Теоретична частина. Для гасіння пожеж необхідно:

Для гасіння пожеж необхідно:

– перекрити потрапляння у зону горіння повітря чи горючих речовин або знизити їх надходження до значень, при яких горіння не відбувається;

– охолодити зони горіння нижче температури самозаймання або знизити температуру речовини, що горить, нижче температури загорання;

– розбавити реагуючі речовини негорючими (інертними) речовинами.

На цьому засновані відомі способи та прийоми гасіння пожеж.

Для гасіння пожеж широко застосовують воду, піну, інертні гази, галоїдовані сполуки, порошкові суміші тощо.

Високі вогнегасні якості води пояснюються її великою теплоємністю (теплота пароутворення 2260 кДж/кг), високою термічною стійкістю (1700 ⁰С), значним збільшенням об’єму при пароутворенні (в 1700 разів). За допомогою води можна охолодити зону горіння або речовину, яка горить, зменшити концентрацію реагуючих речовин в зоні горіння, ізолювати реагуючі речовини від зони горіння.

Застосовувати негорючі гази (азот, вуглекислий газ) для гасіння пожеж доцільно тоді, коли використання води може викликати вибух або руйнування апаратури, приладів, цінних виробів, а також посилити розповсюдження горіння. Ефект гасіння пожеж вуглекислотою досягається за рахунок охолодження зони горіння і речовини, що горить. Азот трохи легше повітря, у рідкий стан переходить при дуже низьких температурах. Вогнегасна концентрація – не менше 35 % за об’ємом. Застосовується азот для гасіння пожеж у невеликих приміщеннях методом розбавлення.

Для гасіння твердих і рідких речовин широко застосовується повітряно-механічна піна різної кратності.

Для гасіння пожеж використовують стійку піну, яку отримують при введенні у воду невеликих кількостей (3–4 %) поверхнево-активної речовини – піноутворювача, здатного знизити поверхневий натяг плівки води.

Вогнегасні властивості піни визначаються її кратністю, стійкістю, дисперсністю і в’язкістю.

Кратність піни – це відношення об’єму піни до об’єму розчину, з якого вона утворена.

Стійкість піни характеризується її опором процесу руйнування та оцінюється тривалістю руйнування 50 % об’єму піни. Піни з більшою кратністю менш стійкі.

Дисперсність піни обернено пропорційна розмірам пухирців і у більшості визначає її якість. Чим вища дисперсність, тим краща піна, вище її стійкість і вогнегасна ефективність. З підвищенням кратності її дисперсність зменшується.

З підвищенням в’язкості піни її стійкість підвищується, але погіршується розтікання по поверхні, яка горить. Саме цьому необхідно підбирати оптимальні значення в’язкості піни.

В останній час широко застосовується для гасіння пожеж повітряно-механічна піна, яка уявляє собою механічну суміш повітря (90 %), води (9,6–9,8 %) і піноутворювача (0,2–0,4 %).

Повітряно-механічну піну підрозділяють на низько кратну (кратність до 30), середньо кратну (кратність 30–200) і високо кратну (кратність вище 200).

Найбільш широко застосовується піна середньої кратності. Отримують її одночасною подачею на сітку піногенератора 2–6 % -ого розчину піноутворювача в воді та повітря під тиском.

Вогнегасна дія піни заснована на ізоляції та охолодженні речовин, які горять. На палаючій поверхні піна утворює стійку плівку. Застосовується піна для гасіння легкозаймистих і горючих рідин, а також більшості речовин і матеріалів.

Повітряно-механічна піна безпечна для людей, не викликає корозії металів, майже не електропровідна і дуже економічна.

Для отримання піни застосовують наступні піноутворювачі: ПУ-1, ПУ-11, ПУ-1Д, ПУ-1С тощо.

Для гасіння загорань і пожеж на початковій стадії використовують первинні засоби пожежегасінь – вогнегасники наступних видів:

– повітряно-пінні;

– вуглекислотні (газові);

– порошкові;

– хладонові (рідинні).