Ключові поняття ноосферології

Ноосферологія як нова дисципліна передбачає різні інтерпретації. Тут представлений один з «проектів» побудови методологічних принципів сучасного вчення про ноосферу. Тому термін «ноосферологія» використовується синонімічно виразу «сучасне вчення про ноосферу» або, по-іншому – «вчення про ноосферу в контексті сучасної наукової картини світу». Відомо, що теорія ноосфери знаходилася в процесі становлення впродовж більше 80 років, з середини 20-х років XX століття та фактично до кінця XX століття. Якщо ж урахувати теорію цефалізації Дана, що передувала їй, та перші формулювання біосферного розвитку, то можна говорити й про триваліший період «визрівання» вчення.

Конвергенція емерджентних технологій відіграє все значнішу роль у прискоренні планетарних трансформацій. Інформаційні технології, біотехнології, нанотехнології, роботика й інші багатообіцяючі технологічні тренди доповнюють один одного. Виникає ефект взаємного посилення технологій, розширення процесу техносоціальної глобалізації. Основні результати конвергенції такі: зростаюче прискорення транспорту й комунікації, висока продуктивність праці, взаємозалежність усіх сфер життєдіяльності, збільшення екзистенціальних ризиків. Зважаючи на постійну цивілізаційну динаміку необхідне коректування предмета ноосферології. Дисципліна повинна відображати історичні, соціальнотехнологічні й культурні зрушення в глобальному форматі.

Потрібні уточнення термінів і постійні коректування у визначеннях ключових понять. Використовуючи поняття «ноосфера», необхідно розрізняти при цьому такі аспекти як «поняття ноосфери», «ідея ноосфери» і «вчення про ноосферу». Необхідно мати на увазі те, що ноосферологія – це перспективний міждисциплінарний науковий «пілотний» проект. Ноосферологія вживається як комплексна міждисциплінарна науково-дослідна програма дослідження сукупної раціональної діяльності людства.

Такі поняття, як: «ноосфера», «ноосферологія», «біосфера», «антропосфера», «антропогенна катастрофа», «техногенна катастрофа», «стійкий розвиток», «екологія», «техносфера», «інфосфера» та інші слугують горизонтом пізнання об'єктивних характеристик ноосферної реальності.

Після того, як сформовано «концептуальне ядро» нової дисципліни, повинні бути опрацьовані методологічні засади вивчення антропологічного сегмента ноосфери (нооантропологія). Це є продовженням учення В.І. Вернадського про автотрофне людство. Тобто необхідно розглядати перспективи еволюції homo sapiens у напрямі до homo noeticus. Далі систематизувати й методологічно посилювати вивчення аксіологічного сегмента ноосфери. Наприклад, нооетика пов'язана тематично з біоетикою й наноетикою. Загальнонаукові поняття: «раціональний», «раціональна діяльність», «когнітивні практики» та інші, у контексті ноосферних досліджень потребують доповнення й переформулювання.

Масштабна наукова програма дослідження ноосфери не може ефективно працювати на попередніх методологічних принципах в умовах експоненціального зростання наукового знання. Не відкидаючи загальнонаукові универсалістські методологічні підходи, але в той же час ураховуючи тенденцію спеціалізації всередині поля теоретичних і прикладних наук, що посилюється, передбачається поглиблення дослідження, ґрунтуючись на конкретних проблемах розвитку ноосфери.

Виокремлення переліку проблем формування, існування та можливих трансформацій ноосфери стає пріоритетним завданням для розвитку ноосферології. Проблематизація у межах міждисциплінарності – це ефективний епістемологічний інструмент. Граничне методологічне положення наочного поля ноосфери вказує на фундаментальну теоретико-пізнавальну проблему – наявний епістемологічний розрив між природничонауковим, соціальним і гуманітарним пізнанням.

На відміну від релігії, політичної ідеології, наукової теорії, вчення про ноосферу – це не застигла доктрина з завершеним набором рішень, а відкритий науково-дослідний проект.