Історія Польщі. У 1878 р. Бісмарк припинив антикатолицьку акцію, не досягнувши поставлених цілей і зустрівши опір з боку поляків

У 1878 р. Бісмарк припинив антикатолицьку акцію, не досягнувши поставлених цілей і зустрівши опір з боку поляків, німецьких католиків і Ватікану. Між Німеччиною та Римською курією було відновлено стосунки, скасовано низку найбільш радикальних законів. На певний час антипольська політика німецького уряду пригальмувалася, але більшість схвалених законів продовжувала діяти.

Німеччина була конституційною монархією. Тут діяв загальнонімецький парламент - рейхстаг, що обирався загальним голосуванням. Але його компетенції обмежувалися справами зовнішньої політики. У внутрішніх питаннях більше значення мали земельні парламенти та уряди, щодо поляків - прусські. У імперському рейхстазі і прусському ландтазі поляки були представлені невеликою групою лояльних депутатів, які не чинили поважного впливу на урядові рішення. У період "боротьби за культуру" польські депутати зблизилися з німецькими консерваторами і виступали проти лібералів та соціал-демократів, які вимагали розширення повноважень парламенту.

Натомість зріс пасивний опір польського населення політиці онімечення. Спираючися на досвід політики "органічної праці" ЗО - 40-х років XIX ст., польські діячі закликали населення використовувати легальні громадські форми об'єднання, кооперації, підприємництва, які дозволяли створювати незалежні від держави національні структури: гуртки, школи, підприємства, кооперативи тощо. Одним з ідеологів "органічної праці" у Великопольщі був /політ Цегєльський (1813-1868), вчитель, учений, підприємець. Він заснував у Познані невелику фабрику, пропагував ідеї активної праці та підприємництва. За його ініціативою було відновлено діяльність Центрального господарського товариства, яке незабаром очолив Максиміліан Яцковський (1815-1905). Тому вдалося розбудувати систему селянських гуртків, які займалися просвітою і поширенням сільськогосподарських знань на селі. Були створені кілька польських банків (Земельний банк, Селянський банк), кредитних кооперативів, які надавали позички для зміцнення господарств і підприємницької діяльності. Польські ремісники, торгівці, дрібні підприємці об'єднувались у різні кооперативи. Розвивались освітні гуртки та організації. 1872 р. у Познані виникло Товариство народної освіти, яке незабаром утворило 104 бібліотеки в селах і містах. 1879 р. прусські власті заборонили його діяльність, але замість нього виникло Товариство народних читалень, яке розгорнуло просвітницьку діяльність у ще ширших масштабах, включаючи землі Сілезії, Помор'я, Вармії і Мазур. Важливу роль в опорі онімеченню відігравала польська преса -ґазети Дзєннік познанський, Орендовнік, Тигоднік велькопольський та ін.

Тривала боротьба з онімеченням також в інших землях Пруссії. На Помор'ї серед кашубів її розгорнув лікар і літератор Флоріан Цейнова (1817-1881), який писав твори кашубською мовою, а також Гієронім Дердовський (1852-1902). На Мазурщині активну просвітницьку діяльність провадив історик Войцех Кєнтжинський (1838-1918), який 1872 р. заснував тут таємне Товариство мазурської народної інтелігенції (на його честь 1946 р. м. Растенборк було переіменоване на Кєнтжин). В Ольштині (Вармія) ідеї польського відродження поширювала Газета ольштинська, яку редагував учитель Ян Лішевський (1852-1894). У Сілезії здобули популярність публіцистика й літературні твори Короля Мярки (1825-1882), який редагував часопис Католик, а також польські газети ("Газета опольська", "Новіни Шльонскє").

Об'єднання Німеччини і боротьба за розширення її впливів на міжнародній арені спричинили пожвавлення німецького націоналізму, який певний час залишався на ліберальних позиціях. У 80-х роках Бісмарк вирішив використати націоналістів в інтересах зміцнення імперії. Німецькі націоналісти домагалися повної асиміляції національних меншин, насамперед поляків. У 1885 р. Бісмарк розпочав нову антипольську кампанію,яка у публіцистиці отримала назву прусські згони. її першим кроком було

У період модернізації

одночасне примусове видалення за кордони Німеччини всіх поляків, які не були німецькими громадянами. Близько 26 тис. робітників-поляків з Королівства Польського і Галичини, які приїхали на заробітки до Німеччини, були брутально вивезені зі східних провінцій держави.

Нові кроки німецького уряду були пов'язані із загостренням конфронтації з Росією. За таких умов поляків, які проживали також в Росії, Бісмарк вважав "п'ятою колоною", яка може бути використана східним сусідом. З метою послабити економічні та політичні позиції поляків у Пруссії 1886 р. прусський сейм, за пропозицією уряду, створив Колонізаційну комісію, якій виділив 100 млн. марок для викупу польської земельної власності й продаж її німецьким колоністам. Для акції обрали сприятливий момент, оскільки аграрна криза негативно відбилася на поміщицьких маєтках, і польські землевласники охоче продавали частину землі. Однак незабаром, під впливом патріотичної агітації, вони припинили продаж і розпочали проведення власної політики парцеляції землі. Використовуючи створені банки і кооперативні спілки, поляки зайнялися викупом земель німецьких землевласників і продажем її польським селянам. Польські спілки діяли більш справно, ніж Колонізаційна комісія, і це ддало змогу звести нанівець спроби економічного витіснення поляків. Уряд був змушений шукати нових засобів наступу.

Якщо Росія і Німеччина проводили жорстку антипольську політику, то в Австрійській монархії склалася відмінна ситуація. Після розгрому революції 1848-1849 pp. упродовж дев'яти років в імперії панував поліційний режим, очолюваний міністром внутрішніх справ А. Бахом. Намісником Галичини увесь цей час був польський аристократ граф Аіенор Голуховський (1812-1875), який вірно служив Габсбургам і закликав до цього польську шляхту. Він поступово заміняв німецьких і чеських чиновників польськими, будував плани розширення польського впливу в усій Галичині, щоб перетворити її на ''польську" частину імперії. Намісник обмежував права русинів-українців, пояснюючи це їхніми зв'язками з Росією, скасував вивчення української мови в гімназіях, намагався перевести українську мову на латинський алфавіт. Усі ці заходи поєднувалися з пропагандою етнічної єдності поляків та українців, ідей відновлення триєдиної Польщі-Литви-Русі.

Поразка Австрії у війні з Італією та Францією 1859 р. поставили імперію перед загрозою фінансового краху. Імператор Франц Иосиф призначив А. Голуховського головою імперського уряду з метою проведення реформ і залучення на бік монархії польської, чеської та угорської аристократії. 20 жовтня 1860 р. був оголошений указ імператора {жовтневий диплом), згідно з яким створювалися провінційні сейми і центральна Державна Рада, яким передавалася частина повноважень у місцевому та центральному управлінні. Ці представницькі органи повинні були складатися переважно з шляхти. Однак угорська аристократія та німецькі ліберали визнали ці поступки недостатніми. А. Голуховський пішов у відставку, а його місце посів німецький ліберал А.Шмерлінт. Останній підготував новий указ імператора, опублікований 26 лютого 1861 р. {лютневий патент). Він продовжував лінію "жовтневого диплому" і фактично запроваджував в Австрії конституційну монархію. Парламентські функції покладалися на двопалатну Державну Раду (рейхсрат). Верхня палата - Палата панів - складалася з аристократії та вищих урядовців, які призначались імператором або входили за посадою. Нижня палата формувалася з депутатів, делегованих провінційними представницькими органами - сеймами. У компетенцію Державної Ради входило прийняття законів і бюджету імперії.

Місцевими представницькими органами, яким було передано певні функції самоврядування, були крайові сейми. У Галичині був створений крайовий сейм, який