Ефективність каналів розподілу

Збутова, або розподільна логістика насамперед ґрунтується на виборі раціонального способу відвантаження готової продукції на адресу споживачів. Існують три основних дистрибутивних канали розподілу виробів: прямий, ешелонований (побічний), коли підприємство-виробник має контакти з посередниками-оптовиками, і гнучкий, коли виробник час від часу користується прямим та ешелонним каналами переміщення товару.

У свою чергу, посередники-оптовики, одержуючи вантаж від постачальника, займаються консолідацією — розподілом товарів на дрібні партії і передачею таких партій іншим ритейлерам — комісіонерам, магазинам дрібнооптової торгівлі або безпосередньо споживачам. Тому збутова логістика поєднує мікрологістику з мезо- та макрологістикою й виробничою логістикою у наступних споживачів промислової продукції. Учасники збутової логістики, вступаючи між собою у ділові стосунки, формують логістичні ланцюги. Кількість ланок у кожному з таких ланцюгів залежить від обраного виду дистрибутивного каналу і може коливатися від двох-трьох і більше.

З позицій підприємства-виробника існує вибір одного з двох дистрибутивних каналів — прямого чи побічного (епіелонованого).

Критерієм ефективності вибору прямого чи побічного каналів розподілу є розмір прибутку (т), який підприємство отримуватиме з реалізації своєї продукції:

 

m = [Z(1-j) - (S+U_i)]Q,,

 

де Z — відпускна ціна промислової продукції, грн. за одиницю; S — собівартість виробництва одиниці продукції, грн.; j — знижка з відпускної ціни одиниці продукції, часток одиниці; U_t — затрати по збуту при і -ому способі. Такі затрати встановлюються за формулою

 

де Т_і - транспортні витрати при і-ому способі збуту, грн.; L_і - втрати при іммобілізації зворотного капіталу на створення запасів виготовленої продукції. Цей показник, у свою чергу, можна розрахувати так:

де 3_поч, 3_кін— запаси виготовленої продукції на початок і кінець планового періоду при і -ому способі збуту, т; В — процентна ставка за кредитами банку; S - собівартість одиниці продукції, грн.; Q — обсяг збуту продукції, т.

Визначивши, раціональний спосіб збуту продукції, укладають договори поставки зі споживачами чи посередниками — учасниками логістичних ланок переміщення товару.

Одним з розділів договору поставки є ціни і умови плати за продукцію. Якщо споживачі бажають придбати готові вироби за ціною EXW (зі складу), то вантаж вони перевозитимуть власним коштом. В усіх інших випадках постачальникові необхідно витрачати час і кошти на просування своєї продукції до пунктів, вказаних покупцями. Так, при ціні GPT (перевезення до...) або FOB (навантаження вагона, автомашин чи судна за рахунок відправника) товаровиробник повинен сам звертатися до транспортників і укладати з ними угоди на перевезення і пов'язані з цим процесом додаткові операції: вантажно-розвантажувальні, експедиційні, складські та ін.

Транспорт вибирають з урахуванням таких показників, як регулярність роботи, експлуатаційна швидкість перевезення вантажу, вантажопідйомність, величина тарифів на перевезення.

Основні показники розподільної логістики:

• розмір прибутку від реалізації;

• витрати часу й коштів на збут продукції підприємства;

• допустимі і фактичні втрати матеріальних ресурсів у дистрибутивних каналах;

• штрафи, сплачені транспорту і споживачам за порушення договірних зобов'язань у процесі дистрибуції готових виробів, а також одержані від інших учасників логістичяого ланцюга за невиконання своїх обов'язків перед постачальником.