Гідрогеологія

Локально-водоносний комплекс у відкладах верхньої юри – нижньої крейди (J₃-K₁ ) поширений в східній частині площі, в межах схилів Головного пасма Кримських гір, де він залягає першим від поверхні і приурочений до відкладів двоякірної світи, де обводненими є уламкові вапняки та пісковики. Площа поширення блоково дислокована тектонічними порушеннями. Комплекс розкритий свердловинами (на глибинах 8-71 м) та колодязями; зустрічаються джерела. Водозбагаченність комплексу по площі різна, зокрема, дебіти джерел коливаються від 43,2 до 345,6 м³/добу. Підземні води, загалом, прісні, з мінералізацією до 0,8 г/дм³. За хімічним складом води гідрокарбонатні кальцієві, кальцієво-натрієві.

Живлення і режим горизонту підпорядковані кліматичній зональності та структурним особливостям. Розвантаження здійснюється численними джерелами та каптованими колодязями для потреб місцевого населення.

Водоносний комплекс у верхньоюрських відкладах (J₃) поширений в межах схилів та яйл Гірського Криму, де він є, переважно, першим від поверхні. Верхньоюрські водовмісні відклади представлені тріщинуватими, інтенсивно закарстованими вапняками. Вони локально обводнені і не утворюють єдиного дзеркала, рухаються та локалізуються по окремих каналах, які контролюються тектонічними порушеннями.

Живлення вод комплексу відбувається за рахунок інфільтрації атмосферних опадів на площах виходів вапняків на поверхню. Розвантаження здійснюється у вигляді численних, часто висхідних, джерел на південному і північному схилах Головного пасма, а також субмаринними виходами у Чорному морі. Потужність обводнених порід складає 58-240 м. Розходи джерел коливаються в межах від 46,65 до 571,9 м³/добу, зрідка – до 3386,9 тис. м³/добу (найбагатоводніше джерело Головної Гряди – Карасу-Баші, що дає початок р. Карасівка).

Води гідрокарбонатні кальцієві, гідрокарбонатно-хлоридні натрієві з мінералізацією до 1 г/дм³. Місцями, в області занурення під нижньокрейдові відклади, мінералізація зростає до 2 г/дм³. На північному схилі Головного пасма стік потужних джерел зарегульований і вони є головними постачальниками вод у крупні водосховища (Аянське, Білогірське, Тайганське та інші).

Локально-водоносний горизонт зони екзогенної тріщинуватості порід таврійської серії (T₃-J₁) має локальне поширення лише у верхній вивітрилій зоні та зоні дроблення, що примикає до тектонічних порушень, і виділений вздовж ерозійних врізів крупних балок і річок: Шелен, Нефан-Узень та Ворон. Границі розповсюдження горизонту виділені досить умовно, так як їх положення багато в чому залежить від водозбагаченості сезону року.

Обводнені зони мають потужність 16-34 м. Води безнапірні, гідравлічно зв’язані з водами в алювіально-пролювіальних відкладах верхньонеоплейстоцен-голоцену. Обводненість – низька, водопровідність – 0,01 м²/добу, дебіти джерел коливаються від 0,086 до 2,592 м³/добу. За хімічним складом води прісні та помірносолонуваті з мінералізацією від 0,8 до 5,5 г/дм³, різного складу: сульфатно-гідрокарбонатні кальцієво-магнієві, гідрокарбонатно-сульфатні натрієво-кальцієві. Такий різноманітний склад обумовлений довготривалим контактом з водовмісними відкладами.

Живлення обводнених зон відбувається шляхом перетоку з перекриваючого водоносного горизонту (в верхів’ях балок) верхньонеоплейстоцен-голоцену і за рахунок інфільтрації атмосферних осадів. Розвантаження підземних вод проходить в Чорне море. Води горизонту практичного значення не мають.