Становище сільського господарства у 2-й половині 80 – 90-х рр. ХХ ст.

Серед країн Європи Україна має найкращий показник забезпеченості орною землею - на кожного громадянина припадає 0,65 га. Українці впродовж багатьох поколінь вважалися нацією хліборобів. Попри все це республіка не була спроможною конкурувати з будь-якою країною з ринковою економікою за кількістю та якістю виробленої сільськогосподарської продукції. Вона могла витримувати порівняння лише з іншими республіками Радянського Союзу, де панував той самий колгоспний лад.

Ще в жовтні 1991 р. уряд В. Фокіна під впливом російських реформ запропонував концепцію роздержавлення і приватизації підприємств, землі та житлового фонду. Щодо колгоспів відзначалося, що вони мають перетворюватися на господарські товариства (асоціації), які працюватимуть на ринкових засадах. Кожний колгоспник діставав право на вихід із колективного господарства для створення господарства фермерського типу. У грудні 1991 р. Верховна Рада України ухвалила Закон "Про селянське (фермерське) господарство". їх передбачалося створювати так, щоб не зачіпати інтереси колгоспів та без парцеляції колгоспних земельних масивів. Мав бути утворений спеціальний земельний фонд, зокрема й за рахунок не використовуваних державних земель та тих, що перебували у користуванні колгоспів і радгоспів. Кожний, хто виявляв бажання працювати самостійно, міг створити фермерське господарство. А в січні 1992 р. Верховна Рада ухвалила Закон "Про форми власності на землю", в якому декларувалося, що поряд із державною та колективною може існувати приватна форма власності на землю. Ще більше поглибили теоретичну

неспроможність пакету аграрних реформ ухвалені ВРУ в березні 1992 р. Постанова "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі" та Закон "Про колективне сільськогосподарське підприємство", що відверто суперечили одне одному.

Відповідно до Постанови Верховної Ради 1992 р. про перетворення колгоспів у асоціації чи господарські товариства, на початок 1995 р. статус змінили 8,8 тис. колгоспів (94 % загальної кількості). На їх базі виникло 6,5 тис. колективних підприємств з правом власності їх членів на частку майна (пай), а також 1,2 тис. селянських спілок і кооперативів, 175 акціонерних товариств. Але паювання або акціонування майна колгоспів і радгоспів майже не торкалося головного - виробничих відносин між державою та сільськогосподарськими підприємствами й виробничих відносин всередині останніх. Річ у тому, що з паювання або акціонування виключалася земля - основний засіб виробництва.

Фермерське господарство розвивалося уповільнено. "Партія влади" в своїй обласній та районній ланках здебільшого гальмувала процес виділення фермерам земельних ділянок і відмовлялася надавати їм реальну допомогу. Серед самих селян не виявилося надто багато бажаючих стати фермерами. Вони призвичаїлися до виконання обмежених трудових операцій на основі поділу праці, що існував за радянських часів і багатьом було боязно братися за весь цикл сільськогосподарських робіт. Крім того, в демографічній структурі сільського населення переважали люди старшої вікової групи. Вони небезпідставно розглядали колгосп, в якому пройшло все їхнє трудове життя, як підприємство, покликане матеріально допомогти їм у пенсійному віці. Нарешті, організація приватного господарства потребувала відповідної машинної техніки, яка ще не вироблялася вітчизняною промисловістю, а також значних капіталовкладень, яких у фермерів не було.

Оскільки Верховна Рада виявилася неспроможною приймати будь-які радикальні законодавчі акти у сфері сільського господарства, Л. Кучма після приходу до влади вирішив діяти для того, щоб зрушити ситуацію з "мертвої" точки за допомогою указів. У листопаді 1994 р. він видав Указ "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва". Ним передбачалося розв'язання трьох основних проблем земельної реформи - приватизації, оцінювання й формування ринку землі. Отже, уперше до аграрного питання було застосовано комплексний підхід.

Протягом 1996 р. фактично завершується перший етап земельної реформи - роздержавлення землі та її передача у власність юридичних осіб. Документи на право земельної власності отримали майже всі колективні господарства. Після цього розпочалася реалізація завдань другого етапу - формування реального земельного власника, передавання землі безпосередньо тим, хто її обробляв.

Всього в Україні розпайовано до 26 млн га земельних угідь, які раніше перебували в управлінні колективних і державних господарств. Земельні паї (середній розмір - до 4 га) одержали близько 7 млн сільських жителів.

Одночасно було приватизовано присадибні земельні ділянки. Власниками їх стали близько 10 млн громадян.

У 1999 р. вперше за десять років виявилися ознаки економічної стабілізації. В останньому кварталі зріс обсяг промислового виробництва, почали збільшуватися капіталовкладення в основні фонди, зросли обсяги житлового будівництва. Лише в сільському господарстві динаміка виробництва залишалася невтішною. Продуктивність праці в колективних сільськогосподарських підприємствах (КСП) скоротилася за 10 років більше ніж удвічі (у промисловості - на 21 %). У 1999 р. 85 % КСП були збитковими (у 1994 р. - лише 24 %). Середньорічні темпи скорочення виробництва в них становили за 1991 - 1994 рр. 9,5 %, а за 1995-1999 рр. - 13 %.

Така динаміка була зумовлена пануванням неринкових форм господарювання в аграрному секторі. Від 1994 р. виробництво в господарствах приватної форми власності зросло на 10%. Маючи тільки 16 % земельних угідь, він давав 60 % сільськогосподарської продукції.

Економічні відносини, які панували в колгоспно-радгоспному секторі сільського господарства, не вписувалися в ті форми, що запроваджувалися внаслідок проведення ринкових реформ. Тому 3 грудня 1999 р. з'явився Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки", який мав на меті перетворити КСП на колективні господарства з приватною власністю на землю. Відносини між селянами, які стали власниками землі та бажали залишитися в колективних господарствах, мали будуватися на орендній основі. Протягом першого року після набуття чинності цим президентським указом було додатково створено 4 тис. підприємств. їх загальна кількість на початок 2001 р. досягла 15 тис. Під час реформування було збережено цілісність земельних та майнових комплексів КСП. Понад 85 % договорів оренди селяни уклали зі своїми господарствами, 10 % - з підприємницькими структурами (як правило, інвесторами їхніх господарств) і тільки 5 % - з фермерами. Три чверті керівників і спеціалістів колишніх КСП утворили на їх основі нові приватні формування.

Природа колгоспів або радгоспів, що перетворювалися на колективні сільськогосподарські підприємства, не змінювалася. Пайовий же розподіл землі, навіть без визначення земельних ділянок на місцевості, зумовив повну зміну виробничих відносин. Нові господарські утворення з досі не визначеною на той час назвою вже не були ні колгоспами, ні радгоспами. Важливо зазначити, що перехід на земельно-орендні відносини між селянами і підприємцями, які брали на себе відповідальність за колишні КСП у приватизованій формі, - найбільш зручна для селян форма реформування виробничих відносин. Вони могли надати перевагу будь-якому варіанту власного майбутнього: чи віддати свій пай в оренду, чи створити фермерське господарство.