Витяги з погосподарської книги колгоспників села Новоселівки
У 1953 році в селі Новоселівці Марівської сільради колгосп ім. Жданова Магдалинівського району Дніпропетровської області зареєстровано 34 дворів колгоспників, в яких мешкало 105 членів колгопного двору, в тім числі: 47 працюючих, 19 пенсіонерів та інвалідів з 8-ми дворів, та 39 неповнолітніх та малолітніх дітей. На присадибних земельних ділянках колгоспників вирощувалось: 5,07га кукурудзи; 4,15га картоплі; 3,5га конюшини; 0,44га суданки; 0,15га кабаків; 0,08га буряків столових; 0,03 га квасолі; 0,04га овочів; 0,01 га тютюну; 0,2га озимої пшениці; 0,11 ярого ячменю; 0,1 конопель; 0,13 фруктового саду; 0,06 ягідників; 0,23 га сінокосу. Утримувалось 17 корів, 4 поросят, кури, качки, гуси, та інша птиця. У 1960 році в селі Копилово (так записано в книзі), Марівської сільради, сільгоспартіль ім. Богдана Хмельницького, зареєстровано 31 двір колгоспників, у тому числі 5 дворів пенсіонерів. У них мешкало 97 людей, в тому числі 48 працюючих, 21 пенсіонер, 28 неповнолітніх і малолітніх дітей. У 1973 році в селі Підгірному, колгосп Леніна, Поливанівської сільради було 15 дворів із них 9 дворів пенсіонерів, всього мешканців 35 людей, 12 працюючих, 20пенсіонерів, 3 малолітніх дітей. Останній мешканець села Підгірного НОВІКОВ ЄГОР ВАСИЛЬОВИЧ переїхав у сусіднє село Січкарівку в 1981році. Його хата загоріла з невідомих причин 9 травня 1982 року. Потушити цю пожежу авторові цих рядків разом з братом Миколою, не вдалося. Від хати полум’я перекинулось на сарай. Джерело пожежі знаходилось на солом’яній покрівлі хати, серед поля буйнозеленої озимої пшениці, висотою понад 30 сантиметрів. Людей чи якихось коштовних речей на горищі, в приміщенні хати не виявлено. Не виявлено слідів людей чи транспортних засобів на пшеничному полі, які б могли свідчити про підхід чи відхід та навмисне підпалення оселі. День був сонячний і жаркий. Вдалось зафотографувати мить знищення полум’ям останньої хати Великої Копилової, Новоселівки, Підгірного. Як згадаю побачене та пережите тоді, серце починає млоїти, викликаючи тугу за Романом Гнатовичем Дрожжиним, який збудував цю хату, мріючи про щасливе життя. Згадав про багатодітну сім’ю Оляни Семенівни та Василя Кузьмовича Носенка, які опісля народили і виростили в цій оселі шестеро дітей. Згадав людей села, які пішли з життя і через два-три покоління їх образи, імена зітруться з пам’яті їх нащадків. Вірю, бо знаю сам по собі, що настане час і нащадки мешканців цих двох маленьких сіл будуть з жадністю читати ці рядочки з надією отримати інформацію про їх предків і пращурів. Одні будуть дякувати, а інші будуть ганьбити. Тому і прошу загоді пробачити, що ця інформація дається не легко, через байдужість багатьох сучасників. Деякі з них вважають, що робити нічого і він відриває їх від важливіших справ. Тому і вирішив тоді залишити про них книгу-пам’ятку. У різний час, за указаний період, у Новоселівці-Підгірному проживало понад 227 мешканців.
Не залишилось сліду від назви села Мала Копилова, яке знаходилось кілометра за півтора на Захід від села Воскресіньки Голубівської сільської ради Новомосковського району, та кілометрів 6 на схід від сучасного села Січкарівки Магдалинівського району Дніпропетровської області. На сучасній карті Дніпропетровської області на тому місці споруджена гребля, яка перегородила річку Кільчень, утворивши водоймище V образної форми. Це село було місцем народження багатьох наших земляків, яких ми не маємо права забувати (13).
Частка сучасної карти Дніпропетровщини з кладовищем зниклого села Новоселівки біля села Січкарівки в напрямку до залізничної станції Кільчень нижче від села Тарасівки. У цих двох селах в 1930-33 роках налічувалось порівно по 39 селянських садиб, вони зняті з обліку у зв’язку з виїздом мешканців, але в різні часи. На їх місці залишились залишки кладовищ, на котрих захоронені жертви голодомору. Кладовища – святі пам’ятки двадцятого століття – мусять бути увічнені переліком жертв, облаштовані, повинні зберігатися для прийдешніх поколінь як документ геноциду українського народу.
|
