Примечания. Інтерес як загальнонаукова категорія широко використовується в праві та інших суспільних науках

Інтерес як загальнонаукова категорія широко використовується в праві та інших суспільних науках.

Інтереси є рушійною силою будь-якої суспільної діяльності, в тому числі законотворчої та господарської як різновиду правозастосовної ді-
яльності.

Будучи об’єктивною категорією, інтерес визначається як об’єктивно існуюча орієнтація суб’єкта на отримання певного блага, що об’єк-
тивно склалося. Відтак суб’єктом інтересу може бути будь-яка особа незалежно від її спроможності адекватного усвідомлення процесів об’єк-
тивної реальності (в т.ч. неповнолітня, психічно хвора людина) чи відсутності свідомості як психічної властивості взагалі (будь-яка організація незалежно від наявності у неї статусу юридичної особи).

На відміну від інтересу заінтересованість є суб’єктивно-об’єктивною категорією, яку можна визначити як психологічну орієнтацію суб’єкта на отримання певного блага як елемента об’єктивної реальності. Психологічний елемент заінтересованості може орієнтувати суб’єкта на досягнення удаваного блага, замість реального, що об’єктивно склалося.

Виникнення інтересу (як об’єктивної категорії) не залежить від його відображення в свідомості суб’єкта інтересу (інтересанта), тоді як реалізація інтересу неможлива без його усвідомлення інтересантом або особами (опікунами, піклувальниками, уповноваженими посадовими особами компетентних органів та організацій), що опікуються (уповноважені опікуватися) інтересами слабозахищених категорій осіб.

Попри різноманітність видів інтересів в юриспруденції найбільш відомим є поділ на приватні та публічні інтереси, що визнається основним (одним з основних) критерієм при розмежуванні приватного і публічного права. Приватними традиційно визнаються інтереси окремої особи - фізичної або юридичної (крім органів державної влади, управління та контролю, місцевого самоврядування і створених ними організацій з метою задоволення суспільних потреб) або групи осіб. Публічними слід визнати інтереси суспільства, держави, територіальної громади, слабозахищених верств населення, що потребують державної та/або громадської опіки.

Приватні і публічні інтереси в чистому (рафінованому) вигляді не існують: вони взаємопов’язані і взаємозалежні, таким чином, що приватні інтереси не можуть бути досягнені без врахування тією чи іншою мірою публічних інтересів, а останні обов’язково мають враховувати законні приватні інтереси (підприємців, господарських організацій, їх засновників), аби забезпечити задоволення суспільних потреб у певних благах, що створюються (або створення яких організується) носіями приватних інтересів.

Інтереси лежать в основі суб’єктивних прав та обов’язків, що їм відповідають, але, попри цю обставину, суб’єктивні права відрізняються від законних інтересів і останні є самостійною правовою категорією.

Правовому захисту підлягають лише законні інтереси.

Інтереси є важливим елементом будь-якої соціальної системи (державно організованого суспільства, економіки країни, господарського товариства та ін.), а їх (інтересів) сукупність – становить підсистему відповідної соціальної системи.

Оптимальний стан соціальної системи залежить від врахування багатьох чинників, в т. ч. збалансування інтересів не лише учасників відповідної соціальної системи (внутрішньосистемних інтересів), а й інтересів інших соціальних систем, їх учасників (зовнішньосистемних інтересів).

Підсистема інтересів будь-якої соціальної системи складається з індивідуальних, групових інтересів її учасників, загальносистемного інтересу, сформованого за рахунок збалансованого врахування внутрішньо- і зовнішньосистемних інтересів, а відтак – визначального в процесі функціонування системи.

Наявність у інтересів таких рис, як суперечливість, конкурентність часто-густо призводить до конфлікту інтересів – гострої суперечки з приводу певного соціального блага, на досягнення якого спрямований інтерес.

Хоча конфлікту інтересів притаманні певні позитивні риси (спонукання до інновацій, змін, виявлення недоліків тощо), однак він нерідко негативно впливає на взаємовідносини в соціальних групах/системах, що викликає потребу встановлення механізмів попередження та розв’язання конфлікту з найменшими втратами як для їх учасників, так і відповідної соціальної системи.

Серед численних видів конфліктів особлива роль належать юридичним конфліктам, які виникають між учасниками правовідносин, або тягнуть для них правові наслідки, чи розв’язуються за допомогою правових засобів.

Стратегічними підходами до розв’язання проблеми конфлікту інтересів є розробка та запровадження механізмів попередження конфлікту, управління конфліктом і розв’язання конфлікту.

Попередження значної кількості конфліктів забезпечують такі правові механізми: оптимізація правової системи країни; підвищення правової культури та дисципліни учасників правовідносин; подолання правового нігілізму; закріплення за прокуратурою функції захисту не лише державних, а й всіх інших категорій публічних інтересів; запровадження додаткових, апробованих в інших країнах, механізмів розв’язання конфліктів та ін.

До основних процедур розв’язання конфлікту інтересів, що мають правове забарвлення і забезпечують цивілізований характер врегулювання спірних питань належать: переговори та укладеня в процесі їх проведення угоди між конфліктуючими сторонами; посередництво за участю третіх осіб (судів – державних, третейських, міжнародних; уповноважених органів та організацій); процедури, що застосовуються в межах системи соціального партнерства; внутрішньогосподарські, що передбачаються внутрішніми документами відповідних організацій.

Ускладнення суспільного життя, що пов’язано з глобалізаційними та трансформаційними процесами в економічній та інших сферах, зумовили розвиток нового наукового напряму – юридичної або правової конфліктології, покликаної досліджувати причини та фактори виникнення конфліктів, їх перебіг, правові засоби попередження та розв’язання конфліктних ситуацій, віднайдення нових правових механізмів зменшення ступеня конфліктності у суспільстві та мінімізації негативних наслідків від конфліктів у соціальних системах різного рівня.

 

 

[1] Див.: 535 –С. 6; 628 – С. 26; 831; 839; 840; 1081 – С. 21, 30-31; 1082 – С. 73; 1111 – С. 61-62.

1 Зокрема, в положеннях про можливість обмеження використання громадянами суб’єктивних прав (на підприємницьку діяльність, право приватної власності тощо) з огляду на публічні інтереси – національної безпеки, громадського порядку, економічного добробуту, прав людини тощо (статті 32, 34–36, 39, 41, 44); в тексті присяги народних депутатів України і Президента України – виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників (ч. 3 ст. 79, ч. 4 ст. 104); визначенні функцій прокуратури – представництво інтересів громадян або держави (ч. 2 ст. 112), органів місцевого самоврядування – представництво інтересів територіальної громади (ч. 4 ст. 140).

1 Абз. 9 Преамбули ЦК УРСР – щодо сприяння цивільним законодавством охороні матеріальних і культурних інтересів громадян і правильному поєднанню цих інтересів з інтересами всього суспільства, ст. 49 – стосовно недійсності угод, укладених з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, та ін.; положення нового ЦК [92] щодо: судового захисту цивільного права та інтересу як однієї з загальних засад цивільного законодавства (п. 5 ст. 3); захисту цивільних прав та інтересів (статті 15-17); нікчемності правочину, який порушує публічний порядок (ст. 228), тобто суперечить публічним інтересам, та ін.

2 Ч. 1 ст. 2 – щодо забезпечення охорони за допомогою цього кодексу законних інтересів держави, підприємств, установ, організацій, громадян тощо як одного з завдань цього кодексу, ст. 4, пункти 1 і 3 ст. 5 – щодо права усіх заінтересованих осіб звертатися у встановленому законом порядку за захистом охоронюваного законом інтересу з відповідною заявою, на підставі якої порушується цивільна справа у суді, та ін

3 Ст. 1 – щодо права суб’єктів підприємницької діяльності та інших осіб на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також щодо порушення справ в арбітражному суді за позовними заявами таких осіб, та ін.

4 Ч. 2 ст. 193 – щодо врахуванням інтересів сторін та загальногосподарського інтересу як однієї з умов належного виконання господарських зобов'язань.

1 Встановлює заборону для учасників повного товариства від свого імені та у власних інтересах здійснювати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства.

2 Закріплює положення про особливості відповідальності вкладника командитного товариства у разі, якщо він укладає угоду від імені і в інтересах товариства.

1 Подібні визначення знаходимо в російській юридичній літературі [541 – С. 119], а також законодавстві: згідно ст. 4 Закону РФ від 27. 11. 1992 р. (ред. від 20. 11. 1999 р.) «Про організацію страхової справи» об’єктом майнового страхування є інтерес, пов’язаний «з володінням, користуванням, розпорядженням майном» [271 – Ст. 4]. Єдиний комерційний кодекс США [298] оперує не лише поняттям “страховий інтерес” (ст. 2-501), а й категорією “забезпечувального інтересу” як матеріальної заінтересованості у рухомому майні (включаючи й будь-які складники нерухомості), що забезпечує оплату або виконання зобов'язання, а також набувача “належних платежів” або “паперів про забезпечення боргу нерухомістю” (п. 11 ст. 1-201).

 

1 Прикладом чого може бути промислова-фінансова чи холдингова група; за наявності відповідних повноважень – філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарської організації; органи останньої, її учасники, кваліфікована їх меншість. Інтереси двох перших у зовнішніх відносинах представляє відповідно – головне підприємство чи материнська компанія. Філії, представництва та інші відокремлені підрозділи є суб’єктами і зовнішніх відносин (в цьому випадку вони діють відповідно наданих їм повноважень, зафіксованих в положенні та довіреності), і внутрішніх (у відносинах з материнською організацією). Органи господарської організації – юридичної особи належать до суб’єктів внутрішніх відносин, а її учасники – як до внутрішніх (щодо реалізації своїх корпоративних прав), так і зовнішніх (щодо укладення з такою організацією угод, не зумовлених участю в ній).

1 Хоча не всі дослідники включають інтереси суб’єктів до змісту правовідносин, визнаючи їх неправовою або доправовою категорією, з чим важко погодитися, оскільки інтереси є тим пов’язуючим елементом, що згуртовує кількох осіб в організовану групу, спонукає їх встановлювати відносини з іншими особами. Однак питання щодо ролі інтересів у праві розглядатиметься далі.

1 На думку Д. А. Керімова, категорія інтересу об’єктивна у двох розуміннях: як продукт, результат об’єктивних потреб людей і як необхідна властивість соціальної сутності особи, що з об’єктивною необхідністю пов’язує її з іншими членами громадянського суспільства [666 – C. 121-122].

 

1 Часом інтереси не усвідомлюються особою через різні чинники: вік, стан здоров’я, необізнаність з предметом інтересу, а також хибне уявлення про потребу як предмет інтересу (яскравий приклад цього наводить Й. О. Покровський: розширення підприємцем своєї справи заради отримання більшого зиску без врахування фактичного стану справ та можливостей, що в результаті призводить до банкрутства [977 – С. 314]). Сучасний російський автор В.В. Волгін [488] першу главу своєї книги, присвячену питанням захисту інтересів індивідуальних підприємців, назвав “Захист від себе” (“Защита от себя”), а однієї з небезпек для підприємця – завищену оцінку власного творчого потенціалу та нехтування професійними знаннями, вмінням і діловими навичками своїх співробітників [488 – C. 7].

2 Подібна позиція в різних інтерпретаціях обгрунтовується прибічниками об’єктивної природи категорії інтересу (див.: 397 – С.17; 828 – С. 20; 984 – С. 8-13; 1251 – С. 28-30).

1 У працях з філософії підкреслюється, що справжні інтереси не завжди правдиво зображуються їх носіями, а відтак часто-густо про інтереси одних дбають інші особи [1205 – С. 466].

1 Наприклад, позов пред’являється акціонером в інтересах акціонерного товариства, якщо посадові особи останнього не зацікавлені (через особисту заінтересованість) в пред’явленні позову самим товариством.

2 Наприклад, позов пред’являється в інтересах групи акціонерів, чиї права та/або законні інтереси були порушені, одним з учасників цієї групи.

1 О.Я. Курбатов вважає критерієм цієї класифікації зміст потреб та інтересів [770 – С. 57].

1 Основний критерій відмежування законних інтересів від суб’єктивних прав ще в 19 столітті був визначений М. М. Коркуновим, який писав: «Право неодмінно передбачає відповідний обов’язок. Якщо відсутній відповідний обов’язок, має місце простий дозвіл, а не правомочність» [712 – С. 151].

2 Наприклад, законний інтерес певної особи придбати у акціонерного товариства викуплені ним (товариством) акції може суперечити законному інтересові товариства, що здійснило таку операцію (викуп власних акцій) з певною метою (подальшого анулювання, продажу своїм працівникам або певній особі, яка бере на себе інвестиційні зобов’язання щодо товариства).

1 Так, О. Я. Курбатов незаконними визнає інтереси, прояв яких прямо заборонений або обмежений державою і незаконність яких випливає із загальних положень законодавства [770 – С. 73].

1 Мається на увазі право захисту не лише в процесуальному розумінні, але й в матеріальному – як система активних заходів, які застосовує суб’єкт права, компетентні органи з метою усунення порушення відповідного cуб’єктивного права [553 – С. 16-29].

1 Дослідженню категорії “самозахист цивільних прав” приділяли певну увагу дореволюційні [1090 – C. 184-185] та радянські цивілісти [534 – C. 117-132], хоча в ЦК радянських республік це поняття не використовувалося. Посилення наукового інтересу до згаданої категорії [699 – С. 35; 712 – С. 85-101; 1133/2 – С. 22; 1241 – С. 249] зумовлено її використанням в нових цивільних кодексах країн-учасниць СНД (ст. 14 ЦК РФ [272], ст. 19 ЦК України [92]), що тією чи іншою мірою враховують положення Модельного ЦК для країн СНД [261].

1 Так, в ст. 3 Містобудівного кодексу Російської Федерації [277/2 – С. 6] міститься визначення приватних і суспільних інтересів щодо сфери містобудівної діяльності за критерієм носіїв інтересів (приватних – громадяни та юридичні особи, суспільних – населення міських і сільських поселень, інших муніципальних утворень).

1 Так, Й. А. Покровський наводить приклад невідповідності суспільних інтересів моральним засадам суспільства: якщо більшість населення схвально ставиться до контрабанди [977 – С. 255].

2 Наприклад, дрібні підприємці, залежні підприємства, дрібні акціонери, споживачі, наймані працівники тощо.

1 Віднесення інтересів до категорії публічних чи приватних залежить також від інших чинників. Скажімо, споживачі як категорія учасників господарських відносин у сфері економічної конкуренції є носіями публічних інтересів, а окремий споживач (група споживачів), невдоволених якістю товарів певного виробника – приватних. Так само дрібні акціонери певного акціонерного товариства – носії групових приватних інтересів, а дрібні акціонери як найбільш численна категорія учасників акціонерних відносин, що потребують державного захисту, - публічних інтересів.

1 Цит.: [767 – С. 104-105].

1 Хоча деякі автори (Й. Ліппотт, зокрема) вбачають слабкість теорії розмежування приватного права від публічного за критерієм інтересів в тому, що загальні (публічні) та індивідуальні (приватні) інтереси не можуть розглядатися обов'язково як протилежні [801 – С. 27].

[2] Цит.: [767 – С. 104].

[3] Цит.: [767 – С. 105].

1 Для порівняння можна навести визначення публічного та приватного права інших авторів: В. М. Селіванова.: «На відміну від права публічного, що регулює відносини, пов’язані головним чином з функціонуванням держави, її органів та забезпеченням суспільного порядку, приватне право регулює відносини між приватними особами та їх об’єднаннями як складовими громадянського суспільства. Для нього характерна юридична децентралізація або диспозитивне регулювання. Останнє здійснюється за принципом юридичної рівності, непідпорядкованості суб’єктів правових відносин» [1080 – С. 25]; О. О. Чувпила: «Публічне право являє собою сукупність правових норм, що регулюють діяльність держави та її органів, а також відносини з приватними особами… Приватне право регулює відносини між приватними власниками, котрі відносно один одного виступають як рівні партнери» [1254 – С. 4]; В. Н. Додонова, Є. В. Камінської, О. Г. Румянцева: «приватне право – збірне поняття, що означає галузі права, які регулюють відносини, що грунтуються на приватних інтересах, незалежності та ініціативі індивідуальних власників і об’єднань (корпорацій) в їх майновій діяльності і в особистих відносинах, на відміну від публічного права, що регулює і охороняє загальні інтереси» [575 – С. 273]; О. Я. Курбатова: “приватне право …як сукупність норм, що регулюють суспільні відносини (діяльність), в яких реалізується приватний інтерес або виникає необхідність його охорони”, а “публічне право - сукупність норм, що регулюють суспільні відносини (діяльність), в яких реалізується публічний інтерес або виникає необхідність його охорони" [770 – С. 92]; І. І. Котюка: «основною функцією публічного права є сприяння реалізації саме суспільних (публічних інтересів, а основною функцією приватного права – сприяння реалізації приватних інтересів»; «суб’єктами публічних відносин з одного боку є держава та її органи і суспільство в цілому, а з іншого – приватні фізичні і юридичні особи. Що ж до суб’єктів приватних відносин, то ними є приватні фізичні та юридичні особи. «... об’єктами публічних відносин є об’єкти публічної власності, а об’єкти приватних – об’єкти приватної власності» [728 – С. 9-10]. Щодо цього питання також див.: [321; 326; 712 – С. 177-183; 1221; 1222; 1262 та ін.].

1 [757 – С. 25, 30; 1031 – С. 35; 1265 – С. 15-16; 557 – С. 13 та ін.].

2 [524 – С. 96-98; 789 – С. 6, 22-23; 853 – С. 6-11; 1027; 1003 – С. 40-46; 1283 – С. 26-29; 459 – С. 17-18; 463; 478 – С. 8-10; 577 – С.19-20; 1302 – С. 31 та ін.].

1 «Право, зазначає Ю. О. Тихомиров,– це правові погляди і позиції, що виражають суспільні інтереси і закріплюються в системі загальнообов’язкових принципів і правил поведінки, встановлених державою і міжнародними структурами, та регулюють суспільні відносини, що забезпечуються державою та інститутами громадянського суспільства та світового товариства» [1172 – С. 8].

1 Цит.: [1242 – С. 68].

1 Формально державні та комунальні підприємства мають діяти відповідно в інтересах держави (суспільства) або територіальної громади. Однак фактично на цих підприємствах присутній (зазвичай опосередковано) і приватний інтерес – як інтерес колективу найманих працівників, керівників такого підприємства (наприклад, щодо участі в розподілі тієї частини прибутку, яка мала залишатися в розпорядженні підприємства відповідно до Закону “Про підприємства” [14 – Ч. 3 ст. 18]).

1 До таких збиткових підприємств належить значна частина казенних та комунальних підприємств, зорієнтованих на виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), що з врахуванням інтересів значної частини суспільства (територіальної громади) реалізується за нижчими від собівартості цінами (протезно-ортопедичне виробництво, значною мірою комунальне господарство, громадський транспорт тощо) або для задоволення певних потреб держави: підприємства військово-промислового комплексу, експериментальні підприємства, конструкторські бюро [148; 177]. Заздалегідь збиткові підприємства можуть створюватися і приватними особами, громадськими, релігійними та іншими організаціями для задоволення різноманітних потреб (виготовлення рекламної продукції для власних потреб; надання певних послуг або виготовлення та реалізація продукції на платній пільговій основі працівникам власного підприємства або слабозахищеним верствам населення).

2 Підприємець не стане започатковувати діяльність щодо виробництва (надання) певних благ, якщо не буде певний у суспільній необхідності (попиті) на ці блага. Саме наявність такого попиту забезпечить отримання підприємцем прибутку.

1 Господарський спосіб будівництва полягає у здійсненні капітального будівництва силами самого забудовника [901 – С. 340-341; 459 – С. 51].

1 Г. Водічка [487] подібну ідеалізацію західного типу демократії та ринку в Україні (як і в інших постсоціалістичних країнах) пояснює дією закону суспільного розвитку, згідно якого кожне суспільство прагне здійснити повну амплітуду духовного коливання (у даному випадку – від тоталітаризму до витончиних ідеалів свободи [487 – С. 33]), забуваючи про так званий парадокс свободи, сутність якого була розкрита ще Платоном: свобода здатна скасовувати себе, якщо вона є необмеженою [1078 – С. 14].

1 Наприклад, В. В. Мадіссон вважає, що груповий інтерес залежно від обставин може бути публічним, а якщо він грунтується на приватній власності,– приватним [815 – С. 43].

1 Так, О. Блаватьська пише: «Пространство не есть «беспредельная пустота», ни «условная полнота», но вмещает в себя оба понятия. Будучи – на плане абсолютной отвлеченности – вечнонепознаваемым Божеством, являющимся пустотою только для ограниченных умов на плане иллюзорного умозрения, или же Пленумом, абсолютным вместилишем всего сущего, проявленного же или не проявленного, оно есть потому-то АБСОЛЮТНОЕ ВСЕ» [380 – С. 63-64].

1 [977 – С. 312; 757 – С. 25, 30; 787 – С. 50; 840 – С. 20; 941 – С. 648; 1027; 1070 – С. 49-50; 1082 – С. 85, 88].

1 Криза надвиробництва в економіці, наприклад, вимагає застосування жорстких публічно-правових методів правового регулювання з метою найскорішого подолання такого стану; дефіцит виробництва, навпаки, зумовлює використання державою заходів, що стимулюють приватну ініціативу виробника [848 – С. 25].

2 У сфері приватного життя громадян, у процесі ведення ними підсобного господарства для задоволення власних потреб домінують приватні інтереси, якщо їх задоволення не порушує права та законні інтереси інших осіб. Рівночасно функціонування економічної системи країни вимагає від її учасників підпорядкування встановленому державою порядку в цій сфері, що значною мірою віддзеркалює, насамперед, публічні інтереси, а приватні – в частині, що не суперечать публічним.

3 Так, п. 4. 4. 1 ст. 4 Закону України від 21 грудня 2000 р. «Про порядок погашення зо­бов’язань платників податків перед бюджетами та цільовими фондами» [72] закріплюється пріоритет інтересів платника податків і відповідно – прийняття на його користь рішення в межах апеляційного узгодження у разі колізії нормативних актів (правових норм), що по-різному визначають права та обов’язки контролюючих органів і платників податків.

1 Цит.: [994 – С. 65].

2 Цит.: [994 – С. 67].

1 Як тут не згадати російського філософа і письменника Василя Розанова, який писав: «В Росії уся власність виросла з «випрохав» або «подарував», або кого-небудь «обібрав» (Цит.: [1204 – С. 3]).

2 На думку значної частини представників цивілістики, такий ринок потребує саме цивільного права з його принципами недоторканності права власності, свободи договорів, рівності всіх учасників ринкових відносин як суб’єктів цивільного права, неприпустимості свавільного втручання в приватні справи тощо [329 – С. 21-26, 35-36; 532 – С. 6, 12, 15; 569; 571 – С. 40, 42, 48; 1262 – С. 10-12].

1 Яскравим свідченням чого були положення вже скасованого Закону України від 13.06.1992 р. «Про іноземні інвестиції» [28].

2 На цьому ще на початку економічної реформи наголошували деякі науковці. Так, Р. О. Халфіна оцінювала ринок розвинених країн як регульований державою з допомогою не лише економічних, але й адміністративних методів, що передбачають встановлення певних обмежень для учасників ринкових відносин (антимонопольні заходи, ліцензування певних видів діяльності, здійснення індикативного планування, інститут захисту прав споживачів, державне замовлення, існування державної власності) [1219 – С. 117-118]. Про це свідчать й положення комерційного законодавства країн ринкової економіки, зокрема ст. 2 Федерального Закону США 1934 р. “Про фондову біржу” [293/2] щодо переліку причин, котрі свідчать про порушення національних державних інтересів, з метою захисту яких здійснюється законодавче регулювання операцій з цінними паперами на фондовому ринку.

1 Широковідомі не лише в Україні, а й інших державах перехідної економіки випадки, коли потерпілі від бурхливої діяльності будинків селєнгу, трастів, частини акціонерних товариств та їх засновників громадяни руйнували офіси цих організацій у відчаї від власного безсилля повернути назад довірені їм – трастам, будинкам селєнгу, засновникам акціонерних товариств тощо – кошти; в Албанії ж, як відомо, це призвело навіть до народних заворушень і в кінцевому підсумку – до зміни уряду.

1 Про це свідчать численні праці [315; 344; 403; 409; 421; 652; 680; 872; 936; 987; 1097], в т.ч. представників господарсько-правової науки, які акцентували увагу на дослідженні господарських систем різного рівня - економіки країни, її галузей, органів господарського керівництва, суб’єктів господарювання [539; 831; 832; 837; 1109 – С. 51-74; 1021; 1023; 1024; 1198; 1226], системи господарського законодавства [626 – 631; 783; 785; 789; 610 ], системи господарсько-договірних відносин [370; 612; 1109 – С. 209-236 та ін.]

 

1 Роль інформації неухильно зростає, що зумовлено не лише активними процесами демократизації суспільного життя, а й широким застосуванням інформаційних технологій, без яких в сучасному суспільстві (яке нерідко іменують інформаційним) неможливе функціонування навіть соцільних систем низової ланки економіки – підприємств, інших господарських організацій – незалежно від їх виду та організаційно-правової форми. Важливість цього питання визнано на загальнодержавному рівні [1197], про що свідчить низка прийнятих нормативно-правових актів [1000], які регулюють: правовий режим інформації, її збирання, обліку та збереження носіїв [29/1; 36; 50; 59; 103; 140; 141; 165; 203; 208; 209; 210; 214; 242; 247]; захисту закритої інформації з метою захисту державних/національних інтересів [125, 130], учасників (елементів) господарської системи країни, а також забезпечення відкритості (прозорості) їхньої діяльності [24 – Ч.2 ст. 2, ст. 11, 19; 25 – Ст. 10, 15; 27 – Ч. 5 ст. 11, ст. 23; 50; 93; 94]. На зростанні ролі інформації в сучасному суспільстві, соціальних системах різного рівня звертають увагу численні дослідники [404; 522; 583; 867; 946; 1193 – С. 51-56].

2 Розрізняють різні форми та методи державного впливу на економіку. Так, автори навчального посібника: Господарське право: Практикум / За ред. Щербини В. С.– К.: Юрінком Інтер, 2001 р. [524]до основних правових форм державного керівництва економікою відносять: прогнозування/планування, нормативне регулювання, управління у вузькому розумінні як вирішення оперативних питань господарського життя (ліцензування, державна реєстрація, видача патентів, дозволів, надання пільг та ін.), контроль, а до методів – економічні (передбачають врахування економічних інтересів виконавців) та адміністративні (забезпечують досягнення необхідного суспільству результату шляхом обов’язкових для виконання наказів компетентних органів держави), що застосовуються в комплексі (не лише за ринкової, а й планово-розподільчої економіки [400]) і забезпечують збалансування приватних та публічних інтересів у сфері господарювання [524 – C. 93–95]. Деякі дослідники [1231 – C. 13-14] виділяють метод загальних дозволів, дозвільний метод, метод заборон, комплексне застосування яких забезпечує встановлення меж дозволеної поведінки підприємств (суб’єктів господарювання) та уповноважених державних органів в сфері господарювання. Представники Донецької школи господарського права дотримуються точки зору про згаданий вище єдиний ключовий метод, що інтегрує усі інші методи, – рівне підпорядкування учасників господарського життя суспільному господарському порядку [1234 – C. 27-32], що значною мірою відбилося в положеннях ст.ст. 5-6 Господарського кодексу України [91].

1 На зразок міжнародних консорціумів: “Сучасні трубні стани” [917] та зініційованого Україною та Росією, за участю Німеччини та ін. країн, для надійної експлуатації магістрального газопроводу з Росії через територію України в Західну Європу [494; 549; 573; 891; 902; 1049].

1 В. В. Селезнев[1077] дещо інакше визначає рівні регулювання, що діють в ринковій економіці: саморегулювання на підставі конкурентної боротьби, державне регулювання, регулювання з боку монополістів, кримінальних і напівкримінальних структур (с. 604–631), світові ринки і пов’язана з ними зовнішньоекономічна діяльність (с. 579–603), а також виділяє регулюючий вплив інформації (с. 451–481); В. Е. Чиркін[1253 – С. 11] акцентує увагу на саморегулюванні та державному регулюванні в системі сучасної економіки (перше має забезпечити її ринкові засади, а друге – соціальну орієнтацію економіки); І. М. Герчикова[508/1] розрізняє такі рівні регулювання: внутрішньофірмовий (с. 377–462), міжфірмовий (с. 529–550), державний (с. 551–698), міждержавний (с. 462–487).

1 Г. Дж. Берман зазначає, що взаємність прав як принцип торгового права (виник на рубежі ХІ-ХІІ століть) включає елементи доброчесності, еквівалентність обміну, врахування інтересів третіх осіб та суспільства в цілому; суб’єктивні права розглядаються як частина єдиної правової системи і відповідно певною мірою мають виконувати задачі системи – захист проти окремих форм прояву недоброчесності в торговому обороті [375 – С. 324-325].

1 Цит.: [830 – C. 7].

1 Хоча часом інтереси економіки можуть суперечити законним інтересам значної частини (і навіть – більшості) громадян. Так, М. Норбєков [919 – С. 61] згадує про подібний факт: ігнорування державними структурами низки країн (в т.ч. Японії, звідки надійшла відповідь) запропонованої ним ефективної системи відновлення зору через негативні наслідки від її застосування для оптичної промисловості (в Японії 10% населення через вади зору користується продукцією цієї промисловості). Недарма основним вектором розвитку сучасної цивілізації (за оцінкою низки науковців) є прогресивне зростання потреб (часто-густо штучно викликаних) з посиленням тиску на біосферу без врахування закономірностей її еволюції [331 – С. 400, 401, 403].

 

1 Одним з них є зростання міжнародної економічної злочинності, що вимагає поєднання зусиль різних країн в її подоланні; наочним прикладом є боротьба з відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом, та участь в цьому (на вимогу FATF) України [119; 126; 127; 170].

1 Процес переходу суспільства із одного стану в інший в конфліктології отримав назву транзиту [707/2 – С. 33].

1 Дослідженням проблем тлумачення та аргументації нормативно-правових актів, вжитих в них термінів, судових рішень та ін. займається топічна юриспруденція [1105].

1 С.С. Алексєєв [708 - С. 80] визначає національні інтереси як умовно-прагматичне поняття, що дозволяє визначити першочергові внутрішньо- та зовнішньополітичні цілі держави, та розрізняє національно-етнічні та національно-державні інтереси [708 – С. 80]. Точка зору О. Я. Курбатова дещо інша: він вважає національні інтереси сукупністю збалансованих інтересів особистості, суспільства та держави [770 – С. 75-76]. Попри відсутність єдиного визначення цього поняття воно широко вживається юристами, політиками, соціологами, журналістами [580; 674; 727; 708; 893 та ін.]. Пріорітет національних інтересів (як інтересів України чи національного виробника) закріплюється в низці законів [57; 58; 82 – Ст. 8].

1 Наприклад, конфлікт між групою власників іменних акцій і акціонерним товариством щодо порушення порядку повідомлення акціонерів про скликання загальних зборів.

2 Наприклад, між представником голови Київської міської державної адміністрації (і одночасно головою Київської міськради) і державою [134].

3 Наприклад, конфлікт між акціонерним товариством і ДКЦПФР з приводу відмови в реєстрації випуску акцій [1344; 1329] чи господарського товариства зі статусом підприємства з іноземними інвестиціями щодо дотримання державних гарантій у разі зміни законодавства з питань оподаткування (ця категорія конфліктів спричинила необхідність винесення Конституційним Судом України відповідного рішення і ухвали [1320; 1321]).

4 Так, розв’язання публічних конфліктів здійснюється в межах адміністративної процедури (тобто компетентним органом держави); приватно-публічні конфлікти можуть вирішуватися в межах адміністративної процедури (уповноваженим органом держави) та судом; для розв’язання приватних конфліктів застосовуються різноманітні механізми: внутрішньокорпоративні (конфлікт всередині товариства), адміністративна процедура (конфлікт між акціонерами і товариством щодо порушення порядку підписки на акції), судовий порядок.

1 Прикладом багаторічного когнитивного конфлікту є спір між представниками цивілістики [329 – С. 34-36; 515/1, 515/2, 516; 569-572; 688; 757-759; 856-858; 961; 1031-1035; 1261-1265] та господарсько-правової науки [311; 312; 314; 435; 445; 463; 626-635; 786-788; 808; 831-846; 905; 1027] щодо шляхів регулювання відносин в сфері господарської (в т.ч. підприємницької) діяльності – за допомогою Цивільного кодексу як кодексу приватного права чи Господарського (Комерційного) кодексу як комплексного нормативного акту [389; 922], а також спір між самими розробниками Цивільного кодексу [687; 1019; 1047].

 

1 Хоча питання самозахисту прав порушувалися в працях як дореволюційних [1089 - C. 184], так і радянських правознавців [534 – C. 117-132; 1066 – С. 76], однак особливої актуальності набуло у зв’язку із використанням цього поняття в сучасному цивільному законодавстві.

1 Зазначена обставина деякими авторами визнається настільки вагомою, що дозволяє їм заперечувати правомірність застосування цього поняття [985 – С. 30].

1 Ю. Кулібаба в своїй статті наводить таке висловлювання А. Сміта: «Для того, щоб підняти державу з найнижчої сходинки варварства до найвищої сходинки добробуту, потрібні лише мир, легкі податки та терплячість в управлінні» [769 – С. 385].

1 Про численність подібних випадків згадується в низці публікацій, зокрема: [763; 1062; 1247; 1248; 1249].

2 Загальні збори визнаються повноважними у разі присутності на них акціонерів, що володіють більш як 60% голосів [18 – Ч. 7 ст. 41].

1 Рішення Конституційного суду України з цього питання [1319] важко назвати таким, що тлумачить державні інтереси як публічні (хоча і передбачає можливість обгрунтування інтересів навіть окремих підприємств як державних).

1 О. В. Дзера підкреслює необхідність оптимізації правового регулювання ринкових відносин власності, яке «урівноважує інтереси усіх груп населення та усуває певною мірою протистояння між ними» [555 – С. 12]. Хоча при цьому не згадуються публічні (суспільні) інтереси, однак саме вони інтегрують в собі типові інтереси всіх (або більшості) верств суспільства.

1 Недарма право (завдяки його “спрямованості на впорядкування суспільних відносин, гарантування стабільних суспільних зв’язків, звільнення їх від негативних, руйнівних тенденцій”) розцінюється “як противага конфліктності” [330 – C. 158].

2 «Висока узгодженість, збалансованість, системність, єдність та впорядкованість правової системи” Л. А. Морозова визначає як необхідні її (правової системи) якості та умови ефективності законодавства [1297 – C. 115].

3 Ю. М. Тодика [1174], досліджуючи різні прояви деформації правової свідомості, звертає увагу не лише на негативну роль правового нігілізму [С. 121-132], а й правового ідеалізму [С. 133-137] та правового інфантилізму [С. 128-129].

 

1 Підписання подібного документа застосовувалося при врегулюванні розбіжностей, що виникали в процесі укладення господарського договору в порядку, який передбачався ст. 10 Арбітражного процесуального кодексу України, однак нова редакція цього нормативно-правового акта під новою назвою – Господарського процесуального кодексу України [20] – такого положення вже не містить. Прийнятий 16.01.2003 р. Господарський кодекс, визначаючи загальний порядок укладення господарських договорів [91 – Ст. 181], закріплює норму щодо фіксації розбіжностей в процесі укладення договору в спеціальному протоколі (протоколі розбіжностей) [91 – Ч. 4 ст. 181]. Міжнародні процедури врегулюван