Аграрна політика СРСР у 2-й половині 60-х – на початку 80-х рр. Продовольча програма 1982 р.

В аграрній політиці М.Хрущова спостерігалось переплетення двох протилежних тенденцій - прагматичної та ідеологічної. Внаслідок чого обсяг сільськогосподарської продукції в Україні за період 1950-1958 рр. зріс на 65 %, а за період 1958-1964 рр. - на 3 %. Причини різкого піднесення і такого ж різкого падіння темпів розвитку цієї галузі були тривіальні: держава спочатку перерозподіляла на користь села зекономлені на військовій справі гроші, а потім у пошуках коштів для розвитку "великої хімії" знову наштовхнулася на сільське господарство.

У перші роки після вересневого (1953 р.) пленуму ЦК КПРС динамічний розвиток сільського господарства забезпечувався в зерновій частині - цілиною, а в м'ясо-молочній - присадибними ділянками колгоспників, частково звільненими від податкового пресу. Громадське господарство колгоспів не відігравало особливої ролі у зростанні виробництва. Проте неефективність праці в громадському господарстві не здавалася Хрущову органічною. Він вірив у те, що з часом колгоспи переростатимуть у радгоспи, тобто остаточно звільнятимуться від того рудименту приватного господарювання, яким була присадибна ділянка. Ліквідацію істотної різниці між містом і селом він пов'язував з індустріалізацією сільськогосподарської праці, електрифікацією і хімізацією сільського господарства. Будівництвом "агроміст", перетворенням селянина на робітника аграрного сектора радянської економіки.

Чергова ініціатива М.Хрущова в аграрній сфері вперше була озвучена у промові на пленумі ЦК Компартії України 26 грудня 1957 р. Йшлося про реорганізацію машинно-тракторних станцій та передачу колгоспам їхньої техніки. 31 березня 1958 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон про дальший розвиток колгоспного ладу і реорганізацію МТС, згідно з яким реформа повинна була здійснюватися поступово, з врахуванням особливостей економічного становища колгоспів і особливостей зон і районів СРСР в строки, які мали бути встановлені урядами союзних республік. Трактори і сільгоспмашини повинні були продаватися колгоспам на добровільних засадах за їхніми заявками. Передбачався продаж техніки в розстрочку на кілька років. Проте всупереч прийнятим рішенням і закону Верховної Ради СРСР від 31 березня 1958 р. реформа була здійснена за найкоротші строки. У жовтні 1958 р. Рада міністрів СРСР поставила вимогу скоротити строки оплати колгоспами техніки МТС. Всі українські колгоспи змушені були розрахуватися з державою уже в 1958 р. Вони купили у держави 108 тис. тракторів, 43 тис. зернових комбайнів, багато іншої техніки. Незважаючи на пільгові умови, викуп техніки та її експлуатація непосильним тягарем лягли на слабку економіку колгоспів. Водночас, реорганізація МТС перетворилася фактично на їх ліквідацію. Прийнято вважати, що вони були перетворені на ремонтно-технічні станції (РТС). Насправді в РТС була перетворена лише кожна друга МТС, а всі інші після продажу своєї техніки припинили існування. А в 1961 р. припинили самостійне існування й РТС. Вони увійшли до Всесоюзного об'єднання "Союзсільгосптехніка", у складі якого перетворилися на звичайні ремонтні майстерні.

Курс на укрупнення колгоспів тривав у другій половині 50-х pp. Особливо страждала від цього Україна, яка була для Хрущова своєрідною лабораторією, де випробовувалися його найсвіжіші ідеї. У 1957 р. він загорівся ідеєю визначити, наскільки можна скоротити у сільській місцевості кількість працюючих, що не зайняті безпосередньо в галузях сільського господарства. За 1957-1959 pp. в такий спосіб в УРСР було ліквідовано майже 4 тис. колгоспів і 13 тис. господарських організацій, установ і підприємств, 164 сільських районів.

Прийняття у 1961 р. нової програми КПРС підвело теоретичну базу під цю прагматичну лінію. У програмі формулювалися завдання зближення міста і села, розумової і фізичної праці, всіх класів і соціальних груп. Щоб якнайшвидше реалізувати ці завдання, було вирішено всіляко сприяти "перспективним" і ліквідовувати "неперспективні" села. Для окремих колгоспних "маяків" штучно створювалися найсприятливіші умови розрахунків з державою. За допомогою держави там споруджувалися багатоквартирні житлові будинки, водопровід і каналізація, театри, палаци культури, універмаги.

Під час візиту в США М.Хрущов побачив, як широко американські фермери використовували кукурудзу, особливо для відгодівлі худоби. Питома вага кукурудзи в Америці перевищувала половину валового збору зернових. Посилаючись на американський досвід і зовсім забуваючи про те, що США розташовані в зовсім іншому кліматичному поясі, ніж Радянський Союз, М.Хрущов на черговому пленумі ЦК по сільському господарству, скликаному в січні 1955 р., поставив вимогу істотно розширити посіви кукурудзи. Перший секретар ЦК КПРС заявив, що до 1960 р. посівні площі під кукурудзою повинні наблизитися до площ освоєної цілини - 28 млн га.

За рішенням лютневого (1955 р.) пленуму ЦК Компартії України посіви кукурудзи вимагалося збільшити до 5,2 млн га (у 1953 р. - 2,2 млн га). У наступні роки під тиском Хрущова питома вага кукурудзи у посівах зернових культур була доведена до 20 %. Це збільшення відбувалося за рахунок посівів озимої пшениці, яка зазвичай давала добрі врожаї. Під час неврожаю 1963 р. кукурудзяне борошно почали домішувати в хліб, що надавало йому надзвичайно специфічний присмак.

Перед очевидною загрозою голоду керівники Кремля в 1963 р. пішли на закупівлю хліба. У США і в Канаді було закуплено понад 12 млн т зерна вартістю в 1 млрд доларів. Країна потрапила у залежність від імпорту продовольства, якої вже не змогла позбутися. Вперше на закупку продовольства було витрачено в 1963 р. 372 т золота (з наявного запасу 1082 т). У 1965 р. знову довелось витратити на закупівлю продовольства 335 т золота (з наявного запасу 577 т).

Ще складнішим було становище з м'ясо-молочними продуктами. 1 червня 1962 р. було опубліковано постанову Ради міністрів СРСР про підвищення закупівельних цін на худобу і птицю в середньому на 35 %. Одночасно підвищувалися роздрібні ціни на м'ясо-молочну продукцію - в середньому на 30 %. Глухе невдоволення підвищенням цін на м'ясо-молочну продукцію і на зникнення її з продажу навіть за підвищеними цінами поширилося по всій країні. У Новочеркаську (Ростовська область РРФСР), де на найбільшому в країні електровозобудівному заводі напередодні підвищення цін були на 30 % знижені заробітки робітників, спалахнув бунт. Із санкції Хрущова в місто були введені танки. Під час розстрілу демонстрації загинуло 23 робітники, 84 дістали поранення і травми. До карної відповідальності було притягнуто 116 осіб, за вироком суду семеро розстріляні, всі інші ув'язнені на 10-15 років.

Одним з найістотніших елементів аграрної політики М.Хрущова було обмеження виробництва на присадибних ділянках колгоспників і робітників радгоспів. Присадибне господарство заперечувало комуністичну перспективу і тому підлягало всіляким обмеженням. Швидкий на дії Хрущов готовий був негайно ліквідувати присадибні ділянки, але навіть він розумів, що робити це необачно. Адже напрацьовані у громадському господарстві трудодні часто бували напівпорожніми, і присадибна ділянка допомагала селянським сім'ям уникати голоду. На грудневому (1958 р.) пленумі ЦК КПРС Хрущов заявив, що значні присадибні ділянки і наявність великої рогатої худоби у робітників та службовців радгоспів стали серйозною перешкодою на шляху розвитку радгоспного виробництва. Радгоспи повинні купити у своїх робітників та службовців худобу в індивідуальному користуванні і потурбуватися про цілковите забезпечення їх потреб в овочах, картоплі, продукції тваринництва, розраховуючись з ними за собівартістю, але не вище державних роздрібних цін. Реалізація цієї директиви на місцях почалася негайно, без очікування відповідних законодавчих актів і навіть з порушеннями тих обмежень, які містилися у постанові грудневого (1958 р.) пленуму ЦК КПРС.

Негайно після відставки М.Хрущова всі заходи, які штучно обмежували розвиток присадибного господарства, були ліквідовані. Президія Верховної Ради УРСР визнала не чинними державні документи, які обмежували розвиток особистих підсобних господарств. Було скасовано укази 1959-1963 pp. про заборону утримання худоби в особистій власності громадян, які не є членами колгоспів; про грошовий податок з громадян - власників худоби, які не займалися суспільно корисною працею, та з громадян, що утримували худобу з метою особистого збагачення. Указ президії Верховної Ради УРСР від 4 листопада 1964 р. "Про норми утримання худоби в особистій власності громадян, які не є членами колгоспів" встановлював, що громадяни можуть мати на одну сім'ю не більше однієї корови, однієї голови молодняку великої рогатої худоби, однієї свиноматки з приплодом або двох свиней для відгодівлі, до 20 вуликів бджіл, до п'яти голів овець і кіз разом.