Мовна особистість Дмитра Павличка як перекладача поетичних творівСучасний розвиток мовознавства сприяє приділенню уваги мовній особистості перекладача, його особистим характеристикам як носія елітарної мовної культури. Перекладач долучається до іншої лінгвокультурної спільноти, володіючи білінгвокогнітівною свідомістю, він передає певні смисли, а не створює їх. Таким чином перекладний текст обмежений з точки зору прояву в ньому характеристик мовної особистості перекладача як індивідуума.Вторинна картина світу є основою творчої діяльності перекладача в рамках якої він і діє. При перекладі Дмитро Павличко дозволяє собі інтерпретувати перекладний текст, таким чином мовна картина автора дуже чітко проявляється в його перекладах. Українські читачі мали змогу познайомитися з творами Данте Аліг'єрі, Франческо Петрарки, Мікеланджело Буонарроті, Федеріко Гарсіа Лорки, Хосе Марті, Сесара Вальєхо, Рубена Даріо, Йогана Вольфганга Ґете, Генріха Гайне, Райнер Марія Рільке, Генріка Ібсена, Вільяма Шекспіра та Шарля Бодлера рідною мовою, але більш детально ми розглянемо переклади сонетів Вільяма Шекспіра. Д. Павличко є талановитим поетом і перекладачем, який подарував українському народу переклади багатьох творів вищеперерахованих письменників, проте його вірші не були перекладені на жодну з іноземних мов. Мовна особистість Дмитра Павличка виражається за рахунок його світосприйняття, він емоційно й експресивно доносить віршований текст до читача. Дуже важливо враховувати особливості людей, з якими він вступає у взаємодію. Майстерність Д. Павличка не лише перекладача, а й інтерпретатора поезії полягає і в тому, що він осягає такі глибини змісту різноманітних творів, які без його втручання проходять непомітними і неосмисленими. Більш того поет вміє знайти і показати те приховане спільне,що їх об’єднує. За рахунок того, що Павличко пропускає через себе кожен твір і досить емоційно сприймає його, він не применшує, а навпаки, інтенсифікує образність оригіналу. Перекладач часто вдається до образних епітетів, порівнянь, метафор на місці описових фраз, безобразних слів і словосполучень оригіналу, або вже готових метафор. Павличко надає своїм перекладам експресивності та яскравості. Можна продемонструвати те, як Павличко збагачує свої переклади порівняннями, яких не було в оригіналі: «And rather make them born to our desire» [70, с.125]. «На нас пускаєш новизну, як дим» [45, с.323]. «It is so grounded inward in my heart» [70, с.34 ]. «Він в серце вріс мені, як в персть моріг» [45, с.132]. To stand in thy affairs, fall by thy side [70, с.153]. «І падати, й вставати, як слуга» [45, с.352]. «And only herald to the gaudy spring, Within thine own bud buriest thy content» [70, с.3]. «Пригноблюєш весняне почуття, Як той багатий, та нещасний скнара» [45, с.201]. «Whilst he upon your soundless deep doth ride» [70, с.82]. «Він - корабель високий, наче дім.»(80 сонет); [45, с. 280]. «I love not less, though less the show appear» [70, с.104]. «Моя любов себе не афішує Але міцніє, наче скритий жар» [45, с. 302]. «Therefore my Mistress’ eyes are raven black, Her eyes so suited, and they mourners seem…» [70, с. 129]. «Тому моя кохана носить жаль В очах блискучих, ніби кручі крила» [45, с.327]. «And taught it thus anew to greet» [70, с.148]. «Щоб став, як лагідна струна» [45, с.343]. «Yet what the best is take the worst to be» [70, с.139]. «Стає потворність, наче врода зрима» [45, с. 337]. Мовна особистість Дмитра Павличка розкривається в перекладах за рахунок внесення його особистого бачення твору, мовна картина світу автора проявляється в використанні такого художнього засобу як порівняння. При перекладі поетичних творів Павличко адаптує їх до українського читача, враховує менталітет, культурне бачення світу, таким чином робить крок назустріч читачу. Використовуючи яскраві порівняння Павличко акцентує увагу на якій-небудь властивості суб'єкта мовлення чи будь-якому предметі, надає наочності або пояснює значення, робить ліричний твір більш зрозумілим для українського читача. Іноді достатньо лише одного точного порівняння, щоб максимально точно відобразити характер персонажу або намалювати яскраву картину явища. Крім того, цікаве порівняння надовго залишається в пам'яті читачів. Перекладач виконує свою роботу здійснюючи посередництво через переклад, він несе відповідальність за процеси декодування і кодування інформації, успішність яких в кінцевому результаті повинна сприяти виникненню між адресантом та адресатом взаєморозуміння. Аби воно було досягнено і читач отримував яскравий текст, Дмитро Павличко використовує метафори на місці описових фраз: «His tender heir might bear his memory» [70, с.3]. «Все наново постаючи в бруньках;» [45, с. 201]. «Pitytheworld, orelsethisgluttonbe» [70, с.3]. «Світ пожалій, не зводь красу до гробу» [45, с. 201]. «Markhowonestring, sweethusbandtoanother, Strikeseachineachbymutualordering» [70, с.10]. «Прислухайсь, як мелодію свою, Перекидають одна одній струни» [45, с.208]. «For nothing this wide universe I call, Save thou, my Rose, in it thou art my all» [70, с.111]. «Мій цвіте із трояндовим чолом, ніщо без тебе всесвіту огром!» [45, с.309]. «Love is too young to know what conscience is» [70, с.153]. «Любов не знає докорів сумління» [45, с. 349]. Перекладач повинен постійно враховувати особливості людей, з якими він вступає у взаємодію при виразі мовної особистості. Як ми вже зазначали, поезія Павличка багата на риторичні запитання, тож і у перекладах він використовує цей експресивний художній засіб, у багатьох випадках тоді, коли вони відсутні в оригіналі, наприклад: «Feed'st thy light'st flame with self-substantial fuel, Making a famine where abundance lies,» [70, с.3]. «Її годуєш полум'ям своїм, Розвалюєш - скажи, кому на шкоду? [45, с. 201]. Save that, to die, I leave my love alone» [70, с.68]. «Та як тебе лишити в самотині? [45, с. 266]. Or being wreck'd, I am a worthless boat» [70, с.83]. «А я - на мілині. Хто з нас погине?» [45, с. 280]. Мовна особистість перекладача характеризується також наявністю тих розділових знаків в перекладах, які були відсутні у ліричному творі оригіналу. Використання розділових знаків несе в собі високу емоційність та експресивність. Поява деяких знаків сигналізує те, що фрагмент треба читати дуже уважно, тому що в ньому можуть міститися відтінки сенсу, значимі для автора. Кожен поет, перекладач тяжіє до якогось певного розділового знаку, який частіше за інших з'являється в його текстах. Проставляючи розділові знаки так, як бачить перекладач, а не так, як вони стоять в оригіналі – означає, що він таким чином відображає мовну особистість. Павличко ділить довгі речення на декілька коротших, виділяє деякі слова комами, ставить знак оклику аби наголосити на чомусь, підкреслити, наприклад: «Making a famine where abundance lies» [70, с.3 ]. «Розвалюєш - скажи, кому на шкоду?» [45, с. 201]. «To eat the world's due, by the grave and thee» [70, с.3]. «Віддай природі борг - свою подобу!» [45, с. 201]. «Music to hear, why hear'st thou music sadly? «Sweets with sweets war not, joy delights in joy» [70, с.10]. «Твій голос - музика, чому ж тобі Несуть печаль ясні музичні звуки ?» [45, с. 208]. «Resembling sire and child and happy mother Who all in one, one pleasing note do sing:» [70, с.10]. «Що схожі на розспівану сім'ю,- Батьки щасливі та потомство юне.» [45, с. ]. «For thy sweet love remember'd such wealth brings –» [70, с.31]. «Я не віддам ,- хоч би й господь звелів ,-» [45, с. 229]. «All men make faults, and even I in this,» [70, с.37]. «Всі - грішні. Я - також: з гріхів твоїх» [45, с. 235]. «Save that, to die, I leave my love alone.» [70, с.57]. «Та як тебе лишити в самотині?» [45, с. 255]. «Made more or less by thy continual haste» [70, с.125]. «Одне засвічуєш - та інше гасне» [45, с. 323]. «I will be true, despite thy scythe and thee.» [70, с.125 ]. «Я правдолюб, а ти брехун єси!» [45, с. 323]. Однією з основних причин необхідності використання розділових знаків є спрощення прочитання і розуміння. Віршований текст, грамотний з точки зору синтаксису, читається набагато легше. Читач розуміє, де необхідна пауза, де є перерахування, де закінчується фраза або яка-небудь логічна частина вірша чи сонета. Для декламації розділові знаки є незамінною річчю. Читач набагато глибше і швидше розуміє, як віршований твір повинен лунати для того, щоб передати задум автора чи перекладача. Поет має право опустити розділові знаки, якщо хоче підкреслити монотонність і беземоційність твору. Як ми зазначали у першому розділі, центром структури мовної особистості є особливості її національного характеру, мовної поведінки, емоційного складу, мислення. Однак збої в комунікації відбуваються не тільки в сфері національно-специфічного, але й індивідуального змісту тексту і його індивідуального сприйняття на базі когнітивних структур мовної особистості перекладача. Таким чином наближення до оригіналу дає не тільки знання мови та культури, а й знання екстралінгвістичних факторів, які стоять за художнім текстом – знання мовної особистості автора, його тезауруса, особливостей світорозуміння, стилю, епохи. Висока емоційність, кольоровість та експресивність в перекладах Павличка досягається не тільки за рахунок пунктуації, а й емоційно забарвленої лексики. Майстер слова, Дмитро Павличко, відтворює сонети Вільяма Шекспіра знаючи національних характер українців, він вправно оперує емоційно забарвленою лексикою: «For all my vows are oaths but to misuse thee» [70, с.154]. «Я наскрізь бачу всю твою брехню» [45, с. 352]. «For I have sworn thee fair: more perjured eye» [70, с.154]. «Божився я, що чиста й вірна ти» [45, с.352]. «That they behold, and see not what they see?» [70, с.139]. «З моїми потьмянілими очима [45, с. 337]. «If eyes corrupt by over-partial looks» [70, с.139]. «Причалили хай очі залюбки» [45, с. 337]. «To put fair truth upon so foul a face?» [70, с.139]. «Як сяє чистотою купа бруду?!» [45, с. 337]. «Feeding on that which doth preserve the ill» [70, с.149]. «Розпалює жадання маревні» [45, с. 347]. «My thoughts and my discourse as madmen's are» [70, с.149]. « Шаленець, я зробився сам не свій» [45, с. 347]. «On your broad main doth wilfully appear.» [70, с.83]. «Втопаючи у хвилі штормовій.» [45, с.280]. «He of tall building and of goodly pride» [70, с.83]. «Та що там шкоди в човнику малім!» [45, с. 280]. «Made more or less by thy continual haste» [70, с.125]. «Все робиш поспіхом, нашвидкуруч,» [45, с.323]. «Then, beauteous niggard, why dost thou abuse» [70, с.6]. « Прекрасний скупендряго, чом тремтиш» [45, с. 204]. Проаналізувавши приклади наявності експресивно забарвленої лексики, ми можемо підкреслити – ці лексичні одиниці здатні викликати особливе стилістичне враження поза контекстом. Ця здатність обумовлена тим, що в значенні слів міститься не тільки предметно-логічна інформація, але і додаткова конотація. Інтонація Павличкових перекладів енергійна, він не применшує, а інтенсифікує образність оригіналу. Дмитро Павличко активно використовує в перекладах один із своїх улюблений художніх прийомів - створення парних синонімічних словосполучень, що сприяє інтенсифікації образності перекладу порівняно з оригіналом: «піраміди й вежі» [45, с. 323], «сяяла й цвіла» [45, с.202], «поблекне й згасне» [45, с.202], «Довір'я й клятву» [45, с.350], «досконале й справедливе» [45, с.205], «весела та бадьора» [45, с.208], «минувшина й сучасне» [45, с. 323], «чиста й вірна» [45, с.352], «жизняну й нестримну» [45, с.351], «чиста і ясна» [45, с.347], «розкоші й оздоби» [45, с. 346], «неправдиве й показне» [45, с.338], «Жага й злоба» [45, с.324], «холодна і стара» [45, с.324], «кохання і конання» [45, с. 180], «повстань і ворожди» [45, с.255], «На місяці й на сонці» [45, с.235], «зла й сувора» [45, с.202], «друзів і надії» [45, с.229], «тінь і прохолоду» [45, с.212], «весела та бадьора» [45, с.208], «ганьба та осорома» [45, с.209], «молодістю і жагою» [45, с.211], «юність і жагу» [45, с.211], «мудрість і краса» [45, с.21], «час і благодать» [45, с.211], «краса і правда» [45, с.214], «тимчасове і тендітне» [45, с.214], «краси і правди» [45, с.214], «чарування й супокою» [45, с.214], «сховати й обернути» [45, с.218], «пустелі й скелі» [45, с.227], «караюся і гину» [45, с.227], «темне і шалене» [45, с.227], «кволі й нездорові» [45, с.353]. Особливу групу похідних від повних імен утворюють зменшувальні і пестливі форми використані Павличком в його перекладах. На відміну від повних, офіційних імен та їх короткої форми, слова з демінутивними суфіксами емоційно забарвлені і не можуть характеризуватися як стилістично нейтральні. Їх вживання відображає тепле, ласкаве ставлення. Однак деякі зменшувальні форми несуть в собі інший емоційний відтінок – зневажливий. Тобто, властивістю позначених форм імен є виражена модальність. Таким чином ми бачимо в перекладах Дмитра Павличко зони підвищеної креативності, тобто ті фрагменти тексту, в яких проявляється співавторство та мовна особистість перекладача. Велика кількість зменшувальних і пестливих дериватів особистих імен з безліччю модальних відтінків, природно сприймається слов'янином в силу фонових знань та ментальності. Одним із паличкових засобів вираження мовної особистості перекладача є демінутивні суфікси: «That can bear both the humble and proud sail » [70, с.83]. « На ньому вміститься і човн ик мій » (80 сонет); «Why of eyes' falsehood hast thou forgèd hooks,» [70, с.139]. «Чому на мене ти куєш га чк и»(137 сонет); «Which, like two spirits, do suggest me still»- [70, с.146]. «Два янголи, що борються тих цем»(144); «Once, while sleeping, little Cupid put down his love» [70, с.156]. «Амур здрімався в лісі над струм к ом,»(154 сонет); «she’d have had her children to look at and remind» [70, с.11]. «Що після себе не лишив дитя ти»(9 сонет); «Now stand you on the top of happy hours,» [70, с.18]. «Город чик и дівочі навкруги»(16 сонет); «And his love-kindling fire did quickly steep» [70, с.155]. «Його серцезапальний факел ок» «In a cold valley-fountain of that ground»- [70, с.155]. «І той вогонь занурила в струм ок.» Згідно з класифікацією перекладів Девіда Робінсона [69, с. 155-200],при перекладі Шекспірівських сонетів Дмитро Павличко віддає перевагу двом категоріальним типам: переклад-метафора і переклад-гіпербола. Це було продемонстровано на прикладах. Метафоричний переклад Павличка прагне до бездоганної тотожності між мовою-сприймачем та мовою-джерелом, проте у реальності текст-джерело і текст-переклад ніколи не будуть тотожними, адже метафора прагне до ототожнення речей, а насправді вона показує їх однаковими з певної перспективи, зображуючи одне у значенні іншого. Переклад-гіперболу можна охарактеризувати як вдосконалення перекладачем тексту мови-джерела, який був якісно применшений. Для того, щоб надати йому необхідної повноти у мові перекладу. Перекладач вважає що він прагне до еквівалентності, але насправді привносить своє власне бачення до оригіналу й збагачує переклад авторським задумом. Завдяки синтаксичній та лексичній компресії оригіналу, інтенсифікації його образної структури, значно багатшій, на відміну від оригіналу, лексичній синонімії переклади Павличка є гіперболізацією оригіналу. Він використовує різні шари лексики: розмовну, книжну, авторські словоформи, неологізми, експресивно забарвлені слова. Це явище насить об’єктивний характер, пов’язаний з сучасним розвитком виражальних можливостей мови поезії порівняно з епохою Шекспіра. На наш погляд Павличко прагнув поєднати діловиту енергійність інтонації з музичністю й багатою образністю вислову. При перекладанні Шекспіра найбільшу складність він вбачав в синтаксичній будові твору і в підтексті” [45, с. 29], таким чином він акцентує увагу на проблемі інтонаційно-стильової своєрідності оригіналу. У зв’язку з цією складністю, Павличко перекладає сонети Шекспіра, проте пунктуаційно наближує їх до свого сприйняття та емоційності українців. Одним із улюблених і часто вживаних у перекладах знаків є тире та двокрапка, що неодноразово продемонстровано у прикладах. Мовна особистість перекладача проявляється в частому використанні ним демінутивних суфіксів, що надають пестливості, експресивності, а іноді і негативності описуваному предмету чи людині. Деривативи з демінутивними суфіксами доповнюються й іншою експресивно забарвленою лексикою, якою вправно володіє перекладач, наприклад: божився, жадання маревні, поспіхом,шаленець, нашвидкуруч, скупердяга та ін. Парні синонімічні словосполучення є чітко вираженим улюбленим прийомом, що характеризує мовну особистість Дмитра Павличка, як талановитого митця слова. Він здатен відтворити Шекспірівські сонети враховуючи менталітет читача, його культурну спадщину, екстралінгвістичні фактори та національний характер українських читачів.
|
