Завданнядля студентів1 • Підготуватися до обговорення основних теоретичних питань (1-1—1.4), ознайомившись із рекомендованою літературою. 11. Саморегуляція професійної діяльності як основа педагогічної майстерності вчителя. 1.2. Педагогічна розповідь як фрагмент педагогічної діяльності, її сутність, специфіка, вимоги. 1.3. Творчий задум педагогічної розповіді: обгрунтування теми, визначення мети і надзавдання, розробка структури. 1.4. Професійні вимоги до вчителя — розповідача. 2. Виконати усно вправи 1, 2, 3, 5, 6. 3. Обрати тему власної педагогічної розповіді, письмово визначити її надзавдання, структуру. Підготуватися до публічного захисту творчого задуму педагогічної розповіді. Рекомендована література 1. Основы педагогического мастерства / Под ред. И. А. Зязюна. — М., 1989. —С. 7—10, 16—18. 2. Буяльский Б. А. Курс на мастерство. — К., 1974. — С. 37—39. 3. ГорбушинаА. А. Выразительное чтение и рассказывание. — М., 1976. —С. 30—54. 4.ДобровичА. Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения- — М., 1987. — С. 19—20. 5. Карнеги Д. Как вырабатывать уверенность в себе и влиять на людей, выступая публично. — М., 1989. — С. 367—383, 403—436. 6. Станиславский К. С. Работа актера над собой // Собр. соч.: В 8 т. — М., 1954. — Т. 2. — С. 332—347 (Гл. XV. Сверхзадача. Сквозное действие). 7. Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину // Вибр. твори: В 5 т. — К., 1976. — Т. 2. — С. 206—208, 296—306, 399—402, 414—416. 8. Томан Іржі. Мистецтво говорити. — К., 1989. — С. 208—227 (Підготовка виступу. Початок, головна частина і закінчення виступу). '54
ХІД ЗАНЯТТЯ І о Діагностика професійної позиції студента в ситуаціях взаємодії з аудиторією На цьому занятті, як і на попередніх, триває усвідомлення студентами суті професійної педагогічної діяльності та аналіз її компонентів у роботі першокурсників. Тематику вправ для діагностики доцільно обирати з позиції максимального наближення дій студентів до реального педагогічного процесу на занятті, за принципом "тут і зараз", коли студентам пропонується виступити організаторами життєдіяльності своєї групи, а не умовного класу в ситуаціях моделювання. Вправа 1. Початок заняття. Розпочати заняття, привітавшись із групою; оголосити тему, підкресливши її значущість, головні проблеми і опорні поняття. Перевірити наявність студентів на занятті і надати слово колезі, що виконує наступну вправу. Вправа 2. Роздум. Поділитися своїми міркуваннями з приводу дібраного до теми яскравого вислову, пояснити його зміст, зв'язок із проблемою заняття, висловити власне ставлення до нього. Аналіз роботи здійснюється за питаннями, які доцільно подати на картках: 1. Мета діяльності вчителя (мобілізація уваги слухачів у вправі "Початок заняття" та психологічне настроювання на тему у вправі "Роздум"). Чи була ця мета особисто прийнята вчителем? 2. Мета вчителя і мета слухачів. Чи зумів учитель передати мету діяльності слухачам? Чи можна кваліфікувати діяльність учителя як мета-діяльність? 3. Ставлення до об'єкта. До якої діяльності зумів залучити вчитель слухачів? Які стосунки він запроваджує: суб'єкт — суб'єкт чи суб'єкт — об'єкт? 4. Засоби. Які елементи педагогічної техніки використовує вчитель для розв'язання завдання? 5. Результат. Яких наслідків досяг учитель? Чи проаналізував він результат і пов'язав його з визначеною метою? Обговорення допомагає студентам усвідомлювати характеристики діяльності, що забезпечують професійну позицію вчителя, тобто сукупність його ставлень до навчально-виховного процесу, до учнів, до самого себе. Результати аналізу діяльності можуть бути оформлені у' вигляді діагностичного висновку — різня професійної позиції тих, хто виступив: 1. Позиція педагогоцентрична ("учень"): несамостійна дія, орієнтована на зовнішній контроль, на реакцію педагога через відсутність особистого прийняття мети діяльності. 2. Позиція егоцентрична ("практикант"): домінує спрямованість на себе через невпевненість, прийняття мети діяльності як засобу самоствердження, брак орієнтації на рефлексивне керування аудиторією. 3. Позиція предметоцентрична ("організатор"): мета діяльності сприймається як організація справи, рефлексія здійснюється стосовно предметного плану діяльності, дія є самоорганізованою.--, 4. Позиція гуманістична ("вихователь"): самоорганізована дія, спрямована на залучення учнів до діяльності для їхнього розвитку, рефлексивне керування взаємодією і взаємовідносинами. Слабкість професійної педагогічної позиції, що виявляється у позиціях учня, практиканта, організатора, зумовлена передусім збоченням спрямованості вчителя: він орієнтується на зовнішні чинники організації професійної дії (вимоги керівництва, оцінки довколишніх, стандарти професійної поведінки) або лише на власні установки, не бачить ситуації очима учнів або зосереджує всю увагу на організації діяльності при втраченому надзавданні. Важливою умовою становлення професійної педагогічної позиції є розвиток у вчителя здатності до регуляції своєї діяльності. 2. Обговорення головних теоретичних положень Професійна саморегуляція вчителя — це його "здатність керувати собою і своєю діяльністю як засобом організації діяльності учнів на підставі сприймання і усвідомлення актів поведінки та їх відповідності визначеній меті. Педагог стає майстром тоді, коли він може налагодити взаємодію з учнями на засадах рефлексивного керуван- ня: усвідомлює мету діяльності і розуміє прагнення та почуття учнів; вміє організувати доцільну діяльність дітей і бачить не лише наслідки предметного плану, а й зміни в розвитку вихованців; дотримується надзавдання ї здійснює аналіз діяльності з орієнтацією на нього. Для забезпечення саморегуляції педагогові потрібні ціннісні орієнтації, що спрямовують його поведінку. Саме гуманістична спрямованість стає визначальною умовою ефективної діяльності, втілюючи надзавдання його професійної програми, Засадою саморегуляції є сплав знань і спрямованості, а засобом, що забезпечує єдність спрямованості і результату, — вміння в галузі педагогічної техніки. Розглядаючи щодо таких вимог педагогічну розповідь, ми маємо насамперед усвідомлювати сутність її як фрагмента педагогічної діяльності, виваженої вчителем з точки зору вибору мети,, усвідомлення технології побудови бесіди відповідно до сприймання слова вчителя учнями, обрання професійної позиції у взаємодії. Розробляючи, проводячи й аналізуючи розповідь, слід виходити з розуміння її як такої ситуації в цілісному педагогічному процесі, організація якої можлива за умови рефлексивного керування, орієнтації на сприймання педагогічної дії учнями. Є три різновиди усного мовлення вчителя (за кількістю осіб):, монолог, діалог, полілог. Монолог — висловлювання, розмова однієї особи. Голодні види монологу вчителя: розповідь, пояснення, лекція. Розповідь — жива і образна форма монологічного викладу навчального матеріалу. На відміну від пояснення як логічного доведення теоретичних тез і від лекції як систематизованого і послідовного викладу матеріалу значного обсягу, що містить теоретичні тези, розповідь являє собою виклад фактів і подій, на підставі яких слухачів підводять до певних висновків, тобто розповідь — це стислий сюжетний виклад. Слід підкреслити головну ознаку розповіді; це не лише повідомлення нової інформації, а й передача свого ставлення до предмета розмови, свого настрою у зв'язку зі змістом, спонукання до активного співпереживання, тобто це живий виклад матеріалу. Важливо усвідомити і таку ознаку розповіді, яка випливає із розуміння попередньої і розкриває спосіб, яким досягається живий виклад матеріалу. Крім виявлення свого ставлення і зацікавленості подіями у розмові, вчитель добирає такий матеріал, щоб слухачі уявляли, бачили внутрішнім зором ті факти, особи, про яких мовиться. Цьому слугують яскраві приклади з описами подробиць, діалоги, що забезпечують образність викладу. Отже, розповідь -— це живий, образний монолог учителя. Проте монолог своєрідний, бо він виголошується з урахуванням необхідності включення аудиторії в активне сприймання, тобто монолог як внутрішній діалог, як співрозмова вчителя і учнів. Таким чином, специфіка розповіді — у монологічному викладі при діалогічному характері побудови його змісту. Ефективність розповіді залежить від дотримання вчителем таких умов, що забезпечують активне сприймання її учнями: — слухачі уважні до розповіді, коли вона пробуджує роботу думки, порушує проблеми перед аудиторією; — розповідь захоплює, коли містить яскраві картини, що викликають емоційне ставлення до викладу; — вплив на свідомість і почуття слухачів підсилюється, коли розповідь насичують такими прийомами, як міркування, роздуми, виклад від імені очевидця, укрупнення окремих деталей, опис; — інтерес до змісту підсилюється, коли мовець звертається до життєвого досвіду слухачів, їхніх знань, розкриваючи нове в уже знайомому. Готуючи розповідь, учитель завжди розмірковує над питанням: "Чого чекає слухач від мого виступу?" З орієнтації на потреби слухача і слід виходити, обираючи тему розмови. Учням, як показують дослідження, цікаво слухати лише нове і корисне. Тому важливо подбати про формулювання теми та її головної проблеми. Саме формулювання має бути простим, лаконічним і водночас доволі яскравим, виконувати функцію "сигнальної інформації", що запрошує вислухати. Наприклад, "Чи знаєте ви свої імена?", "Секрет відомої картини" тощо. Сама проблема розповіді не повинна бути надто широкою. Переобтяженість проблематикою призводить до переліку поспіхом основних фактів змісту, а не докладного їх перегляду. У педагогічній діяльності, зокрема у підготовці до розповіді, велику роль відіграє пошук надзавдання — привабливої для вчителя ідейно-творчої мети педагогічної дії. Матеріал, осяяний педагогічним надзавданням, перестає бути мертвим, оживає, перетворюється у переконання вчителя, викликає бажання відстояти свою ідею, емоційно забарвлює весь зміст розповіді. Розробка надзавдання — важливий етап роботи над задумом. Визначення теми дасть відповідь на питання, про що я хочу розповісти, визначення мети з'ясує, для чого я хочу про це розповісти, визначення надзавдання — в ім'я чого я буду говорити. К. С Станіславський вважав надзавдання збудником переживань і рекомендував для посилення його впливу на творче самопочуття формулювати надзавдання через дієслова-прагнення: "Я хочу... (переконати, довести, збудити думку, допомогти відчути...)". Виклад теми з орієнтацією на надзавдання потребує знання технології побудови розповіді, передусім її структури. Педагогічна розповідь, як правило, містить такі структурні частини: самопрезентацію, мотивацію, виклад головної частини, закінчення. Самопрезентація — представлення себе у спілкуванні— має місце не лише під час зустрічі з незнайомою аудиторією або у незвичній ситуації, де потрібно пояснити свій намір. Призначення цієї частини — встановлення контакту зі слухачами, сприяння правильному сприйманню слухачами особистості мовця, бо, не налагодивши контакту, не можна ні зацікавити аудиторію, ні змінити її погляди. Тому перед початком розповіді слід як своєю поведінкою (впевненість, доброзичливість, відкритість у позі та погляді), так і висловлюванням про спільність своїх інтересів з інтересами аудиторії, спільність проблем чи кількома контактними фразами привернути увагу до себе, щоб потім, на етапі мотивації, переключити її на предмет розмови (8, с 220—221, 230—233). Саме з цього етапу безпосередньо встановлюється зворотний зв'язок, іде пошук гармонії у взаємодії. Мотивація — збудження до діяльності. Цю частину розповіді традиційно називають вступом, а в літературі — зав'язкою. її призначення — психологічна підготовка до усвідомлення сутності розмови. Це — збудження уваги до теми, формування інтересу до порушених питань, включення слухачів у внутрішній діалог. Час на мотивацію щодо загального часу розповіді може бути до 10 % (8, с 217). Можна застосувати різні прийоми завоювання уваги на початку виступу: розпочати з цікавого факту, історії; розповісти про парадоксальну ситуацію (контраст); поставити проблемне питання; повідомити конкретну мету і план виступу; послатися на авторитетну думку — навести яскраву цитату (апеляція до авторитету); пов'язати тему розповіді з життєво важливими інтересами слухачів (апеляція до аудиторії); повідомити про свої наміри (апеляція до власної особистості); використати предмети (наочність); безпосередньо звернутися до аудиторії. Загальна вимога до характеру мотивації — невимушеність слова, природність інтонації, уникнення шаблонних фраз. Загалом початок повинен бути для слухача залученням до невимушеного спілкування, актом творчості на очах, мовцем заздалегідь продуманим (5, с 403—420). Третя структурна частина розповіді є головною. Тут слід продумати композицію викладу: розробивши зав'язку (у мотиваційній частині), тобто визначивши події, думки, з яких починається процес міркування над головною проблемою, з'ясувати те місце в розповіді, яке має викликати найбільше напруження уваги (кульмінація); підвести слухача до розв'язки — заключної дії, що стала результатом розвитку подій. У виступі роль розв'язки виконує заключна частина, призначення якої — повернути слухача до головної думки, заради якої і.було організовано розповідь: "Кінець промови повинен закруглити її, тобто пов'язати з початком" (О. Ф. Коні). Кінцівка розповіді може бути оформлена за допомогою різних прийомів: короткого повторення основних висловлювань, побажання, цитати, метафори, віршованих рядків (ілюстративна кінцівка) тощо (5, с 421—436; 8, с. 225—226). її слід виділити певними виражальними засобами: паузою, зміною темпу, інтонацією. Розробляючи задум розповіді, вчителеві варто подбати не лише про зміст надзавдання, а й про інші елементи режисури: просторове вирішення взаємодії з аудиторією (де стояти, як розмістити слухачів), пластичне вирішення (доречність жестикуляції, виразність міміки), звукове вирішення (музичне оформлення, тональність мовлення, темпоритм), що безпосередньо впливають на емоційну атмосферу розмови, а через неї — і на глибину сприйняття аудиторією інформації та її надзавдання. Вимоги до вчителя у процесі розповіді зумовлені особливостями його діяльності у певній ситуації. Ц# Діяльність багатопланова, вона містить: — передачу інформації; — встановлення контакту зі слухачами; — стимулювання до слухання, керування увагою слухачів; — рефлексію власного викладу (оцінку змісту, побудови, сприймання їх слухачами, аналіз відволікання уваги слухачів). У зв'язку з цим і вимоги до поведінки вчителя в ситуації розповіді є також багатоплановими. Учитель повинен володіти вмінням: — керувати собою, своїм почуттям, усвідомлювати, що зовнішній вигляд є інформативним сигналом для слухачів; — невимушено і гідно представитися аудиторії, забезпечивши первинний контакт; — дотримуватися надзавдання розповіді впродовж усього часу, логічно будуючи свій виступ; — керувати увагою слухачів, узгоджуючи їхні інтереси з темою і надзавданням розповіді; — бути спрямованим на слухачів впродовж усього виступу (зоровий контакт, вербальний контакт, дистанція); — виявляти власне ставлення до теми і змісту розмови; — володіти виразним мовленням. Зо Виконання вправ на аналіз технології побудови зразків педагогічної розповіді Вправа 3= Порівняйте два уривки на тему "Останні роки життя Т. Г.Шевченка". Визначте, зміст якого уривка доцільніше використаний для розповіді учням. I. Навесні 1859 року Тарас Григорович отримав дозвіл побувати на Україні. Він об'їздив знайомі місця на Київщині, Чернігівщині, Полтавщині, відвідав Кирилівку і Мо-ринці, побачився з родичами, У розмовах із селянами Шевченко говорив, що Бога пани вигадали, щоб утримувати людей у неволі.., Поліція постійно стежила за народним поетом, і його знову було заарештовано. Щоправда, під арештом протримали недовго, зобов'язавши покинути Україну. Мріяв Тарас Шейченко оселитися десь над Дніпром, жити серед рідного народу. Та не пощастило йому цю мрію здійснити. Ще 9 березня 1861 року друзі й знайомі поздоровляли Тараса Григоровича з 47-річчям від дня народження, а 10 березня вранці перестало битися палке серце великого народного співця. Поховали Шевченка спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Через два місяці домовину з його тілом було перевезено на Україну і за поетовим заповітом поховано на високій горі над Дніпром поблизу Канева. Цю гору народ назвав Тарасовою. Життя і діяльність Тараса Григоровича Шевченка — високий зразок безмежної відданості трудовому народові, стійкості і незламності в боротьбі за щастя своєї батьківщини. Український народ свято зберігає пам'ять про свого великого співця. Близький і дорогий Шевченко трудящим усього світу... Безсмертна слава народного іюета- ^ ' {Падалка Н. І., Сторчак К. М., Цимбалюк В. І. Українська література: Підручник для б кл. — К., 1981. — С. 29—30) II. Шевченко рвався на Україну, хотів перевидати "Кобзаря", але ні того, ні іншого влада йому не дозволяла. Великих зусиль коштував йому дозвіл поїхати на батьківщину. Влітку 1859 року Шевченко дістався у рідне село Кирилівку, де жили його брат і сестра. Сестра не відразу впізнала його — не впізнала свого Тараса у замученій, старій людині, що важко дихала. Жити в Кирилівці було тяжко. Шевченко був один "вільний" серед усієї своєї кріпацької сім'ї. Аж страж погано У тім хорошому селі: Чорніше чорної землі Блукають люди; повсихали Сади зелені, погнили Біленькі хати, повалялись, Стави бур'яном поросли. Село неначе погоріло... Тарас поїхав у містечко Корсунь, до родича Варфоломій Шевченка, і разом з ним розпочав пошуки клаптика землі. Землю знайшли під Каневом, на високому крутоярі над Дніпром, де потім Шевченко був похований. Під час переговорів про купівлю землі, — як водиться, некопітких і хитрих переговорів за пляшкою наливки, — був присутній якийсь здрібнілий шляхтич Козловський. Шевченко сказав Козловському кілька ущипливих слів, потім розмова зайшла про "божественні речі", і Шевченко досить вільно висловився про християнських святих. Козловський доніс. Через шість днів Шевченка було заарештовано, він просидів у тюрмі в Черкасах і в Києві,йому вчинили допит і випустили. Він прожив близько місяця в Києві і повернувся до Петербурга. Повіз із собою нову образу і пам'ять про залякану, обплутану донощиками країну. До Петербурга Шевченко приїхав уже хворим. Тут він клопотався про визволення від кріпацької залежності своїх рідних. Клопоти ці були пов'язані з виснажливим ходінням по канцеляріях, переговорами із хабарниками. Втома посилювалася... Дев'ятнадцятого лютого 1861 року до Шевченка зайшов його знайомий — Черненко. Цього дня чекали опублікування маніфесту про визволення селян. — Ну, що, що? Є воля? Є маніфест? — гарячково спитав Шевченко. — Ще нема, — відповів Черненко. Шевченко закрив обличчя руками, впав на ліжко і заплакав. ...Двадцять п'ятого лютого (9 березня) був день народження Шевченка. Квартиру поета відвідало багато зна- йомих, Коли всі пішли і залишився один Лазаревський, Шевченко сказав: — Так, якби на батьківщину, на Україну, — там би я, може, видужав, Ніч пройшла без сну. Мокрий сніг ішов над Петербургом. У цьому снігові, серед холоду невського льоду, серед кам'яних поснулих громад, у задушливій кімнаті, нібито відрізаний од світу нічним мороком, сидів і задихався самотній, набряклий від водянки, плачучий старий із загубленим життям. Старий, якому щойно минуло сорок сім років.
|
