Економічні інтереси та їх зв’язок із конфліктологієюВажливою особливістю конфлікту є характер потреби людини, що вирішальним чином впливає на параметри перебігу конфлікту. Згідно з А.Маслоу потреби розділяють на фізіологічні, захисту та безпеки, соціальні, потреби поваги, потреби самореалізації (матеріальну, соціальні та духовні). У разі незадоволення любої із означених потреб людина використовує конфлікт аби звернути увагу на проблему чи змусити вирішити її. Важливою характеристикою конфлікту є гострота конфлікту (інтенсивність – низька, середня, висока): від суперечки до фізичного знищення - та його тривалість. Праці, у назві яких фігурує термін «конфліктологія», що останнім часом з'явились в Україні, мають здебільшого прикладний характер, проте питання методу та проблематики досліджень там також чітко не врегульовані. Перші публікації, де фігурував термін «конфліктологія», з'явились у російських виданнях у 1991—1992 рр. Проте там не було чіткого визначення ані предмета, ані галузі досліджень даної дисципліни. Далі термін поширився у більшості пострадянських держав і зокрема в Україні, де використовується і в даний час. Згідно із трансформативною теорією конфлікту (Р.Буш, Дж.Фоджер) найважливішим наслідком конфлікту є криза взаємовідносин. “У конфлікті найважливіше – не те, що він позбавляє...можливості задоволення...прав, інтересів або досягнення цілей незалежно від їх важливості, але … конфлікт змушує обирати...манеру поведінки...яка...є неприйнятною...й руйнує можливості...”[2]. Таким чином, ми можемо визначити конфлікт як - позбавлення можливості задоволення потреб та розвитку. Інституціоналізований конфлікт відрізняється наявністю нормативних способів його вирішення. "Економічні відносини кожного суспільства проявляються насамперед як інтереси" - ці слова належать Ф. Енгельсу. Усвідомлення потреб і прагнення задовольнити їх зумовлюють мотивацію поведінки людини, спонукаючи її до певної цільової дії. У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми інтересів: інтереси є формою потреб; віддзеркалюють ступінь реалізації потреб; мотивують діяльність для задоволення потреб. Економічні інтереси є сутнісною характеристикою рушійних сил формування та розвитку економічних суб'єктів на мікро- та макрорівні. З цієї точки зору суб’єктами економічних інтересів у рамках національних суверенних територій виступають особистості (громадяни та іноземці), домогосподарства (сім’ї), колективи (асоційовані членства: публічні, виробничі тощо), держава та суспільство. Об’єктом економічних інтересів виступають економічні блага: ресурси, товари, послуги. Суб'єкти економічних відносин є виразниками специфічних економічних інтересів. У ринковій економіці: - економічні інтереси домогосподарств спрямовано на максимізацію загальної корисності з урахуванням цін доходів; - економічні інтереси підприємців – максимізація прибутку, зниження витрат, підвищення конкурентоспроможності продукції; - економічні інтереси держави – реалізація потреб суспільства у цілому.
Практика успішного розвитку передових західних країн засвідчує, що не субординація, а координація інтересів є найефективнішим засобом їхнього узгодження та реалізації.
Під економічним конфліктом розуміється протиборство суб'єктів соціально - економічних відносин з приводу дефіциту економічних ресурсів, для подолання якого необхідно використовувати економічні, соціальні або політичні способи. Об'єктом економічного конфлікту можуть стати ринки збуту, споживачі, фінанси, заробітна платня, тобто все, що має відношення до ринку. У сучасних умовах впровадження концепції сталого економічного розвитку змістом якої є створення умов для ефективного, соціально орієнтованого розвитку економіки, стратегічним завданням котрого є збереження природного довкілля. Джерелом конфлікту стає суперечність між ефективністю та суспільно-соціальною спрямованістю зростання. Економічна система (національна модель ринку) має забезпечувати цілісність виробництво благ для задоволення потреб. Проте, ринок забезпечує більш менш повно виробництво благ для індивідуального споживання (приватні блага) і застосовує відмову у напрямку виробництва неподільних або суспільних благ, які водночас можуть споживатися багатьма особами, незалежно від того, може чи не може їх оплатити кожний окремий споживач. За виробництво суспільних благ відповідає уряд, а ступінь їх задоволення характеризує ефективність державного управління. Оскільки приватні ринкові структури залишаються байдужими до вичерпаності національних ресурсів, держава бере на себе завдання регулювання доступу до ресурсу з метою забезпечення розвитку майбутніх поколінь. Вплив державного управління здійснюється у формі економічної політики, яка є уособленням економічних цілей та засобів їх досягнення, що втілено у державних програмах. До складу методів впливу віднесено прямі (дозволи, регламенти, заборони, стимули, держані замовлення) та непрямі (правові та економічні) інструменти. Останні ґрунтуються на системі інтересів учасників економічного регулювання та передбачає встановлення партнерських стосунків. Приватизація гігантів промисловості (це вже реалізовано) призвела до ослаблення державного регулювання економіки, що стимулює створення і розвиток незалежних центрів влади, які базуються на приватному володінні капіталом, технологіями і комунікаціями. Власники стратегічних підприємств, всупереч загальним суспільним потребам, підкоряють регіональну владу на всіх рівнях, що призводить до створення корпоративно-територіальних структур, тобто до альянсу крупних компаній з регіональною владою. Союз капіталу і місцевої влади законодавчим шляхом скорочує частку відрахувань розташованих тут корпорацій до місцевих бюджетів. Останнє буде мати катастрофічні наслідки для соціальної сфери. Таким чином, економічна ситуація на Україні відбулася за прогнозом Р.Коллінза, зробленим ще у 1989 р.[3] Останні два твердження було реалізовано у 2013 році: перехід армії на контрактну основу і різке її скорочення, а також зосередження усієї виробничої діяльності виключно у ресурсовидобувному та енергетичному секторах. Розвиток глобалізації та активізація впливу на суспільні процесі транснаціональних корпорацій, а, згодом, і розгортання кризи у ринковому суспільстві пригорнули увагу до корпоративного сектору. Саме його визнано джерелом створення конфлікту, перенесення конфлікту через національні кордони, транзитування конфлікту із виробничої сфери до соціальної, економічної, міжнародної та державного менеджменту.
Рис.1 Вплив інтересів у сучасній ринковій економіці Об’єднання конфліктології з теорією інтересів дозволяє розглядати наслідки в економіці через призму діяльності корпоративного сектору та його впливу на суспільство у цілому. Оскільки узгодження економічних інтересів суб’єктів ринкових відносин відбувається завдяки певному “порядку” в ринковій економічній системі. Конфліктність в суспільстві та корпоративному секторі є проявом відсутності рівноваги між державним управлінням, потребами розвитку суспільства та методами досягнення економічної ефективності, що використовує корпоративний сектор. Таким чином, учасники конфлікту в нашому випадку – це складові триграми: держава, суспільство, корпоративний сектор (рис.2).
3. Конфлікт: держава-корпоративний сектор-суспільство. Як видно із схеми на малюнку між суспільством, державою та корпоративним сектором відносини складаються лише з обміну ресурсами. Здійснення обміну реалізується в параметрах свідомої нееквівалентності та неадекватності, саме за рахунок якої створюється надлишок опрацьованого ресурсу. Оскільки між корпоративним сектором та державою існує ще один вид зв'язку, перерозподіл надлишку ресурсу відбувається саме в результаті цих відносин. Наявність більше одного зв'язку стимулює виникнення співпраці та нейтралізує конфлікт із приводу боротьби за максимальне використання ресурсу в інтересах учасника.
Рисунок 2. Розвиток відносин «конфлікт-інтереси» у триграмі «корпоративний сектор -держава - суспільство» У стандартній схемі подолання конфлікту змішуються інтереси сторін і рішення набувається за рахунок здійснення примусу, права або сили. Свої інтереси задовольняє лише одна із сторін, у крайньому випадку друга – частково, але завжди за рахунок третьої сторони. Стратегія, що побудована на використанні сили вважається найбільш швидкою, але, як виявляється, і найбільш витратною та нетривкою за терміном можливості отримання очікуваного ефекту (рис.3). Правовий спосіб вирішення конфлікту – потребує довготривалих процедур. Третій спосіб – переговори та врахування інтересів усіх сторін – це варіант свідомої відмови від максимізації ефекту лише однієї зі сторін-учасниць.
Рисунок 3. Стратегія сили в процесі реалізації інтересів Аби скоригувати базову архітектуру в конструктивне русло ми маємо перейти до наступного кроку. Тоді, відповідно до попередньо окресленого підходу щодо ролі та місця медіації маємо наступну побудову, продемонстровану на малюнку (рис. 4). Аналіз корпоративного управління з точки зору «теорії інтересів» дозволяє стверджувати, що впровадження лише частини регулятивних засобів держави не приносить належного ефекту. Так, імплантування до системи корпоративних відносин нормативів суспільної відповідальності без паралельного впровадження стандартів корпоративного менеджменту та відповідальності внесе розбрат у систему професійного кадрового менеджменту. Ми маємо на увазі неминуче виникнення конфлікту вимог з боку суспільства та власників, заручниками якого неминуче стане топ-менеджмент компанії. Такі приклади досить поширені в господарчій практиці Німеччини та Японії. Вирішити проблеми за рахунок створення стимулові та використання їх антиподів не приносить успіху. Для співробітника, який працює за винагороду, зовнішні стимули та моральні принципи стають вимогами другорядними. Для національного суспільства це питання навіть не виходить на рівень недобросовісної поведінки, воно вирішується на рівні первинного відбору, що здійснює власник.
Рисунок 4. Медіація стосунків у триграммі «суспільство-держава-корпоративний сектор Корпоратизація економічного життя породжує проблему узгодження економічних інтересів власників, менеджерів та найманих робітників з метою недопущення їхньої опортуністичної поведінки. Важливу роль в узгодженні індивідуальних та корпоративних інтересів у сучасних змішаних економіках відіграє держава.
4. Сутність конфлікту. Найбільш поширеним розумінням конфлікту є тлумачення, запропоноване американським ученим Р.Коллінзом. Так, під конфліктом він запропонував розуміти боротьбу за цінності і претензії на окремий соціальний статус, владу, недостатні матеріальні блага; боротьбу, в якій цілями конфліктуючих сторін є нейтралізація, заподіяння шкоди або знищення супротивника. Отже, ми повинні розглядати конфлікт як реальну боротьбу двох людей, груп або організацій, незалежно від наслідків, а також способів і методів, що застосовуються. Конфлікт може мати основний предмет, який, у свою чергу, може розпадатися на частини. Прикладом подібних предметів можуть виступати тривалі сімейні і затягнуті в часі міжнаціональні і міжконфесійні конфлікти. Об'єктом конфліктів виступають матеріальні або духовні цінності, до оволодіння якими прагнуть сторони конфліктів. Об'єктом конфліктів можуть виступати також елементи матеріального світу або соціальної реальності, якщо він знаходиться на перетині інтересів соціальних суб'єктів. Об'єкт конфлікту - це завжди який-небудь дефіцитний ресурс, тому якщо виникає можливість компенсації дефіциту ресурсу, то в багатьох випадках виникає реальна можливість усунення конфліктної проблеми. Схема конфлікту може бути представлена в такий спосіб: Конфліктна ситуація - інцидент - Конфлікт. Конфліктна ситуація є основною умовою виникнення конфлікту, яка виявила і чітко позначила дисбаланс інтересів учасників спірної ситуації. Поштовхом для переростання ситуації в конфлікт може стати зовнішній фактор або інцидент. Інцидент - це певна подія або дія, що різко уразила інтерес однієї зі сторін, що призвело до активної протидії. Інцидентом можуть стати дії третьої сторони, причому як свідомі, так і не свідомі. Розглянемо елементи структури конфлікту. 1. Сторони конфлікту - це, насамперед, суб'єкти соціальної дії, які можуть бути представлені окремими людьми або групами, що знаходяться в стані протиборства. В окрему групу учасників конфлікту можна виділити людей, дії яких так чи інакше пов'язані з конфліктом, що відбувається, - це співчуваючі, провокатори, миротворці, консультанти, безневинні. 2. Зона розбіжності - предмет, факт, проблема. Найбільш складним для виявлення є елемент конфлікту, який в ході конфлікту може неодноразово видозмінитися, відкривати нові зони, виявляти нові проблеми. 3. Уявлення про ситуації. Кожний з учасників конфлікту має своє уявлення про конфлікт, що і породжує підставу для їх зіткнень. Реальність розуміння конфлікту приводить до реальності конфліктних наслідків. 4. Мотиви конфліктів розглядаються як внутрішні, суб'єктивні причини вступу сторін у конфлікт. Мотиви є в кожного учасника конфлікту, інша справа, що вони можуть бути різними, а часто протилежними, однак усі вони зводяться до бажання задоволення власних інтересів. 5. Дії. Дії кожної зі сторін конфлікту спрямовані на реалізацію власних інтересів, при цьому створюються умови для перешкоджання іншій стороні у реалізації своєї мети, тому оцінюються обома сторонами як негативні або некоректні. Усі дії в конфлікті мають конкретну спрямованість І їх можна розбити на декілька типів протиборства: А) дії, спрямовані на захоплення або втримання об'єкта при різних життєвих ситуаціях; Б) створення перешкод і непрямої шкоди; В) використання слів і дій, що несуть прямий образливий зміст і спрямовані безпосередньо проти протилежної сторони; Г) підпорядкування або знищення суб'єкта, позбавлення його мотивації і бажання до самостійних дій за допомогою психологічного тиску або безпосереднього насильства. Д) здійснення прямих збитків, фізичних утрат з метою перетворення однієї зі сторін конфлікту із суб'єкта боротьби в об'єкт володарювання. Припинення конфлікту - це закінчення активних дій сторонами конфлікту з різних причин. Форми припинення конфлікту можуть бути різними: ♦ припинення конфлікту через взаємне примирення сторін; ♦ припинення конфлікту шляхом його симетричного рішення, коли обидві сторони або виграють, або програють; ♦ припинення конфлікту шляхом його асиметричного вирішення, коли виграє одна сторона, а інша програє; ♦ переростання конфлікту в інше протиборство; ♦ поступове згасання конфлікту. Сфери розгортання конфлікту: рольові конфлікти; політичні; соціальні; сімейні конфлікти; міжетнічні; міжконфесійні; конфлікти культур і духовних цінностей; юридичні конфлікти; економічний конфлікт.
|
Командно-адміністративна економіка характеризується жорсткою субординацією економічних інтересів: держава колектив особистість.
Отримання ресурсу
