Ноосфера»: етимологія, дефініції та нові сенси

Поняття «ноосфера» на початку ХХІ століття часто використовується в різних галузях знання. Ноосферна тематика, але більшою мірою ноосферна риторика розширюють свою наявність не тільки в природничонаукових і філософських контекстах. Слово «ноосфера» доволі часто можна знайти в публіцистичних статтях, популярній журналістиці, еколого-політичних програмах і в езотеричних трактатах. Від самого початку виникнення академічний статус поняття й диспути про межі його використання були актуальними. Можна сказати навіть так, що «ноосфера» відіграє роль наукової метафори, зручної для спекулятивного теоретизування в різних наукових і навколонаукових контекстах, що тяжіють до універсальності й холізму. Ноосфера може бути продуктивною «філософемою» для тих типів дискурсу, які в тій чи іншій мірі досліджують і прогнозують раціональну діяльність у планетарному масштабі.

Понятійний каркас ноосферології формується під впливом гіпотез, що претендують на універсальність і тематичну міждисциплінарність. До таких понять, що передбачають подальші теоретичні узагальнення, можуть бути віднесені перш за все біосфера, ноосфера, глобалізація та інформаційне суспільство, штучний інтелект, екзистенціальні ризики.

Перш ніж розглядати базові поняття ноосферології, аналізувати властивості їх застосування в міждисциплінарному науковому дискурсі, необхідно зробити короткий екскурс в історію їхнього походження, оскільки культурно-історична, філософська й ідеологічна навантаженість термінів відіграє важливу роль у сьогоднішніх дослідженнях.

При тому, що реконструкція ноосферної реальності триває та концептуальні підходи великих засновників учення про ноосферу розвиваються далі, проте поняття «ноосфера» іноді вироджується в розмиту метафору, модне слівце, «пароль доступу» для того, щоб доводити, що ніби «ми теж у курсі» актуальної тематики. Слово «ноосфера», як більшість грецькомовних термінів, – вочевидь благозвучне, наповнене чарівністю «загадкових» сенсів, так само як «космос», «хаос», «ойкумена», «енергія» та багато інших. Навіть фонетично слово «ноосфера», безперечно, поетичне й естетичне. Але більш важливою є змістовна його частина.

Теоретизування щодо космосу, місця й ролі людини у світі тяжіє насамперед до природничонаукового мислення та філософської презентації таких уявлень. Тому роздуми про цілісність усесвіту й розумної діяльності людини, залежність космічних подій потребували узагальнювальної ідеї. Якщо ноосферна думка античності тяжіла до астрономічних і метафізичних тем, то, наприклад, специфіка російського космізму полягала в синтезі філософських і богословських уявлень. Проте деякі мислителі намагалися зрозуміти взаємозв'язок науково-технічної діяльності й космічних процесів. Тут необхідно згадати філософію Миколи Федорова, його внесок у формування планетарного мислення. Інші мислителі як, наприклад, Ціолковський і Чижевський значно посилили космічну тематику. Російський космізм розвивався в умовах становлення католицького й православного модернізму першої чверті XX століття.

До речі, вже з початку в текстах Леруа й Шардена містилися теологічні ідеї (у формі католицького модернізму), які виявилися симетричними богословсько-філософським пошукам у православному модернізмі. Саме у такому контексті виникає близький за сенсом «ноосфері» термін «пневматосфера» у Флоренського.

Необхідно враховувати специфічний характер дослідження ноосфери, заданий Вернадським, Леруа, Тейяром де Шарденом – спершу міждисциплінарний, що тяжіє до синтезу ідей природознавства, філософії і модерністської теології. Розглянемо спочатку смислові диспозиції складових терміна «ноосфера», а саме: генезис давньогрецьких понять «сфера» і «нус».