ВДОВИНА ДОЛЯ ОКСАНИ ФЕДОРІВНИ ЗЕМЛЯНОЇ
Оксана була старшою донечкою в сім’ї Федора Коцюби із козацького роду селян Почино-Софіївки та Коваленків із сусіднього села Королівки. Служила покоївкою з малих літ у сільського батюшки. Згодом, як підросла, пішла служити покоївкою у панський маєток села Великої Копилови – Новоселівки, де вийшла заміж за Василя Гостренка, народила сина Івана, донечку Явдошечку і красуню – донечку Софієчку. Жаль, у 1933 р. помер Василь, любий чоловік, залишивши її вдовою, а дітей напівсиротами. Батька в господарстві замінив син Іван, який зажадав женитись на Катрі Земляній, осиротілій після голодомору. Через рік у них народилась донечка Поля. В хаті стало набагато веселіше і тісніше. Руку і серце запропонував Оксані вдівець Максим Земляний, брат невістки Катерини. З метою створення сім’ї Оксана з донечками перейшли жити в оселю до Максима Свиридовича, звільнивши хату для молодої сім’ї Івана та Катерини. Згодом Євдокія за комсомольським призивом виїхала до м. Дніпропетровська, де працювала робітницею рудного двору доменного цеху металургійного заводу. Вийшла заміж, народила двох синів і донечку, отримала квартиру 18м2 в робітничім гуртожитку металургійного заводу в кінці Шляхівки, це сучасний проспект імені Петровського. Та Друга світова війна внесла свої корективи у сімейне життя. Прийшов з німецького оточення син Іван, який переночував вдома, а вранці голова сільради арештував його як дезертира і відправив у районний центр Магдалинівку. Більше вістей від нього не було. В повоєнні роки його дружині Катерині повідомили, що він пропав безвісті і призначили їй матеріальну допомогу на малолітню донечку до її повноліття. Проте на меморіальну дошку Захисників Вітчизни, які загинули в боях з фашистами, його прізвища не записали. Це свідчить, що син Іван був підступно знищений сталіністами. У серпні 1941 року до мами Оксани евакуювалась солдатка, донечка Явдошечка з 3-ма малолітніми дітьми. Це не входило в плани вітчима. Весною 1942 року солдатці з трьома дітьми прийшлось зайняти куточок у кімнаті колгоспного шорника, в хаті колишнього дитячого садочка, для евакуйованих біженців. Згодом, після смерті донечки Софії, взимку 1943 року, Євдокія з дітьми повернулась у хату вітчима. Після звільнення від німецької окупації, восени 1943 року, Максима Земляного військкоматом призвали в армію. А через рік Оксана Федорівна Земляна отримала повідомлення, що її чоловік Земляний М.С. помер в шпиталі від отриманих тяжких поранень. Так Оксана Федорівна, через одинадцять років, вдруге стала вдовою. Та втретє засватав її Оліян Кукуза, вдівець з сусіднього села Січкарівки, в голодний 1947р. Оксана Федорівна втретє овдовіла і повернулась до дочки та онуків. - Щиро вдячна Вам за увагу до мене, але мені буде краще жити з сім’єю донечки Явдошечки, – відповіла Оксана Федорівна, випроводжаючи четвертих сватів. Повернувся в село її зять Павло, який у щасті з донечкою Явдошкою народили ще шестеро дітей, і, на жаль, невдовзі померли, залишивши сиротами неповнолітніх дітей. Оксана Федорівна знайшла в собі сили об’єднати докупи своїх онуків, дочекатись правнуків і з чистою совістю представилась на 95-ім році свого життя. Похована вона на кладовищі свого рідного села Почино-Софіївки. Понад двадцять літ минуло з тих пір, як пішла вона від нас в царство небесне, але пам’ятають про неї її онуки і правнуки, які з кожним роком збільшують її родове коріння. Шановний читачу, подивіться на світлинку цієї щиросердної україночки з козацького роду. Вона розміняла дев’ятий десяток, а її очі, ясна і доброзичлива усмішка направлена в майбуття. Її натруджені і міцні руки свідчать, що вона не дає їм лінуватись і повсякчасно готова до рутинної праці на благо своїх дітей, онуків і правнуків. Про це свідчить фартушок, яким вона кожного разу плекає свої натруджені пальці. Повсякчасною працею рук та пальців цих Оксана Федорівна перемогла усі 4 голодомори української нації, передала досвід звитяжної праці онукам і підвела своїх нащадків до Незалежної України.
Оксана Федорівна Земляна 15.02.1893-29.04.1989рр. Помираючи, вона заповідала своїм онукам і правнукам: - Знаю, що Ви не вірите в Божу силу. Але упевнена, що Ви незабаром прийдете до Бога, тому і прошу пронесіть з честю, через все життя в своїм серці
|
