Момент набуття права власності при первісному правонабуттіНабуття права власності на створюване майно. Розглянемо випадок, коли майно створюється однією особою на замовлення іншої, тобто не для себе. В цьому разі також має місце договір, але це буде договір підряду, а не договір про передання майна у власність. Із цього випливає, що ст. 334 ЦК поширюється тільки на похідне правонабуття права власності за договором [271]. За договором підряду створюється майно, якого раніше не існувало, а отже – не було і права власності на нього. Між тим поняття передання тут існує – створене майно передається підрядником замовникові. Чи можна тут одночасно говорити про передання права на річ? На нашу думку, ні, адже підрядник права власності на неї не мав. Водночас це не заважає складанню акта приймання-передання (ст. 822 ЦК). Для виникнення права власності на побудоване нерухоме майно такого акта недостатньо, вимагається ще державна реєстрація прав. Вона відбувається на підставі Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», в ст. 19 якого зазначається про надання для державної реєстрації акта приймання нерухомого майна до експлуатації. Стосовно договору підряду звертають на себе увагу ще дві особливості набуття права власності. Перша пов’язана з ч. 6 ст. 853 ЦК, в якій встановлюється, що в разі, якщо ухилення замовника від прийняття виконаної роботи спричинило зміну строку здачі роботи, вважається, що право власності на виготовлену (перероблену) річ перейшло до замовника у момент, коли мало відбутися її передання. Таким чином, незважаючи на відсутність факту передання речі, право на неї перейшло. Друга особливість пов’язана з регулюванням права власності в ст. 876 ЦК, в якій встановлено, що власником об’єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачене договором. Унаслідок цього виходить, що передання майна також є зайвим для вирішення питання про набуття права власності, а якщо так, то що ж тоді фіксуватиме акт передання-прийняття, про який йшлося? Очевидно, він посвідчує лише факт виконання договору і фіксує передання майна у володіння, бо право і так було набуте замовником і без володіння цим майном. Натомість, до 2005 р. діяла редакція цієї статті ЦК, в якій фіксувалося прямо протилежне: власником об’єкта будівництва до його здачі замовникові є підрядник. З одного боку, тоді існувала логіка в акті передання-прийняття, яким від власника-підрядника майно передавалося набувачеві-замовнику. З другого боку, підрядник з самого початку навряд чи міг визнаватися власником, оскільки він створював майно не для того, щоб стати його власником, а для іншої особи, для якої й здійснювалося будівництво. Отже, штучність конструкції права власності в нього була очевидною. З приводу цього можна навести приклад із судової практики, який доводить безглуздість такого підходу. За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ХХХ» (м. Харків), до фізичної особи – підприємця І. (м. Харків), у рішенні суду вказувалося, що умова договору про те, щовласником об’єкта будівництва до його здачі замовникові є підрядник дослівно дублювала положення чинної на той час редакції ст. 876 ЦК України і тому належала до звичайних умов договору. Право власності позивача як підрядника за договором будівельного підряду на об’єкт будівництва має розглядатись як таке, що виникло безпосередньо на підставі закону (ч. 3 ст. 11 ЦК України), тобто приписів ст. 876 ЦК України у редакції, чинної на момент укладання сторонами договору будівельного підряду. Замовник – відповідач за позовом розрахунки своєчасно не здійснив, що визнав в судовому засіданні, а тому позбавився права вимагати передання йому побудованого підрядником багатоповерхового житлового будинку. Підрядник же є його власником, на підтвердження чого він одержав рішення суду (Рішення від 19.12.2006 р. господарського суду Харківської області).
|
