Від розвитку когнітивних здібностей до соціального інтелекту

Фізіологічно розвинений мозок людини ще не є власне «розум». Це тільки онтологічна основа для здійснення когнітивних здібностей. ДНК людини складається з 3 мільярдів нуклеотидних основ. Ці основи згруповані в спеціалізовані ділянки, названі генами, яких налічується від 30 до 40 тисяч. Кожен ген відповідає за ту чи іншу характеристику організму, інтелект, зріст, колір очей, зокрема за патології та хвороби. Генетично обумовлений і мозок людини. У новонародженого немовляти в головному мозку знаходиться приблизно сто мільярдів нейронів і більше п'ятдесятьох трильйонів синапсів, що зв'язують нейрони. Приблизно половина всіх генів ДНК різною мірою впливають на формування центральної нервової системи. У перші тижні та місяці життя у дитини зростає кількість синаптичних зв'язків, доходячи до тисячі трильйонів. Потім здатність мозку формувати нові синапси поступово зменшується. Проте, людський мозок продовжує встановлювати нові синаптичні зв'язки. Цей процес триває все життя. У той же час деякі нейронні «системи» з віком уповільнюються в плані розгалуження. Це стосується й нейроструктур відповідальних за сприйняття мови. Саме ці нейронні мережі втрачають гнучкість до десятилітнього віку. Тенденція зменшення лінгвістичних можливостей зі збільшенням віку пояснює ті складнощі, з якими стикаються літні люди при оволодінні новими мовами. Мовні здібності безпосередньо залежать від кількості вільних нейронів, що реагують на появу нових фонем. А таких вільних нейронів у людському головному мозку з роками стає все менше й менше.

Термін «когнітивний» має достатньо широке застосування в сучасних наукових дисциплінах – лінгвістиці, нейрофізіології, неврології, психології, філософії, антропології, комп'ютерних науках і теорії штучного інтелекту. Багато що залежить також від локальних контекстів застосування поняття в окремих науках. Латинські терміни cognitio, cognoscere спочатку вказували на «вивчення, пізнання, осмислення, усвідомлення». Звідси «когнітивні здібності» – це комплексна усвідомлена діяльність керувати інтелектуальними актами, інтегруючи їх. Проте, когнітивні акти можуть бути не тільки усвідомленими й раціональними, але можуть існувати й несвідомо.

Когнітивна робота полягає головним чином в адекватному сприйнятті, обробці та творчій трансформації емпіричного й символічного досвіду. Найважливішу роль у продуктивній розумовій діяльності відіграє структурна організація головного мозку й здійснення його функцій. Уживається термін «когнітивність» найчастіше у філософії й психології там, де мова йде про пізнавальну діяльність, коли вона пов'язана з абстрагуванням, навчанням, міркуванням, розвитком інтелекту, слугує зручним інструментом для опису різних модальностей розуму.

Зачатки когнітивних здібностей у гомінід з'явилися звичайно не для того, щоб розвивати абстрактне мислення для занять математикою або філософією. Практичні завдання з виживання в агресивному середовищі вимагали точності й ефективності прийнятих рішень. Так поступово природним відбором зберігалася практична раціональність рішень, цільове планування майбутніх дій, цілеспрямованість та інтелектуальне управління діяльністю. Великого значення набував внутрішній план віртуальних (передбачуваних) дій, багаторазове уявне «примірювання» до проблемної зовнішньої ситуації, а також аналіз ризиків та альтернативних рішень. Особини з найбільш ефективними когнітивними здібностями мали перевагу в боротьбі за існування. Вони залишали потомство з цими якостями. Так вони закріплювалися поступово на видовому рівні. Адаптація до умов навколишнього середовища, що постійно змінюються, (тропічний ліс – савана) вимагала від приматів і гомінід швидкого, ефективного вирішення комплексних завдань, а отже – більшого й складніше утвореного головного мозку. Але змінювалися стрімко не лише природні умови. Чисельно збільшувалися групи homo sapiens та ускладнювалася взаємодія між ними, трансформуючись від невербальної комунікації (характерної для приматів) у напрямі домінування мовленнєвих практик.

Кора головного мозку у приматів і гомінід займає приблизно 80% об'єму мозку. При цьому її розміри збільшуються залежно від збільшення соціальної групи, що складається з представників певного біологічного виду. Річ у тім, що одна з основних функцій кори людського мозку – обробка соціальної інформації. Кожен індивідуум у групі вільно або мимоволі змушений слідкувати за поведінкою своїх «близьких» (родичів і друзів), враховувати поведінку потенційних друзів, нейтральних особин або ворогів. У великій групі окрім власне друзів є ще їхні друзі, їхні вороги. Ці соціальні ланцюжки навантажені тактичним й стратегічним соціетальним змістом, залежать від кількості групи.

Аби вдало адаптуватися до мінливого соціального середовища, необхідно було досліджувати зміст цих комунікативних ланцюжків і правильно прогнозувати поведінку оточуючих. Сьогодні політики маніпулюють такими виразами як – «дружні країни» або «країни вісі зла», тобто це вже вказівка у бік «мегадрузів» і «мегаворогів». Сепарація «друзів» від «ворогів» і визначення їхніх характеристик мали місце ще в приматів. Щоб вирізнити об'єктивну якість стосунків у групі індивідові необхідно мати високорозвинені когнітивні здібності, оскільки потрібно в розумі реконструювати спосіб мислення та можливі вчинки «іншого». Зрозуміло, що чим більше група, тим більше взаємодій і ще більше варіантів мислення й поведінкових актів, які потрібно правильно «обчислювати» й інтерпретувати. Так формуються передумови для функціонування ефективного абстрагованого теоретизування для обирання єдино вірної та безпечної поведінкової стратегії. Головний принцип такого результативного мислення – варіативність. Використання мови в гомінід набагато збільшує засоби аналізу, самоаналізу та маніпулювання членами даного співтовариства. Часті конфлікти в групі вимагали інтенсивної комунікації з метою вирішення небезпечної для співтовариства ситуації. І ті особини, які когнітивно, комунікативно й «лінгвістично» були більш розвинутими, підвищували свій статус після завершення конфлікту. Їхні гени виявлялися більш затребувані самицями й біологічним видом у цілому. Феномен «мудрості» в стародавніх культурах є наслідком виділення розумних «парламентерів» як необхідно затребуваних прогресуючим співтовариством.

Базовими характеристиками інтелектуальної діяльності, що посилили адаптацію пращурів сучасної людини до природного й соціального середовища проживання, були: здатність швидко аналізувати й оцінювати складні ситуації, спроможність актуального планування й прогнозування, здатність економного послідовного досягнення поставленої мети. Спільним знаменником таких даних була наявність високих когнітивних здібностей та розвиненого соціального інтелекту, хоча спочатку він був примітивним. Ці риси закріплювалися генетично й за допомогою механізму спадковості передавалися наступним поколінням. До того ж поведінкові патерни, засновані на розумній діяльності, постійно вдосконалювалися й поширювалися в результаті роботи механізму природного відбору.