Проблеми міждисциплінарної взаємодії та предмет ноосферології

Існування людини в сучасному світі багато в чому залежить від ефективності соціальної адаптації в умовах багатократного збільшення швидкостей. Змінювання речей, виробничих стосунків, технологій, комунікацій стимулюють розвиток форм пізнання. Починаючи з XVII століття видатні європейські філософи й учені Бекон, Декарт, Спіноза, Локк, Лейбніц і багато інших приділяли першорядне значення побудови методологічних засад наукового пізнання. Протягом XVIII – XX століть філософська думка постійно конкурувала з природознавством за вибудовування строгої й ефективної методології наукового пізнання. По суті продовжувалася реалізація амбітного модерністського проекту зі створення «Mathesis universalis» – універсальної науки. Тема «науконавчання» (Фіхте), проект «Філософії як строгої науки» (Гуссерль), пошуки «атомарних фактів» (Вітгенштейн), «атомарних і молекулярних висловів» (Рассел) показують важливість віднайдення наукового методу. Гуманітарне знання також зосередилося на пошуках специфічної методології. У результаті міцно затвердилися в гуманітарній сфері другої половини ХХ століття методологічні стратегії герменевтики, структуралізму й постструктуралізму.

У зв'язку з цим, уважаємо, що універсальною понятійною системою для осягнення процесів у насиченому соціумі, що постійно прискорюється технологічно, може стати ноосферологія, яка розуміється нами як сучасне вчення про ноосферу. Поняття ноосфери дозволяє охопити безліч ключових проблем сучасності, зокрема еволюцію космосу, еволюцію біологічних організмів, техно-соціальні трансформації та глобальну екологію. На принципове значення методологічної міждисциплінарної «матриці» вказував ще В.І. Вернадський у роботі «Наукова думка як планетне явище». Наукова методологія з необхідністю повинна враховувати не тільки якісний приріст знання, але і його кількісне зростання.

Ноосферологія як сучасна форма вчення про ноосферу потребує з'ясування методологічних засад. Існуючі наукові дисципліни мають розроблену методологію проведення досліджень, апробований понятійний апарат і предмет вивчення. Насамперед необхідно поставити та вирішити проблему побудови єдиного концептуального простору ноосферології. Поки що ця дисципліна існує швидше як унікальна філософська ідея, як багатообіцяючий міждисциплінарний проект.

У середині ХХ століття В.І. Вернадський використовував поняття «ноосфера» як учений-природодослідник. Продовжуючи цю традицію ноосферологія повинна методологічно й термінологічно конструюватися в умовах міждисциплінарної комунікації. Ноосферологічне мислення та світогляд затребуване як відповідь на виклики технологічної експансії постіндустріального світу. Ноосферологія може стати концептуальною платформою для проектів стійкого розвитку.

Напрями методологічної роботи в ноосферології потрібно стратифікувати, виокремлюючи найбільш значущі, визначаючи тенденції їх розвитку. Однією з методологічних проблем конструювання вчення про ноосферу є співвідношення експериментальних і теоретичних розробок. Співвідношення прикладних і фундаментальних досліджень у межах ноосферології повинно дати значущі результати в близькій і віддаленій перспективах.

Необхідно визначити предмет ноосферології. Вираз «учення про ноосферу» й ключове поняття «ноосфера» виникли спочатку на стику природничонаукового та філософського дискурсів, оскільки розроблялися вченими-енциклопедистами. Проте багато емпіричних даних і теоретичні досягнення першої половини ХХ століття (роботи Е. Леруа, Тейяра де Шардена та В.І. Вернадського) вже не відповідають сучасним уявленням про світ, адже продукування наукового знання процес безперервний та експоненціальний.

Предмет ноосферології формулюється шляхом змістовного аналізу. Що таке в найзагальніших рисах сучасний предмет ноосферології? Якщо сказати, що ноосфера предмет ноосферології («ноосферологія – наука про ноосферу»), то ми не дізнаємося нічого нового й потрапляємо в пастку тавтології. Тому потрібно спробувати визначити предмет нової науки описовим чином. Предметом ноосферології є сукупність мисленнєвих актів людства, виражених у знаковій формі функціонуючих на когнітивній основі.

Для побудови ноосферології як перспективної академічної дисципліни, що розвивається, необхідно підготувати відповідний методологічний базис. Ключовими завданнями в цьому напрямі мають бути: вирізнення предмета ноосферології; визначення загальнонаукових методологічних підходів; виявлення проблемного поля міждисциплінарних досліджень; специфікація рівнів (сегментів) ноосфери; відділення проблематики фундаментальних і прикладних досліджень; створення базового міждисциплінарного понятійного апарату й на перших етапах глосарія основних понять ноосферології.

У межах ноосфери можна виділити «когнітосферу», «інфосферу», «техносферу», «медіасферу» (спеціальний предмет вивчення комунікативістики й media studies), «семіосферу» (систему знаків, що припускають раціональну інтерпретацію) та ін. Зрозуміло, що така структуризація ноосфери не є вичерпним підходом. Кількість «субсфер» не фіксована й прямо залежить від засад поділу тієї чи іншої предметної галузі. Проте, тут показані основні характеристики ноосфери: когнітивна діяльність, функціонування знакових систем, розумна комунікація, основи раціонального мислення, розвиток технологічного розуму.