Мусульманське право

Мусульманські правові та сімейно-побутові норми спираються на шаріат (араб. шаріа – "правильний, праведний шлях") – кодекс середньовічного мусульманського права, норм моралі, культурних приписів, що регулюють усе громадське й особисте життя мусульманина. Вважається, що дотримання всіх цих норм і приписів угодне Аллаху.

У відповідності з нормами шаріату всі дії та вчинки людини поділяються на 5 категорій: 1) обов'язкові дії; 2) бажані дії; 3) добровільні дії; 4) небажані та заборонені дії; 5) суворо заборонені дії.

Чи не найважливіше місце в шаріаті посідають заборони, які поширюються на всі сторони життя. Для прикладу, категорично забороняється вживати свинину. Суворо забороняється вживати алкогольні напої; правовірному не можна навіть сидіти за столом, де інші люди п'ють вино. Не можна різати хліб ножем, його слід ламати. За незначну крадіжку злодію відтинають кисть руки. За деякі види злочинів шаріат передбачає кару смертю, способи якої залишилися незмінними ще з часів середньовіччя.

Дуже докладно в ісламі розроблено проблему блудодійства. Як і в давніх релігіях, блудом вважається співжиття лише з дружиною або наложницею, яка належить іншому. За ті чи інші випадки блудодійства встановлено покарання різної тяжкості. Гріх, вчинений із близькою родичкою (інцест), карається смертною карою. В інших випадках встановлені більш легкі покарання: за перший такий гріх – 100 ударів лозиною, за 2-й і 3-й – так само, тільки після
4-го випадку на грішника чекає смертна кара (каменування тощо).

У мусульманському світі від жінки й дівчини вимагають цнотливості не тільки в поведінці, а й у думках. Дівчата, котрі втратили невинність, мають серйозні проблеми, коли вступають у шлюб. Шаріат розглядає шлюб як обов'язок чоловіка перед Богом, а численних дітей – як знак Божого благословення. В ісламі офіційно узаконене багатоженство, відоме з давніх-давен семітським народам; дозволяється мати до чотирьох дружин за умови рівного їх забезпечення. Чим заможніший араб, тим більшим числом дружин він володіє. Коли мусульманин бере шлюб, він має сплатити за наречену її батькам викуп, іноді досить значний (тюрк. калим). Мусульманка може вступити у шлюб тільки з мусульманином. У громадських місцях дружина має носити покривало, яке приховує фігуру й обличчя (араб. паранджа, тюрк. чадра). Чорна паранджа символізує той факт, що дружина є лише тінню господаря-чоловіка. Легенди приписують встановлення цього звичаю пророку Мухаммеду, котрий нібито приревнував свою молоду й гарну дружину Айшу. Є й більш раціональне пояснення цієї традиції: оскільки арабські чоловіки дуже темпераментні, мають "гарячу кров", то носіння паранджі на вулиці цілком відповідає інтересам безпеки заміжніх жінок. З іншого боку, жінкам-мусульманкам надається особлива, заборонена для чоловіків половина будинку (араб. харам, звідки пішло слово "гарем"). Ніхто зі сторонніх осіб, крім найближчих родичів, євнухів та малих дітей, не сміє заходити в жіночу половину будинку, бачити обличчя і прикраси дружин.

Іслам учить, що стосунки між чоловіками і дружинами мають будуватися на основі гармонії і взаєморозуміння. Головним удома вважається чоловік, який утримує родину. Він має право покарати дружину, яка завинила – наприклад, уникати її обіймів протягом 4 місяців. Заможні чоловіки забороняють дружинам найматися на роботу до інших чоловіків, оскільки розцінюють цей стан як приниження чоловічої гідності. Процедура розлучення дуже проста: чоловіку досить тричі повторити слово "таляк" ("розлучення"). Можливістю взяти на місце розлученої дружини іншу, молодшу й гарнішу, залюбки користувалися багато високопоставлених мусульман.

Правосуддя на основі норм шаріату здійснюють спеціальні судді – каді. У більшості ісламських країн і нині діють шаріатські суди, в компетенції яких – розгляд справ ритуального, родинного, приватного, частково карного права.

Як бачимо, характерною особливістю ісламу є те, що ця релігія регламентує всі сфери життя людей: особисте, сімейне життя мусульман, суспільне життя, політику, право, суд, культуру – все підкоряється релігійним законам або ж, як мовиться у Корані, "волі Аллаха".

Підсумовуючи сказане, слід зазначити, що особливостями ісламу є послідовний монотеїзм, простота віровчення й культу, прагнення називати речі своїми іменами. Це сприяло не тільки поширенню ісламу серед середньовічних арабів, а й витісненню з південного Середземномор'я спочатку традиційного для цього регіону християнства. У боротьбі за впливи з іншими релігіями іслам завжди виходив переможцем. Він також поширився серед народів Сходу. Не маючи централізованої системи з єдиним релігійним центром, іслам зливається з державною владою, стає способом життя мусульманина, а не тільки віровченням. Йому притаманне намагання забезпечити непохитність норм, що відпрацьовані століттями. Навіть під тиском індустріальної цивілізації Заходу ця релігія продемонструвала вміння пристосовуватися до нових умов, не тільки ламаючи, але й активно спираючись на традицію, яка в основі своїй, знову ж таки, є мусульманською. Все ще зберігається тенденція до підвищення ролі ісламу в міжнародних і міждержавних взаєминах. Незалежно від того, в якій країні живуть мусульмани, вони відчувають близькість один до одного, як брати за вірою, творять одну велику мусульманську родину.