С распадом Киевской Руси государственную традицию украинского народа унаследовало Галицко-Волынское княжество, а в XV ст. она перешла к Большому княжеству Литовского. Эти существенные общественно-политические изменения повлияли на содержание духовной жизни тогдашней Украины. Новые исторические реалии актуализировали и коренные изменения в сфере философского мышления, которое вынужденное было осуществить решительную переориентацию от духовной культуры Византии к культуре западноевропейского мира, христианской Европы, куда относили себя князья Киевской Руси. Разрыв между западным и восточным христианством, хотя и причинил своеобразную изолированность нашей культуры и философии, от быстро прогрессирующей западноевропейской традиции, все же не освобождал их национальную самобытность. Поэтому духовное бытие тогдашнего украинского общества активно восприняло идеи западноевропейского Ренесанса и Реформации, которые оказывало содействие формированию основ профессиональной украинской философы. Особая роль в этом процессе принадлежала кружку киевских книгочеев, усилиями которых в второй половине XV ст. в украинское культурное окружение, впервые были включенные произведения «философского содержания», с «сугубо философичными интересами».
В развитие украинской философской культуры весомый вклад сделали также братства, которые возникли в Украине в последней четверти XVI — в начале XVII ст. как общественные центры обороны украинской духовной культуры от посторонних влияний. Создавая разветвленную систему школ, они оказывали содействие широкому развитию образования, его секуляризации и демократизации, что оказывало содействие становлению профессиональной философии в Украине. Одним из первых и наиавторитетнейших из братств было Львовское Успенське братство. Идеи ренессансного гуманизма на украинском грунте — вопрос самопознания, морального самосовершенствования, смысла человеческой жизни, заложил основы продолжительной пантеистической традиции в Украине.
Ренесанс в українській культурі був своєрідним і як історичний етап хронологічно не збігався з італійським або західноєвропейським Відродженням. Ренесанс почав торувати свій шлях в українських землях вже на початку XVI ст. Однак лише в другій половині XVI ст. та в перші роки XVII ст. прояви Ренесансу стали досить помітними. Причина такого відставання була насамперед пов'язана із занепадом внаслідок монголо-татарської навали однієї з найрозвинутіших держав Середньовіччя - Київської Русі. На українських землях була на довгий час загальмована культурна еволюція. Були знищені головні культурні центри, втрачена культурна еліта.
Упродовж усього XV ст., коли в Західній Європі розквітав Ренесанс, українська культура із заходу зазнавала асиміляції, з півдня ж - відвертого геноциду. Проте слід відзначити і позитивний польський вплив у поширенні ідей Відродження в землях України, що були в той час у складі Речі Посполитої. Спільними здобутками тут можна вважати формування нових рис гуманістичної шляхетської культури, досягнення в галузях містобудування, архітектури, скульптури, живопису. Водночас специфічна ренесансність української культури кінця XVI - початку XVII ст. полягала саме у прагненні звільнитись від польської "культурної опіки", у формуванні культури національного відродження, що так яскраво виявилось у діяльності братств, у розвитку полемічної літератури, православної освіти та книгодрукування.
