Розвиток уявлень про успішного фахівця та суспільні умови здійснення успішної професійної діяльності

Можна виділити 5 основних етапів сучасного розвитку суспільства з другої половини ХХ століття і по теперішній час, коли виникло поняття успішного спеціаліста, здатного реалізувати успішну професійну кар’єру відповідно до нових суспільних умов, що сформувалися в разі соціальних зрушень. Саме суспільні трансформації останнього часу, що охвачують приблизно 50-ліття сучасної історії, зобумовили корінні зміни у суспільному виробництві та в соціально-економічній сфері, в зміні соціальної ролі та професійного статусу спеціалістів як «класних», «успішних» і багато з яких виступили в якості соціальних лідерів та ініціаторів суспільних перетворень. Загалом, на кожному з означених етапів суспільного зростання та відповідних їм професійних змін в особистій діяльності фахівців, прагнучих стати успішними, можна виділити 7 головних характеристик (складових), за котрими і просліджуються нові явища у професійній діяльності та в професійно-фаховій активності спеціалістів теперішнього часу.

Перший етап. Він відповідає періоду науково-технічної революції 60-х років минулого століття. Саме в цей час відбувається системна криза ліберально-індустріальної моделі капіталізму (як «класичної» або «традиційної» моделі капіталістичної системи), і на її фоні виникає надія на науково-технічний прогрес і суспільну модернізацію. А з такими сподіваннями виникає та оформлюється концепція науково-технічного успіху, успішного науково-технічного фахівця, науково-технічного професійного успіху спеціаліста-таланта та професійна кар’єра талановитих фахівців.

Подібне репрезентується в спектрі 7-и «детермінуючих характеристик» професійно-ціннісних змін у суспільстві, суспільному виробництві, в економіці, у промисловому статусі спеціалістів.

1). Визначальна суспільна умова (соціально-системна) - науково-технічна революція сучасного соціуму (НТР), котра співвідносна першій «наукознавчій революції» середини ХІХ століття, що привела до зміни наукового світогляду, загальної «революції у природознавстві» та становленню «некласичної» («релятивістської») науки. Вона стимулювала першу «промислову революцію» (середини ХХ століття) і тому НТР середини ХІХ століття розглядається як «друга промислова революція», що створила суспільно-виробничий базис для ствердження «постнекласичної науки» в останній чверті ХХ століття. Це й змінює орієнтири та основні характеристики суспільного виробництва та його виробничі професіосфери.

2). Визначальна виробнича умова. Детально вона представлена «білокомірцевою» і «синекомірцевою» революціями, що фіксуються як по моделі ліберально-індустріального капіталізму, так і по моделі соціалістично-індустріального виробництва (радянського і східно-європейського зразка). Внаслідок цих революцій інженери і техніки та загалом вся «когорта» спеціалістів стає провідною на виробництві, чітко визначають як його професійні лідери. Подібне закономірно зобумовило і чітко визначило відповідні соціально-економічні наслідки.

3). Визначальні соціально-економічні наслідки. В найбільш характерному вигляді вони представлені у розгорнувшомусі процесі трансформації економіки «традиційного капіталізму» шляхом «демократизації власності». Так, у США була розроблена національна комплексна програма ЕСОП (Employ Stock Ownership Plans - ESOP) зі створення «робітничої», «інженерної» та «управлінської» власності. Для цього був розроблений і застосований своєрідний спосіб «акціонування працівників» для стимулювання розвитку акціонерної власності з «наділенням працівників долею власності підприємств і компаній (програма ЕСОП)» [9, c.13-14]. За своєю суттю, це був один з перших акціонерно-виробничих методів запровадження інноваційно-інвестиційних процесів в характерній для американських корпорацій формі, а саме - в якості методу фінансово-акціонерного інжинірингу і «постіндустріального» реінжинірингу економічного регулювання відносин власності. Конкретно, - в напрямку «демократизації власності» на економічних регуляторах «акціонування працівників». Подібні акціонерно-фінансові регулятори конструктивно складаються з відповідних інжинірингових (реінжинірингових) механізмів і методів створення інвестиційних ресурсів з коштів власних працівників [9, c.16-17].

Тут треба враховувати, що ключовим економічним регулятором у подібному фінансовому інжинірингу «акціонування працівників» є «фактор кумулятивності ціни». Ця ціна постійно зростає саме на інтелектуальні продукти як інновації і таким чином гроші, котрі отримуються від продажі нововведень, виражають їх постійно зростаючу «кумулятивну ціну» за право користування інтелектуальними продуктами. В такому разі зростаюча ціна корпоративних акцій виражає вартість пільгового «інтелектуального кредиту» з боку його продавця, де «продавці» - це самі ж працівники як інвестори у розвиток власних професійних здібностей. Вони дають пільговий «інтелектуальний кредит» самі собі, кредитують самі себе шляхом «самовкладення» в свій інтелектуальний зріст через корпоративні акції в обмін на грошові кредити з боку покупців інновацій, де «покупці» - це ті ж самі «продавці» [10, c.73]. В сучасній економіці подібне розглядається як «інвестиції, що фінансуються за рахунок внутрішніх джерел», коли підприємство «генерує достатньо капіталу, щоб здійснити... інвестиції всередині компанії» [11, c.52,57]. При чому таким чином, щоб це були бажано «економічно незалежні інвестиції», і «люба окремо взята інвестиційна пропозиція... була економічно незалежна... від іншої інвестиційної пропозиції». Або коли «грошові потоки..., очікувані від першого проекту, не змінюються незалежно від того, чи буде здійснюватись другий проект» [11, c.72]. Подібним чином до 25% акціонерного капіталу компаній США було передано «успішним спеціалістам», що набули статус «класних спеціалістів» і «ціннісних спеціалістів» в якості «своїх» корпоративних працівників, що «допущені» до високопрофесійної діяльності у єдиній «корпоративній команді» з власним інтелектуально-творчим і фінансовим внеском. Це повністю змінило їх професійний статус і стимули до діяльності.

4). Визначення професійного статусу. Успішні спеціалісти починають визначатись в якості «класних» корпоративних працівників, успішних фахівців у статусі «успішного інженера», «успішного дослідника» (вченого), «успішного майстра», «успішного розробника» і «впровадника нововведень» тощо. Увійти в клас «ціннісних спеціалістів» для корпорації стає справою власного престижу, а стимули «класності спеціаліста», «вищої класності» (топ-спеціаліст) стають головними у професійному зростанні та кар’єрі.

5). Визначення соціальних наслідків. В разі масових науково-технічних впроваджень у виробництво почала реалізовуватись можливість задовільнення базових потреб людей та «специфічних потреб» у якісних товарах довготривалого використання (машини, телевізори, холодильники тощо). Подібне розцінюється як результат якісної професійної діяльності «класних спеціалістів», котрі статусно визнаються у суспільстві як «успішні фахівці», що працюють на загальне суспільне благо і створюють перспективи «масового споживання». Головний наслідок професійного успіху «класних спеціалістів» - це створення на Заході «суспільства масового споживання» і подібні процеси мали місце у соціалістичних країнах, котрі досягли стану «розвиненого соціалізму».

6). Визначення системних успішних змін. На Заході - це розвиток «споживаючого суспільства» ринково-ліберального типу або «ринкового капіталізму». У Європі подібна системна трансформація предстає у вигляді Західноєвропейського економічного ринку (ЄЕС), в СССР і східноєвропейських країнах - «зрілий соціалізм», що потребує тільки свого «вдсконалення» у напрямі підвищення його «розвинутості» як «розвинутого соціалізму».

7). Визначення успішних спеціалістів в якості соціально-професіональних лідерів. Успішні фахівці в цей період набувають статусу «кадрів», «кадрових працівників», зусиллями яких виробництво може успішно розвиватись, а економіка зростати. Вони - основа любого підприємства, «відбір і розстановка» кадрів є важливим соціально-політичним завданням, «кадрова політика», «відтворення кадрів», «розробка регіональної та галузевої кадрової політики» та вірна «фірмова кадрова політика» стає основою державного устрою усіх країн [12, c.468,482,495,500].

Другий етап. Він пов’язаний з суспільною модернізацією у напрямку переходу від «індустріалізму» до «постіндустріального суспільства» (70-80-і роки). Корпоративно-колективістська (акціонерно-солідаристська) орієнтація на фаховий успіх змінюється і стверджується у новій парадигмі, пов’язаною із досягненням індивідуального професійного успіху в особистісному статусі «фахівця-переможця».

1). Визначальна суспільна умова - це так звана «постіндустріальна революція» і виникнення «нового індустріального суспільства» (Д.Белл, Дж.Гелбрейт). Його характеризують також як «технотронне суспільство» (Р.Арон, Зб.Бжезінський), а на Заході - як «технокапіталізм» («пізній капіталізм»), розвиток якого зобумовлений «технологічним детермінізмом», що приходить на зміну класово-детермінованим виробничим відносинам і продуктивним силам (Зб.Бжезінський, Ф.Джеймсон). «Риночний капіталізм» в процесі техногенної модернізації трансформується, за Ф.Джеймсоном, з монополістичного (імперіалістичного) на «багатонаціональний капіталізм» та його поширення-експансію на «поки що не комерціоналізовані сфери» [13, c.545]. Подібне пов’язано з виникненням і розвитком «3-го виробництва» ‒ «обслуговуючого» (неіндустріального) ‒ на основі попередніх двох: «першого виробництва» - добувного і «другого» - машинопереробного виробництва, що й зумовлює нове визначення виробничих умов як «постіндустріальних» (деіндустріальних) у фаховій професійній діяльності.

2). Нова «постіндустріальна» виробнича парадигма виникає і формується за двома основними умовами, що суттєво змінюють розуміння «успішності» у професійній діяльності і подібний етап модернізаційних виробничих перетворень зараз проходить і Україна. А саме:

а) перша умова пов’язана з виробничою трансформацією традиційного індустріального суспільного виробництва на основі його комплексної автоматизації і створення «автоматизованого виробництва в системі АСУ (автоматизованої системи управління), АРМ (автоматизованих робочих місць) і цілих виробничих систем з ЧПУ - числовим програмним управлінням, що стало ближнім прообразом інформаційного виробництва [14, c.266-286];

б) друга умова має зворотній характер і відображає зворотну тенденцію - це «постіндустріальний тренд» до скорочення матеріальної сфери виробництва і розширення його нематеріальної сфери (що було визначено як «деіндустріалізація») на користь сфери обігу, торгівлі та послуг; в цей період структурних перетворень суспільного виробництва (70-80-і роки) і сформувалось «третє виробництво» як «обслуговуюче» суспільне виробництво [14, c.286]; За Е.Тоффлером, воно створює «другу економіку», в котрій «результати діяльності» не уловлюються показниками «грошової економіки» (економіка «групи Б»). Такою економікою виробляються продукти і послуги для особистого споживання, а не для обміну [15, c.78].

А інтегровано - індустріальна модернізація суспільного виробництва створила нову умову його розвитку на основі «культури постіндустріалізму техногенного типу» [16, c.371]. Це мало відповідні економічні наслідки, представлені зміною професійної поведінки успішних фахівців у корпоративних підприємствах з акціонерним капіталом (спільного користування).

3). Визначення економічних наслідків у зміні професійних пріоритетів. В економічному аспекті суспільно-виробничої трансформації більше свідчать не про прихід «нового індустріального суспільства» і «постіндустріального виробництва», а становлення-прихід «корпоративного технокапіталізму» з особливою корпоративною етикою і «корпоративним духом». А саме - індивідуального і «корпоративного лідерства» за успіх в акціонерній корпорації, в котрій найбільш цінний сукупний акціонерний капітал представляють висококваліфіковані спеціалісти у статусі успішних фахівців, «класних» топ-спеціалістів та «фахівців-переможців». Економічна складова, що забезпечує стимулювання професійного успіху діє за таким механізмом програми «демократизації власності» ЕСОП та «акціонування працівників» з метою їх інкорпоратизації. А саме:

- розробка відповідної «техніки фінансування» успішної виробничої діяльності корпорацій при створенні ними інноваційних проектів і програм: це принцип «фінансової участі» фахівців як інвесторів-вкладників в акціонерний капітал (АК);

- спеціалісти як інвестори в АК мають право щорічно отримувати не менше 25% і навіть більше свого річного доходу в загальних прибутках корпорації, котрий належить їх як утримувачам корпоративних акцій;

- кожний «працівник як власник свого труда», окрім власного доходу в АК (дивіденди), має право вимагати за власний труд справедливу заробітну плату на основі задіяння «принципу розподілу», котрий у свою чергу співвідносний принципу «справедливих трудових відносин»;

- працівники як інвестори мають право на реінвестування своїх доходів (дивідендів) з акціонерних вкладень при розширенні АК, а з цим - право на розширення своєї «фінансової участі» в акціонерному капіталі;

- учасники програми ЕСОП мають право як на податкові пільги, так і на банківські пільги за кредитами та позиками; при виході на пенсію учасникам ЕСОП виплачується весь накопичений дохід з їх розширеної долі в акціонерному капіталі [9, c.17-18].

Подібним чином створюються «грошові потоки» для фінансування успішної корпоративної діяльності, що є «пов’язаними» з успішними фахівцями і стають «пов’язаними інвестиціями». Вони які вкладаються у розвиток ефективної (успішної) професійної діяльності у корпорації, котра починає позиціонувати себе як «взірцеве підприємство». Для цього створюється відповідна економетрична методика «фінансової інженерії» з методом фінансово-інжинірингового регулювання створення АК з вкладів успішних фахівців. Ця можливість з’являється за двох необхідних умов [11, c.48-49]:

- створення нових цінних паперів та «упаковки ЦП»: «первинних» і «похідних» пакетів ЦП, котрі «пакуються» в «один комбінований ЦП» або «розпаковуються» для створення ЦП різних типів (за дохідністю та ризиками) відповідно до «класності» та «успішності» корпоративного спеціаліста;

- методика «фінансової інженерії» використовується в самому «процесі створення і розробки ЦП з заздалегідь програмованими властивостями, відповідаючи потребам інвестора»; тобто професійним потребам успішних фахівців, насамперед, у здійсненні успішної професійної кар’єри.

В економічно-методичному контексті подібне застосування методу акціонерної фінансової інженерії, за своєю суттю представляє акціонерно-виробниче стимулювання в акціонерній корпорації успішної діяльності корпоративних фахівців, котрі й створюють основний акціонерний капітал в якості матеріального, інтелектуального та людського ресурсу. Подібний акціонерно-фінансовий регулятор найбільш ефективно може бути використаний при створенні нового акціонерного капіталу з продажу акцій з «заздалегідь програмованими властивостями». В тому числі з властивостями корпоративних акцій для інвестування інноваційних проектів підняття професійного статусу успішних спеціалістів. Наприклад, «професійних проектів» для створення конкурентних переваг успішних фахівців з їх власного акціонерного капіталу. Подібне має своє конкретне професійно-статусне визначення.

4). Визначення професійного статусу успішного спеціаліста. Цей статус визначається у двох його основних заохочуючих престижних модусах:

а) індивідуальний статусний стимул - це «фахівець-переможець», що став таким внаслідок особистих зусиль, особистих досягнень та особистісного успіху у конкурентному змаганні на ринку праці; тобто він стає фахівцем-переможцем в разі конкурентного змагання на ринку праці та власної ефективної підприємницької поведінки у змаганні з іншими успішними фахівцями як конкурентами;

б) корпоративно-колективний статусний стимул - це причетність спеціаліста до успішної корпоративної команди, до «команди переможців», котра робить фахівця успішним у конкурентній боротьбі.

В цих двох визначеннях вже представлені суто «постіндустріальні методи» економічного регулювання для отримання успішними фахівцями конкурентних переваг при акумуляції власного і сукупного акціонерного капіталу. Тобто власних, а не позикових коштів для фінансування нововведень, сукупних інвестиційних ресурсів з власних вкладень успішних спеціалістів. Для того, щоб подібні успішні працівники корпорацій вкладали власні грошові збереження в інновації, а з цим ставали інвесторами свого підприємства, і була розроблена національна комплексна програма ЕСОП, що мала великі суспільні наслідки для США і стала прикладом для інших розвинених постіндустріальних країн.

5). Визначення соціальних наслідків. Головний з них в постіндустріальних суспільствах Заходу - це становлення суспільства «соціального комфорту» на 5-ій «стадії росту і прогресування суспільства» (за У.Ростоу). Саме на цій стадії стає можливим задовільнення «специфічних потреб» переважної частини людей, що таким чином набувають статусу «успішних людей», котрі стали «переможцями» в житті та конкурентній боротьбі за отримання кращого місця «під сонцем». Сформоване третє «обслуговуюче виробництво» здатне не тільки масово виробляти якісні «технотронні товари» довготривалого користування, але й якісно їх обслуговувати, модернізувати та вдосконалювати, створювати нові все кращі моделі «переможного споживання» та «класного сервісу» (виробництво «групи Б», за Е.Тоффлером). Настрої успішних фахівців-переможців та успішних «корпоративних команд» з їх конкурентно-змагальним «корпоративним духом» переносяться на все суспільство, формують творче натхнення до подальшої модернізації - вже як «постмодернізації» на власному і суто «постіндустріальному базисі». Це веде до відповідних системно-суспільних змін вже на більш широкому підґрунті розвитку успішної професійної діяльності як в умовах «технокапіталізму», так і «техносоціалізму», коли по обох «сторонах барикад» починає процвітати технократизм у суспільних відносинах та виробництві.

6). Визначення системних суспільних змін. На Заході ‒ це створення нового концептуального підходу суспільного розвитку техногенного типу. У цьому відношенні найбільш характерною є концепція М.Портера про конкурентну стратегію, підвищену конкурентноздатність успішних фахівців при проведенні стратегії «конкурентних переваг», переходу на її основі до загальної успішної «корпоративної стратегії» через підняття «конкурентноздібності регіонів» до успішного розвитку у постіндустріальних багатогалузевих кластерах [17, c.126, 161]. В них, вже за концепцією Т.Петерса, повністю змінюється відношення «успішних корпорацій» до споживачів як до людей, що належать до «успішного персоналу» компаній і тому потребують кращих товарів, кращого обслуговування, корпоративних пільг у матеріально-фінансових відносинах соціально-товарних заказів на основі «конкурентних рішень соціальних проблем» [17, c.355]. В східноєвропейських країнах радянського блоку в цей час починає формуватись концепція «суспільної перебудови» на створеному «матеріально-технічному базисі» розвиненого соціалізму та перспектив його «вдосконалення».

7). Визначення нового статусу успішних фахівців. Вони починають все більше представати у статусній позиції індустріальних і корпоративних лідерів та їх загального успішного «корпоративного лідерства». Найбільш яскраво воно проявляється в транснаціональних корпорація (ТНК), для яких одною з самих характерних рис стало внутрішньо-корпоративне і зовнішньо-корпоративне підприємництво успішних спеціалістів на індивідуальній і колективній основі. Подібна конкурентно-підприємницька поведінка успішних фахівців виявила такий яскравий феномен «творчого синтезу» індивідуального і корпоративного аспектів успішної професійної діяльності як успішне «конкурентне партнерство» [18, c.18-19, 22-24]. Воно є характерним саме для американських ТНК, в яких діє принцип і регулятивні методи «конкурентних переваг», бо в Західній Європі подібне представлено успішним «соціальним партнерством», а в Японії - успішним «комунікативним партнерством». На вітчизняному підґрунті (в Україні та Росії) - це Великі господарчі організації, що мають «мотиваційно-ціннісні предикати» свого економічного і культурогенного розвитку силами успішних фахівців (шляхом їх функціонально-творчої самореалізації - ФТСР), мають «вбудовані регулятори» ФТСР-партнерства, «культурогенну композицію» відносин успішних фахівців та відповідну «корпоративну етику» партнерських взаємовідносин [4, c.81, 83, 87, 90].

Слідуючий етап, на якому створюються нові суспільні умови для здійснення успішної професійної діяльності і кар’єри вже виходить за межі модернізації і охвачує суто постіндустріальний період суспільного та соціально-професійного розвитку (80-90-і роки).