Філософії науки ХХ ст

Неопозитивістська модель науки, її логіко-філософські та гносеологічні передумови. Віденський гурток (М. Шлік, Р. Карнап та ін.), його ідея реформування філософії та науки. Філософія як діяльність з логічного аналізу мови науки. Математичне і логічне знання як ідеал наукового знання. Основні риси неопозитивістської моделі науки, її наївно-кумулятивний характер. Методологічні проблеми і труднощі, що породжуються цією моделлю. Заміна атомарних фактів Л. Вітгенштейна чуттєвими сприйняттями, переживаннями суб’єкта. Протокольні висловлювання як вираження «чистого» чуттєвого досвіду суб’єкта. Емпіричний базис науки і проблема її емпіричної мови. Спроби обґрунтування можливості існування такої мови, її незалежності від теоретичної мови і їх неспроможність. Проблема демаркації науки и ненауки. Принцип верифікації як критерій науковості і осмисленості знання, його обмеженість та логічна суперечливість. Еволюція змісту принципу верифікації у неопозитивізмі.

Проблема співвідношення емпіричного і теоретичного знання. Факти як структурна одиниця наукового знання. Редукція теоретичних термінів до емпіричних, її неспроможність. Інструменталістське розуміння теорії. «Дилема теоретика» К. Гемпеля як вираження неопозитивістського розуміння теоретичного знання. Криза неопозитивістської моделі науки в середині 50-х рр. ХХ ст.

Постпозитивістська філософія науки: перехід від аналізу структури наукового знання до проблеми його зросту та розвитку. Відмова від жорсткого розмежування філософії і науки. Подолання дихотомії емпіричного і теоретичного. Звернення до історії науки. Критика кумулятивізму. Відсутність однозначних стандартів науковості. Різноманітність концепцій в межах постпозитивізму: фальсифікаціонізм К. Поппера, концепція наукових революцій Т. Куна, методологія науково-дослідницьких програм І. Лакатоса, концепція неявного знання М. Полані, тематичного аналізу Н. Дж. Холтона та ін.

Найважливіші проблеми, поставлені у постпозитивізмі: істина і правдоподібність наукових теорій; проблема їх співмірності; природа наукової раціональності; проблема розуміння і комунікації між альтернативними теоріями та ін.

Принцип фальсифікації як критерій демаркації. Структуроутворюючи елементи наукового знання: наукова проблема (К. Поппер), науково-дослідницька програма (І. Лакатос), парадигма (Т. Кун), тематичний контекст науки (Дж. Холтон).

Криза постпозитивізму (80-і рр. ХХ ст.). «Методологічний анархізм» П. Фейерабенда. Принцип проліферації та «завзятості». Принципова неможливість відрізнення науки від міфології та релігії. Наука як ідеологія сучасного суспільства.