ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОСВІТЯНИНА ПРО ПРИЧИНИ І ВИНУВАТЦІВ ГЕНОЦИДУ УКРАЇНЦІВ

 

Дослідуючи трагедію Голодомору, іншими очима дивиться на неї Андрій Федорович КУЛІШ, автор нарису науково-публіцистичного видання під назвою «Геноцид. Голодомор 1932-1933. Причини, жертви, злочинці».

Ним на основі документів того часу та наслідків попередньої сільськогосподарської політики доведено, що Голодомор 1932-33 років на етнічних українських землях був зумисне створений з метою винищення українців як етносу.

Андрієм Кулішем аналізуються причини та викриваються злочинці найбільшого за всю історію цивілізації масового винищення населення у мирний час (31 с.2-88).

Він вважає, що голодомор українців 1932-33 рр. є найбільшою трагедією і найтяжчим злочином за всю історію людства. На найродючіших у світі землях, в урожайний рік, було вбито, за різними оцінками, від 7 до 10 млн. Людей...

Про перебіг Голодомору написано понад 10 тисяч статей, свідчень, документів, досліджень науковців. Той додатковий матеріал, що з’являється у наш час, розкриваючи ті чи інші подробиці, вже не може змінити загальної картини жахливого злочину.

Але на два питання: чому був Голодомор? Та хто в цьому винен? – однозначної відповіді фактично немає, а більшість з того що є, не витримує найпростішої критики (31 с.3).

Деякі дослідники Голодомору вважають, що він не був спрямований лише проти українців.

Взагалі, Голодомор лютував на теренах Європейської частини Московської імперії, де жили переважно українці, а карта людомору збігається з етнічною картою Руси-України
(31с.4).

Майже всі дослідники вважають, що однією з причин Голодомору було бажання загнати селян до колгоспів.

Голодом були більше всього вражені саме колгоспники. Воно й не дивно: вони жили з того, що їм видавали в колгоспі, а видавали дуже мало та й те при нагоді забирали під виглядом того, що воно «незаконне» або «вкрадене».(31 с.7)... колгоспи були тим інструментом, за допомогою якого більшовики могли користуватися плодами праці селянина на свій розсуд, внаслідок чого селяни потрапили у повну від них залежність. Формально, ще будучи вільними, фактично вони вже стали їх рабами, і не в переносному, а в прямому розумінні цього слова. Через півроку це рабство було закріплене юридично указом про паспортизацію населення.(31 с.19)

Для виконання «плану хлібозаготівлі» почалися масові реквізиції, внаслідок чого у селян, головним чином через колгоспи, до 1 лютого 1933 року було відібрано 255 млн. пудів збіжжя... На покриття плану хлібозаготівлі ледве вистачало валового збору, так що з колгоспниками практично нічим було розраховуватись.

На пленумі ЦК КП(б)У, який відбувся 5-7 лютого 1933 р., С. Косіор відзначав, що розрахунки з колгоспниками за роботу в 1932 році на 1 лютого 1933р. провели лише 5,2% колгоспів Дніпропетровської області...Та це зовсім не означало, що колгоспники, які отримали повний розрахунок, могли спокійно дожити до нового врожаю. Адже норми видачі на трудодні часто були символічними, а до весни й те забирали різні уповноважені, «буксири», «бригади», під виглядом «вкраденого» та «незаконно придбаного» (31с.25).

7 серпня 1932р. ЦВК та РНК СРСР видають постанову» Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності». Згідно з цією постановою майно колгоспів та кооперативів, яке було складене самими селянами при вступі до них (приміщення, худоба, сільгоспінвентар тощо), а також вирощений селянами врожай прирівнювалися до державного майна, розкрадання якого каралося розстрілом, а за спрощених обставин – позбавленням волі на строк не менше 10 років. Цією постановою вихід селян із колгоспів або агітація за вихід прирівнювались до державних злочинів.

У народі ця постанова відома як «закон про п’ять колосків». І справді, за кілька колосків, зібраних на стерні уже скошеного поля, багато українських селян і навіть дітей було вбито прямо на місці...

Щоб більше вилучити хліба і не дати можливості селянам закупити його у колгоспах та в одноосібників, політбюро ЦК К П (б)У 9 серпня 1932 р. видає постанову, якою до 15 січня 1933р. забороняє торгівлю хлібом на ринках. Винні у порушенні цього розпорядження притягуються до судової відповідальності...(31с. 25)

А щоб у селян залишилось на зиму як можна менше хліба і щоб вони у колгоспі не нагулювали жирок, УКРКОЛГОСПЦЕНТР видає постанову, якою забороняє видавати селянам хліб при роботі від зорі до зорі, мовляв, до гарячого приварку нехай приносять його з дому...(31 с.26)

Щоб керівників районної ланки надійніше прикріпити до окупаційної адміністрації та зробити слухнянішими, постановою політбюро ЦККП(б)У від 1 листопада 1932 року їм підвищують ставки заробітної платні.

Для прикрашення постачання їх прикріплюють до закритих обласних розподільників, де у повній кількості продовольчі і промислові товари видавались безкоштовно або за символічну платню. Спеціалізованим постачанням було охоплено 23 тис. 900 чоловік. (31 с.26)

На терени, населення яких мусить загинути від голоду, для контролю за діяльністю місцевої колоніальної адміністрації правлячий народ направляє особливо довірених і здатних на будь-який злочин високоповажних виконавців.

Трагічним для України було призначення секретаря Середньоволзького Крайкому партії Менделя ХАТАЄВИЧА, який «уславився» там розкуркуленням та колективізацією, членом політбюро та другим секретарем ЦК К П(б)У на початку жовтня 1932 року. За визначенням відомого дослідника Голодомору Р. Конвеста, М. Хатаєвич був «ОДНИМ З НАЙБРУТАЛЬНІШИХ СТАЛІНСЬКИХ РЕКВІЗИТОРІВ». (31 с.26)

У кінці жовтня в Русь-Україну з Москви відряджаються ще дві...групи:

- в Україну – Молотов(голова), Калманович, Саркіс, Маркевич та Крендель;

- на Кубань – Каганович (голова), Юркін, Чернов та заступник начальника ГПУ Г.Ягода.

Молотов був в Україні майже два місяці, а не дві декади, як передбачалось, а на допомогу йому сюди приїздив ще й Каганович. Фактично вони повністю взяли на себе керівництво та нагляд за вилученням збіжжя в українських селян. Уже після жовтня брати було вже нічого, хіба що вирвати шматочок хліба чи картоплину з рота голодуючих дітей, «активісти», «уповноважені», «буксири» те й робили.

Те, що почалось після прибуття Молотова та Кагановича, можна назвати як добиванням лежачого. В короткий термін була прийнята ціла злива постанов, суть яких зводиться до «посилення хлібозаготівлі» та терору.

«Для прийняття на місцях сумісно з обкомами усіх заходів більшовицької мобілізації сил та забезпечення виконання установленого заключного плану хлібозаготівлі» відповідно до постанови політбюро ЦК К П(б)У від 30 жовтня 1932р. в області направляються відповідальні керівники; на одноосібників, що «Ухиляються від виконання плану», наказується накладати штрафи «в розмірі ринкової ціни хліба», відмовляти їм у відпуску промислових товарів та застосовувати судові репресії; обмежувати забезпеченість промисловими товарами райони та колгоспи, «які не забезпечують виконання плану хлібозаготівлі»… Дніпропетровський обком партії, за який персонально відповідав другий секретар ЦК К П(б)У Мендель ХАТАЄВИЧ,14 листопада 1932року приймає рішення припинити завозити «гостродефіцитні» товари 57 районам (з 82 в області), які незадовільно виконують план хлібозаготівлі.

До гостродефіцитних товарів відносяться: «метрова і штучна мануфактура, взуття, фабрична – готова сукня, калоші, валянки, кожухи, цукор, цвяхи, посуд, трикотаж, махорка, цигарки, кондитерські вироби, господарське мило, віконне скло», цебто товари першої необхідності...

На розвиток та розширення цієї постанови 18 листопада 1932 р. політбюро ЦК К П(б)У видає постанову «Про заходи по посиленню хлібозаготівлі». (31с.27-29), де передбачає:

«1. Повністю припинити...видачу будь-яких натуральних авансів в усіх колгоспах, не виконуючих план хлібозаготівлі»...Цією постановою селянин, який увесь сезон пропрацював у колгоспі й не отримав розрахунку, тепер його вже й не отримає, бо як колгосп не спроможний виконати план хлібозаготівлі.

«2. В колгоспах...розданих понад встановлених натуральних авансів (15% від намолоту) хліб у відповідності з громадського харчування, додаткової видачі різного роду озадків, послідів, відходів, та ін. – негайно організувати повернення незаконно розданого хліба». Це так треба розуміти, що коли при роботі від зорі до зорі колгоспник з’їдав 700гр. хліба, а йому на трудодень положено лише 200грамів зерна, то з»їдене треба повернути. Де ж він його візьме? Навіть виригнути вже не зможе. А ті «озадки, посліди та відходи» звучать як глум, бо раніше ними годували свиней, а тепер і українських селян. За ті озадки та не виригану страву «громадського харчування» треба повертати неіснуюче зерно.

«3. В усіх районах негайно організувати вилучення в окремих колгоспників та одноосібників хліба, вкраденого в колгоспі, радгоспі при збиранні, обмолоті, перевезенні, із комор та ін.»

«4....відносно колгоспників, які мають посіви зерна на присадибних землях, повністю зарахувати все отримане ними з присадибних земель зерно в рахунок натуральної видачі по трудодням з вилученням лишків виданого хліба на виконання ними плану хлібозаготівлі.»

«5. В колгоспах, де допущено крадіжку колгоспного хліба та злісне невиконання хлібозаготівлі, застосувати натуральні штрафи у вигляді встановлення додаткового завдання м’ясозаготівлі в розмірі 15-місячної норми здачі для даного колгоспу м’яса як по громадському так і індивідуальній худобі колгоспника.... Накладання штрафу не звільняє колгосп від повного виконання установленого плану хлібозаготівлі. В окремих районах штраф можливе бути встановлений картоплею в розмірі річного плану даного господарства по картоплі.»

Села та райони, які не виконали плану реквізиції хлібозаготівлі, заносились на «чорну дошку». До них застосовувались такі репресивні заходи:

а)негайне припинення підвозу товарів, повне припинення кооперативної та державної торгівлі та вивіз з відповідних кооперативних лавок всіх наявних товарів;

б) повна заборона колгоспної торгівлі як для колгоспів, колгоспників, так і для одноосібників;

в) припинення будь-якого кредитування та дострокове стягнення кредитів та інших фінансових зобов’язань;

г) перевірка та очищення колгоспів, «вилучення контрреволюційних елементів-організаторів зриву хлібопоставок»
(31 с.31).

 

5 листопада 1932 р. політбюро ЦК К П(б)У видає постанову «Про посилення допомоги в здійсненні хлібозаготівлі з боку органів юстиції», (31 с.33-34) а насправді це означало посилення терору: «ЦК пропонує:

1. Зобов’язати судові органи позачергово розглядати справи по хлібозаготівлі, як правило, виїзними сесіями на місці з застосуванням суворих репресій....

2. Організувати в кожній області не менше 5-10 додаткових роз’їзних судових сесій нарсудів для роз’їздів по районах. Судовий розгляд справ і застосування найсуворіших репресій повинні супроводжуватись... посиленням боротьби за хліб.

3. Зобов’язати адміністративні органи без вагань проводити усі установлені законом заходи витребування незданого хліба і адміністративні заходи до злісних не здавальників».

Окрім згаданої, виходить ряд інших постанов і партійних директив:

18 листопада 1932 р. «Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп»;

27 листопада 1932 р. «Про застосування репресивних заходів по відношенню до колгоспників, які саботують хлібозаготівлі»;

29 листопада виходить постанова, а 5 грудня 1932р. директива «Про заходи по ліквідації саботажу хлібозаготівлі, який ведеться куркульськими елементами»

 

Всі ці партійні – інструкції приймались при безпосередній участі Молотова, який знаходився в Україні й здійснював нагляд за роботою товаришів нижчого рангу.

Дніпропетровський обласний прокурор Кумпікевич, голова обласного суду Рум’янцев та виконуючий обов’язки зав. Організаційно інструкторським відділом Дніпропетровського облвиконкому Горенштейн 6 грудня 1932 року дали довідку обкому партії

- «Про судові репресії в справах, пов’язаних з хлібозаготівельною компанією в Дніпропетровській області». (31с.37)З боку органів юстиції була надана така «допомога в проведенні хлібозаготівлі»:

За не здачу хліба від початку хлібозаготівлі до 5-7 грудня на різні строки тюремного ув’язнення засуджено 2379 одноосібників;

За розкрадання хліба за той же час засуджено 5215 осіб, з них до розстрілу – 174;

За приховування «розбазарювання», незаконне перемелювання зерна тощо засуджено голів та інших посадових осіб колгоспів – 1062, з них до розстрілу – 59.

 

Таким чином, лише в Дніпропетровській області від початку хлібоздачі до 5 грудня 1932 року було репресовано 8656 осіб, з них 233 засуджено до розстрілу. Якщо це перевести на всю Русь-Україну, то репресовано було 65000, а розстріляно – біля 1700.

Це була війна, у якій гинули лише українці. Це була етнічна війна, метою якої було винищення нашого народу.

14 грудня 1932 р. виходить підписана Молотовим та Сталіним «Постанова ЦК ВКП(б) і РНК СРСР по хлібозаготівлі в Україні, Північнім Кавказі і в Західних областях» (31 с.38-40) Нехай читача не збивають з пантелику оті «Західні Області». У постанові їм відведено 4 рядочки, біля 3 відсотків тексту.

Без будь – якого перебільшення це є антиукраїнська постанова, спрямована на:

- подальше прискорення вилучення продовольчих запасів на теренах проживання українців;

- заклик до нещадного терору («проти українізації») на українських землях;

- виселення українців з Кубані.

У цій постанові організація Голодомору - лише один із методів геноциду українців з цілого комплексу заходів, спрямованих на знищення українців як етносу.

А щоб читач мав уявлення про постанову Молотова та Сталіна, наведемо з неї деякі витяги: «Вважаючи...на відсутність революційної пильності низки місцевих парторганізацій України і Північного Кавказу, в значній частині їх районів контрреволюційні елементи – куркулі, колишні офіцери, петлюрівці, прихильники Кубанської Ради та інші – зуміли проникнути в колгоспи в якості голів чи членів правління, рахівників, комірників, бригадирів біля молотарок і т.п., зуміли проникнути у сільради, земвідділи, кооперацію і намагаються організувати контрреволюційний рух, саботаж хлібозаготівлі, саботаж посівної.

- ЦК ВКП(б) і РНК зобов’язують ЦК К П (б)У, Північно – кавказький крайком, РНК України і крайвиконком Північно – кавказького краю рішуче викорчовувати ці контрреволюційні елементи шляхом арештів, виселення в концтабори на найдовші строки, НЕ ЗУПИНЯЮЧИСЬ ПЕРЕД ВИКОРИСТАННЯМ ВИЩООЇ МІРИ ПОКАРАННЯ ДО НАЙБІЛЬШ НЕБЕЗПЕЧНИХ З НИХ... найзлішими ворогами партії, робітничого класу і колгоспного селянства являються саботажники хлібозаготівлі з партквитком в кишені... По відношенню до цих переродженців і ворогів Радянської влади і колгоспів ЦК І РНК зобов’язує застосовувати суворі репресії, засуджувати на 5-10 років позбавлення волі в концтаборі, а при відомих умовах - розстріл...

Виселити в найкоротший строк в північні області із станиці Полтавської (Північний Кавказ), як найбільш контрреволюційної, всіх мешканців... і заселить цю станицю добросовісними колгоспниками – червоноармійцями, працюючими в умовах малоземелля і на непридатних землях в інших краях, передавши їм всі землі і озимі посіви, будівлі, реманент, і худобу виселених.

Відповідальність за здійснення цього рішення покласти на т. т. Ягоду, Гамарника (з заміною т. Буліним) Шеболдаєва і Євдокимова.

Заарештованих зрадників партії в Україні, колишніх секретарів райкомів, голів виконкомів, зав. райзу, голів районних колгоспних спілок... притягнути до суду, давши їм від 5 до 10 років позбавлення волі в концентраційних таборах.

Всіх виключених за саботаж хлібозаготівлі і посівної «комуністів» виселяти в північні області поряд з куркулями.

Пропонувати ЦК К П(б)У і РНК України звернути серйозну увагу на правильне проведення українізації,.... вигнати петлюрівські і інші буржуазно – націоналістичні елементи із партійних і радянських організацій,.... забезпечити систематичне партійне керівництво і контроль за проведенням українізації.

Негайно перевести на Північнім Кавказі діловодство радянських і кооперативних органів «українізованих» районів, а також всі друковані газети і журнали, з української мови на російську, як найбільш зрозумілу для кубанців, а також підготовитись і до осені перевести викладання в школах російською мовою... негайно перевірити і покращити склад працівників шкіл в «українізованих» районах,...надати т. т. Косіору і Чубарю право призупинити забезпечення товарами особливо відстаючих районів до закінчення ними хлібозаготівельного плану.

Ця постанова викликала повстання українців Кубані, яке було жорстоко придушене військами ГПУ. Було розстріляно, засуджено до концтаборів або вислано біля 200 тисяч українців, зокрема, повністю – станицю Полтавську, яка була крупним центром української освіти і культури. Її перейменували в «Червоноармійську» і заселили, як і багато інших станиць, москвинами. Українська література зі шкіл, книгозбірень, клубів та хат-читалень була спалена. Всі українці, котрі відігравали будь-яку роль у культурно-національному житті Кубані, зокрема 1500 вчителів українських шкіл, були фізично знищені або заслані до концентраційних таборів, звідки майже ніхто не повернувся.

Хліба для споживання селянами, ні тим більше товарного хліба в селах вже не було, отже, все населення, а сільське та районне начальство в першу чергу, були «злісними саботажниками» хлібоздачі.

На виконання постанови від 14 грудня, для підсилення терору та щоб «прийняти всі необхідні заходи організаційного і адміністративного порядку, для виконання плану хлібозаготівлі» вже через 5 днів в Україну приїздять КАГАНОВИЧ та ПОСТИШЕВ.

Метою прибулих в Україну КАГАНОВИЧА та ПОСТИШЕВА було як прослідкувати за вилученням будь-яких решток зерна в колгоспах, так і поправити й поставити на свої місця українських «товаріщей».

24 грудня 1932 р. секретарям райкомів та головам райвиконкомів направляється лист «Про обов’язкове вивезення всіх наявних колгоспних фондів, у тому числі й посівного, в рахунок виконання плану хлібозаготівлі».(31с. 41-43) Виходячи з його змісту, це надзвичайно важливий документ:

«1.У всіх колгоспах, не виконуючих плану хлібозаготівлі, В П’ЯТИДЕННИЙ СТРОК ВИВЕЗТИ ВСЕ БЕЗ ВИНЯТКУ, НАЯВНІ КОЛГОСПНІ ФОНДИ, В ТІМ ЧИСЛІ І. НАСІНКОВІ, в рахунок виконання плану хлібозаготівлі.

2. Всіх, хто надає спротив цій справі, в тім числі і комуністів, арештовувати і передавати до суду.

3.Попередити всіх голів колгоспів, що у випадку, якщо після указаного строку будуть виявлені які-небудь невивезені чи сховані фонди, комори і т.п., голови, а також інші винуватці в цьому посадові особи БУДУТЬ ПРИТЯГНУТІ ДО СУДОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ І СУВОРО ПОКАРАНІ.

4.Зобов’язати секретарів РПК, голів РВК і уповноважених обкому в 24 години вручити цю постанову головам колгоспів під розписку.»

Характерно, що саме ЛИСТ, а не постанова політбюро ЦК КП(б)У, а зважаючи на його важливість, лист підписали аж три особи: Косіор, Строганов, Алексєєв, всі – НЕУКРАЇНЦІ.. В ЧІМ ЖЕ СПРАВА, ЧОМУ ТАКИЙ ВАЖЛИВИЙ ДОКУМЕНТ НЕ ПІШОВ ВІД КОЛЕКТИВНОГО КЕРІВНИЦТВА - КОМПАРТІЇ, ПОЛІТБЮРО?.

Незважаючи на те, що політбюро ЦК К П(б)У було лише маріонеткою в руках Москви, незважаючи на тиск Кагановича та Постишева, воно не могло прийняти таку постанову, бо це був смертельний вирок українським селянам. Єдине розумне цьому пояснення – в політбюро була «Українська партія», яка опиралась очевидній смерті мільйонів українців.

Про те, що в політбюро йшла боротьба, свідчить лист Косіора членам та кандидатам у члени політбюро, датований наступним днем, 25 грудня.

У ньому створення насіннєвих фондів він вважає помилковим, а необхідність їх вивезення обґрунтовується боротьбою з куркулями й звалює на них всі негаразди з хлібозаготівлею.

Під тиском КАГАНОВИЧА та ПОСТИШЕВА політбюро ЦК К П(б)У 29 грудня приймає дві постанови, які свідчать про розмах терору, свавілля та розгнузданість окупанта.(31с.43-44) «Про поширення на Дніпропетровську область заходів, вжитих щодо Одеської області:

1.Вислать 700 сімей з 20-25 сіл основних відстаючих районів.

2. Тт.. КАРЛСОНУ(заступник голови ГПУ в УСРР - А.К.) і РЕДЕНСУ(голова ГПУ в УСРР - А.К.) організувати висилку на північ злісних елементів і куркулів(без сімей) в кількості 700 чоловік.

3. Скласти список виключених із партії в кількості до 50 для негайної висилки в концтабір.

Просити ЦК ВКП затвердити це рішення.»

«Про посилення репресій до одноосібників – злісних не здавальників хліба:

Запропонувати Дніпропетровському та Харківському обкомам щодо злісних одноосібників застосувати, на підставі постанови РНК УСРР з 11листопада 1932 р., розпродаж всього їхнього майна, а також позбавлення повнотою всієї садибної землі та всіх будівель. Щодо Харківської області цього заходу застосувати, приміром, до 1000 господарств, по Дніпропетровській області – 500 господарств.».

Крок за кроком, аналізуючи кримінальні вчинки комуністів, автор Андрій Куліш поставив для себе питання – Куди ж поділася вся ота величезна кількість хліба та інших споживчих продуктів, що були відняті в українських селян?

І сам на нього відповідає... «Це був добре організований та добре спланований злочин... було... нічим не виправдане зумисне вбивство десяти мільйонів українців...

Невелика частина вилученого зерна пішла на експорт, частина була з’їдена в містах та промислових центрах, а значна частина, можливо, найбільша, була навмисно або не навмисно знищена... Кілька тисяч тонн картоплі, зваленої на землю під відкритим небом, згнило поблизу Люботина, що під Харковом. Все це звалене, затоплене, негайно обносилось колючим дротом та охоронялось загонам військ ГПУ до повного загнивання, щоб голодні селяни не могли ними скористатись, щоб вони мали можливість померти від голоду.

Автор нарису свідчить: «...На всю потужність працювали спиртзаводи Шарівки і Дублянки, що поблизу мого селища (Богодухівський район Харк. обл. – А.К.), ВКРАЙ ЗІПСОВАНЕ ЗЕРНО В ЯРУГАХ ОБЛИВАЛИ ГАСОМ І СПАЛЮВАЛИ, ЗГОДОМ ЗАСИПАЛИ ЗЕМЛЕЮ. На багатій родючій землі настало пекло» (31 с.45).

«... Умови життя стали настільки нестерпними, що виселення селян на північ і навіть ув’язнення були меншим лихом, ніж залишатися в селі... (31 с.46). Щоб не допустити виїзду українських селян за межі України, не дати можливості їм вижити, приймається цілий ряд заходів. Україна й українські села перетворюються в концтабори, в яких не годують».

 

Указом від 27 грудня 1932 року «Про паспортизацію» більшовики поновлюють кріпацтво, передбачене способом видачі громадянам паспортів, але не всім.

Сільські місцевості були оголошені не паспортизовані, а значить не мали права на отримання паспорта. Хто не мав паспорта – не міг влаштуватись на роботу в державну установу чи на промислове підприємство, зняти номер в готелі, виїхати на довший строк у місто до родичів, і взагалі залишити місце постійного проживання більше ніж на кілька днів. Указом про паспортизацію фактична дискримінація селян була юридично узаконена. Селянин прикріплювався до села, у якому жив, до колгоспу, цієї єврейсько-більшовицької форми поміщицтва, і, щоб прожити, змушений був задарма працювати на правлячий клас. Фактично працював він за користування присадибною земельною ділянкою, площею 0,5 га, з якої годувалась вся його сім’я. За відмову від роботи на нових господарів присадибна ділянка відбиралась, а виїхати він не міг.

Кріпацтво в СРСР було відмінене в 1974р. (31с.47).

Таким чином, Куліш А.Ф. довів, чому був ГОЛОДОМОР.

 

Відповідаючи на питання – Хто винен?, А.Ф.Куліш, пише... «голод 1932-33 рр. – то є злочин Сталіна та його оточення. Поняття «оточення» не визначене. Якщо під ним розуміти членів політбюро та секретаря ЦК ВКП(б) – то це одне, а якщо правлячий клас та правлячий народ-то це вже інше (31с.56).

Але відомий вислів, що «оточення робить короля». І це оточення має бути назване.

Звичайно, роль Сталіна в розкуркуленнях, в Голодоморах 1932-1933рр. та пізнішому терорі величезна й незаперечна. Але є вагомі сумніви в тому, що вона була визначальною. Звалювати все чи навіть головне в злочинах 20-30-х років на одну особу-то відводити про відповідальність вбік, прикривати справжніх злочинців, шукати «стрілочника». Після Леніна – Бланка Сталін, очевидно, найбільший злочинець у світовій історії, перед яким бліднуть інквізитор ТОРКВЕМАДА та ЧИНГІСХАН, а Гітлер міг би бути у нього лише бездарним учнем.

Але й Сталін – то лише вершина айсберга,...коли пишуть про злочини більшовизму, то їх відносять на рахунок поганого характеру Сталіна... МОЖЛИВО, ЦЕ ОДНА З НАЙБІЛЬШИХ ФАЛЬСИФІКАЦІЙ У СВІТОВІЙ ІСТОРІЇ. І зроблена вона навмисно, щоб від злочинів більшовизму відвести справжніх винуватців, перекинути їх на особу Сталіна.

Сталін був геніальним майстром інтриг. Він ліз до вершини влади В СТВОРЕНІЙ НЕ НИМ ДЕРЖАВНІЙ ТА ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ, яка діяла й існувала незалежно від нього, та серед керівників він був не найгірший.

Авторитет «культ» Сталіна створювався не його діями, а за допомогою ГПУ – НКВС, пропагандою та найближчим оточенням... за злочини «сталінізму» Сталін має відповідати не в першу чергу. Вони занадто грандіозні, щоб першочергову відповідальність за них взагалі несли певні особи.

За злочини «сталінізму» має відповідати народ, що створив ту злочинну політичну систему і на якому вона трималася майже 30 років... та й на вершині влади, принаймні до 1938 року, він був не один. Каганович та Молотов відіграли не меншу роль (31с.57).

 

Молотов був хитрий, жорстокий та брутальний деспот (31с.59). В усіх питаннях беззастережно підтримував Сталіна, був одним з найактивніших у створенні культу «вождя». На його совісті смерть мільйонів українців і навіть високоповажних партійних функціонерів.

За його прямою вказівкою з двадцяти восьми народних комісарів Раднаркому, який він очолював, більше половини були репресовані.

Разом зі Сталіним Молотов видавав Голодоморні укази, а пізніше схвалив біля 400 списків осіб, справи яких мали розглядатися військовими судами.

Лише 12 грудня 1938 р. Сталін та Молотов дозволили розстріляти 3167 чоловік (31с.60).

 

Ще один із «чортячої трійці», Лазар КАГАНОВИЧ, народився й довго жив в Україні, але українську мову вважав іноземною. Нормально, адже за поняттями деяких євреїв українці в Україні є окупантами. Малограмотний, отримав початкову юдейську освіту.

З 1922 р. тісно співпрацював зі Сталіним, спочатку як керівник організаційно –інструкторського відділу ЦК компартії, через який йшли призначення на високі партійні посади. Заповзяття, жорстокість та ретельність КАГАНОВИЧА - невігласа імпонували Сталіну, який назвав його «ЖЄЛЄЗНИМ ЛАЗАРЕМ». З 1926 по 1928 рр. КАГАНОВИЧ був призначений першим секретарем ЦК К П(б)У, де гальмував «українізацію». Часто конфліктував з головою РНК УССР Чубарем та керівними працівниками ЦК К П(б)У, що врешті – решт роковим чином вплинуло на їхні долі. З 1929 року у його руках зосереджується надзвичайна влада: він стає першим секретарем Московського міського та обласного комітетів партії, секретарем ЦК К П(б), членом політбюро та наркомом шляхів сполучення. Окрім того, він був завідуючим сільськогосподарським відділом ЦК, а в 1930-1934 роках ще й «Надзвичайним уповноваженим ЦК й Ради Народних Комісарів СРСР по колективізації й хлібозаготівлі.»

У першій половині 30-х років, коли в Україні відбувалось «розкуркулювання», депортація селян та найстрашніший Голодомор, вплив КАГАНОВИЧА на події був особливо великим. Фактично вся верховна влада була в його руках. Він «безпосередньо керував... боротьбою проти організованого куркулями саботажу державних зобов’язань». «Як свідчать самі євреї», КАГАНОВИЧ був особливо видатним у НАЙТРУДНІШУ для Сталіна пору – в період колективізації. ВІН ОРГАНІЗУВАВ СПЕЦІАЛЬНІ ПОЛКИ, ЩОБ РОЗТРОЩИТИ ОПІР СЕЛЯНСТВА... КАГАНОВИЧ же найбільше від усіх причетний до винищення українців....реальним господарем єврейсько-більшовицької імперії був саме КАГАНОВИЧ. «В скритій формі вища влада була в руках Кагана КАГАНОВИЧА та його найближчого юдейського оточення.

Виконавча влада належала його Беку, ДЖУГАШВІЛІ, який був також і «козлом отпущенія» у разі потреби... його безмежний «деспотизм» був лише ілюзією «для простого народу», як кажуть поляки».

Як би там не було, в 30-х роках на чолі правлячої кліки знаходились три особи, які вершили долями 160 млн. людей, християн та мусульман: грузинський жид-вихрест Сталін-ДЖУГАШВІЛІ (у грузинській мові «ДЖУГА» означає єврей, а «ШВІЛІ» – син; повне і справжнє його назвище – Йосип Давид Віссаріонович ДЖУГАШВІЛІ-КОХБА); ШАБЕС-ГОЙ сіоніст Молотов (а чи не прийняв він таємно юдаїзм?) та єврей КАГАНОВИЧ. Але то була лише вершина правлячої піраміди. А хто ж складав саму піраміду?

На її самому нижньому рівні – майстер, бригадир, секретар партосередку, голова сільради, голова колгоспу, рядовий міліціонер, взагалі вся дрібна адміністративно-господарча рать – то гої-туземці; в районній ланці, в керівництві цехом чи заводом, в суді чи прокуратурі починають метляти єврейчики. Але в керівництві обласної й вищої ланки управління вони відіграють вже вирішальну роль (31с.61-62).

Це лиш думка автора указаного ТРАКТАТУ А.Ф. Куліша. Але є й інші прихильники цих деспотів.

 

КОМЕНТАРІ ДО ОПУБЛІКОВАНИХ ХУДОЖНЬО-ДОКУМЕНТАЛЬНИХ ТВОРІВ ПИСЬМЕННИКІВ

 

Правдиву інформацію про страшні роки Голодомору ми отримали з документально-художніх публікацій українських письменників із закордоння, яким поталанило залишитись живими, створити і залишити для нас художньо-документальні пам’ятки тих страшних часів.

До них відносяться:

Василь Кирилович ЧАПЛЕНКО/ЧАПЛЯ/ з села Миколаївки Новомосковського району, який народився 18 березня 1900 року;

Іван Павлович БАГРЯНИЙ (ЛОЗОВ’ЯГА) з міста Охтирки, Сумської області,

19 вересня1906року народження та інші, а також;

Гаврило Никифорович ПРОКОПЕНКО, який народився в селі Жданівці Магдалинівського району;

та живі свідки тих страшних років, учені, дослідники фактів нищення українського народу, корінні мешканці Січеславського краю.

 

ВАСИЛЬ ЧАПЛЕНКО/ЧАПЛЯ/

Народившись у нашім краї на порозі двадцятого століття, Василь Кирилович Чапленко/Чапля/ відчув на собі усі негаразди страшних років Голодоморів. З молодих років своїми документально-публіцистичними творами він наповняв історичні прогалини, які обходила комуністична система, за що тричі арештовувався органами ЧК, ДПУ, НКВС як троцькіст, український буржуазний націоналіст.

В оповіданні «Зойк» Василь Чапленко /Чапля/ виразно описав голодну смерть свого батька.

Пам’яті сестри Гапки, яка померла з голоду в 1933 році, в ріднім селі Миколаївці, Василь Кирилович присвятив оповідання «М’ясозаготівлі».

Талановитим пером митця письменник намалював, як Гапчину єдину годувальницю-корову влада обклала такою кількістю літрів здачі молока державі, що для неї самої з дітьми мало що й залишалось. Як сплату штрафу за невиконання плану здачі державі м’яса, Опанас, голова сільради, зі своїми помічниками, вночі, немов злодій, забирає з повітки і саму корову, щоб виконати план М’ЯСОЗАГОТІВЛІ.

Корову в сім’ї вважали другою матір’ю – годувальницею. Чорні очі з докором по-людському дивились на оточуючих її людей, які, взявшись за налигач, витягували її з повітки.

«Захищаючи своє добро, Гапка не витерпіла і закричала:

- Чого ж Ви, як злодюги, вночі прийшли? Щоб люди не бачили?!

Корова, ніби зрозумівши господарку, не хотіла виходити і жадібно мукнула.

Гапка кинулась до корови, обняла її за шию і, обливаючись сльозами, почала цілувати її. Панасові посіпаки відірвали і кинули Гапку прямо на землю, вона долонями вдарилась об мерзлі груддя, аж дух її захопило, і знепритомніла. Через деякий час Гапка підвела голову, роззирнувши навколо безпорадне і голе замерзле подвір’я з вбогою похиленою хатиною посередині. Все, що колись оточувало цю прекрасну українську господу, вона побачила в руїні. Зникла ліса від сусідів, сплетена із лозин вишняку. Пропав паркан, який прикрашав господу і прикривав від стороннього ока таїни її сім’ї. Там, де був паркан, ані пенька більше. І ліса з парканом, і садок – усе пішло на паливо. А зверху на все це дивилося холодне око місяця.»

На грані божевілля Гапка торкає лице рукою, щоб перевірити, чи вона не спить.

Але це був не сон. На неї дивились чорною порожньою діркою відчинені двері повітки, там не було її корови.

«М’ясозаготівлі «є своєрідним вступом до страшної симфонії народного лиха, відтвореної в оповіданні Чапленка «Зойк».

З міста у рідне село приїжджає син. І ось що бачить він у рідній, колись радісній оселі: «В хаті ж було мертво. Це була трупарня. З печі звисали на очіпок жилаві, з чорними п’явками вен ноги: мати….. На припічку ницьма – і теж ноги, як у мертвої, неприродно розхилені – розпатлана в гарячці – сестра… А на підлозі-батько, мавши в головах кожух із сивою, стручковатою вовною, кидалися в смертельній знемозі, як риба на сухому - батько, – і щось їм верзлося момотливо»… Наймолодший брат Максим, з’ївши трохи хліба, «благально, по-дитячому попросив: «Ще дай...».Старший брат, який приїхав з міста, вагається: кому давати – вмираючим батькам, сестрі чи Максимові, що був іще при собі? Він з «не хлоп’ячою силою вп’явся щелепами у вузлик», щоб якось його розв’язати. «Дай, дай! Вони не хочуть! Вони не їстимуть!...», – благає брата, охопивши його коліна. Старший син усвідомлює, що він «єдиний тут оборонець», рятівник родини, але стоїть, розгубившись. «Я звів руки над головою, як перевесла, і втопив очі у криваве море заходу. Там божевільне сонце, як велетенський пухир, наливалось червоною кров’ю, і звідти небо кололось, як кривава рана. Гукнув із усієї сили…». Це і є той крик, що дав назву оповіданню, «зойк мого розпачу» – за словами автора. Його твори є автобіографічними, – батько Василя Чаплі також помер навесні тридцять третього (32).

Василь Кирилович Чапленко 18.03.1900 – 10.02.1990рр.

У п’єсі “Чий злочин?” Василь Чапленко /Чапля/ яскраво висвітив процес примусової колективізації та створення більшовиками голодомору – геноциду в 1932-1933 роках.

У ній висвітлена розгорнута трагедія серед вищого прошарку суспільства.

Тут діє уже інтелігенція, еліта української нації.

Як же вона вела себе, коли масово вимирало українське село?

Андрій РЕЧИЦЬКИЙ – головний персонаж п’єси, направлений у село комуністичною партією для завершення хлібозаготівлі. По ходу дії в п’єсі він, член ЦК К П /б/У, перелицьовується із гонителя у гнаного і сесією НАЙВИЩОГО СУДУ присуджується до розстрілу, і таким чином, спокутує свою вину перед своєю нацією.

Ці та інші документи відомий у світі письменник, український учений, Яр Славутич відносить до класичних творів про голодомор. Вони були одним із доказів для визнання “геноциду” українського Народу ООН в 1986 році в Нью-Йорку США (33).

Управлінням культури Дніпропетровської міськради за пропозицією і наполяганням Михайла Рябцева, автора цих рядків, з метою виконання доручення краєзнавців, Василю Чапленку /Чаплі/ на будинку №102 центрального проспекту міста Дніпропетровська споруджений горельєф.

Миколаївська сільська рада повідомила Рябцеву М., що …«За ініціативою сільського голови Куделі П.Г. і ветеранських організацій, при фінансовій підтримці СТОВ «Злагода» та ТОВ «АФ ім. Горького», ще до відповідного Указу Президента України, у с. Миколаївка було увічнено пам’ять односельчан-жертв Голодомору 1932-1933років.»

Нам невідомо, скільки померлих з голоду на батьківщині Василя Чапленка, але сам факт його творів свідчить про трагедію Голодомору в сім’ї письменника, ім’я якого нам стало відоме із-за кордону, через його твори відомі в усьому світі, але, на жаль не вдома, де він народився і в двадцятих-тридцятих роках минулого століття в своїх художньо-публіцистичних творах висвітлював тему Голод