Передумови ноосферного мислення в античній культурі

Стародавні греки мислили космос як упорядкований усесвіт на відміну від неврегульованого стану світу – хаосу. Космос уявлявся у вигляді 7 гігантських сфер, «шість в одній», подібно до системи – «матрьошка». Спочатку грецький термін σφαίρα (множ.: σφαίρες) багатозначний. Необхідно виокремити такі: куля; планета; небесне світило; небесне тіло; модель планети; глобус; орбіта (небесного тіла); небеса, небо; небесна сфера (англ. celestial sphere).

Астрономи античності уявляли сферу (або сфери) як кулясту замкнуту поверхню, усередині якої знаходилися інші меншого розміру сфери, міцні й прозорі порожнисті кулі, створені, як писав Платон, «нібито з гірського кришталю». До сфер, уважали давньогрецькі астрономи, прикріплено планети, зірки, Місяць і Сонце. Звідси й вирази: «місячна сфера», «зоряна сфера» і так далі. Оскільки закон усесвітнього тяжіння (Ньютон, XVII століття) тоді ще не був відомим, то таке пояснення руху небесних тіл, зокрема, неможливість їх падіння вниз (на Землю) вважалося за цілком задовільне. Обертаючись навколо Землі, сфери (за переконаннями Піфагора) виробляли дивовижне за красою звучання, звідки вираз – «гармонія сфер», «музика сфер». Кількість сфер залежала від тієї чи іншої наукової традиції. В одному з найбільш ранніх протонаукових астрономічних творів «Про число 7» (автор належав до кола мілетської натурфілософскої школи, VI ст. до н. е) мова йде про сім сфер усесвіту: 1) сфера чистого ефіру, 2) сфера зірок, 3) сфера сонця, 4) сфера місяця, 5) сфера повітря, 6) сфера води, 7) сфера землі»

Інше важливе слово – «нус» (грецьк. νοῦς, скор. від νόος) відповідало таким значенням як «глузд», «розум», «інтелект». Потім це поняття почало використовуватися як складова частина слова «ноосфера».

У давньогрецькій інтелектуальній традиції термін «нус» мав різні інтерпретації. У міфоепічній культурі (наприклад, у Гомера) «нус» позначав розумову діяльність у широкому розумінні. У Анаксагора «нус» – це тотальна, нематеріальна, неперсоніфікована сила, що впорядковує, завдяки якій усесвіт з первинного стану (хаосу) досягає стану порядку (космос).

Згідно з Платоном, «нус» – це найбільш важлива частина людської душі, «розум», що знаходиться «вище» двох інших частин душі, – «афектної» та «жадаючої». Арістотель услід за Платоном уважав, що «нус» має вищий статус, ніж «тваринна» й «вегетативна» частини душі. У Арістотеля «розумна частина душі» має функції «активного розуму» й «пасивного розуму». Для стоїків «нус» як космічна першооснова є «сім'яний логос» (logos spermaticos), космічний упорядковуючий принцип, а людський розум – окремий випадок космічного розуму, локальний вияв («розумне сім'я», «розумне зернятко» Нуса, «сім'яного логоса»). У неоплатонізмі «нус» – це перша форма виявлення «першоєдиного» (to proton) і містить у собі вічні нематеріальні інтелегібельні праформи – «ідеї». Необхідно зазначити, що ще у філософських текстах Геракліта «логос», як значно пізніше й у філософії стоїків, цілком релевантний поняттю «нуса», і тому цілковито вписується в історико-філософську лінію теоретичних передумов учення про ноосферу.

Грецькі філософи започаткували уявлення про космос як тотально «розумний», а тому й «розумоосяжний» (Парменід), цілком «розумо-управляючому» та розумо-направляючому» бутті (Анаксагор). Згідно з елеатами, буття кулясте, єдине й розумоосяжне, воно є думка (тільки тому й може мислитися). Платон постулював існування буття як сукупності ідей, як початку абсолютно розумного, а тому й розумоосяжного людиною. У Арістотеля космічний нус є першодвигуном, формою всіх форм, цільовою причиною всього сущого, а людський розум («розумна частина душі») – засіб осягнення світу й самопізнання.

Ця ідея про тотальну розумність космосу властива була не тільки грецькій філософії, але є і в християнській теології, де однозначно світ розумно влаштований Богом. У науці та філософії Нового часу метафора «Великого годинникаря» означає одночасно Божественний розум, і передбачає раціональний устрій природи (створеної розумним Богом). Тому закони природи раціональні та «працюють» подібно до годинникового механізму. На цій підставі пантеїзм Спінози також можна пов'язати зі становленням традиції ноосферного мислення. Найбільш послідовний і розгорнутий інтегральний опис світу, тотально розумного й тому розумоосяжного, ми знаходимо у філософській системі Гегеля. Критики завжди вказували на його «панраціоналізм» («усе дійсне розумно, все розумне дійсно»), уважаючи це за методологічний недолік німецького мислителя, як редукцію до тоталізуючому розуму. Сьогодні ж, навпаки, можна відзначити його ноосферну аксіоматику як позитивну сторону філософствування.