Професійно-творчі сили технологічної самораціоналізації труда та їх регулювання через механізм когнітивної ідентифікації

Подібна «технологічна сила» професійно-творчої самораціоналізації сучасного виробництва виникає з природного прагнення працівників до вивільнення свого труда від примітивної ручної праці, її полегшення не тільки в соціоорганізаційній якості, але й і в технологічному аспекті. Саме у такому відношенні технічна і технологічна сила науки, що присвоєна шляхом застосування машин «нічого не варта капіталу» [2, с.115]. Примножена продуктивна сила машин виникає як оречевлена сила технологічного знання у вигляді когнітивних технологій, технологічно-опредмеченого досвіду успішних фахівців в разі їх когнітивної самоідентифікації в якості висококласних професіоналів. Виходячи з творчо-діяльнісних засад людської діяльності та її професійно-творчого змісту, «загальні сили людського розуму» приймають раціоналізовану форму колективного інтелекту сукупного працівника та опредмечуються в комунікативно-інформаційних (ІТ та ІКТ), когнітивних і креативно-опредмечених технологіях, в котрих матеріалізуються соціально-організовані зв’язки колективної трудової діяльності. В комунікативно-діяльнісному аспекті тут інтерактивно діє «принцип раціональності мовного спілкування», котрий реалізується в «маніпуляціях з технічним пристроєм» і створює відповідну «композиціональність автомата мовного спілкування» [12, с.213, 226]. Культурогеність подібного раціонального опредмечення полягає в тому, що технологізуються лише соціально-організовані зв’язки колективного труда, котрі розгорнуті як соціальні продуктивні сили колективної самоорганізації і «комунікативні дії» в їх різних формах, мікро- і макровидової «комунікативної діяльності». Тобто, вже як «комунікативна культура» професійно-творчої діяльності та як постіндустріальна технокультура виробничих комунікацій, котрі опредмечуються в інноваційних технологіях шляхом діяльнісної самораціоналізації і функціонально-творчої самореалізації в технопрофесійній діяльності [13, с.26, 30, 260].

Тому в системі соціотехнологічної комунікації всі інші зв’язки є непродуктивними, паразитними і неефективними, котрі можуть породити «паразитний механізм», «відчужену машину» та «самопроїдаючу технологію», і тому всі вони залишаються за межами дії сил технологічної самораціоналізації труда. Коли технологічно опредмечуються власні професійні зв’язки працівників як «мої зв’язки», «мої – власні соціально-продуктивні організаційні сили», тоді й технологічна сила науки йде «від труда», а не «від капіталу», «від людини», а не «від відомства», від творчо-продуктивної колективної асоціації, а не від корпоративного галузевого клану, стають «людською технологією», а не технократичною Мегамашиною. Подібна Мегамашина, за Л. Мемфордом, функціонує у «патологічній формі» тотального примушення, породжує у працівників «невроз примушення» з бажанням встановити «ритуальний обмежений порядок» та досягти «апогею в системі тотального управління… непогрішного комп’ютеризованого інтелекту» [14, с.235, 237]. У той же час «машина настільки ж мало є економічною категорією, як і бик, що тягне плуг… Сучасна ж фабрика… є суспільним відношенням виробництва» [15, с.152]. Тому рушійною «технологічною силою» у процесі діяльінсної технораціоналізації виступає не сама технологія і відношення «технологічного детермінізму», а інтерактивно проявлений професійно-творчий інтерес всіх учасників виробничого процесу, котрий пов’язаний зі створенням «технології-для-всіх» і творчо-раціоналізовані «технології-для-себе», а потім – сумісні «інтерференційні технології» спільної колективної діяльності. Подібне поєднання загальних та особливих інтересів у творчо-технологічній силі і генерує «ціннісні технології», що відповідають цінності людини як самоцілі для розвитку і самореалізації у професійно-творчій діяльності. У даному випадку свій професійно-творчий інтерес кваліфіковані фахівці самоздійснюють у предметно-технологічній самореалізації, чому раніше передувала солідарна соціально-партнерська самореалізація. У ній інструментальне значення набувають когнітивні і предметно-технологічні професійно-творчі сили фахівців. І тому їх колективна комунікація стає предметно-когнітивною комунікацією, зорієнтованою на предметно-технологічні дії, коли вони перетворюються в «когнітивні процеси в культурному контексті»: «сприйняття і мислення», «культурних детермінант сприйняття» когнітивних процесів тощо [16, с.97]. «Когнітивне напруження» у колективній комунікації створюється між практичним знанням (технологічною інформацією про процеси труда) і професійно-творчим вмінням його технологічно втілити. При продуктивному розв’язанні цього протиріччя в межах «інформаційної теорії пізнання» і її технологічно-практичної «репрезентації» і вибудовується «базовий когнітивний процес» [16, с.75]. Його потенціал формується в диполі «параметрування інформації – проектування технології». В процесах когнітивної комунікації цей потенціал йде «на підзарядку» когнітивних здібностей успішних фахівців в самих різних формах і способах експерт-операторних взаємодій. У такому режимі кожен фахівець креативно працює як на «експертний прийом» когнітивної інформації, так і на одночасну «операторну дію». Подібна експерт-операторна когнітивна комунікація здійснюється як технологічна «репрезентація» інформаційно «базових когнітивних процесів» за різними «рівнями репрезентації» професійно-творчої діяльності фахівців» [16, с.81, 89]. А з цим здійснюється перехід від організаційного механізму «обміну діяльностями – колективна самоорганізація» на технологічний механізм «обмін здібностями – технологічна самораціоналізація», що у внутрішній структурі процесу труда означає зміну характеру інтеркомунікативних взаємодій. Таким чином, ціннісна комунікація, пройшовши фазу ціннісного контекстування інформації (надання загальнозмістовного смислу і значення), фазується потім в когнітивне контекстуювання інформації (надання їй специфічного смислу й значення), зо здійснюється в разі абсолютно конкретного контексту експерт-операторної комунікації для розвитку практичних здібностей та вмінь. Когнітивний механізм дії професійно-творчої сили технологічної самораціоналізації трудової діяльності можна представити наступним чином.

Даний механізм, як і попередній «організаційний механізм» також діє в синергетичному режимі і не потребує додаткового стимулювання, маючи великий інформаційно-синергетичний і «когнітивний ресурс». Креативні фахівці найбільше самі зацікавлені у функціонуванні даного механізму, створюючи когнітивні технології трудової діяльності для власного професійного успіху. У кінцевому рахунку всі вони можуть бути репрезентованими як когнітивні технології розвитку професійно-творчих здібностей успішних фахівців. Тому даний «технологічний механізм» має лише одне обмеження у своїй дії – здатність до постійного професійного саморозвитку і самовдосконалення, безперервного професійного прогресу, нагромадження «людського капіталу» в професійному потенціалі фахових сил і здібностей. А також їх швидкого оновлення в «післяреалізаційні періоди» для створення інноваційно-випереджального професійно-творчого ресурсу майбутньої успішної діяльності.