Розрізняють дві основні форми заробітної плати: погодинну та відрядну.
Погодинна зарплата нараховується робітникам залежно від кваліфікації і фактично відпрацьованого часу. Вона застосовується для оплати праці тих робітників: 1) виробіток яких неможливо чітко нормувати; 2) в роботі яких головним є не зростання продуктивності праці, а підвищення якості продукції; 3) виробіток яких в основному залежить не від їх індивідуальних трудових зусиль, а визначається технологічним процесом. Функції ж робітника зводяться тільки до налагоджування, спостереження і контролю за роботою обладнання. При простій погодинній системі оплати праці загальний заробіток працівника обчислюється шляхом множення годинних тарифних ставок, які відповідають тарифному розряду працівника, на кількість фактично відпрацьованого часу. Різновидом почасової системи є місячна ставка. При цьому, якщо не відпрацьовано повний місяць, а заробітна плата одержується за ставкою, товона дорівнює: ЗП = ПМС/k*N ПМС - повна місячна ставка k - кількість робочих днів N - фактично відпрацьована кількість днів. (2009) ЗП = 1140/20*18=1026 (2010) ЗП = 3310/21*15=2364 При погодинно-преміальній системі оплати праці, крім заробітку, обчисленого за тарифними погодинними ставками за фактично відпрацьований час, працівникам додатково нараховується премія за досягнення певних показників. При визначенні цих показників, за якими здійснюється преміальне стимулювання, необхідно враховувати специфічні особливості виробництва і характер роботи, яку виконують окремі категорії працівників: ЗП = m*T(1+(П+К*N/100)) m – година (дена) тарифна ставка; T – відпрацьований час;
П – розмір премій за досягнення встановлених показників та умов преміювання; K – розмір премій за кожний процент перевиконання показника преміювання; N – відсоток (кількість пунктів) перевиконання показника преміювання. (2009) ЗП =7,13*160(1+(100+10*115/100))=1710 (2010) ЗП =20,95*158(1+(100+10*115/100))=4965 Відрядна форма заробітної плати застосовується на роботах, де праця піддається точному і повному обліку, де широко використовуються норми виробітку. Величина заробітної плати при ній обчислюється як добуток розцінки одиниці виробу і кількості виробів. Виділяють такі системи відрядної заробітної плати: - пряма відрядна заробітна плата. Вона передбачає прямо пропорційну залежність між зростанням об'єму виробки і збільшенням заробітної плати; - відрядно-прогресивна заробітна плата. Суть її полягає в тому, що виготовлена продукція в розмірі норми виробітку оплачується по основних розцінках, а продукція понад норму - по розцінках більш високих і зростаючих; - відрядно-регресивна заробітна плата. При ній кожному відсотку збільшення виробітку понад норму відповідає приріст заробітку менше одного відсотку. Вона робить невигідним перевиконання норми виробітку. - відрядно-преміальна заробітна плата. При цій системі виготовлена продукція в розмірі норми виробітку оплачується по основних розцінках, а за продукцію, виготовлену понад норму, за дотримання технологічної дисципліни, за безаварійну роботу передбачена премія; - акордна заробітна плата. У цьому випадку заробітна плата встановлюється не за кожний виріб або операцію, а за весь об'єм робіт по акордних розцінках; - колективна відрядна заробітна плата. При цьому заробітна плата робітника знаходиться в залежності від виробітку бригади, лінії, зміни. Колективний заробіток розподіляється між членами бригади у відповідності з присвоєними їм розрядами, коефіцієнтами і відпрацьованим часом. Останні десятиріччя характеризуються все більш широким застосуванням погодинної заробітної плати і відповідним скороченням відрядної внаслідок зростання механізації та автоматизації виробництва. Ако́рдна опла́та пра́ці — форма відрядної оплати праці, за якою загальну суму заробітної плати робітникові або найчастіше колективові робітників встановлюють за весь обсяг виконаної роботи (акорд) на підставі реальної обґрунтованості норм виробітку, витрат необхідного часу роботи і відрядних розцінок на окремі види робіт або операцій. Нараховану суму виплачують за умови своєчасного і якісного виконання всього комплексу запрограмованих робіт. Якщо ж для прискорення виконання робіт потрібно матеріально заінтересувати виконавців у економії часу і витрат, то за поточний місяць, враховуючи обсяги фактичного своєчасного виконання робіт при акордній оплаті праці, застосовують виплату спеціальних премій (акордно-преміальна оплата). Знання робітником обсягу робіт, терміну їх виконання і розміру майбутнього додаткового заробітку сприяє підвищенню продуктивності праці та якості виконуваної роботи. Оплата праці керівників, службовців та спеціалістів. Основою організації оплати праці керівників, службовців і спеціалістів є система посадових окладів, які є різновидом погодинної оплати праці.
4.3 "Продуктивність праці персоналу: сутність, методи визначення та чинники зростання"; Під продуктивністю праці як економічною категорією заведено розуміти ефективність (плодотворність) трудових витрат, здатність конкретної праці створювати за одиницю часу певну кількість матеріальних благ. Підвищення продуктивності праці характеризує економію сукупної (живої, уречевленої і майбутньої) праці. Конкретно воно полягає в тім, що частка жи-вої праці зменшується, а уречевленої збільшується, проте збільшується в такий спосіб, що загальна величина трудомісткості товарів зменшується. Виробіток - кількість продукції, виробленої в одиницю робочого часу або прихожої на одного середньооблікового робітника або робочого на місяць, квартал, рік. В=V/T, де В — виробіток; V— обсяг виробництва продукції (робіт, послуг); Т — затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг). В(2009)=22750/262=86,83 В(2010)=24601/253=97,24 Чим вищою є величина цього показника, тим вищою є продуктивність праці, тому він називається прямим показникомпродуктивності праці і Рівень та динаміку продуктивності праці можна висловити і за допомогою зворотної величини - трудомісткості. Тобто витрати робочого часу на одиницю продукції. Таким чином, виробіток виражає ріст продуктивності праці через збільшення обсягу продукції в одиницю часу; трудомісткість характеризує економію праці, затраченої на випуск одиниці продукції. Трудомісткість — це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг), і розраховується за формулою: ТМ=Т/V ТМ(2009)=262/22750=0,011 ТМ(2010)=253/24601=0,01 Для планування й аналізу праці на підприємстві розраховуються різні види трудомісткості. Технологічна трудомісткість (Тт) визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів. Трудомісткість обслуговування (Т0) визначається витратами праці допоміжних робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва. Виробнича трудомісткість (Тв) складається з технологічної трудомісткості та трудомісткості обслуговування, тобто показує витрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці роботи. Трудомісткість управління (Ту) визначається витратами праці керівників, професіоналів, фахівців, технічних виконавців. Повна трудомісткість продукції (Тп) відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу. Вона визначається за формулою Тп = ТТ + Т0 + Ту = Тв+ Ту Оскільки показники трудомісткості й продуктивності праці є взасмооберненими, то проценти зростання виробітку (Пв) і зниження трудомісткості (Пт) пов'язані формулами Пв=100* Пт/(100- Пт), Пт=100* Пв/(100- Пв) Резерви росту продуктивності та ефективності праці на підприємствах можуть розрізнятися за двома ознаками - за характером факторів, які використовуються: екстенсивні та інтенсивні; за напрямками сприяння: за групами ресурсів, які викори-стовують. Резерви екстенсивного росту: у покращення використання фонду робочого часу; у залучання в обіг невикористаних матеріалів та енергії; у покрашення використання обладнання та інших технічних засобів у часі; у освоєння невикористаних природних ресурсів;
|
