Особливості прояву мовної особистості автора в поетичному творі

Мовна особистість автора виступає суб’єктом літературного твору, в якому схрещуються і синтезуються різноманітні стилістичні прийоми, стаючи визначниками його художнього особистості. Важливо зауважити, що за Ю. М. Карауловим мовна особистість розглядається як сукупність здібностей і характеристик людини, що обумовлюють створення і сприйняття ним мовних творів [24, с. 35].

При аналізі мовних засобів формується художнє мислення та художній смак мовної особистості. Властивості мовної особистості проявляються настільки, що можуть служити предметом лінгвокультурологічних описів, проявляються вони за допомогою стилістичних засобів, вираження мовної картини світу автора у своїй поезії.

Мовна особистість орієнтована на членування континууму дійсності, і насамперед просторового континууму. Тож одиниці мови відображають відносини і властивості об'єктивної дійсності, а в першу чергу властивості мовної особистості.

Мовна особистість Дмитра Павличка виразно проявляється в кожній його поезії. Різноманітні мовні засоби обумовлюють формування художнього цілого у літературному творі. Так, творчість поета багата на оніми, топоніми та поетоніми. Його вірші вирізняються громадянською й морально-етичною глибиною, несуть у собі національні й гуманістичні ідеї, вчать сприймати світ у різнобарвній палітрі крізь призму високої духовності та емоційності.

Словотворчі та морфологічні можливості топонімів мають вплив на формування словесно-художніх образів та надання їм більшої інформативності, емоційності, експресивності. Використання походження назв дає можливість чіткіше уявити складні взаємовідносини і взаємозв'язки людини та природи. Географічні назви нерідко допомагають пояснити особливості історичного минулого тієї чи іншої території, її природи, господарства населення та його етнічних особливостей, що досить часто використовується в творах Павличка. Трансформація лексичних одиниць у сфері граматичних категорій власних та загальних назв розуміють під морфологічними особливостями вживання топонімів для передачі національного колориту. Конотативність топонімів – здатність виявляти у контексті потенційні семантичні нашарування. Вона є найбільш виразною ознакою поетичної онімії. Власна назва іноді стає джерелом трансформацій та переосмислень. Вона розширює функціональні можливості поетонімів і збагачує художньо-образну систему творів, особливо у складі художніх тропів. Одним із найбільш часто використаних поетонімів є їх множинна форма. Екстралінгвальна інформація передається таким художнім експресивним засобом. Інформація, що має бути донесена до читача пов’язана з існуванням географічного об’єкту, подіями, що асоціюються з ним. Процес плюралізації пов’язаний з конотонімізацією власних назв, тобто найбільш часто у формі множини вживаються широко відомі топоніми, вже відомі назви тут набувають нового змісту, наданого автором. Множина стає поетичною універсалією, показником семантизації топоніма, виконує певну стилістичну, художньо-естетичну роль:

Ти — в кожнім погляді чеченки,

Що носить в животі дитя,

Майбутні Шамілі й Шевченки

Прийдуть на світ з твого життя [46, с. 381];

Шамілі й Шевченки – оніми, що називають громадського діяча і письменника, що боролися за свободу, асоціюються з волоею, непокірністю, великим внеском до громадського і культурного життя свого народу. Використаний автором онім дає читачу зрозуміти – народяться ті, кому на долі написано стати важливою історичною постаттю.

Наявність плюралізацій топонімів не одиничний випадок:

Народе Пушкіна,не йму я віри,

Що вбивцею зробився розум твій,

Що ти забув Гулаги і Сибіри,

Де в душу вив арктичний буревій [46, с. 347];

У даному випадку «Гулаги і Сибіри» – міста заслання, оніми що в уявленні людини пов’язані зі смертю, з жахливою долею мільйонів покалічених, з масовими нещастями, і загубленими людськими життями. В обох розглянутих випадках виникає розширення обсягу значення онімів до узагальнених локально-часових знаків-символів та особових з історичними підтекстом. Саме ці засоби надають експресивності патріотичним віршам Павличка.

Так як оніми часто застосовується у множинній формі, використання плюралізації топонімів сприяє більш емоційному вираженню думок, підкреслює трагізм, робить акцент на сміхотворності зображуваного.

Так, зверху ви живі – мерці зісподу.

Від вас, гнилих, живіші востократ

Ми, воїни, що впали за свободу,

Ми, спалений в освенцімах народ [46, с. 342].

Топонім освенцім за енциклопедичною інформацією – фашистський концтабір, використання цього топоніма сприяє його переходу в групу загальних назв, що красномовно свідчить про авторське критичне ставлення до зображуваного. Мовна особистість автора, його світосприйняття виражається саме таким засобом, для надання вислову експресивного забарвлення, певного тону та колориту. Освенцім для Павличка асоціюється з вмістилищем зла, мільйонами смертей. З типологічної точки зору, до читача повинен бути донесений негатив історичних подій, весь жах пережитий людьми, тож цей топонім по праву має називатися історичним.

Історичні топоніми – це ономастичний клас. Такі топоніми конкретизують просторові відношення, а також відіграють роль носіїв часової позиції, прив’язаної до певного часового простору. Д. Павличко у поемі Реквієм використовує національно маркований топонім Бабин Яр, поет поступово нарощує потужність оніма, винесеного у заголовок. Даний топонім можна характеризувати як історичний. Дорога в Бабин Яр пронизує часовий і просторовий вимір, з’єднує їх у єдине ціле, стаючи поза часом і простором, і сягає символічного значення загальнолюдської жертовності.

Неодноразово у своїх віршах Дмитро Павличко використовує топоніми Париж, Чечня, Європа. Кожного разу пише про столицю Франції, він уявляє її далеким райським містечком, що знаходиться в центрі світу і у кожному вірші топонім Париж набуває нових конотацій, здебільш позитивних. Наприклад:

Прометею, кривава красо,

Ти й з Парижа підмоги не жди!

Та прийде знахабнілий москаль

І в Париж, як зруйнує Чечню [46, с. 262];

В Римі вродивсь Париж [46, с. 134];

Молиться за тебе Україна,

Ждуть тебе Варшава і Париж … [46, с. 219];

І стоїть вона десь на Уралі,

Але тінь її вкрила Париж [46, с. 315].

Павличко писав філософсько-публіцистичні роздуми, навіяні відвідуваннями чужих країв, що звісно відобразилося на його творчості, пристрасному ствердженні моральних принципів. Використовуючи топонім Париж автор закодовує месседж, що має бути розгаданий і трактований читачем. Таким чином Павличко відображає особисту мовну картину світу.

Мандрівки країнами наклали відбиток на творчості Дмитра Павличка, він неабияк турбується про події в Чечні, долю країни мучеників. Поет яскраво зображає вагомість воєнних подій для нього особисто і для читача, він закликає не бути байдужими, отямитись. Наступні рядки слугують доказом:

Знов закутих в залізо заброд

Зустрічає чеченець в бою.

Двоголовий орел в два дзьоби

П’є чеченську палаючу кров! [46, с. 39];

Та прийде знахабнілий москаль

І до нас, як зруйнує Чечню [46, с. 172];

Чечня стікаю кров’ю — це ж моє

Розбите серце! Правда канчукова [46, с. 237];

Невже з Чечні, неначе з тренажора,

Зійде потуга люта і страшна,

Щоб повернути вогнебризні пащі

На наші землі вільні і болящі?[46, с. 227];

І знов сибірські ешелони

Москва готує для Чечні [46, с. 243].

Топонім Чечня характеризує територію з точки зору тих подій, які відбувалися і відбуваються і на зараз. Вірш За нас має високу емоційність не тільки за рахунок наявності топонімів у ньому, експресивність поетичної мови підсилюються неодноразовим повторенням рядка Чечня вмирає на хресті та яскравою анафорою. Автор наче робить трагічний висновок після кожної строфи про смерть Чечні. Закінчується вірш наступними рядками:

Чечня воскресне, але ми

Погинем од ганьби й страми,

Бо, мавши волю і могуть,

Мовчали — аж її розпнуть! [46, с. 359].

Дмитро Павличко засуджує бездіяльність людей, які могли вплинути на хід подій, але не зробили цього.

Творчість Д. Павличка містить випадки уживання авторських топонімів, що є трансформаціями від географічних назв.

Плетуть на тебе

окуття шовкове,

Ласкаве, як повітря в Магадані,

І тепле, наче море Соловкове... [46, с. 286].

Соловки транстопонімізуються в море Соловкове, даний топонім складається з стилістичного засобу оксюморону і синтаксичної конструкції компаративу для відтворення глибини емоційного напруження автора, таким чином вираження його мовної особистості. Авторський топонім створений з використанням конотативної топонімічної лексеми Соловки, значенням якої

є «місце заслання»,одне з найбільш віддалених і найбільш нестерпних для арештантів місць ув’язнення. Топонім чітко відображає авторське світосприйняття, його мовну картину світу, підсилює напруженість зображуваного, онім Магадан, що теж конотує до місць заслання та ув’язнення.

Мовна особистість автора виражається також за допомогою багатої системи словотворчих засобів, тобто формальними показниками експресивності. Ці засоби застосовуються для вираження найтонших людських почуттів, емотивних оцінок та їхнього вербального вираження. Суфікси суб’єктивної оцінки у складі лексем здатні нести в собі, крім основної, додаткову інформацію про пізнавально-оцінне ставлення до фактів дійсності.

Павличко вживає демінутивні суфікси що зумовлюються не тільки лінгвістичними особливостями мови, а й особливостями національно-психологічного складу автора, емоційність, ніжність та ліризм переважають у поезії Павличка. Одне з центральних місць з-поміж експресивних словотворчих засобів у його поезії посідають суфікси, які характеризуються суб’єктивною оцінкою.

В процесі дослідження було виявлено, що поезія Павличка багата на суб’єктивні демінутивні суфікси. У мовах світу демінутивність не є граматичною категорією. Це означає, що утворити зменшувальне слово можливо далеко не у всіх випадках, хоча всі існуючі похідні утворюються досить регулярним способом. З іншого боку, демінутивний афікс не має постійного значення, воно видозмінюється в залежності від семантики основи. У віршах Д. Павличка переважна більшість демінутивних суфіксів поєднана з іменниками. Це демінутиви з суфіксами:

-ик:

Вітр ик заліз під її кептар ик

І на грудях у неї заснув, як дитя;

А крізь вікно ліхтар ик блима [46, с. 361];

Метел ик ом думок зліпила крильця [46, с. 272];

Так я вчинив. І справді, кін чик дроту [46, с. 318];

-к (-а,-о,-у):

— Грицю,— казала Анничка,

— до тебе Вийду,

як перша зірнич ка зійде [46, с. 296];

Прокинулися й ті жучки в стіні [46, с. 236];

Бере пшенич ку, і маржину,

І одежинят ко старе [46, с. 271];

О шапко, взята вже на муш ку,

Будь непробивна, мов гора,

Де в травах, ніби в срібнім смуш ку [46, с 248];

Сонце – дитят ко своє(Мжичка тремтить, як мембрана)

-ч-(а): За ним, як за кур ч ам шуліка,

Слідкує поглядом крутим [46,с. 299];

-ц (-е,-я): Метеликом думок зліпила криль ця [46, с. 128];

Твоя ловитва — знай, в силь це твоїх письмен

Впадать не хочеться пташині вільнокрилій [46, с.274];

Від віри моєї – пшеничне зерен це [46, с. 261];

-ок: І горб ок біля кожної груші [46, с. 180];

Лиш горто чок старого полотна [46, с. 180];

Піджач ок на ньому - ну, пробач… [46, с. 127];

А той, пан ок із хама, та потвора,

Що дротом нас обсотувала вчора [46,с. 265];

-очк-а: Топтала і не чула крику

Тих колос очк ів. [46, с. 378];

Як нит очк а в прозорім полотні [46,с. 133];

-ечк: А тепер куфа єчку вбери [46, с. 200];

Колись мій бат ечк о учив мене [46, с. 188];

-ець: В своїх руках, легеньких, як вітр ець;

Я дам тобі води ц і і пшениці;

Яка розкрити крил ець не дає! [46, с. 211].

Мова окрім комунікативної функції виконує додаткову – емоційну та експресивну. Українська мова багата на засоби емоційного вираження. Особливу групу становлять демінутивні суфікси, які при додаванні до основи слова, вносять у нього певне емоційне забарвлення, долю суб’єктивізму.

З усіх частин мови, в творчості Дмитра Павличка, найчастіше зустрічаються іменники з суфіксами суб’єктивної оцінки. Проте деяким словам демінутивні суфікси надають негативного значення. Значеннєві відтінки в оцінних лексемах залежать від навантаження самого суфікса і від семантики твірних основ, з якими він поєднується. У певних випадках додавання суфіксів суб’єктивної оцінки надає демінутиву відтінку осуду, іронії, сарказму,презирства та зневаги. Наприклад:

Ти віршики пописував бездарні

І геніальні наклепи-листи [46, с. 297];

Рядки з твору Гранослов чітко демонструють те, як за допомогою демінутивного суфіксу –к, на перший погляд пестливе слово, набуває негативного та осудливого відтінку.

Демінутивні суфікси Д. Павличко додавав і до прикметників аби підсилити емоційність та виразити суб’єктивну оцінку щодо описуваного. Мовна особистість поета виражається в застосуванні суфіксів для відображення певної стилістичної функції,надає кореневій частині слова нового відтінку, додаткової семантики, а також певної експресивності та емоційності. Досліджуючи поезію Д. Павличка можна сказати, що до прикметників в його віршах додавалось лише три демінутивних суфікса, а саме: -еньк, -есеньк, -ісіньк. Доказом цього слугують наступні рядки:

Сріблиться дощ в тон еньк ому тумані [46, с. 392];

Привела мені, як дитину,

Як русяв еньк е хлоп’я [46, с. 412];

І чорних хліб в лег еньк ому присолі [46, с. 319];

Де молод есеньк а дякова доня [46, с. 276];

Ти така ж, як вони:

Тон есеньк а стебелина [46, с. 355];

Звичайн ісіньк ий на вид,

Ще й рудої масті [46, с. 424];

Ми бачимо, що використані Павличком суфікси надають слову відтінок позитивної зменшеності, ніжності, ласкавого ставлення з боку мовця. Таким чином,можна сказати, що лексика у віршах поета емоційно окрашена, що зайвий раз доводить наявність демінутивних суфіксів.

Дмитро Павличко, будучи віртуозним майстром слова, вправно використовує у своїй творчості різноманітні художні засоби, такі як: антитеза, метафора, порівняння, онім, риторичне запитання і т.д. Поет не тільки поєднує лексику української мови, але й талановито збагачує її своїми авторськими неологізмами. Час і соціально-мовна практика народу відбиває відбивається в вираженні мовної особистості автора. Він не захоплюється творенням без потреби, бо це може стати причиною складності розуміння написаного або негативно вплинути на художність. Неологізми Павличка логічні, відсутня шаблонність, тож сприятливі для тривалого вживання. Слід приділити увагу функціонуванню новоутворень, сучасні дослідники виділяють чотири основні функції неологізмів: номінативну, експресивну, стилістичну та текстотвірну [11, с. 63 ].

Деякі неолексеми Д. Павличка, що виконують номінативну функцію:

Хай мисль Твою знайде в безоболоччя …[46, с. 74];

Співчуваймо і ганьбім терор,

Та не той московський людомор [46, с. 529];

Сніг, сніжок, сніжечок, сніженя,

Сніженятко, сніженяточко моє [46, с. 68];

Проте деякі неологізми поета лише вносять деяку новизну до існуючих лексем.Багатшими у цьому плані виступають слова у розумінні очікуваного, жданого: майбутнє - майбуття - будущина.

Мої слова в будущину листи [46, с. 264];

Деякі авторські новоутворення номінують те,що в повсякденній мові прийнято позначати описовими конструкціями,наприклад: всетворячий, ластівочість, вишневоокий, блакитнозорий та ін.

Народ живе. Єдиний справжній бог,

Всезнаючий, всетворячий, всеможний [46, с. 376];

Ти повне ластівочості,

Ти одягни чоло мені [46, с. 188];

У перерахованих неологізмах частково запозичене семантичне наповнення слів, що складають основу новотвору.

Поет збагачує мову неологізмами різних частин мови, але найбільш широкий пласт складається з основних чотирьох частин мови: іменники, дієслова, прикметники, прислівники. Довести їх різноманіття можна прикладами. Словник новотворів Павличка складається з наступних неологізмів-іменників:

І ховав в сльозу боязку

Безконеччя блакитне [46, с. 317];

Хіба це вже така дивниця,

Що панові вклонився раб? [46, с. 73];

Ясонця двигіт відчуваю в ньому [46, с. 79];

Сльоза жадохвала й сльоза раба [46, с. 224];

Як пилюга, на все лягає змрок [46, с. 375];

Отіння мертвого деревориту [46, с. 452];

Мені і в непроглядній пітьмі днів

Твоя лунала б мова солов'їна [46, с. 452].

Не дивлячись на те, що слова утворені автором нові і не є загальновживаними, пересічний читач може з легкістю зрозуміти те, що хотів донести автор. Мовна особистість Павличка проявляється у вираженні його бачення світу експресивно, за допомогою новотворів. Їх значення легко зрозуміти: безконеччя – безкінечність, дивниця – диво, двигіт –двигтіння, жадохвал – той,хто жагає хвали, змрок – морок, отіння – тінь, пітьма – темрява.

Поетична лабораторія автора повнилась й дієсловами:

Вечір. Ніч залебеділа [46, с.136];

Не вижорнали - в темінь грозову [46, с. 241];

Їх доброта не глагоїть печалі

І мудрість не розвіює скорбот [46, с. 238];

Співаєсонце, яквідданиця,

Авітер гзиться [46, с. 114];

У створених Павличком оказіональних прикметниках чітко простежується спосіб творення неологізмів згідно якого переважає суфіксальний спосіб творення, суфікси -лив(ий), -н(ий), -ист(ий) є словотворчими засобами, що використовуються Дмитром Павличком. Доказом цього є рядки віршів за наявності неологізмів- прикметників:

Її солодке й вигинясте тіло [46, с. 234];

Пшениці колихливий лан [46, с. 127];

Співи свої розпочну дзвонковиті [46, с. 84];

Душа голодна і жаждива [46, с.85];

А та вбивала в душу харалужний,

Сяйливий голос, ніби вістря дике [46, с. 341].

Четвертою самостійною частиною мови, що переважає серед неологізмів Дмитра Павличка є прислівник. Талановите творення нових прислівників єособливістю ідіостилю поета:

Грудь матері ссе немовля жаждиво [46, с.143];

Підхлібників старих, що навдогідь

Вам золотом назвали вашу мідь [46, с.241];

У небесах схоластики не видно мислі-ластівки,

не видно думки-блискавки, що бігає навискоки [46, с. 232];

Я підлетів до жінки на впритул [46, с. 245];

Здвобіч моїх Карпат і по Дніпру здвобіч [46, с.238].

Унікальність неологізмів Д. Павличка обумовлена його індивідуальним стилем. Важливо зауважити, що авторські неологізми поета також є поліфункціональними, вжиті з виразною ідейно-художньою метою. Вони збагачують образну систему поетичного мовлення автора, а іноді є компонентами тропів. Через новотвори письменник виражає своє бачення світу, його філософське бачення. Індивідуальне словотворення зумовлюється особливостями та тонкощами індивідуально-авторської картини світу, яка повною мірою відображає мовну особистість поета.

Проводячи ретельний аналіз демінутивів з точки зору семантики та розглядаючи їх функції, необхідно підкреслити прагматичний аспект вживання цих одиниць. Пізнаючи навколишній світ, суб'єкт сприймає дійсність і ставиться до неї небезсторонньо, активно змінюючи її образ. При аналізі об'єкту дається оцінка, що нерідко виявляється обумовленою не стільки реальними властивостями об'єкта, скільки ставленням до нього суб'єкта оцінки. Категорія демінутивності відбивається на оцінності, емотивністі і експресії, тож виступає засобом впливу на адресата.