ОТЛИЧИЯ МЕЖДУ МИФОМ И ФИЛОСОФИЕЙ

56. Применяемые методы институционального анализа. Методологическая общность направлений институционального анализа.

57. Теории общественного договора.

58. Иерархические структуры. Государство как иерархия.

59. Институциональная роль государства.

60. Рынок как особый механизм регулирования.

 

ОТЛИЧИЯ МЕЖДУ МИФОМ И ФИЛОСОФИЕЙ

Аристотель: философия также как и мифология рождается от удивления. Результат первоначальной человеческой эмоции, который носит познавательный характер, все-таки бывает различным (мифология или философия). Мифология это первоначальная форма выражения первых результатов освоения человеком окружающего мира, общества и собственной природы. Основной структурной единицей мифа является образ, всякий миф есть система образов. Во всякой системе есть внутреннее необходимые связи, т.е логика. У мифа тоже есть логика. Образ это чувственная форма, которая выражается в языке с помощью таких языковых фигур как метафора, аллегория, олицетворение и т.д.

Найдавнішою формою світогляду вважається міфологія, яка була ровесницею людської історії. Міфологія – форма суспільної свідомості, спосіб розуміння світу, характерний для ранніх стадій суспільного розвитку. Міф об’єднав у собі початки знань, релігійних вірувань, різних видів мистецтва, філософії. Лише у пізніші часи ці елементи отримали самостійне життя і розвиток. Міф був єдиною універсальною синкретичною формою свідомості. Він відображав світовідчуття, світосприйняття і світорозуміння тієї епохи, в яку створювався.

Міфи існували у всіх народів світу. У міфологічній свідомості закріплені поетичне багатство та мудрість народів. Інтелектуальна своєрідність міфу полягає у тому, що думка виражається у конкретних емоціях, поетичних образах, метафорах. Зближуються явища природи і культури, людські риси переносяться на навколишній світ, космос і природні сили, які одухотворються, уособлюються.

У міфології відсутнє розмежування світу і людини, думки і емоції, суб’єктивного і об’єктивного. Це цілісне світорозуміння, в якому різні уявлення сплетені в єдину образну картину світу, що поєднує реальність і фантазію, природне і надприродне, знання і віру, думку і емоції. Міфологічна свідомість втілювала колективний досвід осмислення дійсності багатьма поколіннями. Міфологічне світорозуміння передавалось насамперед у колективних містеріях-діяннях (обрядах, танцях). Міф виконував різноманітні функції: минуле пов’язувалось з теперішнім і майбутнім; формувались колективні уявлення того чи іншого народу; забезпечувався зв’язок поколінь; міфологія закріплювала систему цінностей, підтримувала, заохочувала певні норми поведінки. Із занепадом первіснообщинних форм суспільного життя міф, як форма суспільної свідомості, зійшов з історичної сцени, але не зник.

3. ФІЛОСОФІЯ І РЕЛІГІЯ. СПІЛЬНІ І ВІДМІННІ РИСИ.

Філософію і релігію споріднює те, що вони постають різновидами світогляду, тобто те, що вони надають людині найважливіші життєві орієнтири. Обидві вони також претендують на роль життєвого наставництва. Проте релігія базується на вірі, тобто безумовному сприйнятті певних положень(доги) у якості істинних, у той час як філософія, базуючись на дискурсивному усвідомленому мисленні, намагається усе розглядати критично та доводити те, що розглядається, до рівня розуміння.

До того ж релігія - це не лише ідеї та погляди, а й соціальний інститут, певні ритуали і навіть певний спосіб життя. Філософія ж була та залишається інтелектуальною формою світоосмислення. Філософія залишає на вирішення самої людини питання про те, з чим вона погодиться, із чим –не погодиться та, врешті, як саме буде потім вирішувати свої життєві питання. Отже, філософія постає безумовно своєрідною, особливою формою людського світоосмислення, формою, яка сприяє людському розумовому розвитку та життєвлаштуванню, постаючи та лишаючись при цьому суто людською справою і до певної міри показчиком того, чого саме досягла людина на певний момент свого історичного само здійснення.

 

4. ФІЛОСОФІЯ І МИСТЕЦТВО. СПІЛЬНІ І ВІДМІННІ РИСИ.

Філософія та мистецтво схожі між собою у тому, що вони подають дійсність через людське до неї відношення, а не відсторонено. Для філософії і мистецтва немає нецікавих або заборонених тем вони проникають усюди і усюди знаходять предмет своєї уваги. Важливо відзначити й те, що філософія і мистецтво надають суттєвої ваги людському самовідчуттю та інтуїції. Розходяться вони у тому, що філософія постає розумовим осягненням світу, а мистецтво подає його через почуття та переживання. Вихідною формою думки для філософії є поняття, вихідною формою художньої творчості постає художній образ. Мистецтво до того ж надає вирішального значення уяві як творця, так і тої людини, яка сприймає його твори, а тому воно зображує дійсність із значною долею умовності, хоча ця умовність постає своєрідним способом проникнення у глибини процесів дійсності.

Отже, філософія постає безумовно своєрідною, особливою формою людського світоосмислення, формою, яка сприяє людському розумовому розвитку та життєвлаштуванню, постаючи та лишаючись при цьому суто людською справою і до певної міри показчиком того, чого саме досягла людина на певний момент свого історичного само здійснення.

5. ФІЛОСОФІЯ І НАУКА. СПІЛЬНІ І ВІДМІННІ РИСИ.

Науку і філософію споріднює те, що вони базуються на дискурсивному мисленні та прагнуть пояснювати дійсність, проте кожна наука має відносно чітко окреслений предмет свого вивчення та дослідження, який постачає частиною реальної дійсності. Предмет філософії, постає значною мірою невизначеним, майже безмежним, та ще й історично змінним. Окрім цього, лише філософії властиве гранично широке узагальнення, науки ж, постаючи обмеженими своїми предметами, узагальнюють лише в їх межах.

Хоч науки й прагнуть наблизити людину до істини, надати їй надійні знання, вони не досліджують того, що саме є істиною та знанням, так само як не досліджують вони й питання про становище людини в світі та можливості її самовизначення.

Отже, філософія постає безумовно своєрідною, особливою формою людського світоосмислення, формою, яка сприяє людському розумовому розвитку та життєвлаштуванню, постаючи та лишаючись при цьому суто людською справою і до певної міри показчиком того, чого саме досягла людина на певний момент свого історичного само здійснення.

Наукове мислення здійснюється па базі наукових понять, філософське ж – на базі філософських категорій, що не настільки чіткі, як наукові. Саме ця нечіткість філософських категорій дозволяє з їх допомогою визначити напрямки наукового пошуку в тих ситуаціях, де наукові поняття не спрацьовують. Філософське мислення пов'язане з цілеспрямуванням і формуванням цінностей, наукове ж реалізує вже поставлене завдання, мету або систему цінностей. Наука відповідає на питання: Чому? Філософія – на питання: Для чого, з якою метою? Наукове мислення відволікається від будь-яких проявів, що характеризують ставлення людини до світу. У межах науки дійсність береться у формі об'єкта. Філософське ж мислення рефлексивне, воно звернене не тільки до об'єкта, але й до процесу його вивчення.

Філософія і наука подібні за своїми структурами й розрізняються за своїми предметами і функціями. І філософське, і наукове знання складаються з елементів (суджень, умовиводів, понять, принципів, законів, гіпотез тощо), які організовані в систему, котра підпорядковується законам логіки і становить певний теоретично зконструйований світ; і в цьому розумінні філософія є наукою.

6. ФІЛОСОФІЯ І ПОЛIТИКА. СПІЛЬНІ І ВІДМІННІ РИСИ (ПОЛИТИЧЕСКАЯ ФИЛОСОФИЯ: О.ХОФФЕ И ДР).

Две с половиной тысячи лет насчитывает философия политики, однако до начала ХХ века её статус не был определен. Роль философии политики играли философия государства, философия права, моральная философия.

В отечественной литературе имеется несколько определений сущности философии политики. Сошлемся на определение А.С.Панарина, автора первого в отечественной философии специального исследования по философии политики: "Философию политики можно определить как науку о наиболее общих основаниях и возможностях политики, о соотношениях в ней объективного и субъективного, закономерного и случайного, сущего и должного, рационального и внерационального".

Охарактеризуем наиболее значительные идеи философии в области политики - идею гражданского общества и идею правового государства.

Концепция гражданского общества и правового государства сформировалась в XVII - XVIII веках. Д.Локк, Ш.Монтескье и ряд других философов пришли к выводу о том, что единую и абсолютную государственную власть целесообразно разделить на три независисые власти - законодательную, исполнительную и судебную. Каждая из "ветвей власти" должна быть относительно самостоятельной и уравновешивать другие. И.Кант предложил установить первенство законодательной власти перед всеми другими властями. И.Кант считал, что целью государства является обеспечение торжества права, требованиям которого оно само должно подчиняться. С конца XVIII века под правом понимается уже не совокупность норм установленных или санкционированных государством или монархом, а нормативная система, которая существенно ограничивает возможности произвола централизованной власти.

Правовое государство может существовать только там и тогда, где и когда существует гражданское общество. Идею разграничения гражданского общества и государства предложил Г.В.Ф.Гегель.

Общество, таким образом, - это гражданское об- щество плюс государство. То есть гражданское общество - это не государственная часть общества, которая основана на автономии индивидов. Государство и гражданское общество относительно самостоятельны. Причем, они - не некая застывшая конструкция, а характеристика реального развития, процессов, происходящих в обществе. Следует отметить, что в идее гражданского общества проявился европейский, западный подход к личности. Восточная же общественная мысль, как и практика политической жизни, не знает ценности правового равенства людей, независимо от их должности или гражданского образа жизни. Напомним, что в западной культуре в альтернативе "общество - человек" приоритет принадлежит человеку, в восточной - обществу и государству.

В современном понимании гражданское общество это "общество с развитыми экономическими, культурными, правовыми и политическими отношениями между его членами, независимое от государства, но взаимодействующее с ним, общество граждан высокого социального, экономического, политического, культурного и морального статуса, создающих совместно с государством развитые правовые отношения" (Политология: Энциклопедический словарь. М.,1993. С.75.).

Создание правового государства и формирование гражданского общества - актуальные проблемы в современной России. Однако Россия имеет уникальный опыт политической жизни, свои специфические особенности политического сознания, формировавшегося в весьма противоречивых и своеобразных условиях, поэтому простое копирование западного опыта здесь вряд ли может быть удачным.

Одним из важнейших элементов политической жизни общества является политика - сфера деятельности, связанная с отношениями между классами, нациями и другими социальными группами, ядром которой является проблема завоевания, удержания и использования государственной власти. Политику отличает универсальность, всеохватывающий характер, способность воздействовать на все сферы общества. Политика реализуется через политические отношения, политические институты и политическую идеологию. Систему государственных и внегосударственных социальных институтов, осуществляющих определенные политические функции называют политической системой. Основ- ным институтом политической системы является государство.

Государство организует, направляет, и контролирует совместную деятельность и отношения людей, социальных групп, классов и ассоциациями. Государство кроме того представляет собой центральный институт власти в обществе и концентрированное осуществление этой властью политики

7. ПРИРОДА ФІЛОСОФСЬКИХ ПРОБЛЕМ.

философию можно определить как поиск ответов на вечные проблемы человеческого бытия. К таким вечным проблемам можно отнести вопрос о первоначалах бытия, о возможности достижения истины в их познании, о сущности добра, красоты и справедливости, о происхождении и назначении человека. «Кто мы? Откуда? Куда мы идем?» – такой вариант формулировок вечных проблем предложил христианский мыслитель Григорий Богослов. «Что я могу знать? Что я должен делать? На что я могу надеться?» – таковы краеугольные вопросы философии по мысли великого немецкого философа И.Канта. Центральной же проблемой, вокруг которой концентрируются все другие вечные проблемы философии, есть вопрос о смысле индивидуального существования, ибо именно знание смысла собственной жизни делает человека мудрецом – хозяином собственной судьбы и разумным участником жизни мирового целого.

Вопрос об отношении мышления к бытию, духовного к материальному – основной вопрос ф. (Энгельс) Человек носитель и существователь этого вопроса. Имея мышление мы можем представить что трудно реализовать и что нельзя реализовать – трудности вопроса ф. эта трудность сохраняэтся на протяжении всей жизни и для всего человечества.

Две стороны основного вопроса ф. 1-я: что первично материя ли сознание, сознание создат материю или наоборот? 2-я соответстует ли наше мышление обьективному. Познаваем ли мир?

Природа філософських проблем

 

З попереднього викладу зрозуміло, що до філософування спонукають не якісь абстрактні, відірвані від реального життя питання, а болючі його ускладнення, які мають смисложиттєвий сенс. Саме вони «вмикають» почуття і думку, змушуючи людину шукати виходи. Саме вони будь-кого роблять «філософом», зачіпаючи за живе його душу, схиляючи до філософування, незалежно від того, хоче він цього, чи ні.

На відміну від буденного філософування, філософія розглядає смисложиттєві ускладнення в гранично узагальненій формі. Вона робить їх предметом теоретичного, в ідеалі — наукового осмислення.

Особливості філософських проблем:

1. Гранична узагальненість;

2. Смисложиттєва і світоглядна значимість;

3. Антиномічна, або парадоксальна, форма;

4. Поліфонізм розв'язків;

5. Відсутність (неможливість) однозначного розв'язання. Ще з часів давньогрецького

філософа Платона філософія почала опікуватись всезагальністю вираження смисложиттєвих питань. Саме він трансформував питання про найнадійніші підстави життя у форму головної проблеми філософії, яка стосується природи первоначал буття взагалі. В Новий час німецький філософ І. Кант поставив у центр філософії дещо інші граничні питання: 1. Що я можу знати?; 2. Що я повинен робити?; 3. На що я можу надіятись?; 4. Що таке людина?