Студопедия — Особливості прояву мовної особистості автора в поетичному творі. Не дивлячись на активне використання поняття «мовна особистість» в лінгвістичній поетиці поняття залишається досить нечітким
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Особливості прояву мовної особистості автора в поетичному творі. Не дивлячись на активне використання поняття «мовна особистість» в лінгвістичній поетиці поняття залишається досить нечітким






Не дивлячись на активне використання поняття «мовна особистість» в лінгвістичній поетиці поняття залишається досить нечітким. З30-х років XX століття було розглянуто питання про мовну свідомість автора, мовну структуру образу автора, словесне мислення письменника, мовну картину світу, як основні аспекти опису мовної особистості, що знаходяться в центрі уваги лінгвістичної стилістики та лінгвопоетики. Однак проблема мовної особистості у художньому тексті досі не отримала чіткоі ясної дефініції, про що свідчать термінологічні розбіжності в дослідженні цієї проблеми.

Відомо, що картина світу – це «вихідний глобальний образ світу, що лежить в основі світобачення людини, репрезентує сутнісні властивості світу в розумінні її носіїв і є результатом всієї духовної діяльності людини» [64,c. 19].Її органічною складовою є мовна картина світу (МКС) - «сукупність знань про світ, відбитих у мовній формі» [42, c. 64], та призма, через яку людина бачить світ. Вона включає «не тільки відображені об'єкти, але і позицію відображаючого суб'єкта, його ставлення до цих об'єктів, причому позиція суб'єкта – така ж реальність, як і самі об'єкти»[42, c. 64].

Місце суб'єкта формує мовну особистість творця словесно-художньої картини світу, сутність якої розкривається через аналіз мовних засобів, що створюють її. Так під об'єктивом лінгвістичного мікроскопа виявляються численні дискурсивно-пізнавальні засоби мови. Якщо вірити народній мудрості все пізнається в порівнянні, то таким найважливішим засобом є порівняння.

Називаючи, а тим більше порівнюючи які-небудь об'єкти дійсності, людина виділяє їх серед інших. Це можуть бути як безпосередньо спостережувані в момент мовлення елементи навколишньої реальності, так і деякі віддалені уявлення про них. У мові, таким чином, знаходить відображення насамперед те, що необхідно для практичного і духовного життя людини. Цінність порівнянь як джерела вивчення мовної картини світу полягає в двоплановому характері семантики мовних одиниць, що дозволяє спостерігати, як усвідомлюються автором і читачем навіть приховані для поверхневого спостереження зв'язки між різними явищами дійсності[24, с. 176].

Простір поетичного тексту являє собою результат творчої авторської перекомбінаціі дійсності, говорити про безпосередню співвіднесеність словесних виразів з системою реальних об'єктів іноді неможливо. Статус внутрішнього світу поетичного тексту визначається дистанціюванням текстових номінацій від універсуму прямих мовних актів. При цьому поет виступає у своїх творах не як цілісна особистість, а як безліч говорючих і розуміючих особистостей, як колективна, усереднена мовна особистість.

Однак поетичний текст створюється мовною особистістю як творчим індивідуумом шляхом відбору образотворчих засобів мови і створення з них естетичної гармонії думки і слова. В авторській мовній свідомості всі образи реалій зовнішнього світу фільтруються, відбираються відповідно до авторського задуму, органічно вплітаються в цілісне словесно-художнє полотно. У цьому сутність змісту мовної особистості поета – основна складова його багатогранного авторського «Я».

Внутрішня суть ціннісно-смислового простору твору розкриває його поетичний дискурс, в епіцентрі якого знаходиться людина, мовна особистість якої оповита етнокультурною аурою країни. Поетичній прозі підпорядковані сповідальні мотиви, монологи з адресатом та самим собою, внутрішня мова, що виходить з таємничих глибин внутрішнього простору.

Важливою особливістю поетичного тексту є його особистісний характер, що обумовлює специфіку поетичної комунікації. Текст займає центральне місце в моделі мовленнєвого акту. Тож, творіння поета–поетичний текст – має бути донесений читачу через певний комунікативний канал. Мовна особистість в поетичному дискурсі відіграє роль як продукту дискурсивної діяльності етнокультурної спілки, так і феномена, що породжений цим поетичним дискурсом[2,с.75].

Мова поетичної прози являє собою багатогранну систему. Однак, при такій різноманітності можна виділити її властивості: індивідуальну маркованість виразничо-зображуючих знаків; поетичну образність внутрішньої форми слова; імплицитність змісту, що розкривається за допомогою дискурсивної імпліції прихованих когнітивних ресурсів.

Художньо-образне мовомислення – головна властивість мови поетичної прози. Поетична функція мови, за В.В. Виноградовим, спирається на комунікативну, виходить з неї, але підносить над нею підпорядкований закономірностям мистецтва новий світ мовних змістів і відношень. Важливість такої змістової надбудови в дискурсі поетичної прози завжди визначали її творці: «История учит», знати старі помилки корисно для того, щоб не робити їх знову [35, с. 503-535].

Таким чином задача просвітництва полягає, по-перше, в тому, щоб цінності духа, піднесені окремими особистостями високо над звичною свідомістю, опустити в комору здорового глузду, тобто зробити їх корисними та вигідними, а по-друге, зменшити тим самим прірву між освіченими класами і класами, що користуються здоровим глуздом[51, с. 211].

«Здоровий глузд» утворився також, як і наука філософія, окремими особистостями, що загубили своє ім’я в історії, він має до історії філософії таке ж відношення, як «народна словесність» до історії літератури, його відмінність від філософії в тому, що ним «здоровим глуздом» користуються всі, він є загальним надбанням [51, с. 237].

На відміну від наукового тексту, метою якого є кодування, зберігання і повідомлення певної інформації, художній текст виконує функцію впливу(В.В. Виноградов, Л.В. Щерба, О.І. Смирницький, О.С. Ахманова). Особливо яскраво ця функція проявляється в текстах поетичної прози, де вона реалізується інтроспективно, оминаючи смисловий зміст нового тексту через авторське його сприйняття. Тим самим утворюється художній ефект особистої співучасті автора в описуваній події.

В поетичному творі у якості фрагмента реальності має виступати будь-яке явище навколишнього світу, котре вписується в тему твору. Вибір автором об’єкту описання підпорядковується лейтмотивним стимулам авторської інтенції, тому не є випадковим.

Частіше за все спонукальними стимулами такого вибору стають «больові точки» життєвого простору автора і оточуючих його людей – джерело їх емоційного переживання і глибоких роздумів. Ними можуть бути конфлікти епохи, які порушують звичний життєвий ритм – соціальні, ідеологічні, політичні, економічні [7, с. 528], психологічні емоційні та інші особистісно-важливі події, які мають суспільний резонанс. Текст поетичних творів направлений на те, щоб побачити їх «зсередини», тим самими емоційно впливати на читача. В тексті поетичних творів встановлюються особливі відносини: реальність–образ–текст. Саме вони будучи особливою художньою конфігурацією об’єктивної реальності і авторської уяви, імпліцитною взаємодією правди і вигадки утворюють глибинний смисловий зміст поетичного тексту.

Поетична мова – особлива знакова система неоднозначність семантики якої використовується для множинної інтерпретації смислового змісту,що представлений у тексті. Мовні знаки використовуються, головним чином, в їх вторинних значеннях. Такими є – метафори, фразеологізми, стійкі вирази, що передають,як правило, архитипні уявлення, що утворилися в даній етнокультурні ще в часи глибокої давнини[24, с. 219].

У слові поетичної мови відбувається зміна не тільки значення, але і спрямованості: якщо слово звичайної мови орієнтоване на об'єкти реального світу, то слово в поетичній мові відсилає нас до дійсності вимислу. Таким чином, можна стверджувати, що слово в поетичній мові виконує нову функцію відсилання до дійсності вимислу. Референти поетичного тексту виступають як елемент дійсності в її діалектичному зв'язку з її відображенням у пізнанні й уяві, що відповідає різним образотворчо-виразним способам освоєння і перетворення поетичного уявлення про локальні дійсності.

Вивчаючи співвідношення особистості та мови, О.Ф. Лосєв зауважив, що «особистість є такою одиничністю і неповторністю, яка є не тільки носієм свідомості, мислення, думки, а й взагалі суб'єкта, який сам себе співвідносить із собою і сам же себе з усім оточуючим» [36,c. 277].

Проникнути в таємниці його мовної свідомості, виявити мовну домінанту образу автора, описати словесні форми вираження авторського Я–значить розкрити сутність мовної особистості поета. Проблеми мовної особистості приховують у собі значний потенціал, здатний дати новий стимул вивченню художнього мовлення. Мовна особистість кожного поета володіє особливою концептосферою. Безумовно, всі люди однаково ділять навколишній світ, використовуючи одні й ті ж когнітивні процедури, пізнавальні процеси, висновки і механізми категоризації. Однак конфігурації використовуваних концептів і трансформації їх смислового змісту завжди є неповторними.

Текст передає словесно виражене знання зовнішнього світу, і з цієї точки зору він – знакове відображення індивідуальної картини світу. Авторська картина світу формується в результаті особливого внутрішнього світосприйняття. Вона виробляється в процесі особистісного сприйняття пізнаваного об'єкта, співвіднесення своїх переживань з логікою православного світорозуміння. Таким чином, особистісна концепція сприйманого об'єкта – когнітивна база будь-якої словесно-художньої картини світу. Зрозуміти задум художника слова, коректно прочитати і добудувати словеснохудожню картину – творче завдання читача [42, с. 156].

Нам відомо, що поезія егоцентрична і може вважатися предметом лірики, описуючи інваріантну частину в структурі поетичної мовної особистості ми маємо справу з наступними поняттями: ліричне Я і його стани [65, с. 208-226], суб’єктивний погляд на світ [58, с. 145-168], почуття і душевний стан [25, с. 247], суб’єкт висловлювання і його відношення до зображ уваного[47, с. 269]. В перерахованих поняттях відображається мовна свідомість(самосвідомість) поета як специфічна реальність – особливий внутрішній світ, що наданий мовній особистості безпосередньо і пізнається інтроспективно. М.Ф. Алефиренко відмічає, посилаючись на картизианську філософію, що «самосвідомість – достовірне безсумнівне знання, котре є когнітивним субстратом всієї системи мовних знань»[4,с. 219].

Характеристики поета можна визначити як самозвіт про особисті дії через те, що вони неодноразово ставали предметом поетичної рефлексії і представляли в поетичних текстах вербально-семантичний рівень поетичної мовної особистості. Важливими якостями свідомості поетичної мовної особистості є інтенціональність, вибірковість і рефлективність. Ці три фактора визначають специфіку прагматичного і когнітивного рівнів поетичної мовної особистості, а також особливі відчуття, які він переживає при творінні/читанні поетичного тексту.

Щодо інтенціональності – це комунікативний намір або комунікативна мета, якою супроводжується вислів у спілкуванні. Творчість поета направлена на створення специфічної естетичної інформації,яка міститься в поетичному тексті.

Під час сприйняття та відтворення ситуацій та подій зовнішнього світу творча особистість відіграє важливу роль у створенні будь-якого художнього тексту, тим більш ліричного. Креативна прагматика – потреба у творчості. Вона характерна для поетичної мовної особистості. Суть креативної прагматики полягає у прагненні творчого самовираження та створенні свого індивідуального поетичного образу світу. Свої цілі, мотиви, наміри по відношенню до поезії поет висловлює використовуючи лексичні одиниці з волевиявленням – повинен, шукає, хоче у значенні «прагнути» тощо. Повідомити про певні душевні переживання, набуті з особистого досвіду зображеного в тому чи іншому поетичному творі, автор намагається «в об’єктивіруваній формі»[58, с. 174].

Вибірковість – властивість свідомості,яка полягає в тому, що із деякої кількості поетичних впливів обираються впливи з більшою виразністю і усвідомленістю. Це відіграє чималу роль в успішності поетичної комунікації. Апперцепцією психологи називають інтереси,установки, потреби особистості по відношенню до того, що сприймається. Вибірковість сприйняття залежить від вищезазначених понять. Поетична заснована на здатності до співтворчості. А саме: читач повинен прагнути мислити як поет для того, щоб зрозуміти поетичні смисли. Досвід мистецтва(естетичне пізнання) містить в собі особливі можливості відчути та пережити буття іншого як інше Ти, а в ньому–знов своє Я, при цьому, збагативши його[68, с. 193-194]. Окрім спільності знань про мову, що використовується для досягнення взаєморозуміння, комунікантам необхідно мати спільність знань про світ у формі образів свідомості.

Для поезії як єдиного виду творчості важливо не лише розуміння, а й «відчуття поезії», своєрідне «нерозуміння», котре примушує читача кожного разу звертатися до поетичного тексту, щоб зрозуміти ті смисли, які залишились не розгаданими – в цьому полягає специфіка поетичної комунікації.

Рефлективність –головна властивість культурної поведінки особистості, але виникає протиріччя, яке визначає специфіку культурного простору активної особистості – його мовленнєвої діяльності. Мовленнєва діяльність передбачає суворе дотримання норм та правил мовної поведінки: володіння вербальними і невербальними засобами спілкування – з одного боку. Рефлективність і вибірковість в мовній поведінці, яка передбачає пошук індивідуального стилю мовлення (засобів самовираження, шляхів їх здійснення в певному висловлюванні), характерної для конкретної особистості з іншого боку. Людині недостатньо сприймати існуючі мовні норми, а й необхідно створювати свої особисті соціальні норми спілкування, що необхідні для самореалізації та самовираженні особистості в процесі спілкування – це необхідні умови для здійснення повноцінної мовленнєвої діяльності[32, с. 464-482].

Поетичний смисл народжується на підставі образу створеного в уяві поета. Джерелом поетичного дискурсу є апріорний концепт або дискурсоутворюючий [2, с. 264]. Дискурсоутворюючий концепт формується шляхом безпосередніх операцій з предметами та шляхом узагальнення чуттєвого досвіду. Цей концепт є опорним (макроконцепт) навколо якого концентруються схожі по смислу субконцепти. Дискурсоутворюючий поетичний концепт є когнітивною пресупозицією існування поетичного дискурсу. Він налаштовує мовну свідомість поета на полісимфонічне по своїй суті мислення, подібно до чуттєвого камертону. В результаті чого здійснюється та з’являється поетичний текст. Таким чином поетичний концепт виявляється образно-смисловим джерелом в основі якого зароджується поетична думка, з її архетипу може виникнути окремий поетичний образ та повноцінний поетичний твір.

Таким чином, можна сказати, що поет виступає суб’єктом дискурсивного сенсоутворення. В дискусії поет бере участь як поетична мовна особистість. В структурі будь-якої мовної особистості традиційно,за Ю.М. Карауловим, виділяють три рівня: вербально-семантичний, прагматичний та лінгво-когнітивний. Через те, що поетичну мовну особистість автора розглядають як узагальненого творця різновидів комунікативної культури етносу поезії, то предметом дослідження стають специфічні прагматичні та когнітивні властивості, які відрізняють дану особистість від інших типів мовних особистостей.

 







Дата добавления: 2015-08-30; просмотров: 1348. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Композиция из абстрактных геометрических фигур Данная композиция состоит из линий, штриховки, абстрактных геометрических форм...

Билет №7 (1 вопрос) Язык как средство общения и форма существования национальной культуры. Русский литературный язык как нормированная и обработанная форма общенародного языка Важнейшая функция языка - коммуникативная функция, т.е. функция общения Язык представлен в двух своих разновидностях...

Патристика и схоластика как этап в средневековой философии Основной задачей теологии является толкование Священного писания, доказательство существования Бога и формулировка догматов Церкви...

Основные симптомы при заболеваниях органов кровообращения При болезнях органов кровообращения больные могут предъявлять различные жалобы: боли в области сердца и за грудиной, одышка, сердцебиение, перебои в сердце, удушье, отеки, цианоз головная боль, увеличение печени, слабость...

Уравнение волны. Уравнение плоской гармонической волны. Волновое уравнение. Уравнение сферической волны Уравнением упругой волны называют функцию , которая определяет смещение любой частицы среды с координатами относительно своего положения равновесия в произвольный момент времени t...

Медицинская документация родильного дома Учетные формы родильного дома № 111/у Индивидуальная карта беременной и родильницы № 113/у Обменная карта родильного дома...

Основные разделы работы участкового врача-педиатра Ведущей фигурой в организации внебольничной помощи детям является участковый врач-педиатр детской городской поликлиники...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия