ЗАКОНИ УКРАЇНИ ПРО ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ
02 листопада 2006 року Президент України Віктор Ющенко вніс на розгляд парламенту проект Закону України” Про Голодомор 1932-1933років в Україні”. На превеликий жаль, законопроект Президента України наштовхнувся на незрозумілі перепони, незважаючи на те, що факт Голодомору визнано десятьма парламентами світу. Він свідомо не був розглянутий Верховною Радою 17 листопада 2006 року, тобто напередодні Дня жалоби по жертвах Голодомору. Але за наполяганням фракції “Наша Україна” Верховна Рада прийняла; ЗАКОН УКРАЇНИ “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні ” (8). Як правник за фахом і досвідом роботи вважаю, що кожний громадянин України повинен знати і свято шанувати цей Закон – Пам’ятку української нації. Ми, громадяни правової держави України, зобов’язані повсякчасно всілякими заходами постійно виконувати основні вимоги вказаного Закону, в якому Верховна Рада України визначила, а Президент України Віктор Андрійович Ющенко утвердив те, що “... вшановуючи пам’ять мільйонів співвітчизників, які стали жертвами Голодомору 1932-1933 років в Україні та його наслідків; шануючи всіх громадян, які пережили цю страшну трагедію в історії Українського народу; усвідомлюючи моральний обов’язок перед минулими та наступними поколіннями українців і визнаючи необхідність відновлення історичної справедливості, утвердження в суспільстві нетерпимості до будь-яких проявів насильства; відзначаючи, що трагедія Голодомору 1932-1933 років в Україні офіційно заперечувалася владою СРСР протягом десятиріч; засуджуючи злочинні дії тоталітарного режиму СРСР, спрямовані на організацію Голодомору, наслідком яких стало знищення мільйонів людей, руйнування соціальних основ Українського народу, його вікових традицій, духовної культури і етнічної самобутності; співчуваючи іншим народам колишнього СРСР, які зазнали жертв внаслідок Голодомору; високо цінуючи солідарність та підтримку міжнародної спільноти у засудженні Голодомору 1932-1933років в Україні, що відображено в актах парламентів Австралії,...Аргентини,... Грузії, Естонії..., Італії..., Канади, Литви, Польщі, Сполучених Штатів Америки, Угорщини..., а також у розповсюдженій як офіційний документ 58-ї Генеральної Асамблеї ООН Спільній заяві з нагоди 70-х роковин Голодомору - ВЕЛИКОГО голоду 1932-1933 років в Україні, яку підписали Аргентина, Азербайджан, Бангладеш, Білорусь, Бенін, Боснія і Герцеговина, Гватемала, Грузія, Єгипет, Іран, Казахстан, Канада, Катар, Киргизстан, Кувейт, Македонія, Монголія, Науру, Непал, Арабські Емірати, Пакистан, Перу, Південно-Африканська Республіка, Корея, Молдова, Російська Федерація, Саудівська Аравія, Сирія, Сполучені Штати Америки, Судан, Таджикистан, Туркменістан, Тимор – Лешті, Узбекистан, Україна та Ямайка, а також підтримали Австралія, Ізраїль, Сербія і Чорногорія та 25 держав – членів Європейського Союзу; виходячи з Рекомендацій парламентських слухань щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років, схвалених Постановою Верховної Ради України від 6 березня 2003 року №607-1У, та Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років, схваленого Постановою Верховної Ради України від 15 травня 2003 року № 789-У, в якому Голодомор визнається актом геноциду Українського народу, як наслідок ЗУМИСНИХ дій тоталітарного репресивного сталінського режиму, спрямованих на масове знищення частини українського та інших народів колишнього СРСР; Визнаючи Голодомор 1932-1933 років в Україні відповідно до Конвенції від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього як цілеспрямований акт масового знищення людей, приймає цей Закон, яким передбачено: Стаття 1. Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом Українського народу. Стаття 2. Публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним. Стаття 3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень зобов’язані: Брати участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу;. Сприяти консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості та культури, поширенню інформації про Голодомор 1932-1933років в Україні серед громадян України та світової громадськості, забезпечувати вивчення трагедії Голодомору в навчальних закладах України; Вживати заходів щодо увічнення пам’яті жертв та постраждалих від Голодомору 1932-1933 років в Україні, в тому числі спорудження у населених пунктах меморіалів пам’яті та встановлення пам’ятних знаків жертвам Голодомору; Забезпечувати в установленому порядку доступ наукових та громадських установ І організацій, окремих громадян, які досліджують проблеми Голодомору 1932-1933 років в Україні та його наслідки, до архівних та інших матеріалів з питань, що стосуються Голодомору. Стаття 4. Держава забезпечує умови для проведення досліджень та здійснення заходів з увічнення пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні на основі відповідної загальнодержавної програми, кошти на виконання якої щорічно передбачаються в Державному бюджеті України. Стаття 5. Прикінцеві положення 1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування. 2. Кабінету Міністрів України: 1) визначити статус і функції Українського інституту національної пам’яті та забезпечити його утримання за рахунок коштів державного бюджету як спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері відновлення та збереження національної пам’яті Українського народу; 2) у тримісячний термін з дня набрання чинності цим Законом: подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідності із цим Законом; привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити перегляд і скасування органами виконавчої влади прийнятих ними нормативно-правових актів, що не відповідають цьому Закону. 3) вирішити в установленому порядку за участю Київської міської державної адміністрації питання щодо спорудження у м. Києві до 75-х роковин Голодомору 1932-1933років в Україні Меморіалу пам’яті жертв голодоморів в Україні. м. Київ. 28 листопада 2006року № 376-V “
За це щиро вдячні Президенту України Ющенку Вікторові Андрійовичу українські патріоти, які повсякчасно підтримують його політику національного відродження України.
З ІСТОРІЇ СЕЛА НОВОСЕЛІВКИ
Та не тільки патріоти, а кожний українець своїми конкретними справами повинен довести відданість ідеї національного відродження України. Однією із таких справ є цей трактат краєзнавця, який, створюючи пам’ятку жертв Голодомору, намагається заповнити білі плями історії рідного краю, і колишнього Новомосковського повіту Катеринославської губернії зокрема, шляхом вивчення і публікації матеріалів історії та життєпису мешканців сіл, які в нашій сучасній історії адміністративно –територіального устрою відносяться до населених пунктів, знятих з обліку у зв’язку з переселенням жителів. У південно-східній частині Магдалинівського району, в місці сходження кордонів Новомосковського і колишнього Перещепинського районів Дніпропетровщини, знаходилось село, яке в різні часи називалось: Велика Копилова, Новосельє-Копилово, Новоселівка, Почино-Софієвської волості, Січкарівської Сільради і остання назва Підгірне, Поливанівської сільради. Зараз села нема, а земля, на якій воно існувало, з прадавніх часів підпорядкована Почино-Софієвській сільраді Магдалинівського району Дніпропетровської області. На російськомовній карті ХУІІІ століття Велика Копилова, як «Б. Копылова», указана двома чорними цяточками, південніше від назви «Новоселье-Копылово», як результат пошуку автора-краєзнавця(9). Декілька років в архівах різних рівнів автором відшукувалась інформація про село Новоселівку, на лівому березі річки Кільчень, між селами Січкарівка та Воскресінька. Назва цього села на сучасній карті не збереглась. Замість нього біля кордону Магдалинівського і Новомосковського районів Дніпропетровської області між указаними селами Січкарівка і Воскресінька збереглась позначка кладовища села, за останньою назвою Підгірне.
Нижче схема панської садиба на лівобережжі Губинівської балки та села Новоселівки на правому березі цієї балки та на лівому березі річки Кільчені та Голубівської балки, як додаток-ілюстрація до географічних карт цієї місцевості Дніпропетровщини ХУІІ та ХХ століття.
Ремарка: вважати на схемі садибу за № 33 Дрожжина Романа, за № 35 Травенка Терешка. Схема панської садиби та села Новоселівки складена автором та його братом Сергієм та участю маляра-краєзнавця Петра Гарбуза за інформацією про це колишніх мешканців. У списку № 9 населених пунктів Почино-Софієвської волості Новомосковського повіту Катеринославської губернії, станом з 1897 на 1898 рік записано село Новоселівка, 22 селянських дворів, у яких мешкало 112 чоловіків та 110 жінок (10). Велика Копилова була відома своєю панською садибою, ставком. Якщо зацікавитесь точним місцем знаходження цього невеличкого села, то вирішиться це питання просто – на територіально-адміністративній мапі Дніпропетровської області за 1937-1947 роки там, де знаходиться точка зіткнення Магдалинівського, Перещепинського, Новомосковського районів. Такою віхою сьогодні залишилося кладовище на території Магдалинівського району. Зліва від кладовища знаходиться спустошена, а колись мальовнича Губинихська балка,з дзеркальцем ставка, обсадженого вербами та білими, високими осокорами, з протилежного боку якої, вздовж села, знаходилась панська садиба царського, генерала Копилова чи можливого його предка із лав царських службовців чи військових, котрі наділялись землями, після ліквідації Запорізької Січі. Центральний заїзд до садиби був по греблі, через балку. Зліва було дзеркало ставка площею до одного гектара, справа городи та садки селян. Окрім цього, був виїзд з садиби в південно-західному напрямку до селища Губинихи, міста Новомосковська,повітового центру, та в північно-західному напрямку, до села Січкарівки та Почино-Софієвки, волосного центру. Центром садиби був двоповерховий будиночок з верандою, мансардою, з вхідними дверима з чотирьох сторін, великою залою – вітальнею, в якій на почесному місці був портрет предка Копилових у парадному військовому мундирі та фісгармонія, бібліотекою, 4-ма кімнатами відпочинку, дитячої, для прислуги, з винним льохом. Після Полтавської битви було знищене Запорізьке козацтво, а його землі в міжріччі Орелі та Самари, вздовж берегів річки Кільчень, з 1709 до 1739 року були зайняті кримськими татарами. Після ліквідації Запорізької Січі в 1775 році землі були передані у власність чиновникам, військовикам та духовенству.
У часи більшовицько-радянської влади село Новоселівка за своїм сільськогосподарським статусом було другою бригадою колгоспу «Зоря комунізму», центральна садиба якого знаходилась за три кілометри в сусідньому селі Січкарівці. Вперше автор цих рядків 4-х річним хлопчиком евакуйованої сім’ї в день приїзду в село з міста Дніпропетровська разом з місцевими мешканцями в обідню сонячну пору 27 вересня 1941 року бачив на пагорбі, за річкою Кільченню, німецький танк з білим хрестом. Деякий час танк постояв, певно німецькі танкісти вивчали стан в селі і, не стріляючи, поїхав. Це був танковий десант з боку Полтави, який закарбував початок окупації села. Господарська діяльність у селі була така ж, як і за Радянської влади, за винятком того, що керували на вищих щаблях німці. Колгосп перейменували «общественим хазяйством» «Зоря комунізму», керівників призначали представники німецької влади. Сільська Рада була реорганізована на Управу, і на її круглій печатці було викарбувано українською мовою «Січкарівська Сільська Управа Магдалинівського району Дніпропетровської області. У центрі печатки був тризуб, символ бандерівців – українських патріотів–націоналістів, який є малим гербом суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової, соборної Української держави, в якій ми живемо сьогодні. Замість Голови сільради на загальному сході був обраний старостою Скряга Данило Єрмолайович, а секретарем Марія Козак, мешканці села Січкарівки (11). Слова комуністи і фашисти схожі за своїм звучанням, близькі одне до одного. Це назва двох партій – конкурентів. Схожі і наслідки їх діяльності. Наслідки ганебних вчинків діяльності комуністів – примусова колективізація і Голодомор. Характерним результатом цього є опустошення під час колективізації копилівських осель Федора Пашенка, Якова Михайличенка, Трохима Пашенка, Микити Дерев’янка, Мусія Земляного, Бондаренка та інших господарів села та ГОЛОДОВБИВСТВО 22-х мешканців села. Найтрагічнішим і найстрашнішим днем для Новоселівців було надвечір’я 21 вересня1943р. Селом, з залізничної станції Кільчені на Січкарівку пішли німецькі війська. Після цього німці почали шастати по дворах, забираючи все, що попадеться під руку, виганяли корів, телят, свиней, курей, вантажили на підводи і везли з собою. Останніми їхали п’ять німців, які смолоскипами підпалювали хати села. Підпаливши хату Гостренка Є.М., вони повернули коней і направились до спільного двору, колишнього обійстя Мусія Пашенка. Невідомий чоловік, заховавшись у кукурудзі, почав кричати і залякувати їх, стріляючи з гвинтівки. Сонце в цей час уже зникло за горизонтом. Німці певно відчули себе у небезпеці, повернули у протилежному напрямку і поїхали у Січкарівку. На наше щастя, залишили не пошкодженою праву частину села, де першою була хата Земляного Максима. Всі мешканці села боялись залишаться ночувати в хатах і пішли в степ, який заріс високими бур’янами. На відстані метрів за 200 на схід від села, серед бур’яну мама побачила копичку сіна, в якім уклала спати нас, трьох малолітніх дітей, віком від 2 до 6 років. Вдосвіта 22 вересня 1943 року, десь о 4-5 годині ми почули незвичний шелест в бур’яні. Мама почала молитись, щоб всевишній нас спас від напасті. Та раптом нас обступили якісь чоловіки в плащ-палатках, пілотках з червоними зірочками. Це були червоноармійці. Незвичним шелестом був шурхіт по бур’яну плащ-палаток. Мама вся тремтіла, почала ридати і не могла нічого сказати нашим солдатам, які запитували, чи є в селі німці. Згодом мама заспокоїлась і розповіла про вчорашній вечір і про відхід німців. Солдати взяли нас на руки, і ми зі сходом сонця зайшли з ними в село. Слідом, через годину-другу, зі сходу пішли червоноармійські війська. У дворі Максима Земляного розгорнули медичний пункт із автомобіля-фургона з червоним хрестом, в якому знаходились різні ліки, а поряд була поставлення палатка, де медичний персонал перев’язував поранених солдат. Один із солдатів-вірмен, від тяжкого поранення помер, і його урочисто, в супроводі військового ескорту похоронили на сільському кладовищі, обгородивши могилку дерев’яним штахетом, і поставили Червону Зірочку. У селі на ремонт залишилось два танки з екіпажем, які через декілька днів поїхали на фронт. Опісля стало відомо, що усі ці танкісти загинули під час форсування Дніпра. У вогні Другої світової війни 1941-1945 рр. на фронтах загинуло 18 чоловіків Новоселівців: - Гостренко Микита Карпович, - Гостренко Василь Карпович, - Остапенко Василь, зять Гостренка Карпа Антоновича, - Пашенко Арсентій Семенович, - Травенко Іван Терентійович, - Гостренко Іван Васильович, - Гостренко Філярей Максимович, - Коцюба Андрій Юхимович, - Михайличенко Микола Якович, - Пашенко Ілля Ілліч, син Сулими Юхима Антоновича та Марини Захарівни, - Сулима Григорій Юхимович, - Сулима Іван Юхимович, - Сулима Василь Юхимович, - Земляний Степан Семенович, - Земляний Максим Свиридович, - Губар Микола Якович, - Солодкий Євгеній Іванович, - Скряга Павло Полікарпович Спалений фашистами у льосі Земляний Омелько Семенович. Спалений в концтаборі в Німеччині Дорошенко Дмитро Степанович. Загинув від вибуху запалу снаряду Солодкий Григорій Євгенович,. Помер від тяжкого поранення на фронті Скряга Полікарп Платонович. Німецькі окупанти нанесли суттєву матеріальну шкоду шляхом спалення домівок та пограбування збіжжя, домашньої худоби, курей, речей і зокрема сім’ям Новоселівців у 1943 році:
|
