

б) кількісний показник злочинності;

в) розповсюдженість злочинності на певній території;

г) ознака злочинності.

8. Що таке стан злочинності?

а) загальна кількість злочинів, вчинених на певній території;

б) загальна кількість осіб, що вчинили злочини на певній території;

в) загальна кількість злочинів та осіб, що їх вчинили на певній території за певний проміжок часу;

г) співвідношення злочинів, скоєних на певній території до осіб, що на ній проживають.

 

9. Коефіцієнт злочинності – це:

а) якісний показник злочинності;

б) кількісно-якісний показник злочинності;

в) математичне вираження рівня злочинності на 1, 10 або 100 тис. населення;

г) загальна кількість осіб, що скоїли злочини.

 

10. До ознак злочинності належать:

а) іррегулярність;

б) протиправність;

в) суспільна небезпека;

г) караність.

 

11. Латентна злочинність – це:

а) нерозкриті злочини;

б) злочини, справи по яких не дійшли до суду;

в) зареєстровані злочини;

г) незареєстровані злочини.

 

12. Видом латентної злочинності є:

а) природна;

б) скрита;

в) висока;

г) незареєстрована.

 

13.Детермінанти злочинності це:

а) причини та умови;

б) загальні та спеціальні;

в) причини злочинності;

г) умови злочинності.

 

14. Назвіть причини злочинів за природою виникнення.

а) об’єктивні;

б) загальні;

в) соціальні;

г) внутрішні.

 

15. Назвіть причини злочинів за рівнем функціонування.

а) зовнішні;

б) внутрішні;

в) спеціальні;

г) суб’єктивні.

 

16. Визначте причини злочинів за змістом:

а) об’єктивні;

б) соціальні;

в) загальні;

г) біологічні.

 

17. Назвіть причини злочинів за джерелом виникнення.

а) суб’єктивні;

б) економічні;

в) внутрішні;

г) суб’єктивні.

 

18. Видом умов злочинності є:

а) внутрішні

б) достатні

в) суб’єктивні

г) тимчасові

19. Особа злочинця – це:

а) сукупність соціально-демографічних та соціально-рольових ознак особи

б) система соціальних, психологічних та інших властивостей, які складають суспільну небезпеку особи винну у вчиненні злочину;

в) особа яка вчинила суспільно небезпечне діяння, стосовно якої вирок суду вступив в законну силу;

г) особа, по відношенню до якої порушена кримінальна справа.

 

20. До ознак особи злочинця відносяться:

а) вік, стать, сімейний стан;

б) психічне ставлення особи до вчинення злочину;

в) соціально-психологічна, кримінально-правова, соціально-рольова характеристики;

г) ставлення до моральних норм та загальноприйнятих правил поведінки.

 

21. Віктимологія – це:

а) самостійна юридична наука;

б) галузь кримінології, яка вивчає потенційного потерпілого від злочинних діянь;

в) наука про жертву злочину;

г) вчення про особу злочинця та його жертву.

 

22. Віктимність – це:

а) процес перетворення людини у жертву злочину;

б) сукупність причин та умов, за наявності яких особа може стати жертвою злочинно­го діяння;

в) обстановка, що сприяє вчиненню злочину;

г) здатність особи частіше за інших ставати жертвою злочину.

 

23. Видом віктимності є:

а) патологічна

б) уявна;

в) провокуюча;

г) позитивна.

 

24. Віктимізація - це

а) підгалузь віктимології

б) вчення про жертву злочину;

в) окрема тема Загальної частини кримінології;

г) процес перетворення особи в жертву та результат цього процесу.

 

25. Кримінологічне дослідження являє собою:

а) галузь кримінології;

б) система знань про злочинність, особу злочинця, причини та умови злочинності;

в) наука яка вивчає злочинність;

г) процес отримання нових знань про об’єкт кримінологічного вивчення.

 

26. Видами кримінологічного дослідження є:

а) гуманітарне;

б) об’єктове;

в) монодисциплінарне;

г) юридичне.

 

27. Кримінологічне прогнозування – це:

а) функція кримінології;

б) метод кримінології;

в) система знань про майбутній стан злочинності;

г) ймовірне судження про злочинність та її показники в майбутньому.

 

28. Кримінологічне планування – це

а) окремий етап статистичного дослідження;

б) процес формування низки планів у системі певної галузі;

в) різновид управлінського рішення;

г) наступний за прогнозуванням етап.

29. Назвіть метод прогнозування.

а) спостереження;

б) експертних оцінок;

в) групування;

г) вивчення кримінальних справ.

 

30. Профілактика злочинності – це:

а) Загальна частина кримінологія;

б) процес, спрямований на попередження злочинів та усунення причин їх існування;

в) система заходів, спрямованих на попередження злочинності, виявлення та постановку на облік осіб, нейтралізацію детермінант злочинності.

г) галузь кримінології;

 

31. До елементів системи профілактики відноситься:

а) рівні;

б) засоби;

в) заходи;

г) методи

 

32. Суб’єктами профілактики злочинності є:

а) громадяни, державні органи, фізичні та юридичні особи які здійснюють профілактичну діяльність згідно своїх службових обов’язків;

б) юридичні та фізичні особи діяльність яких спрямована на розробку та вжиття заходів щодо зменшення злочинності;

в) державні органи, юридичні особи та фізичні особи, які прямо чи опосередковано беруть участь у протидії злочинності;

г) правоохоронні органи які вживають заходів щодо протидії злочинності.

 

33. Видом профілактики злочинів є:

а) кримінально-правова;

б) цивільно-правова;

в) загальносоціальна;

г) дисциплінарна.

 

34. Об’єктом профілактики злочинів є:

а) правоохоронні органи;

б) громадські організації;

в) органи державного управління;

г) окремі види злочинності.

 

35. Формою проведення профілактики злочинів є:

а) рання;

б) загальна;

в) безперервна;

г) спеціальна.

 

36. Методами профілактики злочинів є:

а) заохочення та стимулювання;

б) координації та субординації;

в) переконання та примусу;

г) законності та доцільності.

37. До вимог профілактики відноситься:

а) гласність;

б) безперервність;

в) законність;

г) демократизм.

 

38. Фонові явища – це:

а) антигромадська психологія особи;

б) умови, що сприяють вчиненню злочину;

в) злочини, адміністративні та дисциплінарні проступки;

г) негативні соціальні явища, які впливають на злочинність, її кількісні та якісні показники.

 

39. Фоновими явищами є:

а) міграція, наркоманія, азартні ігри, проституція;

б) адміністративні правопорушення;

в) дисциплінарні проступки;

г) злочини.

 

40. Організована злочинність – це:

а) об’єднання двох і більше осіб для досягнення певної злочинної мети;

б) сукупність злочинів, що вчиняються організованими злочинними угрупованнями;

в) організована група з певним розподілом ролей;

г) заняття чітко визначеним видом злочинної діяльності.

 

41. Ознаками організованої злочинності є:

а) сувора конспірація та наявність нормативних приписів;

б) стійкий зв'язок з антисоціальним середовищем;

в) вчинення злочинів є основним джерелом існування;

г) об’єднання осіб для систематичного зайняття злочинною діяльністю.

 

42. Кримінологічний рецидив – це:

а) вчинення злочину в момент непогашеної або не знятої судимості;

б) вчинення злочину у місцях позбавлення волі;

в) вчинення злочинів більш ніж два рази;

г) повторне вчинення злочину.

 

43. Ознакою насильницьких злочинів є:

а) мають груповий характер;

б) вчиняються небезпечними для життя і здоров’я засобами;

в) вчиняються проти волі потерпілого;

г) мають тяжкий характер.

44. Сферами вчинення екологічних злочинів є:

а) сфера виконання посадових та управлінських функцій;

б) фінансово-кредитна сфера;

в) побутова сфера;

г) сфера захисту прав, свобод, честі й гідності громадян.

 

45. Сферою вчинення необережних злочинів є:

а) сфера громадського порядку;

б) сфера пожежної безпеки;

в) сфера дії засобів підвищеної суспільної небезпеки;

г) соціально-культурна сфера.

 

3. Скласти задачі (теоретичні і практичні) з таких питань: а) злочинність по регіонам України; б) динаміка злочинності; в) коефіцієнт злочинності; г) питома вага злочинів; д) латентна злочинність; е) обчислення рівня латентності; є) види латентної злочинності; ж) рівні латентності.

4. Розробити теоретичні або прикладні функціональні моделі заходів протидії злочинності по її видам.

5. Зробити комплексний опис нормативно-правових актів, які застосовуються при: напрацюванні заходів протидії злочинності по видам.

6. Сформулювати

1) бібліографічний опис: а) джерел щодо організації профілактичних заходів; б) нормативних джерел з попередження негативних соціальних явищ, пов’язаних зі злочинністю;

2) історичні розвідки: а) розвитку кримінології в Україні; б) розвитку кримінології в зарубіжних країнах.

Термін виконання для кожного студента викладач встановлює індивідуально.

 

Критеріями оцінювання виконаних індивідуальних завдань є слідуючі:

За шкалою Університету	За національною шкалою	За шкалою ECTS	Рівень компетентності	Критерії оцінювання
90 – 100	„відмінно”	А	Високий (творчий)	Особа, що навчається, виявляє особливі творчі здібності, вміє самостійно здобувати знання, без допомоги викладача знаходить джерела інформації, використовує набуті знання і вміння в нестандартних ситуаціях, переконливо аргументує відповіді, самостійно розвиває власні обдарування і нахили.
85 – 89	„добре”	В	Достатній (конструктиво-варіативний	Особа, що навчається, вільно володіє вивченим обсягом матеріалу, застосовує його на практиці, вільно розв’язує вправи і задачі в стандартних ситуаціях, самостійно виправляє допущені помилки, кількість яких незначна.
75 – 84	С	Особа, що навчається, вміє зіставляти, узагальнювати, систематизувати інформацію під керівництвом викладача, в цілому самостійно застосовувати її на практиці, контролювати власну діяльність, виправляти помилки, серед яких є суттєві, добирати аргументи на підтвердження певних думок.
70 – 74	„задовільно”	D	Середній (репродуктив-ний)	Особа, що навчається, відтворює значну частину теоретичного матеріалу, виявляє знання і розуміння основних положень, з допомогою викладача може аналізувати матеріал, виправляти помилки, серед яких є значна кількість суттєвих.
60 – 69	E	Особа, що навчається, володіє матеріалом на рівні, вищому за початковий, значну частину його відтворює на продуктивному рівні.
35 – 59	2 „незадовільно” з можливістю повторного складання	FX	Низький (рецептивно-продуктивний)	Особа, що навчається, володіє матеріалом на рівні окремих фрагментів, що становлять незначну частину навчального матеріалу.
1 – 34	„незадовільно” з обов’язковим повторним курсом ”	F	Особа, що навчається, володіє матеріалом на рівні елементарного розпізнання і відтворення окремих фактів, елементів, об’єктів.

 

До виконання індивідуальних завдань пропонуються такі методичні рекомендації:

1) Проаналізувати нормативно-правові акти України щодо профілактики злочинів по всім видам злочинності.

2) Вивчити відповідні розділи з загальної та особливої частини кримінології

3) Виконати відповідні індивідуальні завдання та законспектувати їх в робочому зошиті і подати викладачу на перевірку.

 

1. Методичні вказівки для викладачів і студентів

Особливе значення в кредитно-модульній технології організації навчання надається самостійній роботі студента. Тематичним планом передбачений мінімально необхідний обсяг засвоєння конкретних тем.

З метою найкращого засвоєння матеріалу курсу при підготовці до кожного виду заняття студенту рекомендується така методика. Основним методом вивчення курсу у вищій школі є самостійна робота, що включає в себе глибоке вивчення монографій та навчальних посібників з кримінології, а також нормативних джерел.

Курс кримінології складається з двох розділів:

1) загальної частини, де розглядаються загальнотеоретичні проблеми кримінології;

2) особливої частини, де розкривається кримінологічна характеристика та профілактичний вплив на окремі види злочинності.

Цільове призначення полягає у тому, що кримінологія є однією з профілюючих навчальних дисциплін, її вивчення - необхідна передумова професійного становлення майбутніх правознавців. Ця програма розроблена відповідно до вимог Державного освітнього стандарту вищої професійної освіти, з урахуванням типових професійних освітніх програм і кваліфікаційних вимог до випускників вузів зі спеціальності «Юриспруденція», кваліфікаційних академічних ступенів бакалавр і спеціаліст права.

У процесі викладання і самостійного вивчення студентами кримінології на основі комплексного підходу до навчання досягаються наступні цілі:

а) практична - вміння застосовувати кримінологічні рекомендації у практичній діяльності, при розробці та реалізації різних заходів впливу на злочинність;

б) освітня - засвоєння теоретичних положень кримінології про сутність злочинності, її причини, заходи впливу на неї;

в) виховна - формування наукового світогляду та кримінологічного мислення, що передбачає усвідомлення особами, що навчаються:

• сутності злочинності як однієї з форм зла та соціальної патології;

• можливостей суспільства, соціальних груп та окремої людини впливати на це явище;

• з’ясування суті загальної та приватної превенції, а також місця кримінальної відповідальності і кримінального покарання у системі заходів запобігання злочинам, руйнуючої дії на злочинність;

• осмислення з цих позицій проміжних і кінцевих цілей майбутньої професійної діяльності.

У результаті вивчення курсу курсанти повинні знати:

• сутність злочинності та її кримінологічні характеристики;

• причини злочинності в Україні;

• теоретичні основи впливу на злочинність;

• причини і заходи впливу на окремі види злочинності;

вміти:

• вивчати особистість, виявляти криміногенні якості та розробляти заходи їх корекції;

• виявляти причини й умови злочину, розробляти пропозиції щодо їх усунення;

• проводити кримінологічне прогнозування індивідуального злочинної поведінки та злочинності;

• розробляти і самостійно реалізовувати заходи впливу на злочинність;

• розробляти і реалізовувати заходи віктимологічного захисту від злочинів;

• організовувати і проводити кримінологічні дослідження;

ознайомитися:

• з історією кримінології;

• з основними світовими тенденціями розвитку злочинності;

• з загальносоціальних чинниками злочинності;

• з закордонними кримінологічні теоріями;

• з практикою впливу на злочинність у зарубіжних країнах;

• з основами соціологічних і статистичних методів проведення кримінологічних досліджень.

 

Методичні вказівки (рекомендації) для підготовки практичних, семінарських занятьвключають інструктивно-методичні матеріали:

 

 

Тема 1. Поняття, предмет, метод та система кримінології.

При вивченні цієї теми, слід звернути увагу, що кримінологія на відміну від кримінального права й інших правових наук не має своєї власної систематизованої сукупності правових норм, що були би предметом її вивчення. Тому ми маємо тут справу в основному з галуззю наукових знань, з особливою галуззю науки.

Зазначимо, кримінологія є однією з суспільних наук і її міс­це на стику філософії, соціології, психології, правознавства та деяких інших наук. До правознавства кримінологія має відношення тому, що яви­ща, які вона вивчає, базуються на кримінально-правових поняттях “злочин” і “злочинець”. Профілактика злочинів теж має правову основу або правовий аспект. А детермінанти злочинності, особа злочинця пов’язані з дефектами правосвідомості, психології тощо. Разом з тим вивчення злочинності як соціального явища, особи злочинця та засобів протидії злочин­ності не обмежується тільки правовими характеристиками. Аналіз цих проблем лежить у сфері предмета соціології. Вже тому кримінологія є не чисто правова, а соціолого-правова на­ука.

Предмет кримінології — характеризує загальний зміст науки кримінології, визначає напрямки та завдання наукового дослідження. У процесі свого розвитку кримінологія окреслила свій предмет, до якого нині входять чотири основні елементи: злочинність, особа злочинця, причини та умови злочинності, протидія злочинності

Звичайно, основні елементи предмета кримінології не вичерпують усього її змісту. Щоб повніше, глибше й ефективніше вирішувати завдання, які стоять перед кримінологією, вона вивчає і проблеми, що безпосередньо не входять до її предмета. Це питання є дискусійним у зв’язку з тим, що до цих проблем мають певне відношення інші юридичні та неюридичні науки. До цих елементів відносять: жертва злочину; супутні злочинності негативні соціальні явища; суїцидальна поведінка (проблема самогуб­ства); прогнозування злочинності, а також планування заходів протидії їй; кримінально-правова статистика, яка є основою аналізу стану злочинності у суспільстві; методика вивчення злочинності.

Слід звернути увагу, кримінологія, як і будь-яка наука, має свою систему, поділяється на Загальну і Особливу (спеціальну) частини.

Загальна частина вивчає загальнотеоретич­ні питання (поняття криміноло­гії як науки, її предмет, завдання, функції, система, методологія і методика досліджень, історія розвитку кримінології та аналіз її основних теорій). В особливій частині міститься кримінологічна характеристика різних видів і груп злочинів: корисливої й насильницької злочинності, професійної й організованої, рецидивної, економічної, злочинності неповнолітніх, жінок, злочинності в місцях позбавлення волі та ін.

З метою глибокого вивчення будь-якої науки, в тому числі й кримінології, необхідно засвоїти не тільки сучасне становище розвитку науки, а й дослідити її початки становлення, основні етапи розвитку, основні ідеї, концепції, погляди. Починаючи з стародавніх часів проблеми злочинності, заходи боротьби з нею приваблювали увагу філософів, юристів, представників інших галузей знань.

Одна з найбільш розповсюджених класифікацій кримінологічної думки, відокремлює три основних періоди розвитку науки: класичний (друга половина XVІІІ ст. до останньої треті XІX ст.); позитивістський (з останньої третини XIX ст. до 20-х років XX ст.); сучасний — з 30-х років XX ст. дотепер.

Класичний період кримінології випливає безпосередньо з ідейних течій просвіти періоду переходу від феодалізму до капіталізму (ХVІІ-ХVІІІ ст.). Він передував, а потім супроводжував перетворення в державному, суспільному та духовному житті, що зумовлювались буржуазно-демократичними революціями в Європі. Під класичною школою кримінології слід розуміти систему ідей про злочини й боротьбу з ними, що сформувались у межах так званої класичної школи кримінального права, яку заснував дворянин Ч. Беккаріа з Мілана. Основні положення свого вчення він сформулював у вже згадуваній праці "Про злочини і покарання".

Від науки класичного періоду позитивістська кримінологія відрізнялася широким застосуванням статистичних та інших фактичних даних про вчинені злочини. Позитивістська кримінологія розвивалась у двох основних напрямах — біологічному та соціологічному. Незважаючи на суттєву відмінність поглядів крайніх представників цих напрямів, межа між ними з часом дещо розмилась і відбулося взаємне проникнення, яке виявилося, зокрема, у появі психологічних теорій кримінології.

На сучасному етапі розвитку суспільства, коли поглиблюється прірва між добром і злом, потреба у глибоких кримінологічних теоріях і побудовах виявляється дуже гостро, оскільки злочин є одним з крайніх проявів зла і потребує глибокого осмислення з позицій як філософії, так і практики юриспруденції.

Але, ще до виникнення кримінології як науки, питання запобігання злочинів були об’єктом зацікавленості багатьох вчених, починаючи з античного часу.

Взаємозв’язок ”Кримінології та профілактики злочинів” з іншими дисциплінами:

Питання про зв’язок кримінології з іншими науками є складовою частиною питання про її предмет. Комплексний характер кримінології визначає і безліч її зв’язків з іншими як суспільними, так і природничими науками. Суспільні науки, з якими кримінологія безпосередньо пов’я­зана, можна класифікувати у такому порядку: філософсько-соціологічні; юридичні; психолого-педагогічні; економічні.

1). Зв’язок кримінології з філософією виявляється у тому, що закони і категорії останньої є обов’язковими для криміноло­гічних досліджень, дозволяють вірно розкрити суть і зміст злочинності, її зв’язки з іншими соціальними явищами. Особливо тісним є зв’язки з соціологією, яка збагачує кримінологію безліччю емпіричних даних про суспільні явища та їх розвиток (міграція, урбаніза­ція, соціальна активність людей, умови й спосіб їх життя і т.п.). Крім того, кримінологія широко застосовує методи со­ціології при проведенні своїх досліджень (опитування, тестування, спостереження). У свою чергу, кримінологічні висновки збагачують і соціологію, роблять її більш всеохоплюючою.

2). Найтісніше пов’язана кримінологія з юри­дичними науками, особливо з кримінальним правом. Низка понять, якими оперує кримінологія, є кримінально-правовими: злочин, кримінальна відповідальність і покарання, судимість, рецидив тощо. Розглядаючи злочинність, кримі­нологія опирається на кримінальне законодавство, оскільки зміни в ньому (криміналізація чи декриміналізація діянь) завжди ведуть до кількісних та якісних змін самої злочинності. З іншого боку, кримінологічна інформація дає змогу визначити ті суспільні відносини, які потребують або не потребують кримінально-правового захисту.

Кримінально-правова статистика забезпечує кримінологію емпіричними даними про злочини і осіб, які їх вчинили, а також репрезентативність досліджень.

Зв’язок науки кримінально-процесуального права з кримінологією по­лягає у визначенні процесуальних вимог щодо виявлення причин та умов злочинів (статті 23 і 23¹ КПК України), а також форм реагування на них. Кримінологічні ж до­слідження допомагають удосконалювати у цьому напрямі кримінально-процесуальне законодавство.

У різних аспектах можна простежити зв’язок кримі­нології з криміналістикою. З одного боку, теоретичні виснов­ки про детермінанти злочинів, відпрацьовані криміноло­гією, мають визначальне значення для методики і тактики розслідування злочинів. З іншого – криміналістичні засоби розкриття злочинів застосовуються у кримінології при вивченні проблем їх профілактики.

Очевидним є взаємозв’язок кримінології і науки кримінально-виконавчого права, яка широко використовує висновки кри­мінології в процесі ви­правлення і перевиховання засуджених осіб, попередження скоєння ними нових злочинів тощо. В свою чергу, кримінологія вра­ховує пенітенціарний досвід для вирішення завдань боротьби із злочинністю.

Вивчення проблем протидії злочинності неможливе без використання комплексу знань зі сфери конституційного, державного, ад­міністративного, цивільного, сімейного, трудового та інших галузей права. Правовідносини, які вивчаються на­званими вище юридичними науками, теж є об’єктом злочинних по­сягань, а отже, і предметом кримінологічних досліджень.

3). Кримінологія тісно пов’язана з психолого-педагогічними науками. Теоретичні положення й емпіричні дані за­гальної та соціальної психології потрібні для вивчення всіх особистісних властивостей, які визначають механізм індивіду­альної злочинної поведінки. Вивчення морально-психологічних ознак особи злочинця як елемента її загальної кримінологічної характеристики неможливе без поглибленого аналі­зу емоційно-вольової сфери, особливостей темпераменту і ха­рактерологічних ознак осіб, які скоїли злочини, їх антисуспільної спрямованості. Ресоціалізація таких осіб, у свою чергу, вимагає знань педагогіки, її методів впливу.

4). Зв’язок кримінології з економічними науками виявля­ється не лише при вивченні злочинності у сфері економіки і корисливої злочинності, але й при оцінці ролі матеріальних фак­торів (чинників) у генезисі злочинності, розробці економічних заходів її подолання в окремих галузях народного господарства.

В останні роки зростаючого значення набуває зв’язок кримінології з математикою і кібернетикою. Праці низки кримінологів (Г.А.Аванесова, Ю.Д.Блувштейна, С.Е.Віцина, А.Ф.Зелінського, В.В.Панкратова та ін.) показали можливість плід­ного співробітництва кримінології з цими науками. Матема­тичні методи суттєво підвищують точність кримінологічних досліджень та їх висновків (наприклад, при визначенні рів­ня, питомої ваги, латентності злочинності, її прогнозуванні).

Тема 2. Історія розвитку та сучасний стан кримінології.

 

Зародження кримінологічної думки. Примітивні та теологічні погляди на злочинність, злочинця та причини, які обумовлюють порушення певних норм поведінки (Ф.Аквінський, Мартін Лютер).

Виникнення кримінології як науки. Кримінологічні погляди соціалістів-утопістів ХVI-XVII ст. (Т.Мор, Кампанела, Ж.Мольє), філософів-просвітителів XVII-XVIII ст. (Ч.Беккаріа, Жан Жак Руссо, Ш.Монтеск’є, Вольтер).

Класичний напрямок.(школа) кримінології. Інтелект і свідомість (рассудок) людини — основа, фундамент, на якому грунтується пояснення її індивідуальної і суспільної поведінки. (Ч.Беккаріа, У.Бентам, А.Фейєрбах, Н.Таганцев, А.Кістяківський, Н.Сергеєвський).

Антропологічний напрямок (школа) кримінології. Злочинність є не що інакше як природній біологічний феномен, а конкретний злочинець — це злочинний генотип. (Ч.Ломбразо, Р.Гарофалло, Н.Неклюдов, А.Лихачов, П.Тарнавська, В.Чиж).

Соціологічний напрямок (школа) кримінології. Залежність злочинності і соціального середовища. Злочинцем не народжуються, ним стають під впливом негативного середовища (Ж.Кетле, Г.Тард, А.Геррі).

Стан та розвиток кримінології в 20-30-ті роки ХХ ст. Перші кримінологічні кабінети з вивчення злочинності та злочинця. (М.Н.Гернет, А.А.Жижиленко, М,Н.Ісаєв, С.В.Познишев, М.М.Полянський, Є.П.Френкель, Н.П.Паше-Озерський, М.А.Чельцов-Бебутов та ін.).

Розвиток кримінології в 60-ті роки та її сучасне становище. 1963 р. - створення Всесоюзного інституту з проблем вивчення причин і розробки заходів профілактика злочинності. Визначення поняття та загальних проблем злочинності (А.А.Герцензон, А.І.Долгова, І.І.Карпець, Н.Ф.Кузнєцова). Особа злочинця (А.І.Алексеєв, Ю.М.Антонян, А.Ф.Зелінський).Віктимологічні проблеми злочинності (П.С. Дагель, Д.В.Рівман, Л.В.Франк). Концепція профілактики злочинності та окремих її видів (І.А.Аванесов, А.П.Закалюк, В.К.Звірбуль, А.Е.Жалінський).

Сучасний етап кримінології в Україні. Суспільство зіткнулося з розширеним відтворенням злочинної поведінки, самодетермінацією злочинності. (В.В.Галіна, О.М.Джужа, А.П.Закалюк, А.Ф.Зелінський, А.Н.Костенко, І.П.Лановенко та ін.).

 

Тема 3. Злочинність та її основні характеристики.

При вивченні цієї теми основним поняттям виступає злочинність як соціальне явище. В кримінології Злочинність визначають як соціально обумовлене, історично мінливе, відносно масове та кримінологічне явище, яке проявляє себе в системі кримінально-карних діянь на певній території, за певний період часу, а також осіб, що їх вчинили.

Приймаючи це визначення за основу, необхідно розглянути ознаки злочинності з метою більш детального розкриття змісту поняття “злочинність”.

Злочинність як соціальне явище містить ряд рис і ознак, яких немає в окремій антисуспільній поведінці, у тому числі у злочині, як індивідуальному акті поведінки і форми прояву злочинності. У кримінологічних дослідженнях злочинність характеризують за станом, структурою та динамікою.

Розглядаючи злочинність як соціальне явище і оперуючи її кількісними та якісними характеристиками, ми підкреслювали, що для отримання точних відомостей потрібно звертатись до статистичної звітності правоохоронних органів.

Разом з тим кожному практичному працівнику добре відомо, що у статистичну звітність попадають не всі скоєні злочини, а тільки частина з них, решта незареєстрована і становить, таким чином латентну злочинність. Латентна злочинність - це сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різних причин не були враховані органами внутрішніх справ, прокуратурою, службою безпеки, судом.

У науковій юридичній літературі розрізняють латентність трьох видів: природну, штучну і пограничну. Природна латентність - це сукупність тих випадків, коли факт злочину був, але він не став відомий правоохоронним органам. Наприклад, неповідомлення потерпілих про злочин. Штучна латентність має місце, коли факт злочину відомий, але з різних причин правоохоронними органами він не ставиться на облік, щоб створити видимість благополуччя у боротьбі з злочинністю. Погранична латентність має місце, коли факт злочину відбувся, але потерпілий не усвідомлює цього (наприклад, пожежі, кишенькові крадіжки).

Практика діяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три рівня латентності:низький — очевидно вчинені тяжкі злочини, інформація про які швидко поширюється (вбивства, розбійні напади, пограбування тощо); середній — злочини, вчинення яких не є таким очевидним, як при низькому рівні латентності; високий — злочини, про вчинення яких в більшості випадків відомо тільки злочинцю й потерпілому, причому останній зацікавлений у приховуванні факту злочину з різних мотивів (сором'язливість, наявність хвороби, корисливі мотиви — шахрайство, хабарництво, статеві злочини тощо).

Для виявлення латентної злочинності використовують загальні і спеціальні методи. До загальних методів відносяться: виявлення громадської думки про стан латентної злочинності; експертна оцінка при опитуванні спеціалістів; вивчення документів правоохоронних органів, фінансово-ревізійного контролю, медичних закладів і т. ін. Спеціальними методами можна назвати аналіз динамічних рядів злочинів; дослідження періоду від їх вчинення до розкриття і прийняття санкцій; екстраполяцію; системно-структурний аналіз тощо.

 

Тема 4. Причини та умови злочинності.

Вчення про причини та умови злочинності у вітчизняній і зарубіжній юридичній літературі не має єдиного тлумачення. Це пояснюється тим, що ця галузь юридичних досліджень відзначається особливою складністю, різноплановістю позицій вітчизняних і зарубіжних авторів, що призводить до наявності в підручниках з кримінології діаметрально протилежних концепцій причин та умов злочинності у нашому суспільстві.

Кримінологія приділяє багато уваги категорії причинності. Це зумовлюється тим, що злочинність і її причинність є основними елементами предмету науки кримінології. Проблема причинності має велике методологічне значення, визначає суть і зміст кримінології. Від її вирішення залежить розуміння соціально-правової природи злочинності, соціально-ідеологічної суті особи злочинця, розробка попереджуючих заходів, а також визначення інших кримінологічних проблем. Як складне явище злочинність є наслідком дії багатьох обставин, факторів і причин. З цією проблемою пов’язано саме виникнення кримінології як науки.

У кримінологічній літературі класифікація причин та умов злочинності здійснюється за декількома критеріями: за природою, за рівнем функціонування; за змістом і способом дії; за джерелами.

Зазначимо, причинне пояснення соціальне негативних явищ передбачає багаторівневий підхід. Стосовно до злочинності такими рівнями виступають: суспільство, соціальна група, індивід. Відповідно і наукове обґрунтування ділиться на філософський, соціологічний і психологічний рівні.

На філософському рівні формується загальна концепція причин та умов, що породжують соціальні відхилення у суспільстві. Соціологічний рівень дослідження причин злочинів передбачає вивчення більш конкретних зв’язків і відносин, які існують у сучасному суспільстві. В них проявляються загальні закономірності історичного розвитку і притаманні їм протиріччя, на які впливають існуючі перешкоди та недоліки. На психологічному рівні створюється той морально-психологічний стрижень, на якому ґрунтується або правомірна, або злочинна поведінка. Причина і наслідок поєднані між собою об’єктивним і закономірним зв’язком. Але характер цього зв’язку може бути різним. Він визначається як природою самих явищ, так і особливостями об’єктивних законів, що діють у цій області життя.

Тема 5. Зарубіжні концепції причин злочинності.

 

Методологічною основою кримінологічних вчень позитивістського періоду була філософія позитивізму, яка виникла в першій третині XIX ст. і намагалася зібрати позитивний, кількісно визначений матеріал про різні аспекти життя суспільства. Своєю назвою ця школа вказує на бажання замінити абстрактні і філософські роздуми юридичними висновками і спостереженнями, які ґрунтуються на серйозних доказах. Від концепції вільної волі класи