МАТЕРИНСЬКІ ЛИСТИ СИНУ АРСЕНІЮ БАГЛІЮ

 

Мною впродовж 20 років вивчається історія рідної Дніпропетровщини з метою зняти комуністичну полуду, яку створили більшовики на нашій рідній українській землі. Для цього аналізував опубліковані матеріали, архіви, спілкувався з багатьма громадянами з того чи іншого приводу, публікував краєзнавчі нариси в місцевих часописах.

Як результат краєзнавчої діяльності, за моєю безпосередньою участю встановлено 9 бюстів робітникам-залізничникам, жертвам тоталітарного більшовицького режиму, біля прохідної Нижньодніпровського вагоноремонтного заводу в м. Дніпропетровську.

Серед них пам’ятник БАГЛІЮ Гаврилу Миколайовичу, ім’я якого носить станція Придніпровської залізниці та житловий масив у м. Дніпродзержинську.

У місті Дніпропетровську проживає вдова його сина, Миколи Гавриловича БАГЛІЯ, 02.05.1916 - 13.10.1986 року, учасника Другої світової війни, за що він нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни 2-го ступеня, який зберігається в сім’ї онуків та правнуків.

З їх допомогою був установлений зв’язок з Арсенієм Андрійовичем БАГЛІЄМ, інженером-конструктором Київського заводу “Арсенал”, племінником Гаврила Миколайовича, краєзнавцем, дослідником стародавнього українського роду Багліїв. Арсеній Андрійович киянин, мешкає неподалік від Верховної Ради України і неодноразово гостинно приймав мене вдома. Він подарував свій рукопис про дослідження свого родоводу. Низько кланяюсь цьому істинному патріоту української землі за те, що він довірив мені вивчити листи своєї мами з селища міського типу Любеча Ріпкинського району Чернігівської області, із яких мною зроблені виписки. Це, на мою думку, важливі документи, які об’єктивно допоможуть депутатам та і іншим громадянам України визначитись у своїй помилковій оцінці життя селян у тридцяті роки ХХ століття.

Ці документи були одним із факторів мого ідеологічного прозріння, чи перебудови.

Неоніла Семенівна БАГЛІЙ, мама Арсенія, прожила 95 років в ріднім Любечі. На час мого знайомства з її листами синові виповнилось 75 років, але він зберігає листи мами, довідки про його соціальне походження.

Із документів, написаних секретарем Сільської Ради на арештантськім бланку начальника районної міліції, нам сьогодні відомо, що Арсеній БАГЛІЙ до 15 років був на утриманні батьків, у яких сім’я була із 5 людей, хати, сараю, хліву, корови, коня, півтори десятини орної землі та стільки ж для випасу худоби. Відносився він до середняків, які звільнялись від оплати податку.

Ці довідки послужили Арсенію амулетом від анонімних звинувачень, написаних на нього наклепниками в 1937 році, коли життя його трималось на соломинці. Характерні фрагменти листів матері до сина яскраво висвічують життя селян в ті часи Голодоморів.

Лист 1. 24 квітня 1929р. «Дорогий Сеню. Сумне тобі повідомлення, Тато помер, вічний спокій йому. Його не стало 19, а поховали 20. Бідненький, тяжка була його смерть, яку він чекав 6 місяців у страшенних муках. Ліки не допомогли. Нам гірко жити без нього. Зараз осінь, роботи багато, копаємо картоплю. Від тебе довго не було листів. Хоча б ти там добре улаштувався. Тримайся сам. Допомогти нічим не можу, так як маю 20 карбованців боргу».

Лист 2. Через місяць. «Сеню ми отримали від тебе перші 10 карбованців. Помаленьку починаємо поправлятися після смерті тата. Картоплі накопали 70 мішків, сіємо жито».

Лист 3. 10 січня 1930 р. «8-го отримала твою посилку Спасибі! Чула, що у Вас по карткам відпускають товар. Забирай все, а то нам не вистачає. Дають цукру дуже мало. Бери котушки ниток, мило, сірники, цукор. Приїжджай! Я копчу для тебе окорок. Навчайсь Сеню!»

Лист 4. 20 березня 1930 р. «...Сеню, вчора 19-го отримала від тебе 10 карбованців. Щире спасибі! А то говорять, що Сеня забув тебе, але ні не забув. У Вас у Києві голодно, а у нас є все своє.

Є молоко. На кожний двір наклали по 8 пудів молока, яке переробляють на масло і відсилають за кордон. У нас в селі зараз справи з колективним господарством кепські, почався якийсь бунт. Можливо ми залишимось без хліба. Брат твій Ваня возить гній всю зиму. Тяжко йому. Коня оцінили в 50 карбованців. Дешево. Я жалкую що не продала його восени. Так за зиму нічого на нім і не заробляємо... Сеню у тебе жалування 100 карбованців, нічого, ще можливо жити при такій дорожнечі?»

Як додаток до листа молодша сестричка Ганна пише;... «І від мене тобі привіт Сеню. Я ходжу в школу і навчаюсь добре. В колектив ми записались. Тільки мама все плаче від думок, що буде погано в колективі. Я беру книжки з скрині і читаю кожного дня. Ваня читати не бажає і мені не дає, а більше всього ходить на вулицю і грається з хлопцями.

БАГЛІЙ Ганна.»

Лист 5. липень 1930р. «... із твоїх десяти карбованців заплатила 5 карбованців за пофарбування хреста, на могилі тата. Вані нічого робити вдома. Все забрали. В колективі возить гній, косить, рубає дрова, а толку мало. Цукру дають ¼ фунта на місяць. Фунт хліба коштує 50 коп.»

Лист 6. 17 вересня 1930 р. «...Заготовила 7 возів сіна, накопала 20 мішків картоплі.

Земля залишилась погана, кращу забрали в колектив. Купила Нюрі черевики за 70 карбованців. Приїжджай додому, візьми картоплі і будеш вдома сам собі готувати обіди.

Платня у тебе маленька. Менше витрачуй коштів на книжки. У нас їх і так нікуди діти.»

Лист 7. вересень 1930року. «... Лист і 10 карбованців отримала. Спасибі! Зараз 10 карбованців не гроші. Нюрі чоботи 50 карбованців, а великі 70 карбованців. Де ці гроші брати, не знаю. Ти працюй на одному місці. Часто змінювати місце роботи не годиться.»

Лист 8. 30 вересня 1930р. «...Візьми бляхи для тертушки, дроту, калоші на валянки. У нас фунт сала 6 карбованців, масло 5 карбованців, гриби 6 карбованців. Нюра добре навчається в 4-ім класі.»

Лист 9. 5 жовтня 1931 р. «... Отримала листівку, посилочку, 20 карбованців грошей. Спасибі! Кажуть що в Петрограді все таке дороге. Я рада що ти їдеш навчатися так далеко. Візьми з собою подушку, одіяло, не голодуй. Пиши вишлемо посилочку.»

Лист 10. 1932 рік. «...Посилаю тобі посилочку, ковбаски та м’яса....А у мене нічого не залишилось. Свиней нема, так як нічим годувати. Корова та 5 курей. З колгоспу дали 25 пудів хліба, та податком обложили. Ваня гуляє день і ніч. У нас хліб 2карбованці 50копійок за фунт. Сеня не одружуйся на київській панночці, щоб потім не везти її до Харкова. Тай голодно зараз. Спасибі за цукерки. Тепер і у нас буде що їсти. Миша поїхав на військову службу на ”ДНІПРОБУД.”

Лист11. 28 лютого 1933 р. “ Спасибі за 40 карбованців. У мене від них нічого не залишилось, так як я заборгувала 100 карбованців Сільраді. Зараз у нас в ЛЮБЕЧІ ГОЛОД.“

Лист 12. 29 червня 1933 р. «...Отримала від тебе 2 посилки і 30 карбованців. Віднесла в Сільраду податок, а ще облігації, страховку. Жити дуже скрутно. Люди помирають від голоду. Хліб 6 карбованців фунт, картопля 2 карбованці за фунт. Ось і наша бабуся певно помре від голоду.»

Лист 13. 3 жовтня 1933р. «...Дали нам жита 10 пудів, Продати необхідно і віддати в Сільраду 100 карбованців боргу. Груш і яблук в нашім саду не має.»

Лист 14. 2 січня 1934р. “...Живу по старому і голодно і морозно. Посилаю тобі масло і сир від своєї корови. “свої яблучка. Вони мерзлі, але ти їх нагрій і з’їж. Порося забили, всього 5 фунтів сала. Живемо без сала. Молока маємо 20 склянок в день.! Склянка у нас в Любечі коштує 50 копійок.

Лист 15. Весна 1934 р. ”...Вчора дали 20 пудів картонки, 5 соток землі. Посадила 2 мішка картоплі. Грошей нема.“

Лист 16. 11 липня 1935 р. “Зайняли кооператори наш двір. Назначили 50 карбованців на місяць.”

Лист 17. 4 серпня 1935р “...Бажаю всього найкращого....”

Лист 18. 8 лютого 1936 р. “...Книжок не присилай. У нас в бібліотеці повно. Купила Нюрі туфлі за 40 карбованців. Зараз життя пішло краще. Здали на культ збір 37 карбованців. Про Ваню пишуть в газетах...”

Лист 19. 13 липня 1936 р. ”...До нас приїжджають дачники, використовують наші будинки ”.

Лист 20. 1 вересня 1936 р. “...Отримала 50 карбованців і книжки. Спасибі! Вчора купила Нюрі пальто за 160 карбованців. Дачники платять за квартиру 15 карбованців на місяць. Я рада, що ти добре доїхав на автомобілі...”

Лист 21. ”.... Ваня ударник. В газету фотографували. В президію посадили, купила Вані чоботи за 150 карбованців, а підошва виявилась картонною. Жаль таких грошей....”

Лист 22. 22 січня 1937р.”... Нема корму для корови. На 100 карбованців купила сіна...”

Лист 23. 17 лютого 1937 р. “...Сидимо в холодній хаті. Дрова 20 карбованців. Віз сіна 80 карбованців. Крупи нема, за хлібом черга....”

Лист 24. 1937рік. “...Податками дуже обіклали. За яблука уторгувала 100 карбованців, а податку заплатила 40 карбованців. Цукор коштує 4 карбованці 60 копійок за кілограм.“

Листи пересічної жінки-колгоспниці, традиційне джерело спілкування з сином дають можливість сучасному поколінню отримати документальну щиру інформацію із традиційного джерела жінки – матері.

- Чому бабуся Баглія вмерла від голоду?

А це тому, що раз на день усім членам сім’ї давали щось поїсти в колгоспі, в школі. А бабуся знаходилась вдома, де не було чого їсти, тому вона і померла.

Листи були адресовані Арсенію Андрійовичу Баглію,18-річному юнакові, який після закінчення Чернігівського професійно-технічного училища приїхав до Києва, де розпочав своє самостійне життя на посаді кресляра –конструктора заводу “АРСЕНАЛ”, одного із велетнів оборонної промисловості. Отримуючи мізерну платню, Арсеній БАГЛІЙ надавав допомогу мамі, сестричкам та братикові, продовжував навчатися і закінчив Київський індустріальний інститут. На посаді інженера-конструктора цьому велетню оборонної промисловості БАГЛІЙ Арсеній із 5О років трудового стажу віддав 37 років, успішно пропрацював на Арсеналі.

Мама сину повідомляє: у листі № 10 за 1932 рік… «Та й голодно зараз»; №11за 28 лютого 1933 року. «Зараз у нас в Любечі Голод.»; №12 за 12 червня 1933 року «люди мруть від голоду,…Ось і наша бабуся певно помре від голоду»; № 14 за 2 січня 1934р. «...Живу по старому і голодно і морозно…».

Для нас ці листи – живий голос селянської жіночки Чернігівщини – свідчать про ті жахливі роки, які об’єктивно підтверджують факти Голодомору в Україні в 1932-1933 роках.