Системна репрезентація людських творчо-діяльнісних сил в контенті їх професійно-ціннісних характеристик

 

У системній репрезентації нові професійно-творчі і творчо-реалізаційні характеристики трудової діяльності представлені в авторській концепції про розвиток постіндустріального суспільного виробництва на соціокультурних засадах духовно-ціннісного виробничого інформпроцесобміну [1, с.87, 103]. Ця концепція розроблялася, виходячи з уявлень про людину як творчо-продуктивну силу, що розвиває духовно-ціннісні засади труда і культурогенний базис людської духовно-практичної діяльності [1, с.95, 103, 114]. Фундаментально-змістовні та найбільш вичерпні сутнісні характеристики труда у контексті розвитку матеріального виробництва дав у свій час К. Маркс. Так, у «Капіталі» він характеризує внутрішню суперечність суспільного труда в культурогенезі людини за допомогою таких предикатів: конкретний і абстрактний, частковий і безпосередньо суспільний, необхідний і додатковий, простий–складний, свободний–примусовий, реальний–формальний, приймаємий–відчуждаємий, особливий–загальний, гуманний–антигуманний тощо. Граничність у розвитку продуктивних сил суспільства К. Маркс вбачав тільки в обмеженні самих сутнісно-продуктивних сил людини, а саме: «Процес збільшення вартості капіталу виявляється одночасно процесом його знецінення» і тому «капітал, маючи тенденцію безмежно підвищувати продуктивні сили, разом з тим робить односторонньою, лімітує і т. д. головну продуктивну силу – саму людину» [2, c.403]. Виходячи за ці межі одностороннього розвитку людських продуктивних сил та їх вільного розвитку у професіосфері творчо-продуктивних потенціалів труда, можна зразу ж виявити нові предикати трудової діяльності в таких альтернативних ціннісно-бінарних опозиціях:

– труд творчий (професійно багатофункціональний) і труд утилітарний (простий монофункціональний);

– труд безпосередньо-особистісний (індивідуалізований) і опосередковано-суспільний (деіндивідуалізований) загальний труд;

– варіативний (комплексний) – регламентивний (функціональний і поліфункціональний) труд;

– гуманоморфно-техногенна трудова діяльність;

– творчо-реалізаційна трудова діяльність – нетворчий труд.

Використання продуктивно-творчих потенціалів трудової діяльності у структурі її продуктивно-творчих сил, технологічне застосування соціальних і духовних сил людини значно розширює професійні можливості для продуктивної творчості. Вони реалізуються у таких нових бінарно-ціннісних характеристиках трудової діяльності, представлених у відповідних творчо-діяльнісних аспектах інноваційних культурно-інформаційних відносин постіндустріального виробництва [3, с. 143, 149]:

– комунікативна (комутантно зв’язана через спілкування) трудова діяльність і аутогенний труд (без коннекцій спілкування);

– ціннісно-смислова (ціннісно-детермінована) трудова діяльність і смислознівельований (безглуздий) труд;

– когнітоємка (компетенційна) і функціонально-обмежена у професійних повноваженнях діяльність;

– творчо-інтелектуальна (творчо-свободна) і рутинізовано-регламентивна (алгоритмізована) діяльність;

– самореалізаційна трудова діяльність і життєзабезпечувальний (утилітарно-екзістенційний) труд;

– нормоціннісна (самонормуюча) – нецілеспрямована діяльність (ціннісно-невизначена);

– інноваційна і традиційна трудова діяльність;

– професійно-саморозвиваюча – редукційна діяльність (з редукцією труда і особистості);

– культурно-інформаційна – техноінформаційна трудова діяльність.

Соціальна свобода і суспільні відношення з появою нових предикатів труда приймає абсолютно конкретні риси. Вони виявляються у свободній і творчій трудовій діяльності, в якій креативний фахівець «позамежно» свойому «матеріальному масштабу» приводить у дію свої соціодуховні і продуктивно-творчі сили, вільно здійснюючи ціннісний вибір засобів, способів і форм їх реалізації й подальшого розвитку. Подібна «позамежовість» розповсюджується і по відношенню до генетично запрограмованих направлень власної екзистенції і судьби: «До свободи належить не тільки те, чим я живу, а також і те, як я живу, не тільки той факт, що я здійснюю свободу, але й той факт, що я роблю це вільно. У протилежному випадку архітектор відрізнявся б від бобра лише тим, що бобер – це архітектор, вкритий шкірою, а архітектор – це бобер, що не має шкіри» [4, с. 93]. Людина «здійснює свободу», коли повністю задовольняє свої безмежно зростаючі потреби, тобто вона «робить свободу», коли безпосередньо і «безмежно» розвиває свої здібності. Спочатку це здійснюється у системі товарного виробництва, а потім у процесі його гуманізації, «креатизації» і культурогенного розвитку – у «людському виробництві», зорієнтованим на переважний розвиток духовно-творчих і творчо-продуктивних сил, універсальних професійно-діяльнісних здібностей. Якщо «тайну» капіталістичного суспільства К. Маркс вбачав у виробництві додаткової вартості, нового капіталу, то в культурно-інформаційній суспільній системі «тайна» полягає у виробництві «додаткових здібностей», нового «людського капіталу», «людського багатства» у суспільстві реалізованого гуманізму. Якщо капіталістичне виробництво – це товарне виробництво, то культурно-інформаційне виробництво – це людське виробництво», «посттоварне», духовно-творче, яке створює і самостворює такі «базисні компоненти» суспільної життєдіяльності як знання, світоглядні уявлення і нову світоглядну культуру, інноваційну суспільну свідомість, способи продуктивно-творчої організації (і самоорганізації) суспільного виробництва та успішної професійно-творчої життєдіяльності [3, с.116]. Головна мета – нормативно-ціннісна ідентифікація світоглядно-діяльнісної культури суспільства, його соціокультурна інтеграція на культурно-інформаційних цінностях суспільної життєдіяльності, розвиток громадянських процесів суспільного самоуправління на основі свободної і творчої самореалізації громадян в якості креативних суб’єктів [5, с.229, 242, 312]. Тобто суспільство подібного типу з відповідною культурно-інформаційною організацією суспільного виробництва у своїх першоджерельних витоках визначально націлене на творчо-діяльнісний розвиток людини у професійній діяльності, на професійно-творчу самореалізацію на протязі всієї життєдіяльності як креативного процесу безперервної творчої самоактуалізації. Що стосується проблем товарного виробництва, то вони вирішуються швидко й ефективно, нібито стоять на «другому плані» суспільного виробництва і не є самоціллю, бо дійсною самоціллю є людина. Первинна «клітинка» суспільного виробництва при зміні суспільних систем змінює і свій характер. Триланковий «первинний ланцюжок» суспільного труда «товар–вартість–обмін» перетворюється на «креативний первинний ланцюжок»: «труд–здібність–обмін». У ньому маються вже свої внутрішні протиріччя творчого руху: між обміном продуктами і обміном діяльностями, між обміном діяльностями і обміном здібностями. Вільна дія духовних і соціальних сил людини в трудовому процесі пробуджує його до творчості нових здібностей, які представляють об’єктивну чуттєво-предметну форму вираження людської свободи. «Нова здібність – нова додаткова ступінь свободи» − подібний механізм історично спрацьовував в усі часи і без будь-яких спеціальних стимулів.

К. Маркса це питання надзвичайно цікавило, хоча воно в умовах капіталістичного суспільного виробництва й не було актуальним. Ще в «Економічно-філософських рукописах» він поставив питання: чому людина погоджується добровільно віддавати іншій людині свою продуктивну силу, допускає пригнічення своєї здатності, яке потім розвивається у суспільну експлуатацію труда. Він припустив, що в суспільному виробництві будь-який соціально-економічної системи працює якийсь «тонкий» механізм самопримушення до труда, самоексплуатації людини. Це й забезпечує «реальне підкорення труда капіталу» у самому процесі труда (на відміну від формального підкорення), при якому і «розвиваються соціальні продуктивні сили труда», що діють у «безпосередньому виробництві» [6, с.91]. Подібний «тонкий механізм» конкретно представлений у певних формах і методах труда безпосереднього виробництва, котрі в умовах капіталізму доводяться до досконалості і які перевершити практично неможливо [6, с.79, 90].

Подібний «тонкий механізм» діє і в культурно-інфомраційному суспільному виробництві шляхом налагодження «синергопроцесів» самовпорядовуючої організації і самоврівноваження, «позитивної інверсії» соціальних турбуленцій в «синергопроцеси» креативного упорядкування» [7, с.380, 405]. Відомий західний дослідник постіндустріальних процесів А.Турен прийшов до висновку, що капіталізм і соціалізм як альтернативні суспільні системи припиняють існування в якості антагоністів, оскільки їх життєдіяльність починає визначати вже не стільки спосіб суспільного виробництва, скільки «здатність до самозміни», комунікативна здібність до перемикання на нові технологічні способи зміни суспільного виробництва і перетворювати його на «комунікативне виробництво». Це вже не індустріальні технології, а постіндустріальні соціальні технології, насамперед, на думку А.Турена, нові способи комунікації, що призводять до розвитку «комунікативного суспільства» [8, с. 410-411]. За марксовою постановкою питання його можна сформувати наступним чином: щоб оцінити дію справжніх продуктивних сил труда, слід припустити витрати на функціонування машин, машинних сил як рівні нулю. Тоді витрати виробництва визначалися б тільки витратами на робочу, живу силу людини. І ось, «якби капітал міг отримати знаряддя виробництва без витрат, за нуль, що б вийшло?» У цьому випадку і виявляються 3 соціальні продуктивні сили, які «нічого не варті капіталу» [9, с. 280].

За нашою концепцією, це професійно-творчі сили колективної самоорганізації труда його технологічної самораціоналізації і креативні сили професійного саморозвитку [1, с.95-96]. Усі вони розкриваються тільки в структурі творчо-продуктивних сил людини та їм адекватні первинні «практики професійної самоорганізації» [10, с.381]. Перші з них постають в ціннісній детермінації професійно-творчих сил колективної самоорганізації труда.