Розділ І. Ідея правової держави в історії політико-правової думки

 

Сучасна правова держава - як особлива теоретична концепція і відповідна практика - має довгу і повчальну історію.

Власне термін "правова держава" (Rechtsstaat) виник і затвердився в німецькій юридичній літературі в першій третині XIX ст. (у працях К. Г. Велькєра. Р. фон Моля й ін.), а надалі одержав широке поширення.

Уявлення про державу як організацію, що здійснює свою діяльність на основі закону, почали формуватися вже на ранніх етапах розвитку людської цивілізації. З ідеєю правової держави зв'язувалися пошуки більш досконалих і справедливих форм громадського життя. Мислителі античності (Сократ, Демокріт. Платон, Аристотель, Полівій, Цицерон) намагалися виявити такі зв'язки і взаємодії між правом і державною владою, які б забезпечували гармонічне функціонування суспільства тієї епохи. Учені стародавності вважали, що найбільш розумною і справедливою є лише та політична форма співжиття людей, при якій закон є загальнообов'язковим як для громадян, так і для самої держави.

Передумовами вчення про правову державу можна вважати ідеї про непорушність і верховенство закону, про його божественний і справедливий зміст, про необхідність відповідності закона праву, які були вироблені античними філософами.

Державна влада, що визнає право й одночасно обмежена ним, на думку стародавніх мислителів, вважається справедливою державністю. "Там, де відсутня влада закону, - писав Аристотель, - немає місця і (якій-небудь) формі державного ладу".[3] Цицерон говорив про державу як про "справу народу", як про правове спілкування і "загальний правопорядок"[4]. Державно-правові інститути Стородавньої Греції і Риму вплинули на становлення і розвиток більш пізніх прогресивних вчень про правову державу.

У період розкладу феодалізму ідеї правової державності з позицій історизму виклали прогресивні мислителі того часу Н. Макіавеллі і Ж. Боден. У своїй теорії Макіавеллі на основі багатовікового досвіду існування держав минулого і сьогодення здійснив спробу пояснити принципи політики, осмислити рушійні сили розвитку політичного життя для того, щоб окреслити контури ідеальної держави, що щонайкраще відповідає потребам його часу. Призначення держави він вбачав у можливості вільного користування майном і забезпеченні безпеки для кожного. При розгляді питання про державні форми перевага надавалася республіці, оскільки саме республіка в більшій мірі відповідає вимогам рівності і свободи. Боден визначає державу як правове управління багатьма сімействами і тим, що їм належить. Завдання держави полягає в тому, щоб забезпечити права і свободи.[5]

У період ранніх буржуазних революцій у розробку концепції правової державності значний внесок внесли прогресивні мислителі: Г. Гроцій, Б. Спіноза. Т. Гоббс, Д. Локк, Ш. Монтеск'є, Д. Дідро, Н. Гольбах, Т. Джефферсон і інші.

Відзначимо найбільш важливі теоретичні положення їхніх вчень про правову державу.

Г.Гроцій був першим видатним теоретиком школи природного права. Відповідно до його теорії існує право природне і право волевстановлене. Джерелом природного права є природа людини, людський розум.

Б.Спіноза одним з перших дав теоретичне обґрунтування демократичної держави, що, будучи зв'язана законами, забезпечує дійсні права і свободи людини. Він стверджував, що держава могутня тільки тоді, коли вона гарантує кожному громадянину не тільки збереження життя, але і задоволення його інтересів, і застерігав правителів від зазіхань на власність, безпеку, честь, свободу й інші блага підданих [6].

Гоббс, захисник абсолютної монархії в Англії, розробив проте ряд прогресивних положень про панування права в суспільному житті, що згодом були розвинуті революційними буржуазними мислителями. До їх здобутків слід віднести обґрунтування формальної рівності перед законом, непорушність договорів. Гоббс відстоював розуміння свободи людини як права робити все те, що не заборонено законом, і тим самим заклав теоретичні основи найбільш ефективного принципу правового регулювання суспільних відносин.

Локк, за словами Маркса, був класичним виразником правових уявлень буржуазного суспільства на противагу феодальному[7]. Держава, що створюється для охорони природних прав людини, підкреслював Локк, встановлює закони для власності, а також використовує суспільні сили для виконання цих законів і для захисту від зовнішніх нападів[8].

Монтеск'є встановлення правової державності пояснював необхідністю політичної свободи в громадянському суспільстві. Ідея політичної свободи пов'язана в нього з ідеєю громадянської свободи, що укладається в безпеці громадян держави. Для запобігання зловживань владою необхідне дотримання законів усіма. '' Свобода є право робити усе, що дозволено законами. Якби громадянин міг робити те, що цими законами забороняється, то в нього не було би свободи, тому що те ж саме могли б робити та інші громадяни"[9].

Д. Дідро правові засади державної влади обґрунтовує її суверенністю, побудованій на суспільному договорі. Державна влада, на його думку, виникає як продукт суспільного договору, що додає суспільству організовану політичну форму. Люди лише частково передають державі свою природну незалежність з метою забезпечення інтересів і об'єднання волі і сили усіх. Державна влада, отже, заснована на волі народу, що є сувереном. Лише нація, на думку мислителя, є справжнім сувереном; справжнім законодавцем може бути лише народ, лише воля народу є джерелом політичної влади. Головною метою держави є забезпечення невід'ємних прав громадян і їх щастя. Ці ідеї Дідро одержали філософське обґрунтування і завершення в теорії правової держави І. Канта.

Значний внесок у розробку основних елементів правової державності в цей період внесли також Вольтер, Гельвецій, Руссо, Пейн і інші видні мислителі.

І. Кант обґрунтував і детально розробив філософську основу теорії правової держави, центральне місце в який займає людська особистість.

Найважливішим принципом публічного права філософ вважав прерогативу народу вимагати своєї участі у встановленні правопорядку шляхом прийняття конституції, що виражає його волю. Верховенство народу обумовлює волю, рівність і незалежність усіх громадян у державі, що виступає як "об'єднання безлічі людей, підлеглих правовим законам". Там, де держава діє на основі конституційного права, відповідає загальній волі народу; там держава правова, там не може бути обмеження прав громадян в галузі особистої свободи, совісті, думки, господарської діяльності.

Можливість правової організації Кант безпосередньо зв'язує з поділом влади на законодавчому, що належить парламенту, виконавчу (належить уряду) і судову, здійснювану судом присяжних, обраним народом [10].

Філософська концепція правової держави, розроблена Кантом, вплинула на подальший розвиток політико-правової думки і практику державно-правового будівництва цивілізованого суспільства.

Гегель розглядає державу в контексті загальної системи його фундаментальних філософських уявлень про світобудову, важливою частиною яких є філософія права. Держава в трактуванні Гегеля - це теж право, але найбільш розвинуте і змістовно багате, тому що воно містить у собі визнання всіх інших прав — прав особистості, родини і суспільства.

Держава, за Гегелем, це організація громадського життя, у якій усе будується на правовій основі, що є царством реалізованої свободи[11]. Саме в державі і через державу реалізуються вищі моральні цінності людини, тому вона є "дійсністю моральної ідеї". Громадянське суспільство за посередництвом правових установ забезпечує інтереси приватних осіб і охороняє порядок. У державі цілком зливаються особиста свобода і зовнішній порядок, у ньому досягає своєї найвищої форми єдність правового змісту і морального переконання.

Прогресивна політико-правова думка Західної Європи в особі Ієрінга, Еллінека, Дюгі, Оріу, Паунда, Спенсера й інших вигострювала елементи теорії правової держави з позицій свого часу і досвіду минулого. Якщо абстрагуватися від суб'єктивних оцінок, то більшість авторів сходилися в думці, що правовою можна вважати лише таку державу, де законодавець так само подпорядковується закону, як і громадянин. Ієрінг вважає, що правова державність має місце лише там, де державна влада сама підкоряється запропонованому нею порядку, де вона здобуває остаточну правову міцність. Лише при пануванні права процвітають національний добробут, торгівля і промисли, розгортаються "розумові і моральні сили" народу[12].

Ідеї правової держави знайшли широке відображення й у російській політико-правовій думці. Вони викладалися в працях Д.Писарєва, О. Герцена, М. Чернишевського, О. Радищева, П. Пестеля, M.Муравйова й інших мислителів, що піддавали обгрунтованій критиці беззаконня феодалізму.

Теоретичну завершеність російська концепція правової держави одержала в здобутках видних правознавців і філософів ХІХ-поч.ХХ ст: М. Коркунова, С.Котляревського, П.Новгородцева, С. Муромцева, Г. Шершеневича, Б. Чичеріна, М. Бердяєва та інших.

Проблемою справедливої та гуманної держави ціавилися в Україні Григорій Сковорода, Іван Франко, Михайло Грушевський та інші.Особливий внесок в теорію правової державності зробив вітчизняний науковець Богдан Кістяківський, який відмітив, що європейська крнцепція правової держави може бути корисна і дл України.

У післяжовтневнй період у нашій країні в силу ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів ідеї правової держави спочатку були поглинені вимогами революційної правосвідомості, а потім цілком виключені з реального життя.

Радянська державно-правова наука в період тоталітаризму не сприймала ідею правової держави, вважаючи її буржуазною, діаметрально протилежною класовій концепції держави. Інерція владного заперечення і наукового невизнання багатовікового досвіду теорії і практики правової державності породила серйозні соціально-економічні, культурно-духовні і національні конфлікти в житті суспільства.

Зміна ставлення до ідей правової держави в Україні відбулася з часу здобуття Україною незалежності.

В останні роки в руслі реформаторських процесів, здійснюваних у країні, відбулися серйозні зміни в наукових поглядах на державу і право, чітко позначилися нові підходи до оцінки їхньої ролі в політичній системі суспільства. Використовуючи науковий арсенал минулого і сьогодення, практичний досвід побудови і функціонування правової державності в сучасних цивілізованих країнах, вітчизняне правознавство, філософська, економічна і політична думка намітили реальні контури майбутньої правової держави в нашому суспільстві. Концептуальні положення і шляхи формування правової держави з урахуванням конкретних умов розвитку країни викладаються в працях В. В. Копейчикова, В. Д. Бабкіна,. О. В. Скрипник, О. Ф. Скакун, П. М. Рабіновича, В. М. Якушика та ін. В центрі досліджень українських державознавців стають проблеми розроблення наукової концепції формування і розвитку демократичної правової соціальної держави, діалектика взаємозв'язку становлення правової держави та громадянського суспільства, суперечностей і труднощів, що стоять на цьому шляху та їх подолання, основних інститутів демократичної правової соціальної держави, конституційних основ її формування[13].

Проблематика правової держави розробляється і в наукових працях вчених-правознавців близького зарубіжжя, зокрема, С. С. Алексеевим, А. В. Венгеровим, В. Є. Гулієвим, В. Д. Зорькіним, В. М. Кудрявцевим, Б. М. Лазарєвим, Р.З. Лівшицем, В. С. Нерсесянцем, М. І. Піскотіним, Ю. А. Тихомировим, Б. І. Топорніним, Р. А. Халфіноою, Е. М. Черніловським, В. А. Четвертіним та іншими.

 

Отже, уявлення про державу як організацію, що здійснює свою діяльність на основі закону, почали формуватися вже на ранніх етапах розвитку людської цивілізації. Мислителі античності (Сократ, Демокріт, Платон, Аристотель, Полібій, Цицерон) намагалися виявити такі зв'язки і взаємодії між правом і державною владою, які б забезпечували гармонічне функціонування суспільства тієї епохи. Передумовами вчення про правову державу можна вважати ідеї про непорушність і верховенство закону, про його божественний і справедливій зміст, про необхідність відповідності закона праву.

У період розкладу феодалізму ідеї правової державності з позицій історизму виклали прогресивні мислителі того часу Н. Макіавеллі, Ж. Воден. У період ранніх буржуазних революцій у розробку концепції правової державності значний внесок внесли прогресивні мислителі: Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Д. Локк, Ш. Монтеск'є, Т. Джефферсон і інші.

Прогресивна політико-правова думка Західної Європи (Ієрінг, Еллінек, Дюгі, Оріу, Паунд, Спенсер та ін.) вигострювала елементи теорії правової держави з позицій свого часу і досвіду минулого.

Ідеї правової держави знайшли широке відображення і у російській політико-правовій думці ХVІІІ-поч.ХХ ст.

Що стосується України, то проблеми правової демократичної держави почали розроблятися в 60-х—80-х минулого століття, і особливо, після здобуття Україною незалежності. І дотепер ще не можна вважати дану проблему остаточно теоретично розробленою.