ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТА И ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА 9 страница

При зображенні джерел їхні умовні знаки супроводжують абсолютними позначками земної поверхні, визначеної біля кожного об’єкта.

 

409 (291-296,299,301,303).Мости відображують на топографічних планах з розподілом за призначенням, розмірами, конструкцією і матеріалом, з якого вони споруджені. Основні частини мостів - прогінні споруди і опори.

За призначенням розрізняють мости залізничні, автодорожні (включаючи міські) та пішохідні. При показі залізничних і автодорожних мостів немає необхідності вказувати їх призначення, оскільки це видно з самого зображення доріг.

Для зображення пішохідних мостів передбачено спеціальні знаки і підписи.

За розмірами обов’язково виділяють малі мости, причому їх розмежовують на такі, що мають довжину менше 1м, від 1 до 3м – на планах масштабів 1:500-1:2000; від 1 до 7,5м – на планах масштабу 1:5000.

За конструкцією мости ділять на однопрогінні і багатопрогінні, підйомні, розвідні, на плавучих опорах, розбірні, ланцюгові та канатні, одоноярусні з залізницею та (або) автомобільними дорогами на загальній або окремій споруді, двоярусні і мости-шляхопроводи. Розмежовувати на планах мости за іншими особливостями їхньої конструкції (балкові, аркові, рамкові тощо) не вимагається.

За матеріалом, з якого споруджують мости, їх поділяють на металеві, залізобетонні (рідше - бетонні), дерев’яні. Опори мостів, як кінцеві (підвалини), так і проміжні ("бики"), розподіляють на топографічних планах відповідно до умовних знаків №86-88.

Дорожні мости і шляхопроводи різних конструкцій, що споруджуються, зображують на топографічних планах як діючі, з додатковим підписом спорудж.

410 (291-296).Матеріал, з якого виготовлені прогінні споруди великих капітальних мостів, показують на планах масштабів 1:5000 і 1:2000 різними умовними знаками, а масштабів 1:1000 і 1:500 - єдиним умовним знаком з пояснювальним підписом мет., ЗБ, бет.

Великі дерев’яні мости на планах всіх масштабів зображують загальним знаком без пояснювальних підписів матеріалу. Дерев’яні мости, як правило, обладнують льодорізами, для показу яких належить застосовувати умовний знак №260 з урахуванням пояснень п.370.

При зображенні підйомних і розвідних мостів, крім матеріалу виготовлення прогінної споруди, відповідним знаком виділяють його рухому частину. Для зображення на планах розбірних (переважно дерев’яних) мостів передбачено пояснювальний підпис розб. Оскільки ланцюговим і канатним мостам на планах масштабів 1:5000 і 1:2000 виділено особливий знак, матеріал виготовлення їх прогінної споруди передають відповідним підписом.

411 (291-296).На топографічних планах, призначених для проектування меліорації земель, прогінні споруди мостів, що виражаються в масштабі, повинні мати абсолютні позначки їх настилу (при випуклому профілі моста - позначку найвищої точки). Відповідний підпис розміщують, залежно від наявності місця, окремо від числової характеристики мосту або поряд із нею (по можливості - справа).

412 (291-296).Прогінні споруди мостів на топографічних планах масштабів 1:500 і 1:1000 показують із розмежуванням на проїжджу частину і пішохідні проходи. На планах цих масштабів потрібно показувати парапети (або перила) мостів, причому з розподілом на металеві, залізобетонні тощо (див.ум.зн.№253, п.361). Ці об’єкти при достатній ширині мостів зображують також на планах масштабів 1:2000 і 1:5000, але без поділу за матеріалом, з якого вони споруджені.

413 (291-293,295-297).На планах масштабів 1:500 і 1:1000 зображують всі опори мостів, причому з показом їхньої форми (округлої, загостреної з однієї або з двох боків тощо). На планах масштабів 1:2000 і 1:5000, з метою відображення кількості прогонів, проміжні опори показують всі, а з кінцевих берегових опор - тільки ті, що не закриті мостом.

На планах усіх масштабів опори показують із поділом за матеріалом їхнього виготовлення, але палі балкових і дерев’яних розбірних мостів показують лише за додатковими вимогами.

414 (297).Шляхопроводи - це транспортні споруди на перехресті двох або більше залізниць та (або) автомобільних доріг, а також вулиць у містах, що проходять на різних рівнях. Більшість шляхопроводів - це мости на опорах; у населених пунктах і поза ними зустрічаються також тунельні шляхопроводи, які ще називають естакадними шляхопроводами (див.табл.75).

Біля зображення шляхопроводу підписують розміри проїзду під його верхнім ярусом (мостом); наприклад, у вигляді пр.5´8, де перша цифра - висота, а друга - ширина в метрах.

415 (298,300). До характеристики розмірів автодорожних мостів (за винятком мостів, що мають довжину меншу ніж 1м) при їх зображенні на топографічних планах масштабів 1:2000 і 1:5000 входять показники довжини по настилу (з урахуванням його частини на берегових опорах), ширини проїжджої частини, нормативного автомобільного навантаження, тобто вантажопідйомності. Для великих мостів через судноплавні річки показується висота низу прогінної споруди над середнім рівнем води в меженний період. Для малих мостів на планах масштабів 1:2000 і 1:5000 замість цього показника дають позначення матеріалу, з якого вони споруджені (див.п.417).

На планах масштабів 1:500 і 1:1000 характеристику автодорожних мостів обмежують їх автомобільною навантаженістю, оскільки інші дані можна одержати безпосередніми вимірами на плані.

Якщо автомобільна навантаженність моста перевищує 100т, тоді на топографічних планах будь-якого масштабу дають підпис понад 100.

Числові характеристики залізничних мостів передбачені тільки для масштабу 1:5000, на яких при довжині мостів 100м і більше підписують висоту низу споруди над рівнем води або землі та довжину цієї споруди, наприклад, 10-180, де перша цифра - висота, друга - довжина в метрах.

416 (298,301). При зображенні мостів на топографічних планах довжина і ширина відповідних умовних знаків повинна відповідати їхнім фактичним розмірам. Крайові штрихи ("вуса") позначення мостів на планах масштабів 1:2000 і 1:5000 у розрахунок їхньої довжини не включають.

417 (299). При зображенні на топографічних планах малих мостів розподіл їх за матеріалом, з якого вони споруджені, і за конструкцією виконують інакше, ніж для великих мостів. Малі мости, за винятком дерев’яних, зображують загальним знаком у поєднанні на планах масштабів 1:2000 і 1:5000 з буквеними індексами (ЗБ, М, К тощо), а масштабів 1:500 і 1:1000 зі скороченим підписом (мет., кам. тощо).

Оскільки малим ланцюговим і канатним мостам (в основному металевим), для зображення на планах масштабів 1:2000 і 1:5000 передбачено окремий умовний знак, то немає необхідності давати індекс матеріалу, з якого вони споруджені. На планах масштабів 1:500 і 1:1000 ці мости зображують так, як і інші металеві, але з додатковим підписом ланц. або канат.

418 (301).Мости довжиною менше 1м на автомобільних дорогах і відповідні вузькі водопропускні лотки на залізницях зображують на топографічних планах однаковими умовними знаками з перетином полотна даної дороги суцільною лінією.

Труби під дорогами на планах масштабів 1:500 і 1:1000 зображують штриховим пунктиром.

Матеріал, з якого виготовлені ці труби, на планах масштабів 1:2000 і 1:5000 графічно не відображують, а на планах масштабів 1:500 і 1:1000 труби металеві, кам’яні, залізобетонні та бетонні виділяють, на відміну від дерев’яних, потовщеними (до 0,4мм) лініями умовних знаків їхніх вхідних і вихідних створів з обох боків полотна дороги. На топографічних планах усіх масштабів біля зображення труб під дорогами, за додатковими вимогами, підписують матеріал їх виготовлення і цей підпис поєднують з числовою характеристикою справа від нього (див.ум.зн.№302).

419 (302).При нанесенні на плани числових характеристик труб, прокладених під полотном доріг, передбачені такі два варіанти: для топографічних планів універсального призначення (тільки за додатковими вимогами) - абсолютна позначка полотна, кількість та внутрішній діаметр труб; для топографічних планів меліоративного призначення, крім того, - позначки входу і виходу труби, її довжини (до десятих часток метра).

420 (303).При зображенні на топографічних планах пішохідних мостів потрібно передавати всі їхні повороти і характерні вигини. Мости, що передаються по ширині подвійними лініями, супроводжуються підписом піш. (для розмежування з відповідними автогужовими мостами). Пішохідні мости, як і інші, на топографічних планах розрізняють за матеріалом, з якого вони споруджені, що в масштабах 1:2000 і 1:5000 прийнято зображувати різними умовними знаками (див.ум.зн.№299), на планах масштабів 1:500 і 1:100 - підписом (наприклад, мет., ЗБ).

Для висячих мостів передбачений пояснювальний підпис - повний або скорочений (висяч.).

При зображенні пішохідних мостів зі сходами належить керуватися поясненнями, наведеними в п.272.

421 (304).Пороми на топографічних планах зображуються з розподілом на самохідні, тобто з механічними двигунами, і несамохідні, (баржі, плашкоути, плоти та понтони), що переміщуються за допомогою троса, весел або буксира. При зображенні поромів того чи іншого типу на планах масштабів 1:2000 і 1:5000 їхні умовні знаки супроводжують характеристикою довжини, ширини палуби і вантажопідйомності. На планах масштабів 1:500 і 1:1000 вказують тільки вантажопідйомність, оскільки решта показників передається розмірами самого умовного знака порома.

Лінію шляху, по якому пором пересікає річку, канал, водосховище або озеро, наносять на план згідно з положенням цієї траси на водоймі (поперек або під кутом до берега тощо). Контури і розміри зображення берегових причалів порома повинні відповідати їхнім фактичним розмірам (знаки в таблицях належить розглядати як приклади).

422 (305).Перевози через водні перешкоди зображують тільки постійні, тобто регулярно діючі човнові (або катерні). При ширині річки (каналу) на плані (наприклад, масштабу 1:5000) менше 4 мм умовний знак перевозу потрібно розміщувати на одному з берегів.

Умовний знак перевозів з механічними двигунами і без них (несамохідні) має бути орієнтований на південь або схід у поєднанні з пояснювальним підписом перевіз або пер.

423 (306).Умовний знак бродів через річки зображують на планах відповідно до розміщення бродів на місцевості. Знак супроводжують тією ж за змістом характеристикою, що і самі річки (див.ум.зн.№214), але з іншим порядком розташування показників, а саме: в чисельнику дробу - найбільша глибина броду і довжина (тільки на планах 1:2000 і 1:5000), в знаменнику - характер ґрунту і швидкість течії. Ґрунт розділяють на кам’янистий, твердий, піщаний та в’язкий; класифікаційні ознаки кожного із них наведено в п.308.

Всі характеристики бродів дають у відповідності з тим рівнем води в річках, який прийнято в данному випадку, наприклад, на дату зйомки, або середній меженний рівень (див.п.278).

424 (307).Горизонталі на планах проводять через зображення всіх топографічних об’єктів, крім будинків, водойм, річок та каналів, які передають двома лініями, а також ярів і сухих русел шириною по дну менше ніж 3мм і обривів, форм рельєфу штучного походження - відкритих розробок промислового значення (діючих кар’єрів), виїмок, насипів, валів корчування, курганів, числових характеристик, пояснень-підписів тощо. Як правило, не проводять горизонталі і в межах будмайданчика. По зображенню кладовищ, зритих місць та звалищ горизонталі необхідно проводити з розрахунком передачі загального характеру рельєфу (без деталізації), використовуючи для цього додаткові горизонталі у вигляді переривчастих ліній з середньою довжиною штрихів 3мм та з інтервалом 1мм.

За додатковими вимогами на планах масштабів в 1:5000 і 1:2000 горизонталі застосовують також при показі відвалів (териконів), вироблених торфорозробок та старих кар’єрів, ділянок, що покриті відходами промислових підприємств.

425 (307).Горизонталі на топографічних планах населених пунктів проводять по зображенню площ, вулиць і дворів як з грунтовою поверхнею, так і з твердим покриттям (якщо це передбачено технічним проектом).

426 (307).Потовщені горизонталі застосовують для того, щоб поліпшити наочність та "читаність" загального рисунка рельєфу, а також полегшити підрахунок горизонталей.

427 (307).При зображенні крутих задернованих схилів, коли використовують тільки основні горизонталі, якщо просвіт між суміжними горизонталями стає менше ніж 0,3мм, допускається їхнє злиття (при довжині схилу менше 1см в масштабі плану) або проведення між потовщеними горизонталями не всіх основних, а тільки декількох із них (при довжині схилу в масштабі плану 1см і більше). Інші основні горизонталі переривають на підході до зображення даного схилу. При зображенні осипів та скель на тих ділянках плану, де при заданій величині перерізу рельєфу горизонталі можуть бути проведені, наносять тільки ті, що відповідають потовщеним горизонталям. При цьому вони зображуються тонкими лініями (тобто товщиною 0,12-0,15мм).

428 (307).Додаткові горизонталі (напівгоризонталі) проводять для відображення на планах характеристик форм рельєфу, що не передаються основними горизонталями, а також змін у крутизні схилів. На протилежних схилах однойменні додаткові горизонталі слід показувати обов’язково.

На планах масштабу 1:5000 при перерізі рельєфу 2м на плоскорівнинних ділянках потрібно проводити всі додаткові горизонталі, кратні п’яти.

429 (307).Допоміжні горизонталі необхідні для зображення на планах найвищих ділянок окремих вершин і найнижчих окремих улоговин, а також якомога повнішого показу мікрорельєфу земної поверхні (малих горбів і грив, западин). Їх проводять на довільній висоті і, як правило, підписують.

На планах масштабу 1:5000 при перерізі рельєфу 2м на плоскорівнинних ділянках дають всі допоміжні горизонталі через 5м, починаючи з висоти 2,5м (2,5; 7,5; 12,5 і т.п.).

430 (307).Горизонталі для зображення нависаючих схилів (більш як 90°) наносять тільки згідно з основним перерізом рельєфу, причому переривчастою лінією чорного кольору з довжиною штрихів 3,5мм. На додаток до цих горизонталей біля підніжжя схилу підписують його абсолютну позначку.

431 (307).Умовні знаки додаткових та допоміжних горизонталей, а також горизонталей для зображення нависаючих схилів належить розміщувати так, щоб суттєві деталі рельєфу передавалися вигинами штрихів, а не попадали в інтервал між ними.

432 (307).Покажчики напрямку схилів (бергштрихи) зображують на горизонталях, що передають вершини, улоговини та сідловини, ділянки з малими схилами та складними для "читання" рельєфу, а також біля рамок плану.

433 (307).Підписи горизонталей необхідно орієнтувати основою цифр вниз по схилу, причому бажано до південної або східної сторін рамки плану. При перерізі рельєфу через 0,5м або 2,5м підписи у вигляді десяткового дробу дають тільки на відповідних горизонталях, а на всіх інших - у цілих метрах (наприклад, у першому випадку – 112,5; у другому - 120, а не 120,0).

При розміщенні підписів горизонталей виходять з того, що в поєднанні з позначками вони повинні забезпечити зручне визначення висотного положення будь-якої точки плану.

434 (308).Кількість висотних позначок на кожному плані визначається технічним проектом на зйомку, як правило, від 5 до 10 на 1дм² з включенням всіх найбільш характерних точок рельефу. Для потреб меліорації, за додатковими вимогами, середня кількість висотних позначок на топографічних планах може бути збільшена в 2 - 3 рази.

435 (309).При зображенні перевалів на планах точка перетину ліній умовного знака має відповідати його найвищий точці на місцевості. Пояснювальний підпис у вигляді дробу біля умовного знака перевалу означає: чисельник - позначка в метрах, знаменник - час дії протягом року.

436 (310).Знаком земляних обривів зображують круті оголені схили височин або долин, що складені в основному пухкими породами. Цей знак застосовують при висоті обривів на місцевості не менше половини прийнятого перерізу рельєфу, причому для планів з перерізом 0,5, 1 і 2 м це має становити 0,25 м і більше, а для планів з перерізом 2,5 м і 5 м - один метр і більше. Кількість штрихів у прийнятому знаку визначають довжину обриву; мінімальна їх кількість - три штрихи. Довжина штрихів повинна відповідати величині проекції кожного обриву на площину.

При зображенні обривів значної протяжності та висоти, особливо на планах масштабів 1:1000 і 1:500, допускається розрідження штрихів до трьох разів (у порівнянні з зразком у таблиці) з одночасним нанесенням вздовж підніжжя обриву через кінці штрихів коричневої пунктирної лінії.

Біля позначення обривів подають їхні метричні показники, причому краще, щоб це були абсолютні позначки верху та підніжжя обривів. У випадках, коли обмежуються характеристикою відносної висоти обривів, її треба визначати по вертикалі; місце виміру позначають на плані крапкою.

437 (311).Скелясті обриви зображують двома способами:

- прийнятим для них умовним знаком - при достатніх для цього розмірах обриву, тобто при величині проекції останнього в даному масштабі 2 мм і більше;

- знаком, прийнятим для земляних обривів, але з пояснювальним підписом чорним кольором скел. - при меншій висоті обриву з передачею його смугою штрихів довжиною від 1 до 2мм.

Умовний знак скелястих обривів на плані має відповідати їх аерофотозображенню. Штриховку необхідно давати достатньо розрідженою, щоб передати як загальний вигляд обриву, так і основні структурні лінії в поєднанні з системою горизонталей (див. п. 427).

438 (312).Скелі-останці - це окремі скелі, крутосхильні виступи або короткі ізольовані пасма скелястих порід. В залежності від розмірів та форм їх зображують спеціальним умовним знаком з оконтуренням суцільною коричневою лінією основи кожної скелі-останця, якщо вона виражається в масштабі плану (при цьому всередині контуру горизонталі не проводять), або як дайки (див.ум.зн. № 313) зі скороченим підписом: ск.-ост.

Скелі-останці зображують на топографічних планах при їх відносній висоті 1 м і більше. Для скель-останців, що знаходяться на похилій поверхні, цю висоту визначають по відношенню до найвищого краю підніжжя, тобто верхнього за положенням на основному схилі. Біля зображення кожної ізольованої скелі-останця або вибірково при груповому розміщенні цих форм рельєфу підписують позначки їх вершин та основи або відносну висоту даної скелі-останця (див. п. 459).

439 (313).Дайки - це скелясті вузькі витягнуті пасма, що підіймаються над навколишньою місцевістю і не завжди узгоджуються з її загальним ухилом. Прийнятий для передачі дайок умовний знак (у вигляді валика з двосторонніми штрихами) застосовують, якщо вони не виражаються в масштабі плану. Біля всіх знаків дайок підписують їхню висоту: відносну - для малих пасм і абсолютну - для підніжжя та гребеня значних за величиною дайок, що зображуються двосторонніми скелястими обривами.

440 (314).Умовний знак виходів підземних газів застосовують у відповідності з розміщенням на місцевості, як у поєднанні з зображенням кратерів, так і окремо. В останньому випадку цей знак використовують для передачі виходів газів не тільки на суші (по тріщинах гірських схилів, у болотах, печерах тощо), але і під водою (за умови їх точної фіксації).

441 (315).Печери і гроти зображують на топографічних планах тільки умовним знаком їх входів, причому основу знака слід розміщувати паралельно південній стороні рамки плану. Знак супроводжують підписом печера (скорочений варіант: печ.) або грот. При наявності матеріалів підземної зйомки, за додатковими вимогами, загальний контур печери або грота зображують коричневою пунктирною лінією.

442 (316).Карстові вирви - це переважно конічні або котлоподібні поглиблення, утворені дією води в розчинних гірських породах - кам’яній солі, вапняках, гіпсах, доломітах, а також подібні їм форми псевдокарстових просідань у глинистих, лесових та інших породах. При діаметрі в масштабі плану менше 2 мм їх зображують спеціальним умовним знаком. Вирви більшого діаметру на задернованих схилах потрібно передавати горизонталями; вирви на крутих оголених схилах - позначеннями земляних або скелястих обривів (див.ум.зн. № 310, 311); при наявності у карстових вирв схилів того й іншого вигляду їх зображують комбінуванням цих позначень.

Всі ці утворення, крім тих, що не виражаються в масштабі, потрібно супроводжувати при зображенні на плані пояснювальним підписом: карст, глин. карст, лес. карст. Форми карстового рельєфу можуть мати схили не тільки з виходами грунтів, а і покриті різною рослинністю, дно - з болотами або водоймами, що повинно найти відображення на планах поєднанням позначень карста і умовних знаків, прийнятих для передачі цих об’єктів.

443 (317).На топографічних планах універсального призначення зображують характерні для рівнин пологосхилі та плоскодонні поглиблення - западини (блюдця), якщо вони мають площу в масштабі плану 3 мм² і більше. Для забезпечення потреб меліорації ці об’єкти поділяють ще на вимоки та плями розвіювання, які зображують за додатковими вимогами.

Вимоки - це перезволожені протягом теплого періоду западини. В залежності від їх особливостей, масштабу плану і прийнятого перерізу рельєфу їх зображують: однією або кількома округлими горизонталями в поєднанні з розрідженими штрихами знака заболоченості; окремими контурами у вигляді замкнутого пунктиру, що включає по одному штриху знака заболоченості, а при наявності трав’яної рослинності (вологолюбного травостою, очерету) - умовним знаком мочар (див.ум.зн. № 369).

Плями розвіювання - це дефляційні улоговинки, що виникають на початковій стадії вітряної ерозії ріллі; відрізняються груповим розташуванням і свідчать про необхідність невідкладних захисних заходів. Якщо на цій ділянці набули поширення скупчення тільки дрібних плям розвіювання, то при передачі їх на планах рисунком горизонталей допускається як деяке збільшення окремих форм, так і злиття суміжних.

444 (318).Ями, як елемент рельєфу, зображують на топографічних планах двояко: природного походження - коричневим кольором, штучного - чорним. Якщо штучні ями використовують для господарських цілей, то їх на плані супроводжують пояснювальним підписом (наприклад, силос, сінаж) або показують спеціальними знаками (ями для накопичення дощових вод, вигрібні тощо). Глибину ям підписують з точністю до десятих часток метра. Їхнє позамасштабне зображення використовують тільки для планів масштабів 1:5000 та 1:2000.

445 (319).Умовний знак курганів використовують для показу штучних, переважно куполоподібних горбів та підвищень невеликих розмірів, що мають сучасне господарське призначення, або утворених раніше як поховання або пам’ятники історичних місць. Якщо про кургани є точна інформація, необхідно застосувати пояснювальні підписи – давн.похов., іст. Біля зображення кам’яних курганів передбачено підпис кам.курган або кам., (залежно від наявності вільного місця).

При підписі висоти курганів та використання їхнього позамасштабного умовного знака потрібно керуватися тими ж вказівками, що і для ям штучного походження (див. п. 444).

446 (320).Горби природного походження, що не можуть бути зображені горизонталями (окремі горби, які мають значення орієнтирів), на топографічних планах показують тими ж умовними знаками, що і кургани, але коричневим кольором.

Біля зображення горбів-орієнтирів потрібно давати підписи, що характеризують їх висоту і будову, наприклад, біля торф’яних - торф.

447 (321).Окремі камені-орієнтири на топографічних планах зображують:

- одним встановленим для них умовним знаком, якщо за своїми розмірами вони показуються лише позамасштабним зображенням;

- замкнутим контуром з відповідним знаком у центрі, якщо ці камені передаються у масштабі плану.

448 (322).Вали з каміння, що сформовані штучно (зібрані під час розчищення полів (ланів) - на межах, гірських доріг - на їхніх узбіччях), потрібно зображувати на планах чорним кольором, а вали природного походження, утворені, наприклад, при вивітрюванні дайок (див.ум.зн. № 313, п. 439), - коричневим кольором. За додатковими вимогами, для межових валів визначають їхню висоту.

449 (323).Скупчення каміння зображують на топографічних планах двояко: якщо воно виражається в масштабі - контуром з рівномірним розташуванням по його площі позначень каменів; при позамасштабному зображенні - у вигляді трьох знаків каменів (на планах масштабів 1:5000 та 1:2000).

450 (324).Від’ємні форми ерозійного рельєфу, що утворені дією тимчасових водотоків, при зображенні на топографічних планах поділяють на яри і промоїни, ерозійні борозни; до цих форм відносять також сухі русла і водориї.

Характерною ознакою ярів, особливо їхніх верхів’їв, є крутизна і оголеність схилів. Яри, що мають у масштабі плану ширину 1,5 мм і більше, зображують умовним знаком обривів. При цьому, показуючи інтенсивний ріст верхів’я ярів, потрібно зберегти властиві їм округлі обриси (що є наслідком обвалювання стінок). Оскільки високі обривисті схили ярів зображують штрихами значної довжини, то при показі їх дна шириною на плані 3 мм і більше нанесення горизонталей обмежується зоною їхнього замикання по тальвегу, щоб характером рисунка відобразити форму поперечного профілю яру.

Біля зображення всіх ярів і промоїн через кожні 5 - 8 см підписують глибину до десятих часток метра, визначену для найглибшої точки на даному відрізку.

451 (324).Вузькі яри і промоїни шириною в масштабі плану від 1,5 мм до 0,5 мм зображують подвійною потовщеною лінією. Промоїни, ширина яких у масштабі плану менше 0,5 мм, показують одинарною потовщеною лінією. Зображення промоїн потрібно супроводжувати характеристикою їх глибини і ширини по верху (у тому місці, де вона найбільша) з точністю до десятих часток метра.

452 (324).Ерозійні борозни - це початкові форми лінійного розмиву земної поверхні талими та дощовими водами. Як правило, вони виникають у тих місцях орних угідь, що безпосередньо межують з ярами. Ці борозни мають розріджений характер і малі розміри (довжиною - до 15 м, шириною - до 0,5 м, глибиною – 0,2 м), але є важливим показником початку ерозії земель на даній ділянці.

453 (325).Малі сухі русла і водориї (промоїни), що утворені ерозійною дією тимчасових водотоків, зустрічаються в ярах на річкових терасах і придолинних схилах вододілів. Ці форми рельєфу характеризуються порівняно невеликою глибиною, кривизною та схожим зовнішнім виглядом, що дає можливість зображувати їх на топографічних планах загальним знаком; однією пунктирною лінією завтовшки від 0,2 мм до 0,5 мм (вниз по тальвегу) або подвійним пунктиром, якщо русла або водориї за своєю шириною виражаються в масштабі плану.

Сухі русла річок можна зображувати не тільки коричневою пунктирною лінією, а у відповідності з натурою: по бортах - знаками обриву, по дну - знаками наявних ґрунтів (пісок, галька) або видів рослинності, а також комбінованих з рисунком горизонталей.

Коричневий штриховий пунктир застосовують при зображенні сухих русел, в яких немає води впродовж кількох років. Для передачі сезонно-водних русел, що є елементом гідрографії (див.ум.зн.№194), відповідні берегові лінії зображують зеленим кольором.

454 (326).Зсуви - це форми рельєфу, що утворені при сповзанні ґрунтів вниз по схилу. На топографічних планах їх зображують з розподілом на діючі та недіючі (старі). Зсуви оконтурюють коричневим штриховим пунктиром; загальний характер їх поверхні (без деталізації) передають переривчастими горизонталями з довжиною штрихів 3-3,5 мм при інтервалі в 1 мм. Основна дешифрувальна ознака зсувів - наявність діючих форм у верхній частині оголеного обриву, показаного на планах умовним знаком у поєднанні з характеристикою глибини. При зображенні недіючих зсувів їх необхідно обмежити по верху, у відповідності з натурою, лінією кромки (брівки). Якщо на зсувах є рослинність, її потрібно передавати відповідними умовними знаками.

455 (327,328).Осипи, що утворюються біля основи і нижньої частини крутих схилів, при зображенні на топографічних планах поділяють на осипи пухких порід, які передають одним загальним умовним знаком з пояснювальним підписом (піс., глин. тощо), та осипи твердих порід (кам’янисто-щебеневі та галькові).

Осипи зображують на плані в поєднанні зі знаком обриву - якщо його висота більша половини прийнятого перерізу рельєфу горизонталями; з обмеженням лінією брівки - якщо обрив менше; без цієї лінії - якщо на місцевості верхній край брівки слабовиражений. На позначеннях осипів, як правило, наносять тільки ті горизонталі, що відповідають потовщеним (див. п.427). Для зображення найбільш пологих ділянок осипів можливе проведення всіх горизонталей основного перерізу рельєфу.