ГЕОМОРФОЛОГІЯ

Карабі-яйла є плоскогір'ям з крутими, місцями обривистими схилами і полого-горбистою згладженою поверхнею.

Плоскі вершини Кримських гір є останцями колись єдиного стародавнього пенеплена, підведеного новітніми тектонічними рухами на значну висоту і розчленованого глибокими річковими долинами.

Карабі-яйла має ступінчасту будову. Особливо чітко виділяються тут два різновікові рівні, що одержали назву нижнього і верхнього плато Яйли і що відділяються один від одного крутосхилим, звивистим в плані уступом висотою 150-200 м.

Широкий розвиток вапняків серед осадових відкладів, що складають Карабі-яйлу, і дуже велика площа їх виходів на поверхню обумовлюють широке і різновидне розповсюдження там карстових явищ. Слід зазначити закономірну приуроченість різних карстових форм і їх поєднань до різновікових елементів поверхні Яйли. Зокрема, до найбільш стародавніх по віку ділянок, верхнього плато Яйли, в основному приурочені крупні ерозійно-карстові улоговини, тоді як на поверхні нижнього плато інтенсивно розвинені переважно дрібні лійки різного типу. Найстародавнішими карстовими формами, мабуть, є численні печери, морфологія і напрям яких тісно пов'язані з елементами тріщинуватості вапняків.

Серед поверхневих карстових форм виділяють три типи: макро, мезо і мікро форми. До макроформ на нижньому плато відносять карстово-ерозійні долини і карстові улоговини, накладені на стародавню ерозійну мережу.

Карстово-ерозійні долини морфологічно виражені широкими і подовжньо витягнутими в північно-західному напрямі балками, роз'єднаними системою лійок. Вони утворюються або при розчленовуванні карстово-ерозійних долин на ряд витягнутих в тому напрямі улоговин, або при злитті ланцюгообразно розташованих лійок. До мезоформ відносяться лійки, ніші і каньйони. Найбільш типовою і поширеною формою карстового рельєфу є лійки. Лійки мають різні контури: конусоподібні, блюдцеобразні, сковородообразні. На форму лійок найчастіше впливає тип їх утворення. На Карабі-яйлі зустрічаються:

1. Лійки розчинення або корозійні (утворюються з невеликих тріщин за рахунок винесення через підземні канали вилуженої на поверхні породи.). Розвиваються вони тільки на голому карсті.

2. Провальні (відрізняються крутими бортами).

3. Карстово-суффозіїні (розвиваються на покритому карсті в гідродинамічній зоні поверхневої циркуляції і мають округлі форми.)
На прямовисних стінках карстових лійок, складених шаруватими породами, що мають різні ступені розчинності, можна побачити карстові навіси і ниші-печери. Цікавими формами карстового ландшафту є карстові каньйони, утворені спільною діяльністю карстових, ерозійних і гравітаційних процесів. Це вузькі, щілевидні, довгі порожнини з нерівними стінками. Утворенню цих форм сприяють тектонічні або гравітаційні тріщини, в які пізніше проникає вода і вилуговуючи стінки тим самим розширює тріщину, створює специфічні карстові порожнини, ніші, вертикальні карри на стінках, а на дні - понори і лійки.

Відносно мікроформ, то вони представлені, в основному, каррами і понорами. На голих вапняках утворюються голі щілини, вибоїни, борозни, гребінці, лунки, розчинення вапняків поверхневими і талими водами, що є початковою формою. Це і є карри, що додають разом з лійками ту саму відмітну специфічність карстовому ландшафту Карабі-яйли. Виділяють два типу каррів: борозенка і дірчаста. Борозенкі карри є вузькими улоговинками, часто з нерівними зазубленими краями. Дірчасті ж карри представлені циліндровими вертикальними отворами з нерівними стінками. Карри є мікроформою і утворюють нанорельєф, тобто накладені на всі інші форми рельєфу. Ландшафти каррових полів створюють великі незручності для людини, оскільки вони важко прохідні і не можуть використовуватися ні для землеробства, ні для скотарства.
Понори є своєрідними поглибленнями з отворами, що ведуть в глибину до 30 м. Їх основна функція - поглинання місцевого поверхневого стоку. Понори є своєрідною сполучною ланкою між поверхневими і підземними формами_рельєфу.
Спеціальні дослідження глибоких печер виявили вельми значну складність і глибину багатьох карстових порожнин, які йдуть в глиб вапнякових масивів. Вироблення пологого горбистого рельєфу верхніх нагорій після середнього міоцену і утворення плоских нижніх плато після відступу моря, сармата, створило дуже сприятливі умови для розвитку карстових процесів на цих поверхнях.

Тріщинуватість вапняків, наявність поверхневих зон дроблення і розривів у вапняках сприяли розвитку карсту в глибину і формуванню глибинних систем карстових колодязів, порожнин і тунелів, які використовувалися і використовуються при циркуляції підземними водами.

Карстові процеси мають величезний вплив на рельєф. Саме вони створили сучасний вид поверхні гори.

Крім того, якщо врахувати, що під дією карстових процесів вапнякова поверхня щороку знижується на 0,05 мм., то стає ясним, що за останні 100 млн. років (з пізньої крейди) денудаційний зріз міг досягти 300-500 м. Значну величину карстової денудації підтверджує і наявність на поверхні плато залишків сталагмітів і натічних кальцитових кір, що належать стародавнім, нині повністю сденудованим порожнинам. Закарстованність Карабі не є наслідком ерозії масиву, але карстові процеси прямо пов'язані з геологічною будовою й наявністю на Карабі-яйлі різних літологічних типів вапняків, що карстуються.

Окрім карстових процесів на Карабі-яйлі спостерігається ще ряд явищ, що впливають на рельєф масиву. Кліматичні особливості і геологічна будова обумовлюють вельми інтенсивне протікання процесів гіпергенеза, гравітаційного розвантаження і зносу уламкового матеріалу.

Обриви Яйли сприятливо орієнтовані для сонячного нагрівання вдень і сильного охолодження вночі. Постійне розширення і стиснення мінеральних частинок приводить до утворення дрібних тріщин, що локалізуються в ослаблених зонах, раніше, створеними іншими чинниками. Процес вивітрювання виявляє, розширює і перетворює приховані тріщини на зяючі. Вода, що спрямовується по цих тріщинах, надає розчинювальну дію. Геоморфологічна діяльність вітру полягає у видаленні рихлих продуктів вивітрювання, видування їх з тріщин. У обривах Яйли найбільш глибокі тріщини відшаровування, посилені вивітрюванням. Саме з їх допомогою відбувається «відсовування» обривистого краю Яйли від моря в глиб яйлінськой поверхні. Тектонічні тріщини, посилені вивітрюванням, є зоною накопичення уламкового матеріалу, що мають розклинювальну дію. Блоки, що утворилися таким чином, відсідають і переміщаються до підніжжя схилів.

Ерозійні форми. Долини річок, що обмежують Карабі-яйлу закладені по тектонічним розламам. Су-Ат протікає по карбонатних породах, Танасу – по глиністих.

Долина р. Су-Ат має V-образну форму. Річка протікає по вапняках та, в зв’язку з карстовим рельєфом, на деяких ділянках зникає під землею. Профіль річки невироблений, місцями зустрічаються водоспади. На незначній ділянці сильно змінюється кут нахилу русла. Верхів’я долини заходять в область поширення глиністо-теригенних порід хуторанської світи, що обумовлює її різке розширення, формуюче U-образний рельєф та велику кількість довгих та неглибоких ярів.

Долина р. Танас закладена по межі між вапняками та флішем, тому долина вкрай асиметрична. Лівий схил складений вапняками, крутий та слабо розчленований. Правий – сильно розчленований великими балками та притоками, закладений на теригенних відкладах двоякірної світи.

Ерозійні процеси південного схилу Карабі представлені короткими сухими ярами з великими кутами нахилу бортів. Ерозійна діяльністьзосереджена в середній і нижній частині схилів, і здійснюється тимчасовими водотокамі, створюючими яри і балки. На Карабі-яйлі яружний рельєф поширений уздовж всіх схилів. У зоні розвитку ніжньокрейдових відкладів знаходиться безліч класичних ярів.