ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТА И ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА 11 страница

Сади з декоративними деревами зображують так, як і фруктові, але без назви і характеристики насаджень з підписом дек.

507 (372).Колективні сади - це самостійні землеволодіння. На топографічних планах їх супроводжують відповідними пояснюючими підписами. Як правило, підписи колективних садів на плані подаються за такими формами: садова ділянка, колект.сади тощо.

При зображенні колективних садів не передбачається нанесення внутрішних огорож та доріжок, а також виділення дрібних контурів з різноманітними культурами. Кружки умовного знака садів наносять для всієї території за єдиним розграфленням.

508 (373).Ягідники - це земельні ділянки, які використовують для вирощування чагарникових (включаючи напівчагарники та чагарнички) і трав’янистих багаторічних рослин, що дають їстівні ягоди. До найбільш поширених належать ягідники з посадками малини, смородини, агрусу, суниці (садової). Умовний знак ягідників - великі крапки з розграфленням "в клітинку"- наносять на плани масштабів 1:5000 і 1:2000 в такому порядку: для малих і вузьких контурів - через 3мм, для решти - через 5мм, тобто так, як на планах 1:1000 і 1:500.

509 (375,376).Комбіновані позначення фруктових садів з ягідниками і фруктових садів з виноградниками розраховані на зображення цих угідь з рівномірним чергуванням різноманітних культур. Відповідні умовні знаки наносять загальним розграфленням почергово по всьому контуру. Якщо деякі з культурних рослин посаджені поміж плодових, але в окремих місцях, то знаки цих культур дають згідно з їхнім розташуванням на місцевості.

510 (377).Плодові розсадники - це земельні ділянки, які використовують для вирощування саджанців для фруктових садів, ягідників та виноградників. У розсадниках здійснюють відбір культур для пересадки, тому на планах не потрібно давати їхню назву.

511 (378).Для зображення плантацій технічних культур прийнятий єдиний умовний знак в поєднанні з пояснювальними підписами, що передають назву культури, її життєву форму (деревна, чагарникова, трав’яна).

Застосування умовного знака плантацій передбачено тільки для зображення багаторічних насаджень, а на ділянки з сівозмінними культурами знак не поширюється.

512 (379,380).Газони та клумби на планах зображують єдиним умовним знаком. При цьому, до газонів відносять ділянки з трав’яною рослинністю (в населених пунктах, у парках, а також біля транспортних та інших споруд), що мають спеціально посіяний або збережений з декоративною метою травостій. Ділянки, що знаходяться на стадії оформлення або частково пошкоджені, також вважають газонами. Для великих за розмірами газонів відстань між їх умовними знаками у розграфленні дозволяється збільшувати.

Квіткові клумби розбивають як на газонах, так і поза ними. Зображення клумб передбачається, як правило, для планів масштабу 1:2000 і більших. Окремі великі клумби, що виділяються на міських майданах, показують також на планах масштабу 1:5000.

Контури клумб (у тому числі і подібні до газонів) обмежують на планах штриховим пунктиром або суцільною лінією, в останньому випадку при наявності бордюру.

513 (381).До ріллі на топографічних планах універсального призначення слід відносити всі площі, які систематично обробляються і використовуються під посіви сільськогосподарських культур, знаходяться, як правило, поза населеними пунктами і для зображення яких не потрібні окремі знаки (наприклад, рисових чеків). До ріллі також відносять площі з посівами багаторічних трав та пар. Крім того, на планах умовним знаком ріллі зображують перелоги – землі, що раніше використовувались під ріллю, а зараз стоять не обробленими. Ділянки, що розорюються для поліпшення природних кормових угідь і засіваються відповідними попередніми культурами, а також засіяні ділянки в міжряддях у садах, ріллею не вважаються.

При зображенні ріллі застосовують пояснювальні підписи у повній або скороченій формах (однією початковою літерою - для малих ділянок). Деталізоване зображення ріллі передбачено змістом топографічних планів сільськогосподарського призначення.

514 (382). Городами на топографічних планах універсального призначення прийнято зображувати присадибні ділянки в населених пунктах, що зайняті сільськогосподарськими культурами. На планах масштабів 1:5000 і 1:2000 підпис гор. на присадибних ділянках з будівлями не дається.

Для зображення городів застосовують пояснювальний підпис гор. або г. - в малих ізольованих контурах.

515 (383). Поля, що зайняті посівами рису, взалежності від характеру і забезпечення водою поділяють на: 1) богарні - зволожені атмосферними опадами або дощувальними пристроями; 2) поля, що затоплюються водою зі зрошувальних систем періодично, на строк до трьох місяців, і протягом більшої частини року.

Богарні рисові поля і перелоги зображують на топографічних планах універсального призначення як звичайну ріллю. Затоплювані рисові поля, що становлять суттєві труднощі для пересування пішоходів та автотранспорту, зображують особливим знаком.

Умовний знак рисових полів застосовують незалежно від того, засівають їх даною культурою постійно чи в порядку сівозміни.

516. Ґрунти та мікроформи земної поверхні, що займають у масштабі плану площі 1 см² і більше, як правило, оконтурюють. Для контурів орієнтирного значення передбачається можливість їх зображення і при меншій площі.

517 (384).Піски рівні й нерівні різних типів зображують загальним умовним знаком пісків у поєднанні з рисунком горизонталей. Крім того, для зображення нерівних пісків передбачено застосування пояснювальних підписів. Якщо горизонталі в достатній мірі характеризують ці піщані форми, то підпис обмежують назвою їхнього типу: наприклад, горбисті піски, чарункуваті піски. Якщо горизонталі не забезпечують показ розмірності мікроформ, то для простих утворень дають підпис, наприклад, горби висотою 1–1,5 м, чарунки глибиною 1,5-2 м, а для комплексних – пасмоямкові піски (амплітуда форм 2–2,5 м) і т.д.. Підписи розміщують з розрахунку один на 1–1,5 дм² плану при умові однотипності мікроформ піщаної поверхні.

Зовнішні межі пісків не оконтурюють; внутрішні межі між суміжними ділянками розвіювальних та закріплених пісків зображують розрідженим пунктиром чорного кольору. При зображенні закріплених пісків, розстановка знаків наявної рослинності повинна відповідати її фактичному розміщенню на місцевості. В середньому для зображення масивів повністю закріплених пісків потрібно приблизно 25 відповідних знаків на 1дм² плану, напівзакріплених - удвоє менше.

518 (385). Умовним знаком гравійних та галькових поверхонь на топографічних планах відображаються ділянки, вкриті обкатаними (водною течією або прибережними хвилями) уламками твердих порід, що мають в діаметрі 0,1-10см (гравій - 0,1-1см, галька - 1-10см). Для зображення відповідних ділянок з переважанням каміння діаметром від 10см до 1м (те саме - для напівобкатаних уламків по гірських ущелинах) передбачено окремий знак поверхні з валунами, який не має крапкового фону. Площі з переважно гострим камінням ще більших розмірів класифікують як великоуламкові різновиди кам’янистих розсипів (див.ум.зн.№387), а брили, що виділяються, - як окремі камені-орієнтири (див.ум.зн.№321). Межі поширення гальки та валунів фіксують розміщенням їхніх крайніх позначень, тобто без оконтурювання. Поверхні, що заростають, зображують комбінуванням знаків цих утворень та наявної на місцевості рослинності.

519 (386). Умовним знаком глинистих поверхонь на топографічних планах зображують ділянки, що складені корінними глинистими породами, без рослинного покриву (місцями - з окремими куртинами). Ці поверхні властиві великим просторам в пустелях з рівнинним та горбистим рельєфом, але можуть траплятися і в інших місцях (наприклад, на крутих незадернованих схилах височин та великих ярів).

520 (387). Щебеневі поверхні та кам’янисті розсипи - це нагромадження гострих уламків гірських порід. Щебеневі поверхні характерні для рівнин і виділяються переважно гострокутним необкатаним камінням до 10 см у поперечнику. Кам’янисті розсипи властиві плоским та слабоопуклим вершинам гір, їхнім пологим схилам і підніжжям; розміри уламків у розсипах можуть бути різними. Якщо щебеневі поверхні та кам’янисті розсипи займають суміжні ділянки значної площі (наприклад, у передгірних районах), доцільно у їхніх контурах давати окремі пояснювальні підписи (щеб.поверхня, кам.розсип.). Для умовного знака даних утворень передбачена можливість поєднання з позначеннями не тільки групової, а іноді й суцільної рослинності (щебенева поверхня з лісом, кам’янисті розсипи з заростями чагарників тощо).

521 (388). Умовним знаком "кам’яних річок" зображуються на планах вузькі смуги невідсортованого уламкового матеріалу, що сповзає по улоговинах пологих гірських схилів (головним чином від вершинних кам’янистих розсипів до долин). Мінімальна довжина смуги, що виділяється, - 1 см у прийнятому масштабі; ширину її у відповідності з місцевістю потрібно передавати одним, двома або й більшою кількістю рядів трикутників їхнього умовного знака, орієнтованого переважно вниз по схилу місцевості.

522 (389). Кам’яні монолітні поверхні у вигляді виходів твердих корінних порід показуються на топографічних планах у тих випадках, коли вони повністю оголені або лише місцями вкриті тонким шаром кори вивітрювання (декілька сантиметрів). Ці поверхні, на відміну від скель, характерні для менш крутосхилих ділянок і мало розчленовані. Їхній умовний знак, як правило, не повинен торкатися горизонталей. Якщо ці поверхні мають чіткі межі, їх потрібно оконтурювати; передбачено також комбінування позначень кам’яних монолітних поверхонь і властивої їм рослинності наземного ярусу, а зрідка і окремих кущів (по дрібних щілинах).

523 (390). Умовний знак купинястих поверхонь застосовують на топографічних планах для зображення ділянок поширення купин із дернини вологолюбного низькотрав’я або ґрунтових, але вкритих наземною рослинністю. Критерієм виділення даних поверхонь є площа їх контурів 1см² і більше у масштабі плану та висота мікроформ від 0,3 до 0,7 м. При зображенні купинястих поверхонь, які утруднюють рух колісного транспорту, за додатковими вимогами (наприклад, для проектних вишукувань меліоративного або землевпорядного призначення) дають пояснювальний підпис висота 0,3–0,5 м або висота більше 0,5 м. Купинясті поверхні, закриті деревно-чагарниковою рослинністю, необхідно виділяти на планах не умовним знаком, а підписом купини у напрямі найбільшої протяжності відповідної ділянки.

524 (391). Поверхні з самосадною сіллю, як правило, властиві берегам солоних водойм, які зазнають сильного випаровування. На топографічних планах їх зображують виділенням відповідних ділянок пунктирною лінією по зовнішньому контуру та нанесенням пояснювальних підписів шар солі або сіль (якщо площа ділянки мала).

 

525 (392,393). Болотами на топографічних планах зображують площі з постійно надмірним зволоженням, специфічною болотною рослинністю та шаром торфу товщиною 30 см і більше (крім місцевостей з несприятливими умовами для торфоутворення). Їх класифікують за прохідністю впродовж меженного періоду (у звичайні за опадами роки). До прохідних відносять болота, по яких можливе вільне переміщення пішоходів у різних напрямках. Всі інші болота зображують загальним знаком непрохідних та важкопрохідних. Зовнішнє оконтурювання боліт з поділом на ділянки різної прохідності виконують при розмірах боліт на плані 1 см² і більше, причому в тих місцях, де межі чітко проглядаються на місцевості. Якщо на місцевості чіткого переходу від одного до іншого типу болота не спостерігається, замість контуру потрібно давати перехідну смугу, кінці штрихів якої приблизно передають на плані відповідну межу. При зображенні пасмово-мочарних комплексів штрихові знаки прохідності болота необхідно застосовувати з таким розрахунком, щоб їхні розриви припадали на осьові лінії основних пасом, передаючи таким чином складний малюнок (структуру) даних комплексів.

526 (392,393).Покажчики глибини болота на топографічних планах мають характеризувати сумарну товщу його поверхневого шару і товщі торфу до мінерального дна. Ці дані безпосередньо не пов’язані з критерієм прохідності болота. Їх потрібно визначати і підписувати з точністю до десятих часток метра, причому проводити відповідні заміри до глибини 2,5 м (умовна межа для розмежування торфових покладів промислового та сільськогосподарського призначення). При більшій товщі торфу дають підпис глибше 2,5 м. Для обстежених боліт, що мають плани торфових родовищнеобхідно приводити дані їх повної глибини (наприклад, - 4,5м). В середньому на 1 дм² плану слід підписувати два покажчики глибини болота, що відповідають місцям, де виконувались заміри. Для боліт з малою площею відповідний підпис дають у центрі їх контурів.

527 (392-393).Болота завжди мають рослинний покрив, тому їх прийнято класифікувати на мохові, низькотравні, високотравні, чагарникові та заліснені. При передачі на плані цих різновидів боліт розмежування за прохідністю доповнюють позначеннями наявної рослинності (коли вона має кілька ярусів, - верхнього для кожної ділянки). Знаки розміщують рівномірно, але без розграфлення. Ділянки боліт з вигорілою рослинністю і торфовою масою на плані оконтурюють і супроводжують підписом горіле болото.

528 (394).Заболочені землі та заболочені ділянки по вузьких улоговинах, делях (схилова мережа несформованих русел стоку талих та дощових вод), по дну балок і в місцях витягнутих гірлянд пливунного дрібнозему, що відтаює посезонно ("соліфлюційні потоки"), характеризуються меншою зволоженістю, ніж прохідні болота. Їх визначають за наявністю вологолюбної низькотравної рослинності та малою товщою або повною відсутністю торфового шару. Зображують такі об’єкти окремим знаком, причому для малих контурів цих земель - окремим умовним знаком (три штрихи) відповідно до місцевості, для великих контурів - по всій площі без розграфлення, для лінійних боліт - у вигляді смуг штриховки з рівномірним розташуванням позначень. Знак заболочених земель і заболочених ділянок поєднується з умовним знаком рослинності, які, на відміну від зображення боліт, при суцільному рослинному покриві дають розграфленням (крім деревних та чагарникових насаджень).

529 (395,396).Знаком непрохідних та важкопрохідних солончаків на топографічних планах зображують повністю оголені, рихлі, коркові, пухкі та мокрі (весь теплий період року) солончаки, а також смуги обсихаючої солоної грязі по берегах водойм. Їхню прохідність оцінюють ступенем можливості переміщення пішоходів. Солончаки оконтурюють незалежно від характеру межі та розмірів, а ті, що мають значення орієнтирів, - з деяким збільшенням.

Прохідні солончаки представлені соленосними ґрунтами з затверділим поверхневим шаром та окремими плямами і смугами солі на поверхні як без рослинного покриву, так і з куртинами напівчагарників-солянок. Оконтурювання їх проводять при наявності чіткої межі та площі на плані 1 см² і більше. Якщо прохідний солончак не виражається в масштабі, тоді його показують трьома вертикальними штрихами прийнятого знака з розміщенням останнього відповідно до місцевості. При зображенні великих площ солончаків допускається розрідження штриховки в два рази.

530 (397).Засолені землі з вицвітами солі на поверхні зображують на топографічних планах тим же умовним знаком, що і прохідні солончаки, які не виражаються в масштабі, але з розміщенням його рівномірно по всій площі контуру (причому без розграфлення) і обов’язково в поєднанні з позначеннями наявної напівчагарникової або трав’яної (степової, лугової) рослинності.

 

531 (398-403).До огорож відносять: огорожі кам’яні, залізобетонні, глинобитні, металеві а також мури історичного значення, що збереглися; огорожі дерев’яні та шиферні з різними фундаментами та опорами; огорожі дротяні різної будови; загорожі, плоти і трельяжі.

Всі види огорож показують на планах з таким розрахунком, щоб виступаючі деталі їх умовних знаків були орієнтовані всередину огородженої території (виняток - коли остання має велике графічне навантаження). Такий порядок зображення огорож потрібно зберігати по всьому їх периметру.

Розмежування огорож за умовними знаками проводять при довжині цих об’єктів у масштабі плану 0,5 см і більше (вздовж фасадної лінії будинків - від 1 см). При меншій довжині огорож їх передають однаково -тонкими лініями чорного кольору.

532 (398-400).Зображення воріт на всіх огорожах передбачається тільки на планах масштабів 1:1000, 1:500.

Внутрішньосадибні огорожі на топографічних планах масштабів 1:2000 - 1:5000, як правило, не показують.

533 (398,399).Огорожі кам’яні, залізобетонні та глинобитні на планах масштабів 1:500 і 1:1000 можуть бути зображені не тільки за їх довжиною, але й за шириною (більшою частиною). Відповідно їх потрібно зображувати подвійною лінією, а при наявності виступів розміром 0,5 мм і більше у масштабі плану - зі збереженням їхньої конфігурації. Історичні стіни і мури (наприклад, стіни старовинних замків) на цих планах, а найбільш масивні і на планах масштабу 1:2000 зображують по контуру фундаменту, причому їхній зовнішній бік, при наявності місця, - потовщеною лінією. Біля позначення історичних стін на планах усіх масштабів дають пояснювальний підпис іст., історич.

534 (400,401).Металеві, дерев’яні та шиферні огорожі, що мають капітальні опори, передають з розподілом їх за формою та матеріалом виготовлення (див.ум.зн.№ 86-88). На планах масштабів 1:500 і 1:1000 опори огорож, як правило, показують на своїх місцях, масштабів 1:2000 і 1:5000 - через задані умовними знаками інтервали.

Наявність капітальних фундаментів у металевих, дерев’яних та шиферних огорож показують тільки на планах масштабів 1:500 і 1:1000. При цьому ширину фундаментів огорож показують двома лініями.

535 (402,403).Із дротяних огорож на топографічних планах виділяють огорожі з колючого і гладкого дроту, дротяні електропастухи та дротяні сітки (вольєри).

Електропастухами називають легкі дротяні огорожі висотою близько 1м на бетонних або дерев’яних стовпчиках, встановлених по межі пасовища; по дроту пропускають слабкий електричний струм.

Огорожі з гладкого дроту та електропастухи зображують одним і тим же умовним знаком, але з різними пояснювальними підписами.

При зображенні дротяних сіток (вольєрів), а також загорож, плотів і трельяжів (легких дерев’яних огорож у вигляді решіток для рослин, що в’ються) окремі умовні знаки введені тільки для планів масштабів 1:500 і 1:1000; для решти планів використовують загальне позначення дерев’яних огорож (див.ум.зн.№ 401).

536. Протисельові та протилавинні загорожі зображують умовними знаками споруджених на місцевості об’єктів і супроводжують пояснювальним підписом протисел., протилав.

537 (404-411).На топографічних планах зображують кордони та межі:

- державні кордони;

- адміністративні межі – автономних республік, областей, районів, міських земель, територій селищних та сільських рад, землекористувань та землеволодінь;

- межі природних заповідних територій – державних заповідників, національних парків, заказників та пам’яток природи.

При зображенні на планах кордонів та меж необхідно чітко зафіксувати існуючі на місцевості повороти. Якщо у відповідних пунктах межа закріплена якимись місцевими предметами (див.п.539), то зображення останніх і буде фіксувати точки поворотів. Якщо межа на даному відрізку не закріплена, точки повороту потрібно показувати зламами ланок або крапками умовного знака, але не його інтервалами. До сторін рамок плану межі також повинні примикати ланками їх умовного знака.

538 (404).Державний кордон України зображують на топографічних планах з точною відповідністю до офіційних документів – матеріалів делімітації та демаркації державного кордону, чергової довідкової карти.

Державний кордон на місцевості оформлений спеціальними прикордонними знаками, які наносяться на плани всі без винятку з перевіркою їх місцеположення за координатами. Кожен прикордонний знак повинен супроводжуватися підписом його номера.

539 (404-411). Межі закріплені відповідними стовпами - межовими знаками. Зображення межових знаків при топографічній зйомці регламентується п.35. Точне і повне зображення цих знаків на топографічних планах має велике значення. На планах масштабу 1:5000 зі значним навантаженням можуть зображуватися не всі межові стовпи, а тільки ті, що мають значення орієнтирів.

Номери обов’язково підписують біля тих межових знаків, що фіксують точки повороту межі.

Кордони і межі, що проходять на місцевості по лінійних об’єктах, показують чотирма-п’ятьма ланками через кожні 4 - 6 см плану.

У випадках, коли ці кордони і межі проходять:

- з одного боку лінійного об’єкта (наприклад, водотоку, автодороги, вузької лісосмуги) - з цього ж боку наносять і ланки умовного знака;

- по вузькому лінійному об’єкту, але не можуть бути показані по його осі (наприклад, по огорожі, вузькій канаві, квартальній просіці в лісі) - ланки знака наносять почергово з обох боків цього об’єкта;

- посередині лінійного об’єкта, що достатньо широкий для передачі зображення межі (наприклад, по гребеню хребта, річці, каналу, магістральній просіці) - ланки знака наносять по осі об’єкта;

- по контуру, що має зображуватися пунктиром - на даному відрізку наносять тільки знаки межі.

540 (404-411).Кордони і межі всіх категорій, що пересікають великі відкриті території (ріллю, водойми тощо) і не проходять при цьому по лінійних об’єктах, зображують на топографічних планах без розривів умовних знаків на окремі групи ланок.

541 (404).Державні кордони і межі зображують на топографічних планах у повній відповідності з офіційними матеріалами, які визначають їх місцеположення. При цьому вісь умовного знака повинна з найбільшою точністю відповідати дійсному положенню кордону або межі на місцевості. В процесі зображення державного кордону на топографічних планах спочатку наносять всі прикордонні знаки (з перевіркою за каталогом координат) та проміжні копці (межові знаки), а потім між ними розміщують умовні знаки кордону. Тому довжину ланок та інтервалів, при необхідності, допускається змінювати в невеликих межах. Якщо кордон проходить по вузькій річці, каналу, яру або в межах населенного пункту, то для точного відображення державної належності їх ділянок товщина лінії умовного знака кордону може бути зменшена.

Правильність зображення державного кордону на топографічних планах у кожному випадку повинна бути перевірена в установленому порядку.

542 (405).На топографічних планах адміністративні межі показують обов’язково, причому, якщо вони закріплені на місцевості, безпосередньо по межових стовпах. Якщо межових стовпів немає, основою для нанесення меж є картосхеми меж з їх описом та координатами поворотних точок, що зберігаються в місцевих органах влади.

543 (406-409).Межі районів зображують так, як і адміністративні; межі міських земель - у повному обсязі, оскільки їхні межові знаки, як правило, координовані. При цьому умовним знаком межі міських (селищних) земель оконтурюють не тільки територію самого міста (селища), але і адміністративно включені до його складу землі, що знаходяться за територією міста (селища).

Межі територій сільських рад, землекористувань та землеволодінь наносять на топографічні плани, якщо вони закріплені на місцевості та є додаткова вимога для їхнього зображення (наприклад, при створенні топографічних планів сільськогосподарського призначення).

544 (410,411).На топографічних планах потрібно показувати межі всіх державних охоронних природних територій, а саме: заповідників, заказників, національних парків та пам’яток природи.

До заповідників відносять території, на яких весь комплекс природних компонентів є заповідним. Основна градація заповідників така: міжнародні біосферні, державні та республіканські. Виділяють також заповідно-мисливські господарства. До заказників належать території, на яких заповідними є один або кілька окремих природних компонентів (наприклад, рідкісні види рослин). Заказники можуть мати державне або місцеве значення. За додатковими вимогами, біля адміністративного будинку на території заповідника (заказника) вказують його категорію, наприклад, заповідник держ. значення, заказник місц. значення.

Межі державних охоронних природних територій слід зображувати встановленими умовними знаками без розриву, за винятком місць, де ці межі оформлені на місцевості капітальною огорожею, дамбою, канавою або проходять по таких природних межах, як берег моря, озера, річки, обриву тощо.

545 (412-422).Дані зразки охоплюють всі шрифти, що застосовуються на топографічних планах для підписів різного призначення, включають повні алфавіти великих та малих букв, набори першого десятка цифр, а також назву та індекси цих шрифтів і розміри їхніх великих букв у міліметрах. Якщо в підписах біля зразків шрифтів стоять дві цифри, то перша відноситься до планів масштабів 1:500 та 1:1000, друга - до масштабів 1:2000 та 1:5000.

546 (412-422).Для створення топографічних планів передбачено повний базовий комплект наступних шрифтів підписів:

1) рубаний (Р-131)

2) рубаний широкий (Р-151)

3) рубаний широкий напівжирний (Р-152)

4) топографічний напівжирний (Т-132)

5) академічний курсив (А-431)

6) древній курсив (Д-431)

7) древній курсив напівжирний (Д-432)

8) древній курсив остовний (До-431)

9) БСАМ курсив малоконтрастний (Бм-431).

Якщо немає можливості застосувати наведені шрифти, дозволяється примінити максимально наближені за накресленням до тих шрифтів, що приведені в даних таблицях.

При автоматизованому виготовленні топографічних планів допускається (якщо передбачено їхнє одноразове використання) обмежуватися одним-двома шрифтами, наприклад, рубаним або древнім курсивом остовним. Тому слід застосовувати їхні модифікації за розмірами, нахилом, кольором, а в необхідних випадках - і товщиною букв (доцільно з коєфіцієнтом "два" між остовним та напівжирним варіантами одного й того ж шрифту). В цілому будь-яке накреслення підпису має відповідати прийнятому в даних умовних знаках.

547 (412-422).Розміри підписів на топографічних планах для забезпечення доброї якості їхніх копій, які отримують під час репродукування зі збільшенням або зменшенням, можуть бути змінені в той чи інший бік на третину. Такий же порядок приймається при зображенні на планах найбільш та найменш завантажених ділянок.

548 (412-414).Якщо населений пункт має дві назви, - офіційну та місцеву, то на планах розміщують обидві, причому офіційну - над місцевою, взятою у дужки. Назви населених пунктів, як правило, підписують праворуч і напроти їхньої середини.

Якщо зображення міста або селища займає більшу частину аркуша, то назву цього об’єкта на планах масштабів 1:5000, 1:2000 та 1:1000 наносять над північною стороною рамки. На планах масштабу 1:500 відповідну назву дають тільки в позарамковому оформленні (незалежно від площі, яку займає населений пункт у даних межах).

Якщо зображення міста або селища розміщується на двох або більше суміжних аркушах, але на кожному з них займає менше половини плану, то підпис назви дають на тому аркуші, де знаходиться більша частина населеного пункту. На інших аркушах цей підпис дають за рамкою шрифтом для повторних назв.

549 (412,413,414).Селища на топографічних планах зображують без розмежування за кількістю жителів, а тому і підписи їхніх назв дають шрифтами одного розміру. Щодо поселень сільського та дачного типів, поселень при промислових підприємствах, залізничих станціях тощо, то тут виходять з прийнятої градації за кількістю жителів. У зразках підписів для цього передбачено п’ять розмірів шрифтів.

При зображенні населених пунктів на планах масштабу 1:5000 та 1:2000 прийнято зазначати кількість жителів у тисячах (наприклад, 15,5; 0,85; 0,01). Числовий підпис треба розміщувати нижче назви населеного пункту, а при наявності в ньому місцевої ради народних депутатів - зліва від відповідного індексу (див.п.552).

550 (412,413,414).Шкала шрифтів для підписів назв поселень сільського типу при їх застосуванні на планах масштабу 1:5000 розрахована на середньонаселені райони. Для передачі відповідних назв у густонаселених та малонаселених районах належить керуватися п.547.

551 (416). Підписи, що вказують на наявність у населеному пункті міської, районної, селищної або сільської ради (скорочено - РР, Сел.Р, СР) потрібно розміщувати на планах симетрично (поряд з підписом кількості жителів) під назвою цього населеного пункту.