Технологічні революції в історії людства

Ноосфера – це штучне явище на відміну від біосфери й розгортається вона не лінійно, але швидше по експоненті. Особливо це помітно в останні десятиліття. Таке прискорення відбувається головним чином унаслідок появи емерджентних технологій. А ці технології стали можливими завдяки потужному науково-технічному прогресу, ініційованому наукою та технікою Нового часу. Додатковий імпульс цьому руху був даний науково-технічною революцією в першій половині ХХ століття. Тоді вже багато видатних філософів (Шпенглер, Ясперс, Хайдеггер, Бердяєв, Еллюль та інші), а також учені-енциклопедисти й перш за все В.І. Вернадський показали, що наукова й технічна думка стала найбільш потужним ресурсом розвитку людської цивілізації. Найбільш детально й обґрунтовано з природничонаукових позицій цю ідею розробляв В.І. Вернадський. У низці своїх робіт він аргументовано довів, що науково-технічна людська діяльність поступово перетворилася на особливу геологічну силу.

Ця інтелектуалізована науково-технічна сила постійно й прискорено трансформує надра, океани, земну поверхню й атмосферу (освоюючи космічний постір). Біосфера Землі постійно наповнюється надлишковими продуктами промислової діяльності, а отже змінюється набагато швидше, ніж відбуваються природні еволюційні процеси.

Щоб зрозуміти механізм створення науково-технологічного знання, а отже й механізм розгортання ноосфери необхідно систематизувати події, що належать до історії науково-технічного прогресу. Аналізуючи технічні винаходи й наукові відкриття вчені намагаються їх точно описати й визначити на хронологічній шкалі ті місця, які відмічені найбільш значущими соціальними й культурними подіями. Так історики вирізняють «стародавню історію», «античну історію», «середньовічну історію», «історію Відродження», «Новий час», «новітню історію». Це, звичайно, спрощена «шкільна» типологія. Кожен з періодів має розмиті межі, регіональні відмінності тощо. Є багато історіографів, які належать до різних шкіл і в них є сильні аргументи для захисту своєї хронології та типології. Отже, усі методологічні проблеми з вирізненням і точним визначенням історичних «стрибків», переходів і «революцій» завжди матимуть дискусійний характер. Вирізнення аграрної (неолітичної), індустріальної та постіндустріальної революцій з навчальною метою цілком виправдане й може бути чітко доведено.

Слово «революція» містить у собі сенс швидких, незворотних і значних змін в житті всього суспільства. Проте це, головним чином, метафора, тому й «швидкість» і «значущість» змін від епохи до епохи можуть варіюватися. Навіть у межах постіндустріального світу існують у різних країнах і регіонах цілком аграрні сегменти господарства з тягловим (тварини в упряжі) способом обробки ґрунту, або механічні виробництва, що працюють в індустріальному режимі як і сто років тому.

Розуміючи умовність поділу на епохи (аграрна, індустріальна й постіндустріальна), вирізнення технологічних революцій (від неолітичної до біотехнологічної) зазначимо, що постійний соціальний прогрес у глобальному масштабі завжди визначався науковими відкриттями й технічними винаходами. А вони ставали можливими завдяки підвищенню інтелектуальної продуктивності. Тобто технологічні революції, що змінюють одна одну, соціокультурні епохи є об'єктивними й очевидними маркерами трансформації ноосфери, що індукується людським розумом. По суті, найпершою планетарною революцією була аграрна, яка почалася приблизно 10 тис. років тому. Перехід від кочового способу життя до осілого тривав тисячі років, десь прискорено, а десь дуже повільно. Але загальна тенденція була очевидна – перехід від звичайного привласнення «готового» природного продукту до обробки та безперервного виробництва (землеробство й скотарство) із застосуванням технічних засобів.

Не всюди й далеко не рівномірно просувався технічний прогрес. Проте, дослідники намагалися за допомогою якихось універсальних схем описати загальні закономірності й траєкторію цього складного процесу. Зі всіх численних технологічних переміщень і соціально-економічних «стрибків» зазвичай виділяють три найбільш фундаментальні та значущі для всесвітньої історії «революції»: аграрну (неолітичну), індустріальну й постіндустріальну. Д. Белл відповідно до такої типології вирізняє відповідно «аграрне» (або доіндустріальне) суспільство, «індустріальне» й «постіндустріальне». Такий поділ усесвітньо-історичного процесу піддається критиці й далеко не всіма вченими беззастережно приймається. Зрозуміло, що не тільки технологічні інновації детермінують суспільний прогрес. Є ще економічні, політичні, культурні, релігійні, географічні та інші чинники, що в певні моменти історії впливали й продовжують впливати на соціальні зміни набагато більше, ніж техніка й наука. Проте в останні століття, й тим більше останні десятиліття науково-технічний чинник став визначним, правда більшою мірою через дії військовопромислових груп, основних замовників проривних технологій. Головним «спонсором» і кращих учених, і «менеджером» дослідницьких багатоцільових проектів є військово-промислове лобі в парламентах усіх країн сучасного світу.