ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТА И ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА 6 страница

257 (173).Путівці - це накатані дороги, що служать для сполучення між собою населенних пунктів, або сполучення цих пунктів з залізничними станціями, пристанями, автодорогами з покриттям тощо. Якщо на місцевості вони є єдиними дорогами, по яких можливий проїзд (наприклад, через болото, ліс тощо), то їх зображення супроводжують характеристикою ширини (до десятих часток метра).

У випадках, коли на планах масштабів 1:500 та 1:1000 потрібно відділити путівець від польових і лісових доріг, передбачається використання пояснювального підпису путівець.

258 (173).Польові і лісові дороги це ґрунтові дороги, що використовуються автогужовим транспортом сезонно, головним чином під час польових сільськогосподарських робіт і лісозаготівель.

Позначенням польових і лісових доріг рекомендується показувати на планах і деякі другорядні, погано наїжджені путівці.

259 (174).Всі автомобільні дороги, що споруджуються, зображують на планах відповідними умовними знаками, але з розривами в 1 мм через кожні 8 мм зображення траси з підписом спорудж.

Якщо дорогу споруджують по вузькому насипу, що співпадатиме зі знаком самої дороги (її частини), то штрихи, що позначають насип, потрібно розміщувати так, щоб вони лягали на ланки пунктирної лінії, а не на інтервали. Такий метод дозволяє відрізняти на плані дороги, що споруджуються на вузькому насипу, від діючих, котрі зображують з використанням штрихового пунктиру (див.п.263). Зображення доріг, що споруджуються у виїмках, це не стосується, оскільки їхні бровки проектують на плані на достатній відстані від траси.

260 (175).До важкопроїжджих ділянок на автодорогах відносяться розбиті, з ямами і в цілому давно не ремонтовані ділянки доріг, на путівцях - ділянки через заболочені місця, піщані масиви, кам’янисті розсипи та з великою крутизною. В районах, де основними шляхами сполучення є ґрунтові польові й лісові дороги, потрібно показувати їх важкопроїжджі ділянки.

Для передачі останніх на планах зображення всіх автодоріг дають з розривами (в 1 мм через кожні 4 мм) однієї із двох лінії, що передають проїжджу частину дороги. Відповідно для всіх ґрунтових доріг передбачається зображення на планах важкопроїжджих ділянок поперечними крапковими пунктирами, між якими вздовж лінії дороги наносять підпис важкопроїжд.

261 (176).В заболоченій місцевості ділянки автодоріг без покриття і ґрунтових доріг нерідко закріплені фашинами, гатями і греблями. Фашини - це в’язанки хмизу, покладені на поздовжні лежні і притиснуті жердинами; хмиз поверх засипають землею або піском. Гатями називають суцільні настили із колод, розміщених по хмизу або жердинах. Греблі - невисокі насипи із грунту, каміння і піску. У ряді випадків ці примітивні споруди на дорогах мають місцеві назви, наприклад, настил.

Ці об’єкти на топографічних планах зображують одним загальним позначенням. Для розмежування зі звичайними насипами ділянки з фашинами, гатями, греблями, настилами тощо супроводжують на планах відповідними пояснювальними підписами.

262 (177,178).Зображення на топографічних планах доріг по насипах, дамбах і доріг у виїмках характеризуються рядом особливостей щодо поєднання позначень цих та інших об’єктів. При їх показі на планах керуються не тільки самими умовними знаками, але й додатково наведеними в таблиці прикладами.

Цензи, що регламентують зображення подібних споруд залежно від розмірів, наведено в п.222, зображення укосів, насипів, дамб і виїмок по дорогах - у пп.457, 458, порядок відбору і нанесення їх висотних позначок - у п.459.

263 (177,178).Насипи – це, в основному, дорожньо-транспортні споруди, а дамби (як насипні, так і намивні) – це, як правило, гідротехнічні споруди для захисту низького узбережжя від затоплення. Тому дамби мають більш капітальну будову і достатньо широку вершинну поверхню, по якій можуть бути прокладені дороги повного поперечного профілю.

При показі прокладених по насипах і дамбах ґрунтових доріг (путівців, польових і лісових), зображених з використанням пунктирних ліній, штрихи знака насипів наносять проти ланок або проти інтервалів позначення дороги (на відміну від зображення дороги, що споруджується, див.п.259).

Зображення на топографічних планах ділянок доріг різних класів у виїмках також слід виконувати відповідно до наведених зразків суміщення їхніх умовних знаків. Для повноти показу на планах виїмок виняткове значення має зображення стану (збереженості профілю) придорожніх канав-кюветів. При цьому необхідно керуватися правилами п.241.

264 (179).Номери автодоріг проставляють у рамках прямокутника, розміщеного на планах через кожні 12-15 см.

При нанесенні буквених індексів доріг потрібно враховувати таку градацію: Е – міжнародні, М - магістральні, Р – регіональні, Т – територіальні.

265 (180).На топографічних планах показують тільки ті зупинки автобусів і тролейбусів, які розміщені поза населеним пунктом. Основа їх умовного знака повинна бути з того боку позначення шляху, з якого зупинка є фактично. Якщо зупинки у протилежних напрямках дороги розміщені по обидва його боки одна проти одної, то достатньо нанести знак однієї з них.

Різні об’єкти на обладнаних зупинках (наприклад - розширення автодоріг, павільйони, навіси для пасажирів (див.ум.зн.№37)), показують відповідними умовними знаками з урахуванням пояснень, наведених у пп.75,77.

На автодорогах вищих класів крім обладнаних зупинок є ще і постійні стоянки для автотранспорту у вигляді огороджених площадок із твердим покриттям, із службовими будівлями і невеликими технічними спорудами - естакадами для огляду і дрібного ремонту автомашин (див.ум.зн.№184).

266 (181).Пости регулювальників руху на автомобільних дорогах зображують на топографічних планах усіх масштабів із зазначенням матеріалу, з якого вони споруджені, та підписом п.ДАІ. Будки регулювальників зображують на планах масштабів 1:2000 - 1:500 особливим умовним знаком.

267 (182).Світлофори на стовпах на автодорогах наносять тільки на плани масштабів 1:1000 і 1:500 за додатковими вимогами. Такі обмеження передбачені і для зображення опор контактної мережі тролейбусних ліній з поділом цих опор за матеріалом, з якого вони споруджені, та за конструкцією.

268 (183).До обладнання доріг входять кілометрові знаки (стовпи або камені), покажчики напряму і поворотів доріг, назв населених пунктів та річок, ремонтних і медичних пунктів, кафе, кемпінгів, готелей, арок при в’їзді на територію областей, районів тощо.

Кілометрові знаки на автомобільних дорогах, а також на залізницях показують усі, а в разі відсутності у цій місцевості інших орієнтирів передбачено біля зображення цих знаків проставляти також підпис кілометражу.

Для дорожніх знаків передбачено різні позначення: коли вони не виражаються в масштабі плану - один знак, а коли виражаються - інший, причому із зображенням стовпів (як і арок на автодорогах) з поділом за матеріалом, з якого ці стовпи споруджено (див.ум.зн.№86-88).

269 (183). Дорожні знаки на планах масштабів 1:5000-1:2000 при значному їх навантаженні та наявності на місцевості більш значних орієнтирів, можна показувати вибірково.

Положення кожного дорожнього, кілометрового та інших знаків на планах фіксують якомога точніше, а самі позначення цих об’єктів зображують з розрахунком забезпечення найбільшої наочності їх показу (переважно витягнутими вздовж дороги).

270 (184).Зображення естакад для ремонту автомобілів за їх зовнішнім контуром можливе тільки на планах у масштабах 1:500-1:2000. При цьому, стрілку умовного знаку (напрям руху автомобілів) розміщують у середині контуру, а сам знак супроводжують скороченим підписом ест. У масштабі 1:2000 стрілку розміщують поряд із зображенням естакади. На планах масштабу 1:5000 зображення естакад для ремонту автомобілів не вимагається.

271 (185).Підземні переходи під вулицями, автомобільними дорогами і залізницями (пішохідні тунелі) зображують на топографічних планах пунктирною лінією, яка позначає сам перехід, і умовними знаками входів у тунелі. Враховуючи особливості входів на місцевості, їх можна зображувати наступним чином: відкритим входом зі сходами вниз, закритим входом у підземну частину будинку (див.ум.зн.№26), поєднанням того чи іншого з цих двох знаків з буквеним індексом М (коли підземний перехід під вулицею або дорогою є одночасно входом на станцію метрополітену).

При наявності біля входів у підземні переходи парапетів (низьких загороджуючих стінок) їх зображують відповідним умовним знаком, що відповідає масштабові плану (див.ум.зн.№253).

272 (186).Сходи для підйому вгору, на насип, дамбу або міст показують відповідно до їх розміщення та орієнтування на місцевості, а на планах масштабів 1:2000-1:500, крім того, з точним показом кожного сходового маршу і з’єднуючих площадок.

273 (187).При зображенні на топографічних планах лотків постійного використання (для переміщення лісу або інших матеріалів з крутих схилів), їхні умовні знаки потрібно орієнтувати відкритим боком проти напряму схилу.

274 (188).Селеспуски - споруди для пропуску грязекам’яних потоків – характеризуються, як правило, такими обрисами, які наведено в зразках їх умовних знаків, але можуть мати й іншу будову і розміри (бути не в середині улоговини, а біля її краю - упритул до гірського схилу тощо). Все це має бути відображено відповідно до масштабу плану в поєднанні з пояснювальним підписом селеспуск.

275 (189).В’ючні та пішохідні стежки зображують на топографічних планах однаково (по групах масштабів), але для в’ючних передбачено пояснювальний підпис.

Як правило, в’ючні стежки непридатні для автогужового транспорту. Однак деякими з них рух транспорту все ж можливий, що при наявності точних відомостей має бути відображено на плані відповідним підписом уздовж стежки: наприклад, можливий проїзд на автомобілях.

Пішохідні стежки на топографічних планах масштабів 1:5000 та 1:2000 показують вибірково, в першу чергу потрібно зображувати стежки, які в цьому районі є єдиними шляхами сполучення (зв’язують окремі будівлі з автодорогою, пересікають болото, хребет, долину річки тощо).

276 (189).Ділянки гірських стежок на штучних карнизах передають на планах масштабів 1:5000 та 1:2000 особливим позамасштабним знаком. Якщо ці карнизи мають довжину 20 м і більше в масштабі плану 1:5000 та довжину 10 м і більше в масштабі плану 1:2000, їх зображують двома відповідними знаками, розміщеними на початку і в кінці карнизу. Між ними проводять суцільну лінію завтовшки 0,3 мм.

На планах масштабів 1:1000 та 1:500 ділянки стежок на карнизах зображують без використання окремого знака, як звичайні стежки, але в поєднанні з пояснювальним підписом шт. карниз.

277 (190).На топографічних планах прогони для худоби зображують з огорожами або без них. У першому випадку огорожі зображують згідно з варіантами умовних знаків №402 і 403; у другому - безперервним крапковим пунктиром, що відповідає краям витопканої худобою смуги.

Зображення прогонів для худоби, які не передаються по ширині в масштабі (переважно 1:5000), супроводжують характеристикою до десятих часток метра. Наявність на прогоні для худоби твердого покриття фіксують на планах буквеними індексами (див.п.242), які розміщують поряд з підписом прогін, посеред смуги.

 

 

278 (191).Берегові лінії річок та озер на топографічних планах масштабів 1:5000 і 1:2000, як правило, зображуються відповідно до їхнього положення на місцевості в межень, тобто в період із найбільш стійким низьким рівнем води. На планах масштабів 1:1000 і 1:500 берегові лінії наносять за їхнім положенням на місцевості в момент зйомки.

Берегові лінії водосховищ показують по лінії їх нормального підпірного горизонту (НПГ). Якщо у водосховищі рівень води встановився нижче проектної позначки і залишається в тому самому положенні упродовж кількох років, то за берегову лінію приймають лінію фактично досягнутого рівня. Для водосховищ зі змінним горизонтом води, який не досяг рівня НПГ, береговою прийнято вважати лінію, яка відповідає середньому багаторічному рівню цього водосховища, визначеному за матеріалами гідрометеослужби. В обох випадках показу на плані підлягає і проектний рівень НПГ, але вже іншим умовним знаком (див.ум.зн.№222, п.319).

279 (191).Береговою лінією морів без припливів (а також з припливами висотою менше 0,5 м) вважається лінія, яка відповідає середньому багаторічному рівню моря; у процесі топографічних робіт вона може бути зображена при спокійному стані акваторії - по лінії урізу води, при хвилюванні - по лінії прибою.

280 (191,192,194).Берегові лінії водотоків та водойм поділяють на три групи, які зображуються різними позначеннями:

1) постійні та визначені;

2) невизначені, тобто постійні, але з нечіткими або часто змінюваними обрисами;

3) непостійні - притаманні річкам, озерам та ставкам, які мають воду тільки частину року, але характеризуються достатньо чіткою межею між берегом та руслом.

Постійні і визначені берегові лінії зображують на планах суцільними, решту - штриховими пунктирними лініями. При зображенні водотоків як з невизначеними, так і непостійними береговими лініями в міру наближення до верхів’я, довжину штрихів кожного з умовних знаків поступово зменшують приблизно до двох третіх від розмірів, наведених у таблицях.

281 (193).Позначки урізів води на планах масштабів 1:500 – 1:1000 показують за їх фактичними визначеннями на дату зйомки. На планах масштабів 1:2000 – 1:5000 позначки урізів води, як правило, приводять до середнього меженного рівня. За додатковими вимогами, може передбачатися комбінування цих позначок у вигляді подвійного умовного знака.

Дата біля позначки урізу води повинна включати число і місяць вимірів; рік показують тільки тоді, коли зйомку цієї трапеції виконують упродовж двох або більше календарних років. При одночасній зрізці рівня води в межах всієї території зйомочних робіт біля позначок урізу за східною стороною рамки кожного плану розміщують підпис про виконання цієї роботи.

Приведені позначки урізів води потрібні при створенні планів (в масштабах 1:5000 і 1:2000) на значні площі для забезпечення подальшого картоскладання.

282 (193).Визначення позначок урізу води виконують, як правило, з точністю до десятих часток метра.

Для планів масштабів 1:1000 і 1:500 на ділянки з малими ухилами русел водотоків, за додатковими вимогами, позначки урізів визначають і підписують до сотих часток метра.

Позначки урізів води на річках, каналах і канавах необхідно наносити на плани через 10 - 15 см, обов’язково біля рамок, у місцях зі значними змінами в характері русла та біля позначень гідрографічних об’єктів, що мають орієнтирне і господарське значення. На топографічних планах позначку урізу води підписують біля кожної водойми, якщо її площа на планах масштабів 1:5000 і 1:2000 становить 1 см² і більше, масштабів 1:1000 і 1:500 - 5 см² і більше, а для окремих озер і ставків - незалежно від розмірів. Для водосховищ на річках необхідно давати позначки їх хвостової частини, де підпір води виклинюється.

283 (194,195).При зображенні на планах водотоків і водойм з непостійною береговою лінією замість урізів води потрібно наносити позначки, виходячи з вимог пп.282,434. За додатковими вимогами, біля позначок на цих берегових лініях може бути підписана дата їх визначення, яку показують згідно з умовним знаком №193.

Для визначення місяців, коли сезонно-пересихаючі або сезонно-водні водотоки та інші водойми мають воду, належить керуватися середніми багаторічними даними матеріалів гідрометеослужби.

284 (196-197).Обривисті береги водотоків та водоймищ зображують на топографічних планах з поділом на береги з пляжем, який не виражається в масштабі, береги без пляжу біля річок, проток та заток шириною на плані 1,5 мм і більше та шириною менше ніж 1,5 мм. При показі таких берегів керуються як загальними вимогами зображення обривів (пп.436,437), так і конкретними вимогами стосовно комбінованих зображень обривистих берегів та лінійних елементів гідрографії (див. пп.285-286).

285 (196).При зображенні обривистих берегів з пляжем, що не виражаються в масштабі, штрихи позначення обриву наносять з таким розрахунком, щоб між їхніми кінцями та береговою лінією залишалась смуга шириною на плані близько 0,3 мм (за технічними умовами видання планів).

286 (197).Обривисті береги без пляжу біля річок, проток та заток шириною на плані 1,5 мм і більше зображуються на топографічних планах такими умовними знаками:

- коли відстань від проекції на площину верхнього краю обриву до лінії берега становить 1 мм і більше - двома відповідними лініями з зображенням між ними штрихів позначення обриву;

- коли вказана відстань менше 1 мм - однією лінією, яка відповідає суміщеному плановому положенню верху обриву й берега, при цьому, штрихи позначення обриву розміщують по зображенню дзеркала води перпендикулярно лінії берега.

На відміну від знаків земляних та скелястих обривів колір штрихів повинен бути зеленим.

287 (197).Обривисті береги без пляжу біля річок, проток та заток шириною на плані менше 1,5 мм слід зображувати поєднанням тих самих позначень, що прийняті для берегів із пляжем (див.ум.зн.№196).

288 (197).На топографічних планах необхідно підписувати найбільшу глибину кожного берегового обриву (до десятих часток метра), причому при значній його довжині - в декількох місцях. Відповідний підпис дають обов’язково коричневим кольором, що є одним із способів розмежування зображень обривистих берегів без пляжу і з пляжем.

289 (198).Обсихаючі берегові смуги по берегах озер і водосховищ із регулярно змінним рівнем води, при ширині тих та інших на плані 2 мм і більше, розмежовують за механічним складом ґрунтів. Якщо передбачається показ на топографічних планах і ґрунтів дна, то останні також поділяють за механічним складом.

В обох випадках на плані зображують на блакитному фоні умовні позначення піщаних, мулистих, глинистих, галько-гравійних та валунних (розрізняють за розміром обкатаних уламків порід - див.п.518), черепаш-кових, кам’янистих та скелястих грунтів.

При змішаному характері ґрунтів їхні позначення необхідно комбінувати, наприклад, у такому порядку:

- знаки мулистих, глинистих, черепашкових та кам’янистих ґрунтів у поєднанні з позначенням піщаного ґрунту дають по крапковому малюнку без змін у прийнятому їх розміщенні;

- знаки тих же ґрунтів при взаємному поєднанні наносять розграфленням через один у всіх напрямках, у середньому через 7 мм.

290 (198). На топографічних планах при зображенні шельфу передбачається введення в контур ґрунтів дна особливих індексів по перших літерах назв цих ґрунтів (виняток уводиться для галечника - Гк). Якщо вони мають змішаний (складний) характер, то підписують два індекси ґрунтів.

291 (198).Ділянки берегової смуги, що не виражаються в масштабі плану (1:5000 або 1:2000), зображують однією або кількома витягнутими в лінію позначками обсихаючих каменів - коли ці ділянки складені твердими породами; позначками пухких порід - коли ці ділянки сформовані відповідними наносами.

292 (198).По зображенню на планах берегових смуг в районах, які не мають доріг, при можливості проїзду при малій воді наносять відповідний підпис із зазначенням виду транспорту; наприклад, для берегів водосховищ: При скиданні води у водосховищі можливий проїзд на гусеничному транспорті.

293 (199).На топографічних планах при показі водойм із береговими смугами, що осушуються, зображенню підлягають як верхня, так і нижня їхня межа. Верхньою межею є берегова лінія. Нижню межу наносять зеленою суцільною лінією товщиною 0,2 мм.

За нижню межу обсихаючої смуги на озерах та водосховищах зі змінними рівнями приймають найнижчий із них за багаторічними спостереженнями. Практично допускається (із застереженням за східною стороною рамки плану) вважати нижньою межею обсихаючої смуги лінію, до якої вода відступала найчастіше за період зйомочних робіт.

294 (200).Банками називають мілководні ділянки морського дна, які мають найменші глибини. На топографічних планах їх показують з використанням морських навігаційних карт або матеріалів промірів. Банки великих розмірів зображують з оконтурюванням їхньої площі відповідно до їх місцеположення, а малих розмірів - умовним знаком у вигляді пунктирного кружка. В обох випадках підписують глибину банки, визначену згідно з пп.301,303.

295 (201).Камені у водоймах при їх зображенні на топографічних планах розділяють на надводні, підводні та обсихаючі. Надводні камені, розташовані групами, при значній їх кількості показують відбірково, але крайні - обов’язково на своїх місцях. Знак скупчення надводного каміння має чорний колір.

При відображенні окремих підводних каменів та окремих обсихаючих каменів обов’язкове використання гідрографічних матеріалів.

296 (202).Надводні скелі, залежно від їхніх розмірів та масштабу плану, зображують на топографічних планах відповідно до їх розмірів на місцевості або тим самим позамасштабним умовним знаком, що й малі скелі-останці на суші (див.ум.зн.№312), але з оконтурюванням чорною пунктирною лінією.

Висоту надводних скель та інших природних або штучних об’єктів над поверхнею води, визначають: для річок та озер відносно середнього меженного рівня (на планах масштабів 1:1000 та 1:500 - до рівня на момент зйомки), для водосховищ із постійним рівнем, відносно НПГ або фактично досягнутого рівня, для водосховищ зі змінним рівнем – відносно середнього його положення, визначеного із спостережень за ряд років, для морів - відносно їхнього середнього багаторічного рівня (див.пп.278,279).

297 (203).Умовний знак скупчення плавнику призначений для зображення нагромаджень стовбурів дерев або іншого рослинного матеріалу, уламків будівель, суден тощо, винесених хвилями на морський берег. Найбільш віддалені від берега скупчення мають відносно стабільний характер і відповідають положенню берегової лінії.

Це позначення застосовують також для зображення скупчень плавнику в смузі обсихання на мілководді озер та водосховищ, у заплавах великих річок.

Зображення скупчень плавнику не оконтурюють, але крайні значки розміщують відповідно до місцеположення. Загальна їх кількість на певних ділянках плану повинна бути не менше трьох.

298 (204).Умовний знак водяної рослинності без поділу за життєвими формами застосовують на топографічних планах універсального призначення; розграфлення при цьому не потрібне. Цим загальним позначенням зображують водорості, водяну трав’яну та мохову рослинність (див.п.299).

Зображення на топографічних планах земноводної рослинності регламентується окремо (див.п.501).

299 (204-208).Водяну рослинність поділяють на спеціальних топографічних планах на водорості, водяну трав’яну рослинність із плаваючим листям, водяну трав’яну рослинність із зануреним листям та водяну мохову рослинність. Всі відповідні умовні знаки наносять за розграфленням.

Із водоростей показують тільки прикріплені до дна, підводного каміння тощо, а також багаторічні їх скупчення у тому місці, де утворюється на воді суцільний рослинний покрив. Зображення водоростей, що мають промислове значення, слід супроводжувати підписом, що характеризує їхню родову назву (наприклад, анфельція, ламінарія).

Водяну трав’яну рослинність із плаваючим листям (ряска, латаття тощо) із зануреним листям (рдесник, зостера тощо) зображують, якщо вона рік у рік виростає на тій самій ділянці стоячої водойми або водотоку, утворюючи "підводні луки". У випадках, якщо ці рослини одночасно мають листя занурене, плаваюче та надводне, - їх необхідно зображати знаком трав’яної рослинності з плаваючим листям.

Водяна мохова рослинність притаманна тільки прісноводним басейнам. Як правило, вона приурочена до їх дна, рідше - до підводних частин берегових схилів. Нерухомі мохові килими на поверхні води можуть бути зображені умовним знаком звичайної мохової рослинності, але на блакитному фоні водного простору.

300 (209).Підводні плантації зображують на топографічних планах єдиним умовним знаком, незалежно від того, які тварини або рослини культивуються. Разом з тим, біля контуру кожної плантації дають пояснювальний підпис, який характеризує її призначення. Наприклад, біля контуру плантацій з розведенням молюсків - устриці, гребінці, мідії; риб - рибники вугра, рибники окуня; водоростей - мор. капуста тощо.

301 (210-211).При зображенні дна значних водойм ізобатами та позначками глибин за початковий їх рівень вважають: для великих річок і озер - середній меженний рівень; водосховищ, які досягли рівня НПГ і не досягли його, але із стабільним положенням горизонту води - рівень останнього; водосховищ з непостійним рівнем води (сезонні коливання, періодичні попуски води) - найнижчий із визначених за період спостережень; приливно-відливних морів - найнижчий теоретичний рівень (див. п. 293).

302 (210).При зображенні ізобатами характеру дна водойм необхідно керуватися загальними підходами щодо зображення рельєфу земної поверхні.

303 (211).Позначки глибин водойм підписують на планах, як правило, до десятих часток метра при глибині акваторії менше 20 м, до півметра - при глибині 20 - 50 м і до цілих метрів – при глибині 50 м і більше. Кількість позначок повинна бути приблизно 20 на 1 дм²; при їх розміщенні необхідно враховувати особливості рельєфу дна.

304 (212).При зображенні дна великих річок, озер, водосховищ і морів (у зоні шельфу) горизонталями і позначками абсолютних висот за початковий їх рівень вважають нуль Кронштадтського футштока. Відповідні кількісні характеристики форм рельєфу, які находяться нижче цього рівня, підписують на планах зі знаком мінус.

При застосуванні горизонталей і позначок абсолютних висот для зображення дна водойм належить враховувати вимоги тих пунктів, які регламентують зображення рельєфу суші (див.пп.424-433). У даному випадку коричневі лінії горизонталей проводять на блакитному фоні водного простору.

305 (213).Річки і струмки на топографічних планах зображують в одну або дві лінії, залежно від їх ширини в масштабі плану. Водотоки, які зображують в одну лінію, показують із поступовим її потовщенням від витоку до гирла в межах 0,15 – 0,5 мм. Умовний знак водотоків у дві лінії використовують, коли ширина їх в масштабі плану становить (разом з береговими лініями) 0,5 мм і більше. На планах масштабу 1:5000 двома лініями зображують річки і струмки шириною русла від 2,5 м і більше, масштабу 1:2000 - від 1 м і більше, масштабів 1:1000 і 1:500 - практично всі постійні водотоки.

306 (214).Серед характеристик водотоків на топографічних планах поряд з урізами води (див. п.п.281,282) показують напрямок та швидкість течії, ширину і глибину русла, а також склад ґрунту дна. За додатковими вимогами, водотоки із забрудненою водою можуть супроводжуватися відповідними підписами після їх назви; наприклад, струм. Ярий (забрудн.).

Напрямок течії води показують стрілкою; при достатній ширині водотоку - на фоні дзеркала води, при недостатній – вздовж русла. Цей знак необхідно застосовувати для всіх водотоків з вираженим руслом – постійно-водних, сезонно-водних, сезонно-пересихаючих.

Швидкість течії підписують тільки при зображенні водотоків у дві лінії. Середня швидкість течії води визначається на основі гідрометричних матеріалів або фактичних визначень у процесі топографічної зйомки, які виконуються, як правило, в межень (для планів масштабів 1:1000 і 1:500 одноразового використання допустимо і на момент зйомки).

Характеристики напрямку і швидкості течії необхідно показувати на планах через кожні 10 - 15 см, причому обов’язково біля верхів’я, біля перепадів (вище і нижче гребель, порогів, водоспадів) гирла приток і біля рамок плану.

307 (214).Позначки ширини водотоків у метрах обов’язково показують при зображенні постійно-водних річок і струмків на планах масштабів 1:5000 і 1:2000; на планах масштабів 1:500 і 1:1000 ширина водотоків може бути визначена безпосередніми вимірами на плані. За додатковими вимогами, характеристику ширини водотоків підписують також і на планах масштабів 1:1000 і 1:500 з точністю до десятих часток метра.

Визначення ширини водотока, як і положення його берегової лінії, здійснюють, як правило, при меженному рівні водотоку (див. п. 278).

308 (214).Глибини річок та струмків визначають шляхом вимірів у найглибшому місці створу з точністю до десятих часток метра.