Європейський захист прав людини

У Європі вже десятки років діють загальновизнані стандарти з прав людини. Європейський захист прав і свобод людини охоплює як правові норми конвенцій і угод, прийнятих країнами в рамках Ради Європи, Наради з безпеки та співробітництва в Європі, інших європейських організацій щодо захисту прав людини, так і безпосередній судовий захист, здійснюваний Європейським судом з прав людини в Страсбурзі, рішення якого враховуються країнами – учасницями Ради Європи. Правові норми конвенцій (а нині діє більше 155 європейських конвенцій) і сформоване прецедентне право на основі рішень Європейської комісії з прав людини (почала працювати в 1955 р.) і Європейського суду (створений в 1959 р.) визначають європейські стандарти у сфері прав людини, на які спирається правова система європейських держав.

Отже, під „європейськими стандартами щодо захисту прав людини” розуміють визнані європейським співтовариством і закріплені в його документах юридичні норми, що включають усі життєво необхідні права людини, а також механізми їх гарантії, захисту та забезпечення на практиці. Визнання і дотримання прав людини та її основних свобод відповідно до прийнятих європейських стандартів стали критерієм визначення ступеня панування права, верховенства й ефективності закону, рівня розвитку демократії в окремих європейських країнах. Постійно відбуваються розширення й поглиблення змісту європейських стандартів у сфері прав і свобод людини, які мають чинність норм міжнародної моралі й міжнародного права.

Створена в 1949 р. Рада Європи стала однією з авторитетних міжнародних організацій, що поставила в центрі своєї діяльності розвиток демократії, повагу до прав людини й верховенство закону. Прийнята 4 листопада 1950 р. в рамках Ради Європи унікальна за своєю значимістю Європейська Конвенція про захист прав людини й основних свобод, яка набрала чинності в 1953 р., поклала початок утвердженню цілісної системи європейських правових норм, встановила невід'ємні права та свободи для кожного й зобов'язала держави гарантувати ці права кожній людині, що перебуває під їхньою юрисдикцією. Підвищуючи ефективність захисту прав людини, Європейська конвенція постійно доповнювалася й змінювалася шляхом прийняття протоколів до неї (прийнято 11 протоколів), які розширили гарантовані права і удосконалили наявні процедури захисту прав. Величезна заслуга Європейської конвенції полягає в тому, що права людини і її свободи стали визнаватися вищими цінностями, а правові норми, що їх відображають, стали домінуючими в національних законодавчих актах тих європейських країн, які вважають себе або прагнуть стати демократичними правовими державами.

Однією з особливостей Європейської конвенції про захист прав людини й основних свобод є те, що її дія зосереджена тільки на особистості та захисті її основних прав. Таким чином Конвенція закріпила юридичну основу, що сприяє визнанню процесуальної правосуб'єктності особистості в міжнародних відносинах. Конвенція прямо визнає за всіма громадянами європейських держав, що підписали її, закріплені в ній основні права та свободи. Це свідчить про те, що Конвенція має статус чинного права та є обов'язковою для держави-учасниці після того, як вона підпише й ратифікує Конвенцію.

Конвенція передбачає процедуру реалізації права на індивідуальне звернення громадян із країн-учасниць зі скаргами в контрольні органи Конвенції, якщо їхні права не захищаються на національному рівні. Відповідно до внесених Протоколом № 11 змін у Конвенцію, Європейський суд з прав людини "може одержати скарги від будь-якої фізичної особи, неурядової організації або будь-якої групи приватних осіб, які стверджують, що вони є жертвами порушення однією з Високих Договірних сторін прав, передбачених положеннями Конвенції й протоколів до неї. Високі Договірні Сторони зобов'язуються жодним чином не перешкоджати ефективному здійсненню цього права". Застосування положень Конвенції від держав-учасниць можуть вимагати як громадяни, так і особи, що не мають громадянства, незалежно від їхнього місця проживання. Дія Конвенції може поширюватися також на компанії та інших нефізичних осіб.

Викладене вище підтверджує, що Конвенція є найважливішим не лише європейським, а і взагалі міжнародним юридичним документом у сфері захисту прав людини.