Професійно-творчі сили колективної самоорганізації та їх регулювання через механізм ціннісної комунікації

Професійно-творчі сили починають розвиватися тільки при створенні відповідних культурогенних і смислоціннісних засад для розвитку людських сутнісних сил у професійній діяльності. Тільки тоді виникає ціннісна детермінація до творчості та успіху, потреба у прояві креативності, інтересу до творчої діяльності, креативноспрямовуюче прагнення до творчої самореалізації, а з цим – відповідна ціннісна мотивація до успішного кар’єроздійснення. Тобто «ціннісна вмотивованість» виникає саме у процесі колективних взаємодій фахівців, у проявах професійної конкурентності, змагальності і суперництва, при обміні і розподілі діяльностей та обов’язків, шляхом професійно-ціннісної комунікації їх творчих здібностей, знань і досвіду, спільного оперування фаховими здобутками і вміннями до ефективної професійно-творчої самореалізації.

Первинно творчо-діяльнісні сили людини в площині професійної діяльності актуалізує себе як соціально-продуктивна сила колективної самоорганізації труда. Вона розвивається у професіосфері сучасного виробництва, в якому створені умови для налагодження виробничих комунікацій соціального партнертсва та відносин виробничої демократії. А загалом – виникає з природного прагнення працівників шляхом розділення, кооперації і розподілення труда, комбінування операцій та їх оптимізації відповідним чином раціоналізувати свою трудову діяльність. Тобто добитися максимального зниження напруженості труда за рахунок колективної взаємодії, мінімалізації трудомісткості виробничих обов’язків, більшої функціональної скоординованості і сполучуваності трудових функцій. Це цілком природне бажання полегчити свій труд через колективні зусилля, природна професійно-творча цікавість до свого труда, підвищення його продуктивності через соціальне з’єднання, а також на основі цього домогтися власного професійного розвитку. Все це не детерміновано класовими інтересами і тому веде не до розділення на приватні і часткові інтереси труда, а до колективного соціально-цілісного труда, в якому домінує «не обмін мінових вартостей, а обмін діяльностей, котрі визначались би колективними потребами, колективними цілями» [2, с.115]. Сучасною наукою зараз з математичною точністю вже доведено, що виробництво споживчих благ, створених в процесі колективної та індивідуальної трудової діяльностей, котрі обчисленні відносно витрат–затрат на їх виробництво за відповідною «логікою колективних дій», набагато економічно ефективніша і раціональніша при діяльності «колективних партнерів», чим «індивідуалістів» [11, с.22-23, 29].

Так, колективний обмін і розподіл діяльностей безпосередньо зобумовлює партнерську комунікацію, сприяє розвитку фахового спілкування, стимулює процес швидкої професіоналізації співробітників на основі їх ціннісно-орієнтаційного уподібнення, виробленню колективних цілей-цінностей-інтенцій. Соціально-партнерська комунікація в особистісному відношенні стимулює творчу самокомунікацію, креативну інкуб-аутокомунікацію, творче «дозрівання» та інкубацію оригінальних ідей, інновацій і відкрить, підвищує здатність до індивідуального уособлення та колективно-професійної ідентифікації, досягнення професійної аутентичності і фахової досконалості, без чого неможлива ефективна самоорганізація власної професійної діяльності. Професійна самокомунікація індивідуалізує спеціаліста як професіонала, самовизначає його в якості креативної самоцінності і тим створює творчо-комунікативне напруження між фахівцями, що змагаються у професійній конкурентноздатності. Це розвиває комунікативний потенціал трудової діяльності, на основі якого формується ресурс колективної самоорганізації і народжується професіонально-творча сила їх соціально-партнерського об’єднання. Сукупна «ресурсність комунікації» залежить від ступіня професійно-діяльнісної інтегрованості співробітників у професіосферу виробництва, а їх професіосферна колективна самоорганізація детермінується «комунікативною щільністю» інформаційного обміну. Він, з одного боку, підкріплюється «ціннісним уподібленням» фахівців, співпадаючими смислами и значеннями інформації, котрою вони обмінюються, ціннісно-професійною взаємоорієнтованістю на успішну діяльність і творчу самореалізацію. А з другого боку, професійно-комунікативний енергопотенціал підживлюється стимулами успішності, творчої самореалізації, виникаючим потенціалом напруження в «ціннісному уособленні», індивідуальній самооцінці і самоцінності кожного фахівця як успішного професіонала. Без цього не було б можливим ціннісне контекстуювання інформації та надання їй ціннісної орієнтованості, смислу і значущості в колективній інтеркомунікації, бо тоді не була б можливою сама комунікація, яка безпосередньо генерує комунікативну самоорганізацію. Звідси стає зрозумілим комунікативний механізм дії соціальної сили колективної самоорганізації в якості сили творчо-продуктивної самореалізації успішних фахівців у партнерських формах професійної діяльності.

Подібний комунікативно-ціннісний механізм не потребує ніякого «підживлення» і діє синергетично, в автономному режимі креативного самоздійснення, що ініціюється тільки творчими сутнісними силами успішних фахівців, силами творчих суб’єктів, ресурсний потенціал яких матеріалізується-опредмечується не тільки у вироблених продуктах сумісного труда, але й виявляється як соціальна продуктивна сила колективної самоорганізації. Дія цього механізму має абсолютно визначену спрямованість: професійно-творча соціальна самоорганізація живого труда закономірно спрямовується і прогресує в напрямку технологічного опредмечення живого труда і його соціально-виробничих зв’язків. Це є виробничо-діяльнісний процес технологічної раціоналізації живого труда і перетворення його в оречевлений, опредмечений труд. У професійному відношенні в подібному «процесі оречевлення» живого труда, його культурогенного опредмечення, виявляється дія професійно-творчої сили технологічної самоорганізації трудової діяльності.