Енцефалізація та модульна модель головного мозку

Людина як біологічний вид еволюціонує вже мільйони років. Це стосується будови тіла, ходи, волосяного покриву, форми голови і, найголовніше, об'єму головного мозку. За своєю структурою та функціями мозок людини є найскладнішою природною системою у Всесвіті.

Це найважливіший орган, який постійно розвивався й дозволив людині зберегтися як біологічному виду в жорстокій боротьбі за виживання з хижаками, глобальним заледенінням, постійним дефіцитом їжі, смертоносними інфекціями й стихійними лихами. Формування ноосфери в межах біосфери відбувається протягом мільйонів років, багато в чому завдяки процесу енцефалізації. Поняття енцефалізації, або церебралізації (від латів. encephalon, cerebrum – головний мозок) означає еволюційний процес збільшення головного мозку. Залежно від завдань конкретного дослідження під енцефалізацією може матися на увазі прогресивний розвиток кори великого мозку в процесі еволюції приматів; збільшення відносного розміру великих півкуль головного мозку в людини; ступінь розвитку головного мозку щодо маси тіла тварини.

У найзагальнішому сенсі енцефалізацією називають філогенетичний розвиток головного мозку. Філогенетичний – означає той, що належить до процесу тривалого історичного розвитку всіх живих організмів та окремих груп істот – роду, виду. Це стосується організму в цілому, окремих систем та органів. Більш спеціально, у контексті ноосферології, енцефалізацію слід розуміти як зміну відношення маси головного мозку до розмірів тіла тварини в ході антропосоціогенезу. Поступово примати, а згодом і гомініди виявилися найбільш енцефалізованими організмами на Землі. Якісне вдосконалення нервової системи, як необхідна умова існування мозку та збільшення власне головного мозку у тварин й особливо приматів, відбувалося ще задовго до появи людини, і тим більше «людини розумної».

Головною відмінністю людини (гомінід) від приматів, а тим більше від інших вищих тварин є рівень розвитку розумових здібностей і формування символічної комунікації. І у тварин, і в людини достатньо розвинена психіка, яка дозволяє переживати сильні почуття, зокрема страждання й радість, ейфорію і фрустрацію, страх і печаль. У вищих тварин ці стани детерміновані конкретними чинниками й знаходяться в чисто емоційній галузі переживань. Людина здатна також переживати події ситуативно, але може роздумувати над своїми й чужими емоціями дистанційовано від конкретної ситуації. Вона моделює передбачувані емоції в плані бажаного або небажаного майбутнього, або ж аналізує свої емоційні стани, що сталися у віддаленому минулому (тижні, місяці, роки або навіть десятиліття тому). У основі такої фундаментальної психоемоційної відмінності між людьми й рештою живих істот лежить очевидна онтологічна основа.

Головний мозок людини за об'ємом приблизно в три рази перевершує мозок шимпанзе (найближчого до нас виду приматів). Відзначимо, що головний мозок шимпанзе, тим не менше, був значно більшим, ніж в інших тварин. Хоч геном шимпанзе й збігається з геномом людини на 98,7 %, проте фізіологічно, поведінково й, головне, інтелектуально між ними лежить еволюційна прірва. За шість мільйонів років після розподілу великих мавп (до яких належить шимпанзе) і гомінід (від яких походить людина) мозок шимпанзе мало змінився, тоді як у людини він фізіологічно збільшився вдвічі, а його когнітивна продуктивність збільшилася незрівнянно з мозковою продуктивністю приматів.

Психіка має цілісну фізіологічну основу – мозок. Проте наша свідомість – це не логічна машина, що видає математично бездоганні відповіді. Найімовірніше, що наша психіка має модульну природу й призначена для ефективного вирішення конкретних видів завдань для якнайкращої адаптації в складних умовах. Кожна зона головного мозку відповідає за специфічні функції. Локалізація функцій мозку стала предметом численних нейрофізіологічних досліджень. У результаті комплексного вивчення з'явилася концепція модульної моделі головного мозку. Накопичення, переміщення й обробка інформації в мозку відбувається не лінійним чином. Мозок збирає та трансформує інформацію швидше за все інтуїтивно. У нашого мозку є дивовижна здатність інтегрувати різні психічні стимули воєдино. Здатність до навмисної дії та вольових актів можливі завдяки роботі специфічних зон мозку. Лобові долі мозку допомагають будувати плани на майбутнє й забезпечують здійснення цілеспрямованої послідовної поведінки для виконання прийнятих планів. Іншими важливими зонами мозку для розвитку інтелекту є «зона Брока» (вироблення мовлення) і «зона Верніке» (розуміння мовлення).

Згідно з сучасними нейропсихологічними дослідженнями, у головному мозку не існує деякого єдиного «командного центру», що перебуває на вершині «інтелектуальної ієрархії». Очевидно, що працює саме модульний мозок. Тобто, функціонує достатньо складна мережа модулів, кожен з яких у відповідний момент («в потрібний час і в потрібному місці») активізує свої специфічні функції. Таке уявлення про діяльність диверсифікованої модульної психіки ставить під сумнів традиційні погляди філософів і психологів відносно «Я», «ego», «самості» та інших, за походженням картезіансько-кантіанських концептів, що стверджували цілісність, автономію, стабільність і самототожність «суб'єкта, який пізнає» як непорушного «центру особистості». Декарт уважав (і це було недивно в ХVII столітті), що душа це нефізична субстанція, онтологічно відокремлена від фізичного тіла людини. Тому вона знаходиться поза досяжністю законів фізики (і, картезіанської біології). Сьогодні спираючись на гіпотезу модульної психіки «стару» модерністську проблему психофізичного паралелізму можна спробувати вирішити, уявляючи психіку не як єдину, однорідну субстанцію з командним контролюючим центром – ego cogito, проте швидше як ансамбль достатньо автонімних модулів.

У межах загальної еволюції життя на Землі енцефалізацію необхідно вирізнити як специфічний і стратегічний «еволюційний тренд». Ще до початку осмисленої ноосферизації біосферного простору цей процес помітний у вищих ссавців. Неухильно відбувалося збільшення маси мозку відносно до розміру тіла. Більш прискорено розвивався мозок у приматів і гомінід. Максимуму енцефалізація досягла у homо sapiens. Якісно енцефалізація людини відрізнялася від енцефалізації приматів. Головним чином завдяки більш ефективній адаптації складної поведінки в постійно змінних кліматичних умовах.

У результаті еволюції сформувалася складна орудійна техніка й система мовленнєвої комунікації. А ці особливості дозволили багаторазово посилити інтелектуальну складову в боротьбі за існування з іншими видами. Основою високоадаптивних поведінкових стратегій і креативної інтелектуалізації був і залишається модульний багатофункціональний головний мозок. Надалі людський мозок сприяв завоюванню енергетичних ресурсів планети та почав формувати ноосферу. Наступним етапом енцефалізації є розробка, моделювання систем штучного інтелекту порівняно з людським. Після цього відбудеться значне збільшення ризиків через багаторазове технологічне прискорення (гіпотеза технологічної сингулярності). Тоді ноосфера перейде в якісно інший, складно прогнозований стан.