Лобові долі й оптимізація когнітивних функцій

У виду homo sapiens в ході еволюції мозку сформувалася саморефлексивна свідомість (унікальна для будь-яких організмів). Це еволюційне досягнення дозволяє нам утримувати у свідомій психіці певну безліч віртуальних (можливих) життєвих ситуацій. Більш того, ці ситуації можуть мати продовження в нашій уяві та ми в змозі «прораховувати» наслідки наших учинків у тій чи іншій ситуації (або її продовженні). Здійснюється зворотний зв'язок між реалізацією уявної нами ситуації та позитивним ефектом наших дій на основі всебічного аналізу ситуації. Тобто, ми постійно моделюємо ситуації та їх перевіряємо на практиці. Ті, хто більш точно «вираховує» в результаті виявляються успішнішими в даній галузі рішень і дій. За ефективність і послідовність цієї цілераціональної діяльності відповідають лобові долі.

Інфраструктурно лобові долі організовані як численні нейронні мережі. Людський мозок складний і містить сотні мільярдів нейронів (нервових клітин), структурно-функціональних одиниць нервової системи. Існують різні типи нейронів. Вони пов'язані один з одним провідними шляхами. Електричний сигнал, що породжується всередині нейрона передається іншим нейронам завдяки біохімічним реакціям. Одні з пов'язуючих шляхів є локальними й поєднують між собою найближчі нейрони. Інші довші та поєднують дистанційовані нейрони. Довгі зв'язки покриті мієліном (особливою жировою тканиною), що сприяє оптимальному проходженню електричних сигналів між нейронами. Ці зв'язки забезпечуються дендритами й аксонами. Дендрити – це короткі й розгалужені відростки нейрона, що сприймають електричні сигнали від інших нейронів. Аксон – це довгий відросток нейрона (на відміну від дендриту), по якому сигнали йдуть до інших нервових клітин. Нейрон може мати декілька дендритів та один аксон. Один нейрон пов'язаний з іншими нейронами. Кількість таких зв'язків одного нейрона може доходити до двадцяти тисяч. Передача сигналів відбувається за допомогою нейромедіаторів через синапси. Ця специфічна структура забезпечує передачу нервового імпульсу від одного нейрона до іншого (або іншої нервової клітини). Щоб сформувався синапс необхідно як мінімум дві нервові клітини. Нейрони й локальні зв'язки утворюють сіру мозкову речовину. Довгі мієлінові зв'язки утворюють білу мозкову речовину. Кожен зі ста мільярдів нейронів пов'язаний з іншими нейронами. Так формуються надскладні нейронні мережі.

Найбільш важливою формою людської діяльності, направленої на якісне перетворення світу, є активна пізнавальна діяльність. Вона має достатньо складну структуру та змістовно неоднорідна. Оскільки процес пізнання обов'язково містить і новизну (креативний провідний елемент), і пізнавальні кліше (рутинні форми), то спрямованість результативних пізнавальних стратегій у цілому перспективна, спрямована «вперед», до майбутнього, а не до минулого. Коли «минуле» стає нав'язливою, головною метою пізнання (за винятком академічної історичної науки), наприклад, для реконструкції та нового дизайну «національної ідеї», або самопізнання / ідентичності (пошуки власного етно-національного, етно-культурного коріння), то тоді починає працювати ретроактивний квазіпізнавальний механізм. У цьому разі кількість рутинних форм пізнання значно перевищує (і фактично витісняє) інноваційні форми. Така ретроактивна установка свідомості характерна для амбітних людей, які не володіють необхідними ресурсами креативності для проактивного пізнання. Мотиватори пізнання різноманітні й різнорівневі. Ними можуть бути цікавість, соціальні й практичні цілі, здійснення близьких і далеких планів, різного роду амбіції, колективні й егоїстичні мрії. Іноді патологія лобових функцій не дозволяє людям конструювати реалістичні поведінкові моделі й ситуації, а також проводити порівняльний аналіз. Тим більше такі індивідууми не спроможні провадити в життя прийняті рішення.

Розвиток інноваційних і рутинних методів пізнання відбувається в лобових долях мозку, які є складним механізмом. За допомогою новизни людина дистанціюється від минулого й за допомогою когнітивних моделей ніби переноситься в майбутнє. Завдяки роботі лобових доль можна вибудовувати нейронні моделі передбачуваних подій. Таке внутрішнє моделювання майбутніх подій передує реалізації задуманого людиною. Мету може й не буде досягнуто через об'єктивні (форсмажорні) або суб'єктивні обставини. Але якщо немає початкової когнітивної моделі бажаного результату, поетапного плану, «дорожньої карти» й точно виділених проміжних завдань, то мета напевне ніколи не буде досягнута.

Що таке новизна? Принципово, лобові долі мозку в змозі генерувати образи (емоційні форми) й когнітивні моделі (концептуальні форми) бажаного, уявного майбутнього. Мозок починає займатися «когнітивною комбінаторикою», розкладаючи й складаючи частини, форми та фрагменти минулого досвіду. Новизна з'являється в тому разі, якщо нова комбінація елементів минулого досвіду знаходить характеристики абсолютно інші, які не збігаються з «ментальними картами» минулого досвіду. Може моделюватися побутова ситуація, виробнича проблема у великій організації або спектр глобальних ризиків. Тобто, масштаби моделювання можуть бути різними, від особистого внеску до нової наукової картини світу. Для будь-якого «інноваційного прориву» необхідно звільнитися від тиску рутинного мислення. Необхідно створювати принципово нові когнітивні моделі зовнішньої реальності. Потрібно навчитися здатності генерувати ці моделі.

Лобові долі мозку відіграють найважливішу роль в інноваційній людській діяльності, а тому мають вирішальне значення у формуванні ноосфери. Їх робота зрештою дозволяє проектувати майбутнє не тільки для окремого індивіда, проте також забезпечує глобальні сценарії для розвитку людства. Фундаментальні наукові дослідження, постановка й вирішення глобальних проблем людства, планування безкризового розвитку світової економіки, створення нових поколінь ліків (вимагає багаторічних комплексних досліджень та апробації), освоєння космосу відбувається саме завдяки високорозвинутим лобовим долям мозку.